Гості програми «Ваша Свобода»: Руслан Бортник, політолог; Андрій Плахонін, блогер, історик; Олександр Меланченко, голова департаменту Донецької ОДА у 2014–2016 роках; Володимир Паніотто, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології.
Лідер руху «Український вибір», кум президента Росії Путіна Віктор Медведчук не вважає Росію агресором стосовно України. Про це він сказав в ефірі російського телеканалу «ТВ Центр». Термін «агресор», на думку Медведчука, є «пропагандистським штампом». На репліку гостя студії, кореспондента української агенції УНІАН у Москві Романа Цимбалюка, що є рішення Верховної Ради, яке визнає Росію саме агресором, Медведчук зауважив: рішень парламенту дуже багато.
Олександр Лащенко: Добре і дуже добре ставлення в українців до росіян на п’ятий рік війни – 47%, стверджує Медведчук. Пане Паніотто, були опитування, зокрема у вашому інституті, щодо ставлення українців до держави Росії. Яке це ставлення?
Українці мають «нерозділене кохання» до росіянВолодимир Паніотто
Володимир Паніотто: Ми проводимо дослідження ставлення українців до Росії і росіян до України спільно з «Левада-Центром». Це єдиний незалежний центр вивчення громадської думки в Росії, який через це отримав статус «іноземного агента». З самого початку досліджень із 2008 року виявилося, що українці мають «нерозділене кохання» до росіян. У нас було 90% весь час, а в росіян були різні коливання. Під час грузинської війни – менше ніж 30%. Після анексії Криму і початку війни відбувся обвал гарного ставлення до Росії в Україні – цей відсоток впав до 30. Але в росіян іще менше – до 25%.
67% ставляться позитивно до самих росіян, а до керівництва Росії – 8%Володимир Паніотто
Зараз дані показують навіть 48% (добре і дуже добре ставлення українців до росіян – ред.), за нашими даними від вересня. Тому що після закінчення активних дій цей відсоток почав зростати. А у росіян зараз (добре чи дуже добре ставлення до українців – ред.) – 33%. Але ми питаємо ще окремо: ставлення до росіян і ставлення до керівництва Росії. І гарне ставлення до Росії пов’язане перш за все зі ставленням до росіян. 67% ставляться позитивно до самих росіян, а до керівництва Росії – 8%. І переважно на сході і півдні України.
(Повна версія програми)
– Пане Плахонін, те, що в Росії українські діячі, зокрема політологи, якщо їх так називати, активно беруть участь у цих пропагандистських шоу – це не новина. А от Медведчук – мабуть, одна з перших таких його появ. Як можна оцінювати таку «презентацію» Медведчука, якщо її так оцінювати?
Який статус Кучми? Який статус Медведчука? Вони взагалі ніхтоАндрій Плахонін
Андрій Плахонін: Я не вважаю те, що сказав Медведчук, інформаційним приводом. Подією було б, якщо Медведчук сказав би щось інше. Просто чим ближче вибори, тим більше публічною особою він стає. Щодо його статусу як представника України у Мінську – вибачте, наскільки статус «Мінська» є репрезентативним у сенсі офіційної політики української держави за кордоном? Офіційна політика за кордоном презентується в ООН, у ЄС. Чому «мінський формат» іще має сенс? Тому що про це можна говорити рівно стільки, скільки дивитися на те, як тече вода, горить полум’я…
Зараз Путін розраховує на наступні президентські вибори, тому й потрібен МедведчукАндрій Плахонін
Який статус Кучми? Який статус Медведчука? Вони взагалі ніхто. Це така «путінська дрім-тім», яка дозволила посадити Путіна за стіл переговорів. Україна була зацікавлена «заморозити» конфлікт на Донбасі і чекати, поки якийсь зовнішній чинник чи внутрішньополітична криза в Росії дозволить Україні, не вступаючи у прямий воєнний повномасштабний конфлікт із Росією, повернути Донбас. У Путіна були свої «розклади», бо Путін (і тут вступає фактор Медведчука) не вірить у стабільність сучасної української влади. Зараз він розраховує на наступні президентські вибори, тому й потрібен Медведчук.
Весь час Медведчук намагається звести нас до прямих переговорів з так званими «ДНР» і «ЛНР» (підтримувані Росією і контрольовані нею збройні сепаратистські угруповання, що захопили частини Донецької і Луганської областей і визнані в Україні незаконними і терористичними – ред.). Кремль весь час намагається вийти на прямі переговори з Вашингтоном. Це тому, що «Мінськ» взагалі ніщо. «Мінськ» – це профанація. Медведчук сам сказав: президент не дав мені ніяких повноважень. Він і не міг дати не тому, що не міг дати, а тому що він насправді там нікому не дав ніяких повноважень. Крім розмов про заручників, чим вони там займаються? Якщо це «цирк», то нехай у ньому будуть «клоуни».
– Пане Бортник, як ви вважаєте, як вам такий представник України на п’ятий рік війни у Мінську?
Медведчук має дуже тяжкий шлейф за собою. Він неприйнятний для частини суспільстваРуслан Бортник
Руслан Бортник: Ці питання треба ставити президентові України – навіщо йому такий представник? Варто говорити про більш глибокі економічні і політичні зв’язки між українськими і російськими політичними елітами, які сьогодні невигідно демонструвати суспільству. Медведчук має дуже тяжкий шлейф за собою. Він неприйнятний для частини суспільства. Можливо, Медведчук є певним гарантом від Путіна Порошенку?
«Мінськ» зупинив війну, він продовжує зберігати життя. До завершення українського циклу виборів, тобто до 2020 року, не буде іншого переговорного формату. Це означає дуже суттєві ризики ескалації конфлікту в ситуації, де ми не є сильнішими за нашого противника. Гроші, які витрачаємо на «Мінськ», окупні з точки зору людських життів. Мова йде про десятки, можливо, й мільйони сотні гривень, уже витрачених на цей переговорний процес.
Повного режиму тиші не буде ніколиРуслан Бортник
Я не виключаю, що наступний президент змінить усіх перемовників. Кучма залишив переговорний формат, Гуґ залишив – міст дійшов до певного «Рубікону». Нам потрібно шукати мирні шляхи розв’язання конфлікту. Маємо затвердити «дорожню карту» Мінських угод – новий, більш деталізований документ, який передбачав би поступове і одночасне введення миротворців із поступовим виконанням політичної частини. Ми приймаємо зміни до Конституції, проводимо вибори, отримуємо кордон. Ця синхронізація має бути забезпечена міжнародною адміністрацією. Повного режиму тиші не буде ніколи. Хто виступає за повний режим тиші, виступають за продовження війни. Завжди залишатимуться люди на лінії розмежування, які зводять рахунки, обслуговують контрабанду, які просто бажають продовження війни.
– Пане Меланченко, отакий представник України на переговорах щодо саме майбутнього Донбасу, як Медведчук – як це можна прокоментувати, на ваш погляд?
Олександр Меланченко: Це (Медведчук як представник України на переговорах – ред.) ганьба України, ганьба патріотів України. Це означає, що ми практично здалися Росії. Коли представник Росії – Медведчук – веде перемови з Росією, то Росія веде переговори сама з собою. Взагалі жодної людини, яка була б представником Донецької області, не ті колаборанти, які співпрацюють з окупантами, а хто мешкає на підконтрольних територіях або виїхали, – нікого немає на цих переговорах. Це дуже дивно!
Мінські домовленості з «особливим статусом Донбасу» – це руйнування УкраїниОлександр Меланченко
«Мінськ» уже зробив усе, що потрібно. Мінські домовленості – це «план Б» Путіна. Він буде залучений, коли Путін виведе свої війська з України. Мінські домовленості з «особливим статусом Донбасу» (так неформально називають передбачений законом України тимчасовий особливий порядок здійснення місцевого самоврядування на нині окупованих територіях Донбасу після їхнього визволення, що насправді ніякого «особливого статусу» не передбачає – ред.) – це руйнування України. Автономізація – потрібно тоді вже розколювати Україну. Спочатку це будуть автономні Донецька і Луганська області, потім Харківська область, Закарпатська, Львівська область захоче свою автономію.
Війна йде, йде, йде. Щодня гинуть люди, щодня є обстріли і так далі. Не треба говорити, що «мінський процес» якогось припинив війну. Інша річ, що в Росії немає тих сил, щоб піти війною на 40-мільйонну державу. Якою не була б її армія, але це велика країна. Росіянам буде просто важко пройти через всю країну. Тому вони й не пішли.
