МЕЛІТОПОЛЬ – Викрадення міського голови, розгін мітингів, мародерство, блокування гумконвою – цим за останній місяць став відомий Мелітополь, який одним з перших українських міст зайняли окупанти.
До кордону з Кримом звідси трохи більше від ста кілометрів. Вісім років тому через залізничну станцію Мелітополя курсувало понад 80% усіх потягів кримського напрямку й місто називали «дорогою до півострова». Нині воно під тиском окупантів та переповнене російськими триколорами й технікою, звідси масово виїжджають люди.
Але Мелітополь продовжує доводити свою проукраїнськість.
Про те, як живе місто в окупації, що думають місцеві мешканці, в яких умовах працюють лікарі, навчальні заклади, хто допомагає місцевим виживати та що надає надію на те, що місто звільнять, читайте і дивіться далі в репортажі.
«Прийшли у твій дім»
«От прийшли до тебе додому і кажуть – «Я буду тут жити». Ви віддасте будинок? Це теж саме – прийшли до тебе у місто!» – каже мені місцева мешканка Мелітополя.
З нею ми зустрічаємось біля пожежної частини. Туди час від часу люди приходять, щоб дізнатися інформацію про заплановані «зелені коридори» до Запоріжжя.
«Я їхати не буду, немає куди. Донька з онукою планували«, – каже жінка. – «Люди втратили все, вимушені кидати домівки», – розповідає жінка, ледь стримуючи сльози. «Я ніколи нікому не бажала смерті, але те, що роблять окупанти, заслуговує цього», – каже вона та додає, що в місті є ті, хто Росію вітає. «От коли були мітинги проукраїнські – я теж їздила на велосипеді. Там були і прихильники окупантів. Казали: «Дякуйте, що вас тут всіх не перестріляли!» Не знаю, що у них в голові».
Жінка додає, що сподівається на звільнення міста військовими ЗСУ: «Ми віримо, що нас звільнять, і дуже цього чекаємо».
Під українським прапором
«Ми лишаємось під українським прапором», – каже мені працівник мелітопольського управління Державної служби надзвичайних ситуацій (ДСНС).
Він у формі із синьо-жовтим прапором та написом «рятувальник». Чоловік запевняє, що весь особовий склад залишився на службі в повному обсязі.
«Так, тиск є, є певні розмови. Але ми тримаємось», – розповідають в ДСНС. «Як ми можемо кинути все і поїхати? Це наша робота, наші люди», – додає мені інший працівник. «Нехай інші силові органи відповідають за себе. Ми лишаємось», – додає чоловік.
Також рятувальники кажуть, що в одній з їхніх частин окупанти проводили обшуки після спроби мешканців зареєструватися на виїзд з міста «зеленим коридором».
«Люди збиралися біля нашої частини, формували тут списки. Частину волонтерів затримали і потім приходили з обшуками до нас, допитували працівників. На щастя, всіх відпустили», – кажуть в ДСНС.
Під українським прапором лишається працювати й місцева жіноча колонія, хоча, де-факто, на ній видніється російський триколор.
«Ситуація в окупації дуже складна. Особисто працівники утримуються від коментарів, але всі вони продовжують роботу під українським прапором. Росія туди не зайшла, ми тримаємось», – розповіли мені в Міністерстві юстиції України. Цю інформацію підтвердили мені й у місцевій лікарні Мелітополя. «До нас привозили одну засуджену звідти. Привозила наша українська адміністрація. Казали, що вони лишаються там», – розповів мені лікар.
Проукраїнських мітингів у місті наразі не проводять.
«Після того, як були затримані – більша частина активістів просто роз’їхалася. Для багатьох – це було умовою звільнення. Наш знайомий тиждень був у полоні. Його вербували до співпраці», – розповідають мені місцеві. Чинився тиск на місцевих волонтерів, владу, а також лікарів та вчителів. «Викрадали за їхню громадянську позицію. Мало хто зараз щось розповідає, і воно зрозуміло. Головне, що залишились живі. Не дай Боже комусь опинитися в такій ситуації», – кажуть місцеві.
Бази окупантів
Місцеві будівлі СБУ, поліції, міської ради та адміністрації зайняті окупантами. Усі вони «відмічені» російським триколором. Одна з найпотужніших російських баз – військове містечко та аеродром. Туди дорога фактично заблокована, водії намагаються оминати територію.
«Там в них техніка, там вони тренуються, звідти виїжджають на завдання», – розповідають мені місцеві мешканці, що проживають поряд. «Часто вночі там чути постріли», – додають вони.
Окрім цього, окупанти зайняли й територію будинку культури, де раніше базувався проукраїнський штаб, і будівлю місцевого військкомату. На останній встановили табличку «Народная милиция».
Вулиці Мелітополя щодня патрулюють окупанти, дорогами пересувається російська військова техніка та багато легкових машин без номерів із літерою «Z» – вочевидь, вкрадених. Помічала я в місті й чоловіків у цивільному в чорних балаклавах – скоріш за все, працівників ФСБ Росії.
«Їм, напевно, потрібний сухопутний прохід на Крим і вода на той же Крим», – розмірковують місцеві та додають, що в перший тиждень окупації мелітопольцям пропонували добровільно здати зброю.
Повернення в 1990-і роки
«Таке враження, що місто повернулось у 90-і», – каже мені місцевий житель Мелітополя. «Перші два дні всі мережеві магазини рознесли. От як зник 26 лютого зв’язок – просто наглухо рознесли».
Наразі зв’язок у місті працює з перебоями. Росія, за словами місцевих жителів, намагається протягнути свій – із Криму.
«Ми зараз просто переходимо в «сіру зону» – виживає, хто як може», – розповідають місцеві.
Охорони правопорядку в місті немає, оскільки поліція, СБУ покинули свої пости. Навіть правила дорожнього руху немає кому контролювати, а самі ж окупанти часто порушують їх.
Перші дні мелітопольці намагалися організувати свою тероборону – вуличні патрулі щодо протидії мародерству, але проіснувало це недовго. «Росія завезла своїх «деенерівців», які розігнали їх», – кажуть мешканці.
Щоранку в аптеках – шалені черги, а запаси не поповнюються. «І зараз, як в будь-якій «махновщині», починається торгівля медикаментів з рук, які завозять з Криму», – кажуть мені місцеві медики. «Більшість людей отримували медикаменти за рецептами, наразі всі ці люди просто вибиті з колії. В телеграмі створили чат щодо обміну ліками, і там просто крик душі. Йде наростання інфарктів, інсультів, тому що люди позбавлені терапії», – кажуть медики.
У місті закрили всі мережеві продуктові магазини, магазини електроніки розбиті та пограбовані. Працюють ринки, невеликі крамниці, налагодили продаж з рук. Втім, ціни там підвищені в три-чотири рази.
«Здебільшого через те, що завезення йде з Криму», – кажуть працівники ринку. Риба, овочі – місцеві, молочні продукти везуть із найближчих населених пунктів.
Проблеми у місті з пальним. «У перші дні було по 60-65 гривень, потім по 45, зараз до 42 доходить», – кажуть мені місцеві таксисти. Рух громадського транспорту відновили, але проїзд подорожчав удвічі – з 5 до 10 гривень. Курсує громадський транспорт до 18:00, комендантська година в місті з 20:00 щодня. Також дорогою в маршрутці можна почути російське радіо.
«З кожним днем стає все гірше. Окупаційна влада не займається проблемами життєдіяльності. Вони займаються якимись демонстраціями – зняттям українських прапорів, спробами запуску шкіл. Псевдокартинка для своїх камер, що окупаційне місто нібито живе повноцінним життям», – розповідають мені мелітопольці.
Складна ситуація у місті й з готівкою. Люди отримують гроші на картку, але розрахуватися нею неможливо.
«І саме ще й тому, коли Росія передає «гуманітарку» – вибудовуються черги. Не тому, що всі вони за окупантів, а тому, що в людей просто немає грошей», – кажуть мешканці.
Втім, через це розвинувся бізнес обналу – відсотки сягають 10-15.
Лікарі їдуть
«Щодня їде з міста 4-5 лікарів. Це кваліфікаційні кадри», – розповідають мені в місцевій лікарні Мелітополя. Це призводить до проблеми із закриттям чергувань і паніки серед колективу. «Паніка серед колективу є, і з кожним днем все більше й більше. Майже ніхто не хоче лишатися в окупації, тому що не розуміють, що тут далі буде», – кажуть медпрацівники та додають, що загалом тиску на лікарів від окупаційної влади немає, як і допомоги. «В нас був і є ще невеликий фонд медикаментів «довоєнний», і ми його використовуємо дуже обережно. Це те, чим ми можемо забезпечити хворих на першу добу безкоштовно. Але ж лікування жодної патології не відбувається за 24 години», – кажуть медики.
Перед виїздом з міста лікарі пишуть заяви про відпустку за свій рахунок, а деякі просто не виходять на роботу.
«Нам нещодавно зачитали наказ Міністерства охорони здоров’я України, і там вказано, що ми можемо не виходити на роботу, відпрацьовувати два тижні не треба і після завершення цього воєнного часу тебе зобов’язані відновити. Але також додають, що за грошовою компенсацією потрібно буде звертатися до окупаційної влади», – кажуть мені в місцевій лікарні, наголошуючи на тому, що в найближчий час місто може залишитися без медичного персоналу. «Ми розуміємо, що є хворі. Але лікарі – це теж люди».
Ті ж медики, які лишаються в Мелітополі, здебільшого просто бояться гіршої ситуації. «А куди їхати? Тут все своє. А там? В нас діти, їх треба годувати, треба десь жити, на це треба гроші… Тут виплачують зарплату. Лише з цих міркувань поки і лишаємось», – кажуть медики. За їхніми словами, вони наразі вимушені залишатися поза політикою, оскільки до лікарні приїжджають і самі окупанти. «Вони не надають документи, запис відбувається зі слів. Загалом це уродженці Дагестану, Росії, є з Донецька», – розповідають в лікарні.
«Звісно, дуже хочеться, щоб вже знову у місті були всі свої…», – додають медпрацівники.
Освіта на паузі
«Школи не працюють, ми їх закрили», – розповідає мені директорка однієї з місцевих шкіл Мелітополя. «Самопроголошена влада нас запрошувала на нараду щодо відновлення навчального процесу, але жоден з працівників не прийшов. Тому вони почали викрадення й тиск», – розповідають мені в школі.
З міркувань безпеки колектив пішов у відпустки за свій рахунок до 24 квітня, директори написали заяви на звільнення, а в учнів оголошені канікули до 1 травня.
Втім, в деяких будівлях вчителі організували добровільне чергування. «Склали графік і приходимо. На волонтерських засадах. З окупаційною владою ми не спілкуємось. Вони повісили якісь оголошення на всіх школах», – кажуть мені ще в одному місцевому навчальному закладі. На вході помічаю оголошення від «нової влади» про рішення звільнити директорів шкіл і про те, що усю інформацію про відновлення процесу можна буде отримати в окупаційному «управлінні освіти».
«Кожен з директорів доніс до колективу свою позицію. Більшість керівників й працівників виїхала з Мелітополя. Але працювати з Росією чи ні – це особистий вибір кожного, на який ми не можемо вплинути», – каже директорка однієї зі шкіл. «Ми розуміємо, що відпускати дітей в школи в такий період небезпечно. Також ми дбаємо і про свою безпеку. Тому поки пауза», – кажуть в школі Мелітополя.
Щодо вишів та училищ схожа ситуація – пауза до 1 травня.
Українські волонтери та «кадировська» гуманітарка
У Мелітополі досі працюють волонтери.
«На сьогоднішній день нами зареєстровано більше від 1300 переселенців. Усі вони розселені в гуртожитки або родини мелітопільців, мелітопольського району. Також ми роздали понад 6 тисяч продуктових наборів людям пільгових категорій», – розповідає одна із волонтерок.
За її словами, волонтери продовжують працювати з колишньою службою у справах дітей і передають продуктові набори багатодітним родинам.
«Незважаючи на те, що з 1 квітня всі наші працівники перебувають в офіційній відпустці, всі до єдиного сьогодні на роботі у штабі. Ми працюємо з людьми і для людей», – каже жінка.
Волонтери сформували базу жителів Мелітополя. Кожен охочий приходить та реєструється на отримання гуманітарної допомоги.
Пільговикам волонтери розвозять продукти самостійно. Кошти, за їхніми словами, їм надають небайдужі люди, які хочуть зробити свій внесок у допомогу місту. Хто не може допомогти фінансово – приносить речі.
«Ми постійно себе мотивуємо, підтримуємо один одного. Мусимо це робити, тому що не маємо зупинятися», – розповідає ще один місцевий волонтер. Окрім продуктових наборів, вони також допомагать мешканцям з медикаментами. «Мені надсилають гроші на картку, я закуповую все це, запитую про потреби, видаю по можливості й наявності», – каже волонтер.
У штабі сформована окрема база переселенців з Маріуполя, Криму, Токмака, Василівки. Усі вони також отримують продуктові набори та речі.
Гуманітарну допомогу для жителів Мелітополя час від часу організовує місцевий атлет Валерій Газаєв, а також місцева церква. Останні наразі утримуються від коментарів щодо війни.
«Ми молимось», – коротко кажуть мені в місцевому храмі, наголошуючи на тому, що будь-яка публічна позиція наразі може нашкодити їхній благодійній діяльності. «Найголовніше – можливість спокійно допомагати мешканцям та переселенцям», – зазначають там.
Черги формуються в місті й за російською гуманітарною допомогою. «Стоїмо з 9-ї ранку, вже 14-а. «Кадировці» обіцяли гуманітарку щотижня», – кажуть мені місцеві мешканці. «Давали минулого разу цибулю, моркву, олію, цукор», – додають люди в черзі.
Кажуть, що списків тут не формують, а видають в порядку живої черги.
«Минулого разу навіть конфлікт був через цукор – розривали пакети», – кажуть мені місцеві та додають, що для них зараз немає різниці, від кого отримувати допомогу. «В Росію нам теж є куди їхати, але поки ми лишаємось тут», – кажуть мешканці. «Я скільки не записувалась на видачу медикаментів до українських волонтерів – нічого досі не отримала. Тому прийшла сюди», – зауважує жінка.
Біля місцевого ринку люди отримують за 100 гривень продуктовий набір армії РФ. Окупанти видають набори прямо зі своїх КамАЗів. «Таке все смачне тут. 100 гривень – це не гроші взагалі. Тут консерви, сирки, печиво. Я б ще один взяла, якщо б змогла донести», – каже жінка, яка купує такий набір не вперше.
«Зараз вся молодь практично їде. А я вже стара. Куди я поїду?» – каже мені жінка, яка також стоїть в черзі за російською гуманітаркою та додає, що в місті курсує автобус для виїзду на Крим. «Звідти вже легше виїхати за кордон» – каже вона.
«Казали, що прийде Росія, наведе порядок. Нікому ми не потрібні», – каже ще одна мешканка. «Незрозуміло, для чого все це робиться. Напевно, щоб витіснити всіх мешканців й залишити собі територію», – додають мелітопольці.
Дуже багато охочих виїхати на підконтрольну владі України територію. Два рази це вдавалось місцевим мешканцям завдяки «зеленим коридорам» із Запоріжжя. Евакуювались тисячі людей. Останній коридор, який мав відбутися 8 квітня, окупанти заблокували, відібравши гуманітарну допомогу й техніку. Людям дозволили виїхати з міста лише своїми авто. Біля в’їзду в Мелітополь їх забрали автобуси.
Надія на звільнення
«З одного боку – добре, що місто залишилось цілим, а з іншого – виникає думка, що нас здали», – кажуть мені місцеві мешканці Мелітополя.
«24-го почалась війна, 25-го я їхав на роботу, вже заходила російська техніка в місто. Ми того дня ще возили поранених на Запоріжжя з Генічеська», – каже мені місцевий лікар. «На Ломоносова були активні бойові дії. Але таке враження, що був вибудуваний невеличкий заслон, щоб просто призупинити просування росіян до Василівки. Тому що ми поверталися назад 25 лютого ввечері – і Мелітополь був повністю під контролем росіян», – додає чоловік.
Міський голова Іван Федоров переконує, що місто звільнять від окупантів, на цьому наголошують й у ЗСУ.
Цього чекають і проукраїнськи налаштовані мелітопольці.
«Чекаємо хлопців із ЗСУ. Скільки треба – стільки будемо чекати, тримати місто, підтримувати один одного», – каже один чоловік.
«Ми чекаємо. Ми віримо, що нас звільнять», – каже місцева мешканка, ледь стримуючи сльози.
І таких, як вона, у місті чимало, які не хочуть жити в окупації, під дулом російських автоматів. Які, попри розвішані містом російські триколори, живуть з Україною в серці і щодня доводять – «Мелітополь – це Україна».
