Доступність посилання

Американець Міро Попович, який зняв «Червону калину», про командира Хливнюка і рішення воювати за Україну

Мирослав Попович скоротив своє ім'я до Міро, бо американці не могли його вимовити повністю
Мирослав Попович скоротив своє ім'я до Міро, бо американці не могли його вимовити повністю

Українець із американським паспортом Міро Попович 14 років прожив у Лос-Анджелесі, три роки служив у американській армії, воював у її складі в Афганістані й опинився в рідному Києві під час повномасштабного вторгнення Росії. Міро залишився й тепер захищає Україну на східному фронті. Це його рукою зняте знамените відео з Андрієм Хливнюком на Софійській площі, де той виконує «Ой у лузі червона калина». Саме через ці, зняті на телефон, кадри пісня стала чи не другим гімном України в період великої війни.

В інтерв'ю Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) Міро Попович розповідає, чи не шкодує про свій вибір, чому вважає ЗСУ своїми персональними рятівниками та як поєднує війну і гастролі разом із гуртом «Бумбокс». Знайомство Міро Поповича і Андрія Хливнюка в перший день повномасштабного почалося зі слів у темному перевулку: «Ти хто такий, стій!» «Я – Андрій».

«В Україну мене повернув коронавірус»

Міро Попович, вигравши грін-карту, переїхав до Сполучених Штатів, коли йому було 18. Без зайвих прикрас розповідає: за кордоном за 14 років міграції надивився усілякого. Легко не було, проте своє майбутнє життя будував саме там. Останні роки навчався в кіношколі, шукав агента, мав плани на онлайн-бізнес, проте із початком пандемії коронавірусу був змушений повернутися до Києва.

«У Лос-Анджелесі все було зачинено, моя акторська школа не працювала, всі ресторани закриті, нікуди не вийдеш. Тобто ти просто сидиш вдома і платиш за житло дуже багато грошей. Я подумав, ну чого мені там сидіти, коли я можу побути в Києві. Хоча тут теж було все зачинено якийсь період, але я приїхав до батьків. Намагався ще звідси побудувати свій онлайн-бізнес в Америці, але прогорів», – ділиться Міро тим, як проводив час до початку повномасштабного вторгнення.

Міро Попович у перші дні повномасштабного вторгнення добровольцем записався до роти, яка перебуває у складі зведеного загону патрульної поліції
Міро Попович у перші дні повномасштабного вторгнення добровольцем записався до роти, яка перебуває у складі зведеного загону патрульної поліції

Міро запланував, що в 2022-му повернеться назад до Штатів, давав собі час до березня, адже наприкінці 2021-го українські друзі-військові (серед яких Леонід Остальцев, український військовик і підприємець, засновник Pizza Veterano) попереджали про можливий повномасштабний наступ Росії.

Військова підготовка Міро знадобилася йому в рідному Києві
Військова підготовка Міро знадобилася йому в рідному Києві
Окей, я почекаю до березня. Якщо не буде нічого, поїду назад у Штати

«Я думав: окей, я почекаю до березня. Якщо не буде нічого, то я поїду назад у Штати. Не до кінця вірив, що щось може бути», – пригадує Міро Попович.

«Lucky me: я чув перші вибухи у себе за вікном»

У ніч із 23 на 24 лютого Міро не спав: має звичку засиджуватися до пізньої ночі.

«Я нічна людина, зазвичай іду спати десь о 5-6 ранку, мені так легше просто. Я сидів за комп’ютером, дивився якісь відоси на ютюбчику, суто для відпочинку, на розслабончику, і тут чую за вікном: дух-дух-дух. І я подумав, lucky me: найперші вибухи чув у себе за вікном. І я такий: о-о-о, та ну ! І все, сердечко почало битися», – емоційно пригадує Міро ті миті, коли усвідомив, що почалося російське вторгнення.

Під час першої зустрічі Міро попович не впізнав Андрія Хливнюка – лідера гурту «Бумбокс». На фото Міро та Андрій разом із Леонідом Остальцевим, українським військовим і підприємецем
Під час першої зустрічі Міро попович не впізнав Андрія Хливнюка – лідера гурту «Бумбокс». На фото Міро та Андрій разом із Леонідом Остальцевим, українським військовим і підприємецем

Маючи американське громадянство, етнічний українець міг виїхати з Києва й повернутися до США: відповідні повідомлення приходили йому на емейл щонайменше п’ять разів, та Попович їх просто видалив, натомість пішов добровольцем у роту «Софія» в складі зведеного загону патрульної поліції. Її склад у подальшому вийшов доволі зірковим, і саме там Міро Попович познайомився з фронтменом гурту «Бумбокс» Андрієм Хливнюком.

Міро Попович у перші дні повномасштабного вторгнення
Міро Попович у перші дні повномасштабного вторгнення

«У перший день (повномасштабної) війни, вночі на 25-е, я під'їхав до Pizza Veterano, де ми тоді базувалися. Було вже темно, всі «на стрьомі», кажуть: ДРГ, ДРГ там. І раптом якийсь чоловік паркує машину і з темряви виходить на мене. Ну, я стою й кажу: ти хто такий, стій. Він каже: я – Андрій. Потім підходить ближче, все ближче, ближче… Я уважно придивляюся і розумію, хто це. А потім мене там уже тролили, що одразу не впізнав Хливнюка», – пригадує, посміхаючись, Міро Попович.

«Дивився на ЗСУ, як мала дитина»

Записуючись до роти «Софія», Міро Попович уже мав бойовий досвід: три роки служби в американській армії, війна в Афганістані. На питання, як він потрапив до війська США, відповідає: через листівку.

«Я в 2008 році переїхав у Штати, молодий ще зовсім. Доводилося працювати на двох-трьох роботах, бо був один там, розумієте? Я працював по 16-18 годин на добу й розумів, що це не варіант, щось треба робити. Жив іще в Сан-Франциско, а це дуже дороге місто. І якось іду, 18 годин охоронцем відпрацювавши, і бачу: листівка лежить «Goarmy.com. Зміни своє життя». Я взяв цей папірець, подзвонив і вже через тиждень був у рекрутера, через декілька місяців – військовим в армії США, а ще через кілька місяців – в Афганістані. Ось так життя змінюється», – пригадує Міро Попович.

Міро Попович під час служби в американській армії
Міро Попович під час служби в американській армії

Уже в Україні Міро знадобився досвід, набутий у США. Патрульна поліції Києва стояла з боку Гостомеля на виїзді зі столиці. Тоді Міро пригадує момент, через який почав вважати ЗСУ своїми персональними рятівниками.

Нам кажуть: зараз підуть ворожі війська, зустрічайте, а ти стоїш там і думаєш, що тобі кінець

«Ми стоїмо на виїзді з Києва і нам кажуть: зараз підуть ворожі війська, зустрічайте, а ти стоїш там і думаєш, що тобі кінець. У мене була якась своя зброя, але не було гарного екіпірування. І я пам’ятаю момент, коли кажуть, що ми маємо зустрічати російські війська, потім дають відбій. А ти стоїш і дивишся, як замість тебе їдуть інші. І я бачу колону ЗСУ, і їдуть БМП, і піхота сидить на них: вони їдуть туди. А я на них дивлюся і думаю: дякую, пацани. В той момент почувався маленькою дитиною. Їде колона наша, і піхота сидить, їде туди, в один кінець, але не ти. Тому ЗСУ – це мої персональні супергерої», – пригадує Міро Попович початок повномасштабного вторгнення.

«Дрони наш основний напрямок»

За час повномасштабного вторгнення рота, де Міро добровольцем служить із 24 лютого 2022 року, встигла повоювати й на Харківщині, і на Донеччині і трохи зменшилася в чисельності.

«У нас було 55 людей, а згодом нас поменшало: хтось пішов у ССО, хтось – у ЗСУ, хтось – у ГУР. Розбіглися. У нас залишилося кілька людей, ми почали займатися ударними безпілотниками. І це була така авантюра спочатку, думаємо: спробуємо, чому ні? Нам купили Punisher, це – ударний дрон, який летить на 30 км. І якось так сталося, що в нас виходило працювати з дроном, нормально виходило.

Ми приїхали влітку 22-го в Миколаївську область і почали виконувати завдання. Не було прямо суперрезультатів, але ми знищили ворогів доволі багато. Ми здійснили 62 бойових вильоти, 47 чи 45 влучень і більше 30 знищених цілей», – розповідає Міро Попович про війну дронами.

Серед завдань роти «Софія» – робота із бойовими дронами
Серед завдань роти «Софія» – робота із бойовими дронами

Після звільнення правого берега Херсонщини цілей стало більше.

«У нас уже почало з'являтися завдяки Андрію Хливнюку багато інших засобів. Ми розширювали поле нашої діяльності. Потім прибували FPV, Mini Shark, розвіддрони – і ми вже навіть коригували артилерію, стали такі багатозадачні. Зараз наш основний напрямок – саме дрони», – ділиться Міро Попович.

«На концертах Європою й США збираємо на дрони»

Андрій Хливнюк – безпосередній командир Міро Поповича в роті «Софія». Окрім бойових завдань, лідер гурту «Бумбокс» опікується ще й питаннями забезпечення ЗСУ дронами. 100% від продажу квитків на концертні тури йде на закупки БПЛА. На початку травня Попович разом із гуртом повернувся із дронотуру по США.

У концертних турах гурт «Бумбокс» 100% від продажів відправляє на закупку дронів
У концертних турах гурт «Бумбокс» 100% від продажів відправляє на закупку дронів

«Всі тури групи «Бумбокс» – це 100% зароблених коштів для дронів. Знаєте, ми там ще сміялися, бо хтось пише: «10% на ЗСУ». Це якось слабенько. В Сполучених Штатах збори завжди будуть вищі, ніж у Європі. Хоча в Європі також хороші. Тур зі службою вдалося поєднати, бо служба – це 24 на 7, 365 днів на рік. А тур – це десь місяць-два на рік. По суті, відпустка за власний рахунок. Зазначу, що я не оформлений у поліції офіційно, я – доброволець. Офіційно мене оформити не можуть, а отже, мені не треба відпрошуватися, коли треба кудись їхати. А як це роблять хлопці? Це просто за власний рахунок їдеш», – розповідає Міро про те, як можна поєднувати службу з концертами.

І додає: збирати на дрони – це теж частина роботи, адже з міжнародної допомоги, виділеної західними партнерами, вистачить на обмежену кількість техніки.

«Наспівував собі під ніс різні пісні»

У перші дні повномасштабного вторгнення Андрій Хливнюк виклав у себе на сторінці повстанську пісню «Червона калина», проспівану на Софійській площі. Вона була знята саме на телефон Міро Поповича. Доброволець розповідає, що раніше цієї пісні не чув.

Питаю його, що це за пісня? А він: це повстанська пісня Січових Стрільців. Ти що, її не знаєш

«Ми просто патрулювали тоді містом, і Андрій наспівував її вже деякий час до цього. А я ніколи не чув «Червону калину», бо більшу частину свого життя жив у Сполучених Штатах. Питаю його, що це за пісня? А він: це повстанська пісня Січових Стрільців. Ти що, її не знаєш? Відповідаю, що ні. Він у відповідь: ех, салага. І от проїжджаємо ми Софійську площу, а вона зовсім порожня. Андрій вирішив показати силу акустики – заспівати там», – пригадує Попович.

Та перш, ніж дубль із загальновідомою версією побачив світ, був ще один, перший, який зберігся на телефоні в Поповича, де видно, як Андрій Хливнюк зупиняє запис.

«Я починаю знімати, а він каже: вимикай. І потім через 10 секунд Андрій зібрався, і ми зняли. Він заспівав «Червону калину». Потім я запитав у нього, чому просив вимкнути першого разу? Він відповів, що просто хотів іншу пісню заспівати. А потім змінив думку і вибрав «Калину». Історичний момент», – ділиться спогадами Міро Попович.

Цей перший дубль – тут 12-й хвилині розмови:

Міро Попович: «Замість «Червоної калини» Хливнюк міг заспівати іншу пісню»
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:17:44 0:00

Серед варіантів, які могли бути записані замість «Червоної калини», – «Батько наш Бандера».

Світове визнання «Ой у лузі червона калина»

За перші кілька годин після того, як запис пісні був оприлюднений, ролик набрав десятки тисяч переглядів, наступного дня – мільйон. Така реакція на пісню стала для виконавця неочікуваним, але приємним сюрпризом. Згодом вокал Андрія Хливнюка використає Pink Floyd.

«Я Андрію Хливнюку переслав мною зняте оригінальне відео зі свого телефону. І він каже: я його зараз Девіду Гілмору буду відправляти, Pink Floyd. Вони хочуть пісню зробити. Я кажу, ти серйозно? Андрій показав скріншот їхнього листування. Виявляється, вони вже були давно знайомі з Девідом Гілмором. І потім за декілька тижнів виходить пісня Pink Floyd. Я був до цього на концертах Девіда Гілмора, є фанатом Pink Floyd, і для мене це було неймовірно», – ділиться емоціями Міро Попович.

На питання, чи не пошкодував український доброволець із американським громадянством про свій вибір на початку повномасштабного вторгнення, відповідає:

Зараз нам випав єдиний в історії України шанс перемогти цю заболотну країну

«Українці – це найдивовижніша нація! Зараз ми перебуваємо в стадії активної повномасштабної війни й усі згуртувалися: у Київ не пустили, відстояли Харків, повернули Херсон, повернемо все інше. Але ж це робить не зброя і навіть не дрони – це роблять люди, які керують усім цим. Ми – геройська нація. І кожен українець по-своєму герой.

Єдине, що мені не подобається, це намагання деяких людей побачити зраду, шукаємо, до чого причепитися, хочемо знайти щось й інколи, забуваємо, що сходимо з колії. А колія наша – це виграти у цій війні. Раз і назавжди. Я так думаю, що зараз нам випав єдиний в історії України шанс перемогти цю заболотну країну», – переконаний Міро Попович.

Андрій Хливнюк безпосередній командир Міро Поповича
Андрій Хливнюк безпосередній командир Міро Поповича

За кілька днів після запису інтерв’ю Міро Попович разом із побратимами зі своєї роти вирушив для виконання бойових завдань на Сході.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.

У глибинах «Азовсталі»: фотощоденник бойового медика з бункерів оточеного заводу (фотогалерея)

Маріуполь, 2022 рік. В центрі на цьому знімку &ndash; бойовий медик Асан Ісенаджиєв, який надав Радіо Свобода ці фотографії. Він вийшов з &laquo;Азовсталі&raquo; у травні 2022 року з останніми українськими підрозділами, що залишалися на оточеному заводі. Разом з іншими бійцями він був ув&rsquo;язнений в колонії в Оленівці і <a href="https://www.radiosvoboda.org/a/news-henshtab-zsu-rosia-obstril-olenivky/31965305.html" target="_self">вижив після підриву бараку з полоненими</a>.&nbsp;31 грудня 2022 року Асана обміняли.<br />
<br />
З ним на цій світлині позують бійці &laquo;Вишня&raquo;, &laquo;Шпрот&raquo; та &laquo;Грян&raquo; (зліва направо). Вони прорвалися в оточений Маріуполь на гвинтокрилах. Із них трьох в живих залишився лише &laquo;Вишня&raquo; &ndash; він також пройшов російський полон, а після обміну повернувся у військо. &laquo;Шпрот&raquo; та &laquo;Грян&raquo; загинули в Маріуполі навесні 2022 року
1/12 Маріуполь, 2022 рік. В центрі на цьому знімку – бойовий медик Асан Ісенаджиєв, який надав Радіо Свобода ці фотографії. Він вийшов з «Азовсталі» у травні 2022 року з останніми українськими підрозділами, що залишалися на оточеному заводі. Разом з іншими бійцями він був ув’язнений в колонії в Оленівці і вижив після підриву бараку з полоненими. 31 грудня 2022 року Асана обміняли.

З ним на цій світлині позують бійці «Вишня», «Шпрот» та «Грян» (зліва направо). Вони прорвалися в оточений Маріуполь на гвинтокрилах. Із них трьох в живих залишився лише «Вишня» – він також пройшов російський полон, а після обміну повернувся у військо. «Шпрот» та «Грян» загинули в Маріуполі навесні 2022 року
Радіо Свобода показує реалії оборони «Азовсталі» з самого її епіцентру – за допомогою світлин, які зробив бойовий медик полку «Азов» Асан Ісенаджиєв
Військовий шпиталь в одному з бомбосховищ &laquo;Азовсталі&raquo;. <a href="https://www.radiosvoboda.org/a/asan-isenadzhyyev-mariupol-azovstal-olenivka-polon/32791385.html" target="_self">Асан розповідає</a>, що іноді кількість поранених тут сягала пів тисячі: &laquo;Запах крові, ампутованих кінцівок, гною, калу, сечі, поту&hellip; І величезна вологість. Тому що, мінімум, 300 людей одночасно дихають в одному приміщенні у величезному підвалі&raquo;
2/12 Військовий шпиталь в одному з бомбосховищ «Азовсталі». Асан розповідає, що іноді кількість поранених тут сягала пів тисячі: «Запах крові, ампутованих кінцівок, гною, калу, сечі, поту… І величезна вологість. Тому що, мінімум, 300 людей одночасно дихають в одному приміщенні у величезному підвалі»
Радіо Свобода показує реалії оборони «Азовсталі» з самого її епіцентру – за допомогою світлин, які зробив бойовий медик полку «Азов» Асан Ісенаджиєв
На &laquo;Азовсталі&raquo; Асан надавав допомогу пораненим військовим.<br />
<br />
На фото &ndash; офіцер Нацгвардії Ренат Мусаєв, який отримав важке поранення ока. За словами Асана, тоді вони припускали, що боєць, скоріш за все, не виживе: його намагалися евакуювати, однак евакуаційний вертоліт не зміг потрапити в оточений Маріуполь.<br />
<br />
Але військовий не тільки вижив, а й пройшов полон, обмін та реабілітацію і згодом повернувся у лави Нацгвардії
3/12 На «Азовсталі» Асан надавав допомогу пораненим військовим.

На фото – офіцер Нацгвардії Ренат Мусаєв, який отримав важке поранення ока. За словами Асана, тоді вони припускали, що боєць, скоріш за все, не виживе: його намагалися евакуювати, однак евакуаційний вертоліт не зміг потрапити в оточений Маріуполь.

Але військовий не тільки вижив, а й пройшов полон, обмін та реабілітацію і згодом повернувся у лави Нацгвардії
Радіо Свобода показує реалії оборони «Азовсталі» з самого її епіцентру – за допомогою світлин, які зробив бойовий медик полку «Азов» Асан Ісенаджиєв
Приміщення шпиталю на &laquo;Азовсталі&raquo;.<br />
<br />
Асан Ісенаджиєв розповів, що кількасот поранених лежали &laquo;буквально один на одному&raquo;. Їхній одяг був просочений кров&rsquo;ю, на декого одягали речі загиблих бійців. Продовольства на всіх не вистачало: часом одну тарілку їжі доводилося ділити на кількох людей&nbsp;
4/12 Приміщення шпиталю на «Азовсталі».

Асан Ісенаджиєв розповів, що кількасот поранених лежали «буквально один на одному». Їхній одяг був просочений кров’ю, на декого одягали речі загиблих бійців. Продовольства на всіх не вистачало: часом одну тарілку їжі доводилося ділити на кількох людей 
Радіо Свобода показує реалії оборони «Азовсталі» з самого її епіцентру – за допомогою світлин, які зробив бойовий медик полку «Азов» Асан Ісенаджиєв
Подружжя Алла і Максим з медичної служби полку &laquo;Азов&raquo; разом опинилися на &laquo;Азовсталі&raquo;. Коли Максим отримав важке поранення, Алла не відходила від чоловіка і особисто його доглядала
5/12 Подружжя Алла і Максим з медичної служби полку «Азов» разом опинилися на «Азовсталі». Коли Максим отримав важке поранення, Алла не відходила від чоловіка і особисто його доглядала
Радіо Свобода показує реалії оборони «Азовсталі» з самого її епіцентру – за допомогою світлин, які зробив бойовий медик полку «Азов» Асан Ісенаджиєв
Медикаментів та засобів першої допомоги у шпиталі також бракувало: бинти для перев&rsquo;язування поранень кип&rsquo;ятили та використовували по кілька разів, або ж замість них застосовували розрізані білі простирадла. Антисептичні засоби розводили з водою.<br />
<br />
При цьому, як каже Асан, шпиталь регулярно перебував під обстрілами російських військ: &laquo;Знаєте, як вібрує телефон, коли лежить на столі? Так само постійно вібрували стіни бункера&raquo;
6/12 Медикаментів та засобів першої допомоги у шпиталі також бракувало: бинти для перев’язування поранень кип’ятили та використовували по кілька разів, або ж замість них застосовували розрізані білі простирадла. Антисептичні засоби розводили з водою.

При цьому, як каже Асан, шпиталь регулярно перебував під обстрілами російських військ: «Знаєте, як вібрує телефон, коли лежить на столі? Так само постійно вібрували стіни бункера»
Радіо Свобода показує реалії оборони «Азовсталі» з самого її епіцентру – за допомогою світлин, які зробив бойовий медик полку «Азов» Асан Ісенаджиєв
Операційна на &laquo;Азовсталі&raquo;.<br />
<br />
Сюди потрапляло все, що було максимально стерильним: наприклад, бинти, які ще не були використані. Інструменти стерилізували антисептиками або полум&rsquo;ям, і зайвий раз&nbsp; в операційну не заходили, &laquo;щоб не підіймати пил&raquo;.<br />
<br />
Медикаменти та нові перев&rsquo;язувальні матеріали військові періодично здобували під час вилазок у місто &ndash; забирали аптечки з покинутих автомобілів чи розбитих бойових машин російських військ
7/12 Операційна на «Азовсталі».

Сюди потрапляло все, що було максимально стерильним: наприклад, бинти, які ще не були використані. Інструменти стерилізували антисептиками або полум’ям, і зайвий раз  в операційну не заходили, «щоб не підіймати пил».

Медикаменти та нові перев’язувальні матеріали військові періодично здобували під час вилазок у місто – забирали аптечки з покинутих автомобілів чи розбитих бойових машин російських військ
Радіо Свобода показує реалії оборони «Азовсталі» з самого її епіцентру – за допомогою світлин, які зробив бойовий медик полку «Азов» Асан Ісенаджиєв
Коробка з перев&#39;язувальними матеріалами. &laquo;Азовсталь&raquo;, 2022 рік
8/12 Коробка з перев'язувальними матеріалами. «Азовсталь», 2022 рік
Радіо Свобода показує реалії оборони «Азовсталі» з самого її епіцентру – за допомогою світлин, які зробив бойовий медик полку «Азов» Асан Ісенаджиєв
Цей військовий помер на території &laquo;Азовсталі&raquo;. Він отримав тяжкі поранення, потрапивши під вогонь армії РФ. Попри всі зусилля медиків, його не вдалося врятувати.<br />
<br />
За словами Асана, військові помирали, зокрема й через те, що бракувало медикаментів та антисептиків
9/12 Цей військовий помер на території «Азовсталі». Він отримав тяжкі поранення, потрапивши під вогонь армії РФ. Попри всі зусилля медиків, його не вдалося врятувати.

За словами Асана, військові помирали, зокрема й через те, що бракувало медикаментів та антисептиків
Радіо Свобода показує реалії оборони «Азовсталі» з самого її епіцентру – за допомогою світлин, які зробив бойовий медик полку «Азов» Асан Ісенаджиєв
&laquo;Азовсталь&raquo;, 2022 рік.<br />
<br />
Цю собаку військові забрали&nbsp;із заводської прохідної&nbsp;у бункер. Там вона і померла: під час одного з обстрілів &laquo;Азовсталі&raquo; на неї обвалилася стеля бункера
10/12 «Азовсталь», 2022 рік.

Цю собаку військові забрали із заводської прохідної у бункер. Там вона і померла: під час одного з обстрілів «Азовсталі» на неї обвалилася стеля бункера
Радіо Свобода показує реалії оборони «Азовсталі» з самого її епіцентру – за допомогою світлин, які зробив бойовий медик полку «Азов» Асан Ісенаджиєв
Центральне бомбосховище &laquo;Джерело&raquo; на &laquo;Азовсталі&raquo;, 2022 рік.<br />
<br />
Військові смажать оладки з борошна та води. &laquo;Влаштували собі свято&raquo;, &ndash; пригадує Асан. Звичайний раціон військових на оточеному заводі &ndash; пів склянки каші на добу
11/12 Центральне бомбосховище «Джерело» на «Азовсталі», 2022 рік.

Військові смажать оладки з борошна та води. «Влаштували собі свято», – пригадує Асан. Звичайний раціон військових на оточеному заводі – пів склянки каші на добу
Радіо Свобода показує реалії оборони «Азовсталі» з самого її епіцентру – за допомогою світлин, які зробив бойовий медик полку «Азов» Асан Ісенаджиєв
На цій світлині &ndash; руки медика Асана Ісенаджиєва у крові на &laquo;Азовсталі&raquo;. Опублікувавши її в інстаграмі, Асан написав: &laquo;Передайте моїй мамі слова &ndash; я побачив стільки болю, але не зламаюся ніколи&raquo;.<br />
<br />
Витримавши 83 дні оборони та 227 днів полону, Асан завершив військову службу. Зараз він проводить курси з надання домедичної допомоги&nbsp;
12/12 На цій світлині – руки медика Асана Ісенаджиєва у крові на «Азовсталі». Опублікувавши її в інстаграмі, Асан написав: «Передайте моїй мамі слова – я побачив стільки болю, але не зламаюся ніколи».

Витримавши 83 дні оборони та 227 днів полону, Асан завершив військову службу. Зараз він проводить курси з надання домедичної допомоги 
Радіо Свобода показує реалії оборони «Азовсталі» з самого її епіцентру – за допомогою світлин, які зробив бойовий медик полку «Азов» Асан Ісенаджиєв
Назад
Вперед

Форум

XS
SM
MD
LG