Доступність посилання

ТОП новини
30 жовтня 2020, Київ 10:35

Гра у військову таємницю: радянська хімічна зброя і загроза Чорному морю


Солдати проводять перевірку металевих контейнерів із отруйними речовинами на складі хімічної зброї в Горному, Росія, 20 травня 2000 року
(Рубрика «Точка зору»)

Катастрофа з отруєнням морського середовища в Авачинській бухті на Камчатці в Росії змусила засоби масової інформації знову звернутися до теми все ще небезпечних заховань хімічної зброї в Чорному, а також у Балтійському морях. Зокрема, у Криму про загрозу природному й водному середовищам нагадав севастопольський сайт ForPost.

Як журналіст я, можливо, знаю історію питання трохи глибше за інших колег. Річ у тім, що ще в 1993–96 роках я, працюючи в Криму власним кореспондентом тодішніх російських «Известий», керованих іще Ігорем Голембіовським, а пізніше в «Дзеркалі тижня» і «Дні», одним із перших публікував у ЗМІ матеріали про заховання хімічної зброї в Чорному морі під час Другої світової війни.

Офіцер Радянської армії представляє боєприпаси, оснащені хімічними речовинами, під час візиту західних дипломатів і журналістів на хімічний завод
Офіцер Радянської армії представляє боєприпаси, оснащені хімічними речовинами, під час візиту західних дипломатів і журналістів на хімічний завод

Тема виявилася дуже важливою, надцікавою для аудиторії. З того часу, без перебільшення, тисячі ЗМІ публікували і кваліфіковані, і не дуже матеріали про хімічну загрозу морському середовищу в Чорному, Азовському, Балтійському морях і в усьому світі.

Сьогодні, з одного боку, матеріали про хімічну зброю в бухтах Севастополя, на траверзі Лукулл, на пляжах Криму ‒ це вже своєрідне дежавю, до нього ставляться вже не як до сенсації й реальної загрози, а майже як до міфу, як до цікавої історичної теми, що викликає інтерес, але не загрозу, і вже не актуальна. Це небезпечна помилка.

По-перше, тому, що ці заховання ‒ не міф, а давно доведена, реальна і дуже масштабна небезпека, яка може спрацювати в будь-який, найневідповідніший момент, і тоді доведеться «гасити пожежу» з зовсім іншими втратами і витратами.

Ці заховання ‒ не міф, а давно доведена, реальна і дуже масштабна небезпека, яка може спрацювати в будь-який, найневідповідніший момент

По-друге, з переходом Криму під фактичну окупацію Росією, країною, яка вважає себе спадкоємицею СРСР, винуватця цієї загрози, і завжди ставилася до ідеї підйому й утилізації хімічної зброї в Чорному морі абияк, ця загроза набуває нових додаткових аспектів.

Якщо в радянські роки ця проблема просто замовчувалася, то Росія з 1990-х і до 2014 року використовувала наявність цієї проблеми у пропагандистських цілях, щоб відлякувати курортників від поїздки до українського Криму і створювати конкурентні переваги для Сочі. Тепер же в Росії з’являється спокуса знову приховати наявність, або хоча б гостроту й актуальність, цієї проблеми, щоб тепер уже не відлякувати курортників від Криму, тому що реальний курортний потенціал півострова для Росії і так уже втрачений через інші фактори.

Російські військові можуть спробувати самотужки, без нових ефективних технологій, секретно підняти контейнери з отрутою, які вже втратили герметичність

По-третє, у зв’язку з цим російські військові і вчені, які, без сумніву, всі ці роки окупації Криму найактивнішим чином у секретному порядку досліджують стан Чорного моря, періодично піднімають затонулі раніше кораблі й літаки, боєприпаси, розкопують поглинені водою античні міста, не могли пропустити повз свою увагу колишні заховання хімічної зброї. Російські військові можуть спробувати самотужки, без нових ефективних технологій, секретно підняти контейнери з отрутою, які вже втратили герметичність, і спробувати її утилізувати поки не відомим нам способом. Це не може гарантувати безпеку ні для населення Криму, ні для водного середовища Чорного та Азовського морів, а, відповідно, і для населення всіх причорноморських країн.

Тут слід розповісти про одну, поки ніким не підтверджену, версію. У Криму про це ходять не дуже активні чутки, і це, повторюю, ‒ лише версія, перевірити яку сьогодні немає можливості, – але вона може бути перевірена після деокупації. Деякі люди говорять про те, що причиною декількох викидів сірчистого ангідриду в атмосферу в Армянську в серпні 2018 року був зовсім не дефіцит води і висохле кислотосховище, а спроба російських військових випробувати метод утилізації піднятої з дна Чорного моря хімічної зброї часів Другої світової війни шляхом нейтралізації її великою кількістю сірчаної кислоти і подальшим спалюванням у потужних печах титанового комбінату. Експеримент виявився не тільки не ефективним, але й дуже небезпечним для довкілля. У регіоні сталася екологічна НС.

Діти у виразках. Армянськ сьогодні (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:05:52 0:00
Після викиду кислоти з заводу «Кримський титан» відкрита кримінальна справа про порушення правил поводження з екологічно небезпечними речовинами

Після чергового викиду 7 вересня з Армянська почали евакуювати дітей. Також через хімічний викид в Армянську влада України почала евакуацію в Скадовськ дітей із семи сіл Херсонської області, що біля адмінмежі з Кримом. 37 українських прикордонників, які стояли на контрольних пунктах Чаплинка і Каланчак, зазнали отруєння через хімічні викиди й теж були евакуйовані. Після викиду кислоти з заводу «Кримський титан» відкрита кримінальна справа про порушення правил поводження з екологічно небезпечними речовинами.

Головне управління МНС Росії в Криму поінформувало жителів і гостей півострова Крим про те, що ситуація, яка склалася в результаті поширення хімічної речовини на місто Армянськ, чотири села Красноперекопського району (Філатовка, П’ятихатка, Перекоп, Волошине) і село Суворове міського округу Армянська, має локальний характер. Із 31 серпня до 6 вересня стала проводитися щоденна санітарна обробка водою автодоріг, конструкцій і зелених насаджень. Із 1 вересня для зниження концентрації відходів виробництва стали наповнювати водою висохлий кислотонакопичувач.

У ніч на 4 вересня була зупинена робота заводу «Кримський титан» на два тижні. Остання з восьми печей була зупинена 9 вересня.

14 вересня 2018 року фахівці кримського управління «Росспоживнагляду» зареєстрували новий викид концентрації шкідливих речовин в атмосферу на півночі Криму. В Армянську був запроваджений режим надзвичайної ситуації.

У водойму-кислотонакопичувач заводу «Кримський титан» запомпували 1,25 млн кубометрів води і 918 тонн вапняного молока. А 20 жовтня 2018 року на заводі почався поетапний запуск обладнання.

Сьогодні ніхто, окрім причетних до цього невдалого експерименту російських хіміків, не може сказати, чи так це. Але ймовірність того, що це так, – дуже велика. Хоча б виходячи з того, що ніколи раніше в історії заводу, навіть у найнесприятливіших водних умовах, які періодично повторюються в Криму, нічого схожого не ставалося. І після цієї НС завод також працює в іще суворіших водних умовах, ніж у 2018 році, але й тепер НС не повторюється. Отже, причиною її був не повторюваний дефіцит води, а якісь інші умови. Які?

Тому поки Крим – у руках чиновників і військових Росії, які зневажливо ставляться до безпеки й життя людей, хімічна зброя в Чорному морі залишається подвійно небезпечною.

Колеги з видання ForPost, проте, збагатили історію з хімічною зброєю новими відомостями й розширили проблему. Досі ми говорили про хімічну зброю часів Другої світової війни. Але, за їхньою інформацією, «смертоносні цистерни лежать на дні Чорного моря поблизу Криму майже 100 років».

«На початку XX століття просто скинути в море отруйні діжки було вельми популярним методом утилізації небезпечних відходів. Так вчинило командування кораблів, які прийшли до Криму з Петрограда. Напевно, тоді, при захованні боєприпасів на морському дні, не замислювалися про екологічну безпеку, повідомив ForPost директор медичного музею Севастопольського морського госпіталю Чорноморського флоту (Росії – ред.) Олександр Зубарєв. Іприт був дуже популярний за часів Першої світової війни, тому й залишилися великі його запаси. У 1923–1925 роках він опинився на морському дні Чорного моря. Зубарєв наголосив, що отрутохімікати викидалися в море і в наступні декілька десятиліть», – мовиться в публікації.

Досі не відомо, чи існують взагалі карти заховань періоду Першої світової війни

Дійсно, колеги з ForPost мають рацію, відтоді робилося декілька спроб убезпечити акваторію Чорного моря. Коли про цю тему після наших публікацій на початку 1990-х років заговорили в усьому світі, а тема була вселюдно розголошена, українські вчені, хіміки, військові намагалися вирішити проблему, проте наразилися на безліч труднощів.

По-перше, досі не відомо, чи існують взагалі карти заховань періоду Першої світової війни. А карти заховань хімічної зброї у 1940-х роках, як тоді з’ясували, існували тільки у Військово-Морському архіві Росії. Але коли Україна звернулася до російського керівництва, воно відмовилося надати їх. А повне обстеження всієї акваторії Чорного моря й Керченської протоки виявилося понадсильним завданням.

Твердження про те, що сьогодні «карти втрачені», звісно, не відповідає дійсності, бо малоймовірно, щоб у Військово-Морському архіві Росії щось було «втрачено». Найімовірніше, вони існують, і ними вже активно користуються російські військові в Криму.

Проте в 1990-х і двохтисячних роках цією проблемою займалося екологічне підприємство «Сіталл». Як розповів журналістам президент російської Кримської академії наук, керівник російської громадської організації «Екологія і світ» Віктор Тарасенко, фахівці фірми готували комплексну програму вирішення проблеми отруйних бочок. Вони планували повністю очистити дно Чорного моря до 2025 року.

«Учені пропонували виявити всі затонулі об’єкти, що мають техногенну загрозу. Програма передбачала виявлення і нейтралізацію об’єктів. Чи була вона реалізована, невідомо. Програма була засекречена», ‒ сказав Віктор Тарасенко.

Скільки бочок вдалося знищити і чи вдалося зробити це взагалі, напевно не відомо, пише видання. Найімовірніше, припускають журналісти, роботи були згорнуті, так і не розпочавшись. І найімовірніше тому, що «в можливих районах морських «кладовищ» фіксується високий вміст миш’яку – це означає, що іприт проникає з бочок у морську воду», і це становить небезпеку для дослідників і для довкілля.

За словами Віктора Тарасенка, який, як можна припустити, бачив якусь карту заховань, «контейнери розкидані уздовж усього Кримського узбережжя»

За словами Віктора Тарасенка, який, як можна припустити, бачив якусь карту заховань, «контейнери розкидані уздовж усього Кримського узбережжя». «Найбільші їхні скупчення відзначені поблизу Керченської протоки, Ялти, а також уздовж всього західного узбережжя півострова. У Керченській протоці було приблизно 40 саркофагів, у кожному з яких перебуває від чотирьох до шести контейнерів із отрутою. Тоді їх заховали поспіхом, на мілководді, звісно, ні про які заходи безпеки не йшлося… У районах Сатера, Лукулл і в акваторії Севастополя також на свій час чекають бомби уповільненої дії», – заявив він.

ForPost пише: «Віктор Тарасенко наголошує, що якщо поставити собі за мету нейтралізацію бочок зараз, то підходити до цієї операції треба з максимальною відповідальністю. Не можна використовувати незграбні методи й просто підіймати контейнери з дна ‒ найімовірніше, агресивне морське середовище вже пошкодило їх. Необхідне спеціальне обладнання, підводні апарати».

Щоб убезпечити Азово-Чорноморський регіон, потрібні дії зовсім інших масштабів

На момент публікації матеріалу ForPost надіслав офіційний запит у підконтрольне Москві Міністерство екології і природних ресурсів у Криму з метою з’ясувати, яка кількість цистерн із іпритом лежить біля узбережжя півострова і які заходи вживаються для їхньої ліквідації.

Але цього недостатньо, до того ж навряд чи відомості про хімічну зброю за останні 100 років зберігаються в російському Мінекології Криму. Щоб убезпечити Азово-Чорноморський регіон, потрібні дії зовсім інших масштабів. Спробуємо назвати основні з них.

По-перше, процес пошуку заховань і утилізації хімічної зброї в Чорному, Балтійському морях і Керченській протоці, а також випробування надійності й ефективності методів її утилізації, бо це вже надбання історії, необхідно розсекретити, опублікувати карти, що зберігаються в Росії, і поставити під громадський контроль. Варто припинити гратися в військову таємницю.

Чорне море біля узбережжя Алушти, жовтень 2020 року
Чорне море біля узбережжя Алушти, жовтень 2020 року

По-друге, проблема небезпеки хімічної зброї в Чорному морі, без сумнівів, має міжнародний характер. Тому слід створити міжнародний консорціум для досліджень, пошуку й утилізації хімічної зброї. До нього мають увійти всі країни Причорномор’я: Україна, Росія, Болгарія, Румунія, Грузія, Туреччина, – можлива участь і інших країн, наприклад, Балтійського або Прикаспійського регіону, а також міжнародних організацій, які займаються проблемами хімічної зброї.

Потрібно розробити технології виявлення, підйому й утилізації контейнерів із хімічною зброєю, бо багато з них уже зруйновані

По-третє, потрібно розробити технології виявлення, підйому й утилізації контейнерів із хімічною зброєю, бо багато з них уже зруйновані. У зв’язку з цим необхідно розробити надійніші способи заховання вже зруйнованих контейнерів на морському дні, з метою убезпечити їх для всього живого в морському середовищі, а також нанесення цих місць на морські карти для інформування служб контролю та користувачів морів.

По-четверте, поставити під контроль відповідних міжнародних організацій наявність хімічної, бактеріологічної, а також ядерної зброї в усіх країнах Чорноморського басейну з метою убезпечити цей важливий світовий регіон Європи від загрози її використання.

Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал – на сайті Крим.Реалії

  • Зображення 16x9

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG