Доступність посилання

ТОП новини

Про символи, шокованого Константинова й історичну безграмотність


Володимир Константинов
(Рубрика «Точка зору»)

Днями газета російського парламенту Криму повідомила про велике нещастя. Виявляється, дослівно, – Володимира Константинова, спікера підконтрольного Кремлю законодавчого органу російської влади в Криму, «шокував вердикт київських суддів».​

А історія цього «шоку» проста. Авторка статті, головна редакторка газети Ірина Іванченко пише: «Слухала вчора новини і не вірила вухам. В Україні скасували рішення про визнання символіки СС «Галичина» нацистською». Вона пам’ятає, що раніше суд виніс був рішення «зобов’язати Український інститут національної пам’яті та його посадових осіб утримуватися від вчинення дій і поширення висновків про те, що символіка 14-ї гренадерської дивізії СС «Галичина»… не є символікою націонал-соціалістичного тоталітарного режиму».

Це й було витлумачене як те, ніби суд визнав символіку нацистською. Вона пам’ятає, як «ми в Криму тоді трішечки піднеслися духом, усе-таки знайшлися серед українських служителів Феміди люди, які не дозволили доторкнутися до історичної правди».

І тепер пише: «І ось нова сенсація. Шостий апеляційний суд Києва скасував рішення першої інстанції про визнання нацистською символіки 14-ї дивізії СС «Галичина»… Кримська газета зробила неправомірний висновок: «Відтепер фашистську символіку можна використовувати й поширювати на всій території України. Вона може з’явитися на дитячих портфелях, на шкільних зошитах. Напевно, нацисти будуть тримати орієнтир саме на молоде покоління, промиваючи йому мізки».

І від цього у Криму, виявляється, то підносяться духом, то впадають у стан шоку. Після цього шокована Ірина Іванченко пішла до шокованого Володимира Константинова, і вони склали такий коментар:

«Це серйозна наруга над пам’яттю всіх учасників Великої Вітчизняної війни, тих, хто загинув у той період. Ми багато разів за ці роки пояснювали, чому Крим повернувся на Батьківщину. Ми не могли залишатися у складі держави, яка сповідує нацистську ідеологію. Вона поставила собі за мету знищення Криму як частини «русского міру», російської культури в Україні. Подальші події, героїзація вояків СС-дивізії, бандерівців, зрадників є порушенням основ післявоєнного світоустрою… Якби мені сказали, що щось таке сталося в якійсь іншій державі, я б якось міг це зрозуміти. Але в Україні нацисти залишили сліди жорстоких злочинів. І український же суд сьогодні відбілює їх».

Із цього неточного виразу не зрозуміло, які «нацисти» маються на увазі. Якщо німецькі «націонал-соціалісти», які дійсно залишили сліди злочинів, так це рішення суду їх не стосується. До того ж Росія в Україні залишила набагато більше кривавих слідів, ніж навіть нацисти, якщо врахувати червоний терор, громадянську війну, російсько-українську війну 1918–20 років, похід Муравйова, «розстріляне відродження», голодомор, репресії, розстріли без суду ув’язнених у в’язницях перед Другою світовою війною. Якщо українські патріоти, які воювали як із нацистами, так і з російськими окупантами, про яких ішлося на суді, – так вони зовсім не нацисти, як ми побачимо далі, і якщо їх і необхідно відбілювати, так тільки від російських наклепів.

«Це не судова помилка, а позиція – саме так, він відбілює злочин! Ми вкрай обурені. Сподіваємося, світова спільнота відреагує на це належним чином. А я нагадаю, що не тільки в Росії «Галичину» вважають злочинною організацією, збіговиськом карателів, які знищували мирних жителів. Такими їх визнав і Нюрнберзький трибунал», – стверджує Володимир Константинов.

Як бачимо, спікер і газета хочуть показати, що вони щиро дбають про історичну правду. Ось про це, про правду, і поговоримо.

Нюрнберзький трибунал ніколи не визнавав дивізію військ СС «Галичина» злочинною організацією

А якщо по правді, то Нюрнберзький трибунал ніколи не визнавав дивізію військ СС «Галичина» злочинною організацією, і вона ніколи не була «збіговиськом карателів, які знищували мирних жителів».

Пояснює Сергій Рябенко, юрист, співробітник Українського інституту національної пам’яті, представник в Україні проєкту International Justice for the Communist Crimes of the Platform of European Memory and Conscience:

«Ні ОУН, ні УПА, ні створені з участю Абверу у 1941 році батальйони «Нахтігаль» і «Роланд», ні навіть дивізія військ СС «Галичина» та їхні члени не були засуджені Нюрнберзьким трибуналом, а самі ці структури не були визнані злочинними… Зауважимо, що за нацистським законодавством членами СС могли бути лише особи, які мали бездоганне расове походження… Хоча у промові радянського обвинувача чимало місця присвячено злочинам, які здійснювали есесівці на окупованих територіях, ні тут, ні в обвинувальному акті та вироку не згадується про дивізію «Галичина». Хоча названі деякі інші дивізії СС, наприклад, «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» або «Принц Ойген».

Тепер про символіку. «За час свого існування структури СС використовували різну символіку. Найвідомішою є так звана «блискавка» СС або подвійна руна «зіґ»… Але вона не використовувалася воїнами «Галичини». Емблема дивізії «Галичина» містила стилізоване зображення лева, який був і є основним елементом символіки Львова та Галичини. Есесівських рун у військовій символіці «Галичини» не було».

Ось на знімку нижче ця емблема. Саме її розглядав суд. Що Ірина Іванченко і Володимир Константинов бачать тут нацистського?

Емблема 14-ї дивізії Ваффен-СС «Галичина». Галицький «Левик»
Емблема 14-ї дивізії Ваффен-СС «Галичина». Галицький «Левик»

Пояснює кримчанин, кандидат історичних наук Сергій Громенко: «У матеріалах Нюрнберзького трибуналу поміщений вичерпний перелік осіб та організацій, які визнані злочинними. Українських націоналістів у цьому переліку немає. З 42 томів справи в СРСР російською мовою видано всього 7, що відкрило простір для масштабних фальсифікацій і спотворень… До того ж у 39-му томі поміщені накази айнзацгрупам знищувати бандерівців як борців за незалежність України».

До речі, декілька днів тому ті ж «Крымские известия» опублікували ще два дописи, де Володимир Константинов вчить читачів, а також дітей на уроці в одній зі шкіл, як потрібно ставитися до російських символів.

Ось один із них – «Ми несли триколор у своєму серці» (думаю, тут не зовсім правда – людина, яка народилася в радянські часи в Молдові, коли триколор був заборонений, і весь час прожила в Україні, Константинов якщо і знав про триколор, то зовсім поверхнево, і вже навряд чи він був у його серці – авт.).

А пізніше в Научненській школі, де він навчався, Володимир Константинов говорив: «Треба виховувати шанобливе ставлення до державних символів, починаючи з дитячого садка, продовжуючи у школі. Це не пересічне питання».

Чи розповідав Володимир Константинов дітям своєї школи, що триколор – це власовський прапор, і саме він «був у його серці»?

Згоден – питання не пересічне. Ось тільки потрібно дещо уточнити. Держдума Росії у грудні 1993 року затвердила триколор як державний прапор цієї країни, а пізніше, наприкінці 2014 року, та ж Держдума виправила статтю 20.3 Кодексу Росії про адміністративні правопорушення, чим заборонила демонструвати, виготовляти і збувати не тільки нацистську символіку, а й символіку екстремістських організацій, серед них і символіку організацій, які воювали на боці нацистів.

І все б нічого, але Держдума забула, що всі численні російські колаборантські війська, які воювали на боці Гітлера проти Сталіна, зокрема під командуванням генерала Власова, використовували триколор як свій символ. Виходить, що Держдума сама заборонила свій же державний прапор, який у Криму з таким азартом прославляє спікер. Чи розповідав Володимир Константинов дітям своєї школи, що триколор – це власовський прапор, і саме він «був у його серці»?

Окрім того, йому корисно було б згадати також, що 29-а дивізія Російської визвольної народної армії (РОНА) використовувала як емблему зображення Георгіївського хреста з мечами, який із 1992 року є державою нагородою Росії. РОНА й інші російські формування, які воювали на стороні Рейху, окрім триколору, використовували також Андріївський прапор, який із 2001 року є офіційним прапором російського Військово-морського флоту.

Виходить, що все це в Росії використовується, хоча заборонене? І Володимир Константинов не вважає це «серйозною наругою над пам’яттю всіх учасників Великої Вітчизняної війни, тих, хто загинув у той період»?

Більше того – він не вважає Росію «державою, яка сповідує нацистську ідеологію», хоча в Росії чимало відверто фашистських організацій. При тому, що це торкнулося і Криму – 19 січня 2009 року в центрі Москви бойовики неофашистської організації «БОРН» Тихонов і Хасіс застрелили кримську журналістку Анастасію Бабурову разом із адвокатом Станіславом Маркеловим. Ось де Константинову докласти б свої антифашистські зусилля!

Так, українські націоналісти воювали проти радянської армії, але це було після репресій і червоного терору, який був влаштований радянською владою в Західній Україні

Так, українські націоналісти воювали проти радянської армії, але це було після репресій і червоного терору, який був влаштований радянською владою в Західній Україні. Тому вірніше сказати, що це радянська армія воювала проти населення Західної України. По-друге, дії ОУН, УПА і всіх, кого діячі рівня Константинова називають бандерівцями, були спрямовані як проти радянської армії, так і проти німецької армії, і їхні дії порівнювані з операціями прославлених французьких (макі), італійських (рух Опору, дивізія «Гарібальді»), бійців югославського опору та партизанів інших країн, які воювали за свободу своєї Батьківщини.

І це був подвиг в ім’я свободи та незалежності України, а не нацизм. Пора вже припинити обманювати кримчан своїми безграмотними «лекціями», розпалювати міжнаціональну ворожнечу й ненависть, використовуючи брехню про історію національно-визвольного руху в Україні і його символи.

Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал – на сайті Крим.Реалії

У матеріалі згадується термінологія, прийнята на анексованому Росією півострові

  • Зображення 16x9

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG