Ось ліки від діагнозу, який поставив наприкінці 2019 року президент Франції Емманюель Макрон, – «смерть мозку НАТО»: блискучий 67-сторінковий звіт зі 138 рекомендаціями про те, як надати військовому союзові сенс існування на наступні десять років.
Замість того, щоб визнати смерть мозку, яку діагностував президент Франції у блоку, звіт показує 71-річного бадьоруна, який має далі витрачати кошти на оборону, шукати тісніших зв’язків із Європейським союзом, продовжувати остерігатися Росії, приділяти більше уваги Китаєві – і, мабуть, не дуже розростатися протягом наступного десятиліття.
Якщо відверто, Макрон, здається дещо відступив після того, як його заява шокувала військові кола в Брюсселі. Дипломати тоді казали, що то був крик відчаю Макрона через те, що американська адміністрація, як видавалося, ставила під сумнів головні засади трансатлантичного союзу, а президент Туреччини зміцнював усе тісніші зв’язки з Росією, загрожував Греції й Кіпрові і діяв проти Франції в Північній Африці, перш за все в Лівії.
До часу останнього наразі саміту НАТО в Лондоні в грудні 2019 року Макрон притлумив свою критику, а цього року він був більше зосереджений на просуванні «стратегічної автономії» Європи – піввікової мрії Франції зробити Європу менш залежною від Америки.
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ, щоправда, відчув хвилювання в лавах і створив групу для обмірковування майбутнього на чолі з колишнім міністром оборони Німеччини Томасом де Мезьєром і американським дипломатом Вессом Мітчеллом. Її звіт, оприлюднений 1 грудня і названий «Разом у нові часи», доволі відвертий. Він, наприклад, зазначає: «Дехто з європейців непокоїться, що Сполучені Штати замикаються на собі або що їхні зобов’язання щодо європейського континенту зменшаться, в той час як збільшується зосередженість на азійсько-тихоокеанському регіоні. Дехто ж із американців непокоїться, що європейці ухиляться від своїх зобов’язань щодо спільної оборони або навіть підуть шляхом автономії таким чином, що це розколе альянс».
Виклики і можливі відповіді
Документ далі наголошує: «Всередині НАТО постали суспільні поділи, а представницька демократія опиняється перед викликом. Із багатьох оглядів можна сказати, що альянс є величезною військовою силою, але далеко не є невразливим перед такими політичними заворушеннями».
Відповіді на ці заворушення найрізноманітніші, від очевидних до важких: члени альянсу мають витрачати по 2 відсотки від свого ВВП на оборону до 2024 року, має відбуватися більше зустрічей на міністерському й неформальному рівнях, альянс має провести «цифровий саміт» із представниками приватного сектору, щоб убезпечити себе від злоякісного використання штучного інтелекту, а ЄС має працювати таким чином, щоб військові здатності, розвинені за європейськими оборонними ініціативами, були доступні й для НАТО.
Усе це реально здійснити. Більше питання в тому, як подолати суперечки між членами.
Документ зазначає, що «консенсус є наріжним каменем альянсу», але далі пропонує підвищити роль генерального секретаря «з метою ухвалювати рішення з повсякденних питань і виносити складні питання на відкрите обговорення на ранній стадії». Є згадка про створення «коаліцій усередині наявних структур альянсу», способи «обмежити терміни ухвалення кризових рішень», а щоб впоратися з «дедалі частішим блокуванням із боку окремих країн через їхні зовнішні двосторонні суперечки», організація має розглянути можливість «підняти поріг таких блокувань до міністерського рівня». Мало хто вірить у те, що це станеться. Як і в усіх клубах суверенних країн, НАТО буде зв’язаний ухвалами окремих країн про вето з важливих питань іще принаймні деякий час.
Китай і Росія як головні супротивники
Але при цьому безсумнівним є те, що Китай і Росія є двома системними супротивниками НАТО. Хоча документ визнає, що Пекін на цей час не становить для блоку прямої воєнної загрози, та він зазначає, що протягом наступного десятиліття «Китай, імовірно, також кине виклик здатності НАТО створити колективні можливості швидкого відновлення», а в тривалішій перспективі він «із дедалі більшою ймовірністю буде демонструвати свою військову потугу в усьому світі, при цьому потенційно також і в євроатлантичній зоні». Звіт закликає НАТО створити «консультативний орган для обговорення всіх аспектів інтересів безпеки членів НАТО з огляду на Китай».
Росія ж у 2030 році, «найімовірніше, залишиться головною воєнною загрозою для альянсу», мовиться в документі, – вона «протистоїть НАТО створенням ризиків вчинення доконаного факту або створенням у кризових ситуаціях неперервного тиску, який паралізує реакцію». Подвійний підхід альянсу до Росії – стримування і діалогу – має продовжуватися без повернення до звичних раніше відносин, доки Москва не повернеться повністю до виконання міжнародних законів.
Звіт також зазначає, що Кремль «домагається гегемонії над своїми колишніми радянськими володіннями» і «прагне заблокувати шлях держав, які хочуть наблизитися до НАТО», тож таким країнам, які сподіваються на вступ, як Боснія, Грузія й Україна, немає підстав радіти. Та проте звіт заявляє, що політику відчинених дверей НАТО «необхідно підтримати і надати їй нового життя» і що НАТО має «розширити і зміцнити партнерство» з Києвом і Тбілісі і «підвищити взаємодію» з Сараєвом.
Але в час, коли військова організація вступає в восьме десятиліття протистояння викликам, обіцянки членства будь-кому документ не передбачає.
Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
