У віці 97 років помер почесний патріарх Православної церкви України Філарет. Він прожив яскраве життя, з одного боку ніби прийнявши реалії існування церкви та гонінь на неї в часи СРСР, а з іншого – пішовши проти течії і присвятивши понад три десятиліття ідеї створення незалежної Української церкви, за що і був покараний Москвою. Але це не зломило патріарха Філарета.

Запам’ятались його слова: «Україна переможе, бо з нами Бог. Бог там, де правда».

Подаємо штрихи до портрета патріарха-бунтівника.

Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній ледь не першим повідомив про завершення земного шляху почесного патріарха Філарета на 98-му році життя.

«Ми завжди пам’ятатимемо настанови Патріарха Філарета про важливість підтримання єдності Української Церкви навколо Київського Престолу. Пам՚ятатимемо і виконуватимемо також його уроки й настанови про важливість соборності, про смирення перед волею Божою і волею повноти Церкви, про віддане служіння Богу, Церкві Христовій та українському народу. Молитва та пам’ять про нього залишаться в помісній автокефальній Українській Православній Церкві довіку», – написав в соцмережах митрополит Епіфаній, який був учнем і духовним сином Філарета.

Життєпис

Патріарх Філарет був з «донецьких» – народився 23 січня 1929 року у тоді ще Сталінській окрузі майбутньої Донецької області. З самого дитинства виказував інтерес до Бога. А коли це викликало підозри, то молодий Михайло Денисенко казав, що є сином фронтовика, адже його батько Антон «загинув за Родіну, за Сталіна». А от дід Філарета помер в часи Голодомору.

Вчився майбутній владика в Одеській духовній семінарії, а також в Московській духовній академії.

У 1966 році сталася епохальна подія в його церковному служінні. Філарета обрали митрополитом Київським та Галицьким, екзархом цілої України в Російській православній церкві.

Був екзархом України Філарет до 1990 року. Після смерті патріарха РПЦ Пімена був місцеблюстителем патріаршого престолу. І розглядався як реальний кандидат щоб очолити РПЦ, але програв вибори.

Москва тоді не могла поставити на чолі РПЦ українця, бо в самій тоді ще радянській Україні вже були сильні відцентрові тенденції і активним був рух за здобуття незалежності від Москви.

Філарет перейменував Екзархат РПЦ на Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ (МП)) і залишився її митрополитом.

Ключовою подією стало проголошення Україною Незалежності в серпні 1991 року і Філарет як ніхто розумів, що для повної державної Незалежності має бути і церковна, духовна Незалежність. А перед цим, в 1990 році, почав роботу над проголошенням самостійності церкви України. В цьому його підтримали інші українські архіреї.

Але максимум чого домігся від РПЦ – це самостійність в управлінні і певну, – але не повну – автономію.

«Чим Україна гірша за інших?»

Але Москва зрозуміла, що Філарет є церковним самостійником і почалась дуже активна робота по його дискредитації та усуненню.

У травні 1992 року під час собору в Харкові частина українського єпископату, під тиском Москви, фактично усунули митрополита Філарета від управління церквою.

Світська влада України тоді не змогла нічого вдіяти, адже в перші років Незалежності України ще сильні були вплив колишнього компартійного центру і спецслужб.

Але це не зламало Філарета, і він з кількома єпископами заснував Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП) і почав розбудову церковної структури по всій Україні.

Автор цієї статті неодноразово був в 1990-х роках в резиденцій Філарета на Пушкінській вулиці в Києві і брав інтерв’ю для міжнародних ЗМІ.

«Чому, ну, чому Україна не має права на свою автокефальну православну церкву, коли таке право мають ті ж самі Болгарія, Румунія чи Сербія? Чим Україна як держава гірша за ті країни?» – питав тоді риторично патріарх Філарет.

За президенства Віктора Ющенка велась активна, але не дуже афішована робота по об’єднанню УПЦ (МП) та УКП (КП) і було декілька раундів переговорів. До об’єднання в єдину автокефальну церкву прихильно ставились і владика Філарет, і тодішній предстоятель УПЦ (МП) митрополит Володимир. Але Москва і тут втрутилась і зірвала плани.

Російська пропаганда масово тиражувала тезу про ніби «неканонічність» Київського патріархату, про «розкольників», в церкви яких не можуть ходити «істинні віруючі», про «растрігу» Філарета, на якого РПЦ наклала анафему в 1997 році. Це було не церковне, а політичне рішення.

«Анафема накладається за єресь, за розкол, за відступлення від морального вчення християнського чи за грубе порушення канонів. А я нічого цього не робив. Тому претензій до мене з цього боку немає», – казав про це патріарх Філарет.

Патріарх Філарет підтримував Євромайдан, служив панахиду за жертвами розстрілів на Майдані, молився за захисників Донецького аеропорту, за воїнів ЗСУ, за полеглих українських вояків.

Він також, наприклад, освячував пам’ятник Івану Мазепі в Полтаві, служив поминальні панахиди за жертвами Голодомору, освячував капличку в Національній академії СБУ і ще здійснив багато-багато патріотичних вчинків, які зміцнювали і українську державність і духовну незалежність України.

«Можна по-різному оцінювати його постать і методи управління. Він був сином своєї епохи, яка також була неоднозначна та суперечлива. Але його роль у розбудові Українського Екзархату в радянські часи, відновленні Києво-Печерської Лаври та багатьох храмів наприкінці 1980-х, у створенні УПЦ МП в 1990 році та отриманні нею самоуправління, а з проголошенням незалежності України – у виборюванні автокефалії і статусу патріархату Української Церкви є незаперечними. Все тимчасове та метушливе відійде і забудеться, але це ім'я однозначно залишиться», – відгукнувся на смерть патріарха релігієзнавець Сергій Шумило.

Патріарх Філарет в 2014 році відкрито заявив, що російський президент Володимир Путін, який на то час вже окупував Крим та розпалив конфлікт на Донбасі, «попав під вплив диявола».

«Із великим жалем мушу нині сказати привселюдно, що серед правителів світу цього, які за фактом хрещення відносяться до Православної Церкви, з’явився справжній новий Каїн − не за іменем, але у справах. Справи ці свідчать, що згадуваний правитель, як і перший в історії братовбивця Каїн, підпав під вплив сатани», − заявив Філарет у вересні 2014 року.

При цьому він звинуватив Путіна у двох великих гріхах − вбивстві й брехні. «У його волі і владі − негайно зупинити смерті й кровопролиття, але він заради гордині своєї продовжує множити зло», − стверджував патріарх.

Під час однієї з проповідей воєнного часу у Володимирському соборі патріарх Філарет сказав: «Оцей час покласти душу й тіло за нашу свободу - він настав. Господь сказав: «Хто візьме меч, від меча і загине». Печальний буде кінець у Росії. А Україна переможе, бо з нами Бог. Бог там, де правда».

Шлях до томосу… і знову бунт

Саме завдяки тому, що Філаретові вдалося збудувати розвинену, розгалужену структуру УПЦ (КП) і стало можливим потім створення помісної автокефальної Православної церкви України (ПЦУ), яка отримала томос від константинопольського патріарха Варфоломія на початку 2019 року.

«Саме його залізна воля та незламна віра стали тим дороговказом, що привів нас до омріяного Томосу, до визнання нашої духовної самостійності в усьому православному світі», - відгукнувся на смерть патріарха Віларета Віктор Ющенко.

Ясно було, Філарет хотів сам стати на чолі новоствореної вже автокефальної церкви, але патріарх Варфоломій вирішив по-іншому.

Один з наближених архіреїв до Вселенського патріарха якось у вузькому колі пояснив, чому Філарет не міг очолити новостворену на той час ПЦУ. «Бо він радянська людина, все ж він Homo Soveticus».

В цьому була значна частина правди, адже стиль управління Філарета був авторитарний, його часом називали «радянським патріархом», бо все ж більшу частину життя провів в СРСР. Також нікуди не поділися і підозри про можливу співпрацю з КГБ.

Сам Філарет неодноразово пояснював, що стати ієрархом чи єпископом в радянські часи не можна було без затвердження з боку «органів». Але Філарета жартома затаврували «полковником».

Патріарх Філарет згадував, як його в радянські часи примушували розповідати кагебістам таємниці сповідей людей, але навіть при погрозі розстрілу, Філарет, за його словами, так і не погодився піти проти Бога і людей, і відмовився писати доноси на вірян.

«Контора» такого не пробачає. Тому мене і не обрали патріархом Московським», – пояснював пізніше Філарет.

Нові часи

Відтак в ПЦУ, після її створення наприкінці 2018 року, враховуючи заслуги Філарета, дали йому титул почесного патріарха. Сам же Філарет «відродив» зовсім нечисельний Київський патріархат, служачи у Володимирському соборі у Києві.

Він не погодився з рішенням митрополита Епіфанія поминати під час служб (до повномасштабної агресії Росії) патріарха РПЦ Кирила в диптиху, але на цьому наполягав патріарх Варфоломій. До речі патріарх Варфоломій скасував московську анафему Філарету в 2018 році.

Також Філарет вважав, що ПЦУ повинна мати патріарха, а не митрополита на чолі, хоча саме київська церковна традиція вказує на те, що Київ був завжди митрополією ще від часів Володимирового Хрещення, який прийняв віру з Константинополя. Та й своїм патріархом вірні ПЦУ вважають Вселенського патріарха.

В 2020 році Філарет відкликав свій підпис під документом Об’єднавчого собору, а потім попросив президента Володимира Зеленського звернутися до Вселенського патріарха Варфоломія надати Україні новий томос. Потім він навіть звинуватить Вселенського патріарха в тому, що той ніби «впав в єресь папізму».

Коротше, кажучи, патріарх Філарет, почавши життя як смиренна людина, яка прийняла реалії і правила гри в тоталітарній радянській імперії, але водночас пішов проти течії, ставши священником в богоборчій країні. Але потім Філарет став бунтарем, кидаючи виклики Москві і пізніше навіть Константинополю.

«Відійшла ціла епоха в історії українського православ'я, – коментує релігієзнавець Сергій Шумило. – Попри всю суперечливість постаті патріарха Філарета, він назавжди залишиться в історії України і Церкви. Мало хто з сучасних українських церковних діячів зможе залишитись в пам'яті всіх подальших поколінь. Проте ім'я владики Філарета, попри всю неоднозначність, збережеться в нашій історії назавжди».