Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 09:19

Патріарх Філарет: Я народився на Донбасі. У нас не було багатої різдвяної вечері


Гість: Патріарх Київський й усієї Руси-України Філарет

Ірина Штогрін: Ваша святосте, чи дозволите запитати, що було у Вашому дитинстві? Як у Вашій родині, можливо, готувалися до Святвечора? Часи були зовсім інші.

Патріарх Філарет:
Це дійсно часи були інші. Це були радянські часи, часи державного атеїзму, то храми були закриті.

Батьки, православні християни, відзначали Різдво Христове. Перед Різдвом варили кутю. І у нас готували такий невеликий вертеп. Перед іконами ставили миску з цією кутею.

– А кутя з пшениці?

– З пшениці. Ставили свічку. Варили узвар. Я народився на Донбасі. У нас не було цієї багатої різдвяної вечері, а була оця кутя, пекли пиріжки. Але ще піст був, тому ці пиріжки були пісні.

– З горохом?

– З горохом, квасолею, картоплею і з капустою. Різні.

– Мабуть, найсмачніші.

– Вони дійсно були дуже смачними.

– У печі пекли?

– В печі пекли.

Але потім, коли вже у 1940-ві роки відкрили храми і вже можна було ходити до храмів, то тоді ввечері Святвечір був. Але вночі починалося богослужіння вже в храмі, тому всі йшли в храм. Богослужіння продовжувалося з першої години ночі майже до ранку.

– А я знаю таке, що навіть у 1970-ті роки стояли такі кордони з дружинників, комсомольців, як їх називали, і дивилися, хто йде, і не всіх пускали.

– Це вже був період 1960-1970 років, а я говорю про воєнні часи і повоєнні. Тоді ніякої заборони ходити у храм не було.

А от коли наступили часи Хрущова, тоді вже дійсно стояли кордони, не пускали головним чином на Паску, на Різдво ще терпіли, бо на Різдво ходило менше людей. Але на Різдво теж не дозволяли, особливо не дозволяли ходити дітям.

– Ваша святосте, наскільки важливо, щоби дитина з наймолодшого віку винесла в собі оце відчуття чарівності, краси свята Різдва?

– Має дуже важливе значення. Ще до радянських часів і на початку радянських часів у 1920-ті роки виховували дітей у дусі православної моралі. Тому покоління, яке вже прийшло до влади у 1930-1950 роки, то вони завжди згадували своє дитинство. У дитинстві їх бабуся водила до храму, вчила їх молитві «Отче наш». І вони цю молитву у дитинстві запам’ятали і, будучи вже у похилому віці, пам’ятали і молитви.

– Мабуть, і молилися у найважливіші, найскладніші моменти життя?


– І молилися, особливо під час війни. Тоді вже стали всі молитися. Тому це були часи, як на мій погляд, з одного боку, покарання за відступлення від Бога, за руйнацію храмів, за розстріл духовенства, за розстріл монахів і взагалі віруючих людей, які не хотіли зрікатися Бога і церкви.

І оце біда заставляла людей звертатися до Бога. І Господь прощав. І видимим знаком його прощення гріхів цих руйнівників храмів було те, що ми отримали перемогу над фашизмом.

– Ваше святосте, у нас є розбіжності між тим, як частина православних церков і греко-католики відзначають Різдво саме 7 січня, католики і частина інша православних церков зустрічають його ще у грудні.

– Треба змиритися з цим становищем, тому що якби наші розбіжності залежали тільки від того, що ми в різні часи святкуємо Різдво Христове і Пасху Христову, то це не було б таке велике розділення.

Є більші проблеми, які розділяють і православ’я, і католицтва, і протестантизм. Але не зважаючи на всі ці розділення є багато такого, що й нас об’єднує.

Яка проблема сьогодні для цілого християнства? Проблема та, що зараз відбувається моральне падіння у християнському світі. Падіння глибоке. Якщо взяти, наприклад, оці одностатеві шлюби. Богом заборонено це. Кожний, хто читає Біблію, повинен знати, що це тяжкий гріх.

Бо якщо Господь покарав цих жителів Содоми і Гомори так, що там до цього часу Мертве море, немає нічого живого: ні рослин, ні тварин у цьому морі, то треба знати.

Але ж цей порок розповсюджується якраз у християнському світі. Благословляють ці одностатеві шлюби не тільки держави деякі, але й деякі церкви, в основному протестантські, то це є падіння.

А потім ви подивіться на звичаї сьогоднішні. Ці звичаї далеко не християнські. І церква, яка покликана для того, щоб людей готувати для вічного блаженного життя, повинна звертати на це увагу. І православна, і католицька, і протестантська церкви повинні насамперед цим займатися.

Єдність – це жадане, до чого ми всі прикладаємо зусилля, щоб наступило єднання всіх християн в одній церкві Христовій.

– А якби ще наступила єдність усіх, хто живе на цій планеті, то скільки б ми тоді могли подолати проблем.

Ваша святосте, є думка дослідників релігійних процесів, які кажуть, що, можливо, найбільшою загрозою для християнського світу зараз виступає іслам, що дуже багато людей, які сповідують цю релігію, живуть тепер в Європі, живуть територіально у тому місці, де раніше переважно жили християни.

Наскільки Ви бачите цю загрозу?


– По-перше, треба сказати, що ми хочемо, християни, жити з мусульманами в мирі і злагоді, тому що вони все-таки визнають єдиного Бога і дотримуються виконання заповідей. Тому в цьому ми маємо спільне.

Звичайно, вони не визнають Христа як Спасителя, як Сина Божого, вони визнають його як пророка, але меншого, ніж Магомет. В цьому наші розбіжності. Але якщо є протистояння, а це протистояння є, і ми цього протистояння не уникнемо.

А якщо говорити про загрозу, то загрози ніякої не було б, якби християни жили за християнськими звичаями. Тобто, якщо б вони були християнами не по назві, а по життю, тоді не було б зменшення населення Європи. А якби не було б зменшення населення Європи, то мусульмани жили б на своїй території, Європа не потребувала б робочої сили з боку мусульманських арабських країн.

– Це вже є, це реально, це факт.

Як, на Вашу думку, мали би християни себе поводити, яким чином чинити так, щоби не було конфліктів, щоби можна було, сповідуючи свої правила життя і дотримуючись своїх звичаїв, все ж таки нормально співіснувати і жити з людьми іншої віри, чи то з мусульманами, чи то з представниками інших релігій?


– Що для цього треба? Для цього треба бути християнином, правдивим християнином. А це значить, пам’ятати, що Бог є Творець всього світу і є Батьком для всіх народів. Треба пам’ятати, що Бог всюдисущий і бачить всі наші гріхи, не тільки, які ми звершуємо ділами, а й словами і думками.

Християнин повинен пам’ятати, що є вічне життя. Вічне життя порівняно з тимчасовим безкінечне. А зараз християни забувають про те, що треба вибирати вічне, а не тимчасове, а вибирають тимчасове.

– Проти чого Ви виступаєте? Проти споживацтва…?

– Проти споживацтва.

– Можливо, ми мали би ділитися, ті, хто має більше, з тими, хто голодує зараз? Є такі.

– Треба мати правильні погляди на багатство. Церква і Бог не проти багатства, бо багатство створене Богом. Якщо хто має велике багатство, то він повинен мати це велике багатство, але розуміти, що це не його, що це дано Богом для управління, тільки для управління, а не використання його на різні гріховні потреби: чи казино, чи переїдання, чи розкішні машини, розкішний одяг.

Коли людина не знає, в який одяг їй одягнутися, тому що багато дуже, а в той же час людина замерзає від холоду, і ти, будучи християнином, проходиш мимо, то ти – великий грішник.

– Можна не проходити мимо, але ми в грудні вже маємо кілька десятків людей, які замерзли в Україні, коли було 20 градусів морозу. І ми знаємо цих людей, які у нас мають багатство, і вони управляють ним.

Але як зробити так, щоби оця прірва, яка між людиною, яка, можливо, зараз не має що їсти, і не має, де зігрітися, і між тим, хто має величезні статки, зменшувалася, щоби це багатство, дане в управління, розподілялося трохи між тими людьми, хто сам собі не може допомогти – це сироти, це люди похилого віку, це люди, які мають проблеми зі здоров’ям?


– Так ось, той, хто витрачає гроші на споживацтво, повинен ці гроші витрачати, як добрий керівник, на добрі справи. Допомагати тим же лікарням, притулкам, людям бідним. Оце тоді твоє багатство буде використане вірно.

– Ваше святосте, 2009 рік був знаковим для української церкви. Мали ми кілька дуже важливих подій. Давайте почнемо з найголовнішого для Вас.

Для УПЦ КП було важливим у минулому році те, що ми почали підготовку діалогу з УПЦ МП.
– Для УПЦ КП було важливим у минулому році те, що ми почали підготовку діалогу з УПЦ МП. Це ще не діалог, але це підготовка до діалогу. Не зважаючи на те, що діалогу ще не почалося, але вже Україна відреагувала позитивно, народ настільки зрадів, що нарешті протистоянню прийшов кінець, що ми можемо православні брати і сестри спілкуватися, намагатися досягти єдності. Це вже добрий намір, який народ підтримує. Тому для нас це дуже важлива подія.

– Що ці робочі групи? Що вони вирішили? Можливо, є якийсь план дій.

– Вони просто тільки починають контакти, а діалог ще не починався. А от коли почнеться діалог, там будуть поставлені питання, які ми повинні обговорити і прийти до спільної думки, знайти консенсус між нами.

– Яка, на Вашу думку, роль керівництва УПЦ МП у тому, що такий крок було зроблено? Як Ви оцінюєте їхню позицію, їхні намагання?

– Я їх оцінюю позитивно. Але треба знати, що не вся УПЦ МП підтримує ці контакти. Є частина єпископату і духовенства, і мирян, які проти цього діалогу. Не хочуть вони в Україні створювати Єдину помісну православну церкву. Тому зараз в самій УПЦ МП йде боротьба між цими силами, які за діалог, і які проти діалогу.

І ось противники цього діалогу нещодавно опублікували таке своє бачення. І згідно цього бачення, 40% МП в Україні стоять за єдність з Російською православною церквою, 30% стоїть за створення Єдиної помісної православної церкви, а 30 вагаються.

Якщо підрахувати, що ці 30%, які за Єдину помісну православну церкву і плюс половина, тобто 15%, які коливаються, то це буде 45% православного населення МП за Єдину помісну православну церкву.

Якщо ця частина з’єднається з КП, то це буде приблизно 20 мільйонів православних українців, які можуть скласти Єдину помісну православну церкву.

А МП, тобто Російську церкву складе всього 4-5 мільйонів. Тобто, оця об’єднана Єдина помісна православна церква буде пануючою в Україні.

– Дослідники кажуть, що якраз те, що було започатковано підготовку до діалогу, було певною мірою стимульоване приїздом патріарха РПЦ Кирила.

Приїзд патріарха Кирила сприяв початку діалогу. Чому? Його приїзд сюди багатьом розкрив очі.
– Я вважаю, що приїзд патріарха Кирила сприяв початку діалогу. Чому? Тому що коли він тут появився, то його приїзд сюди багатьом розкрив очі. Люди МП стали говорити між собою: ми думали, що ми належимо до української церкви, а виходить, що ми належимо до російської церкви.

– Не той посил прозвучав, мабуть, від Кирила.

– Він приїхав як господар, як патріарх московський, російський, і він відсунув предстоятеля УПЦ митрополита Володимира.

– Якого дуже поважають в Україні.

– І тоді побачили, що їх предстоятель не митрополит Володимир, а їх предстоятель патріарх московський. А вони хочуть бути в Україні, бо вони – українські громадяни. Тому до цього візиту поставилися критично.

І це почув патріарх Кирило.

І в Москві, як мені відомо, оцінили цей візит як невдалий, тому що він для Росії приніс не стільки користі, скільки шкоди, тому що почався рух за об’єднання в Єдину помісну православну церкву, тобто на відокремлення від Москви. Це перше.

Друге. Ще при патріархові Алексії в УПЦ МП як самостійної і незалежної в управлінні почали відбирати права. Українські архієреї мали вже право звертатися з скаргами до Московського патріарха через голову свого предстоятеля митрополита Володимира.

Новий патріарх Кирило пішов дальше. Він включив в склад тимчасових членів московського Священного Синоду єпископів з України. Статутом самостійної, незалежної в управлінні церкви не передбачається.

А головне - це пішли розмови про те, щоб українська церква узгоджувала з Москвою, Московським патріархом всі висвяти нових єпископів, відкриття нових єпархій. А це означає, що вже ніякої самостійності і незалежності не буде.

І зараз в цьому напрямі патріарх Кирило працює.

А на мій погляд, це буде якраз спонукати українське духовенство і український єпископат відходити від Москви і єднатися з КП як дійсно незалежною церквою.

– Але успіх цього процесу залежить від здатності чи бажання йти на певні компроміси. На які компроміси Ви готові піти?

– Які поставлять до нас питання. Ми можемо говорити про нашу мету. Наша мета створити в Україні Єдину помісну православну церкву, українську. Правдиву українську. Не по назві. Оце наш мета.

А які вже будуть перешкоди? То ми тоді повинні знаходити компромісні рішення, аби досягти цієї головної мети.

– Про компроміси далі. Оскільки ще однією подією позначився 2009 рік у церковному житті. Це звернення УАПЦ до Вселенського патріархату.

Як Ви оцінюєте цей крок?


Ніякої автономії у складі Константинопольського патріархату не буде, тому що проти цього ми будемо виступати.
– Я думаю, що ніякої автономії у складі Константинопольського патріархату не буде, тому що проти цього ми будемо виступати, КП.

– Чому, Ваша святосте?

– Тому що це є втручання на нашу територію, в справу української церкви.

Проти цього буде виступати МП, сам патріарх Кирило. Проти цього буде виступати митрополит Володимир. Тому Константинопольський патріарх не піде на протистояння з Московський патріархом і з митрополитом Володимиром.

– Коли митрополит Мефодій, предстоятель УАПЦ, був у студії Радіо Свобода, то він говорив про те, що делегація Вселенського патріархату, яка приїздила до Києва, виправдала всі сподівання УАПЦ, і що є розуміння їхнього бажання, вони отримують підтримку.

А також митрополит Мефодій запевнив, що «я ніколи не дозволю, щоби ще якийсь виник в Автокефальній церкві патріарх».


– Це його бажання, його бачення. А в дійсності це не так. Якби Вселенський патріарх погоджувався на автономію цієї частини української церкви, то він це вже зробив би.

І тому буде розмова тільки, це буде тільки погроза Москві, що якщо ви нас не будете слухати, то ми підемо на цей крок.

– Це вже політика.

– Це політика. Але треба знати, що в церкві теж є це. Поскільки я в цій політиці теж приймаю участь і приймав участь, і я цю кухню добре знаю, тому знаю, як хто на кого впливає.

– З іншого боку, це ще одне підтвердження, що Україну використовують як певний важіль у великих політичних іграх.

Але якщо дивитися на ситуацію нашу в середині, то як Ви думаєте, можна було б вирішити цей певний конфлікт?


– Якщо ми вирішимо головну проблему – об’єднання КП і МП, навіть частини, то УАПЦ приєднається до цієї церкви без всяких труднощів, тому що у неї не буде ніяких підстав не приєднатися до Єдиної помісної православної церкви.

– І тому ви їх не запрошуєте до участі в підготовці до діалогу?

– Справа в тому, що ми з ними діалог вже вели і домовилися про об’єднання, але вони в останній момент відмовилися. І тому, знаючи їх позицію, ми і не дуже намагаємося з ними вести діалог, тому що ми вже побачили, що це не від них залежить.

– Ваша святосте, як виглядає, цей процес поступу до об’єднання довгий. Як зробити так, на Вашу думку, у тій ситуації, щоби, коли в нас існує цей поділ церков, миряни і люди віруючі зберігали толерантність одне до одного, щоби не було конфліктів навколо храмів, щоби це не виливалося у конфлікти між конкретними людьми?

Ми досягнемо цієї єдності, я в цьому не маю ніякого сумніву. Ми тільки не знаємо, коли це буде.
– Ми ставимо умову припинення всяких конфліктів і закликаємо до терпіння. Те, що ми досягнемо цієї єдності, я в цьому не маю ніякого сумніву. Ми тільки не знаємо, коли це буде. Але це обов’язково буде.

– Як церква може протистояти при тому, що вона все-таки поділена, тиску політиків?


– По-перше, церква повинна не втручатися в політику, бо часто церква сама втручається в політику. Минулі президентські вибори було втручання? Було. З боку церкви. Цього не повинно бути. Але не втручання в політику це не означає бути байдужим до свого народу, до його стану, до його прагнення.

Наприклад, ми не можемо бути байдужими до того, чи бути Україні незалежній державі, чи не бути? Ми за те, щоби Україна мала свою державність і реальну незалежність. Але ми це робимо моральним способом, підтримуємо ті настрої політиків, які борються за це, але саме безпосередньо в політиці не приймаємо участі. То це не є втручання, а це є сприяння.

Наприклад, ми молимося за владу, молимося за наше військо. Але ж ця молитва не є втручанням. Ми звертаємося до Бога, щоби Господь вплинув на них.

– Щоби Ви порадили тим, хто нас слухає? Як вони мали би молитися?


– Треба пам’ятати, заради чого народився Син Божий. Заради спасіння від гріха і від смерті. Тому ми повинні насамперед думати про своє вічне життя. Думати прос суд Божий. А це спонукає нас, жителів Землі, жити між собою у мирі і злагоді, любити насамперед своїх батьків, свою сім’ю, свій народ.

А якщо ми будемо мати цю любов, то тоді ми повинні любити і всі народи: і росіян, і європейців, і євреїв, і американців, і китайців, і індусів – всіх.

Хочу вас, браття і сестри, привітати з великим святом Різдва Христового нашим традиційним привітанням. Христос народився! Славімо Його!
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG