ВАШИНГТОН – Сполучені Штати та Іран домовилися припинити бойові дії та відновити судноплавство через Ормузьку протоку, водночас низка ключових питань, зокрема іранська ядерна програма, залишається предметом подальших переговорів. За словами посадовців, сторони вже підписали рамкову угоду в електронному форматі, а офіційна церемонія підписання очікується 19 червня.
Радіо Свобода поспілкувалося з Джиною Аберкромбі-Вінстенлі, колишньою американською дипломаткою та нинішньою почесною науковою співробітницею «Атлантичної ради», яка спеціалізується на питаннях безпеки та стратегії на Близькому Сході, щоб з’ясувати, чого вдалося досягти, які питання залишаються невирішеними та на що світові варто звернути увагу далі.
Колишня посолка і високопосадовиця Державного департаменту, Міністерства оборони та Ради національної безпеки США Аберкромбі-Вінстенлі працювала в Багдаді, Джакарті та Каїрі, а також стала першою жінкою, яка очолила американську дипломатичну місію в Саудівській Аравії.
– Почнімо з основ. Деякі посадовці називають досягнуте меморандумом про взаєморозуміння, тоді як інші вже говорять про мирну угоду. Як це слід називати з дипломатичної точки зору? І чого фактично вдалося досягти сьогодні?
У дипломатії ми не укладаємо угод – ми досягаємо домовленостей і взаєморозуміння
– Я б сказала, що, з дипломатичної точки зору, слово «угода» якраз є неправильним. У дипломатії ми не укладаємо угод – ми досягаємо домовленостей і взаєморозуміння. І, на мою думку, саме слово «взаєморозуміння» тут є правильним.
Меморандум про взаєморозуміння – доречне визначення, тому що не всі питання ще узгоджені. Коли залишаються питання, які потребують подальшого розгляду й переговорів, але сторони вже мають спільне бачення того, куди хочуть рухатися і чого прагнуть досягти, тоді йдеться саме про взаєморозуміння. Тому я вважаю, що термін «меморандум про взаєморозуміння» є правильним. Це лише перші кроки, сподіваюся, до мирної угоди, але поки що лише перші кроки.
– Тоді очевидне запитання: наскільки стійким є це взаєморозуміння? Які мінімальні умови повинні виконати Вашингтон і Тегеран, щоб воно не розвалилося до укладення остаточної домовленості?
– Ви поставили найважливіше запитання, тому що існує багато чинників, які працюють проти того, щоб це взаєморозуміння збереглося. Передусім слова мають значення. Ми чули заяви іранців про те, що протока залишатиметься під їхнім контролем і що можуть стягуватися певні збори. Водночас президент і віцепрезидент США заявляють, що прохід буде безкоштовним.
Але слово «збір» має дуже конкретне значення. Обидві заяви можуть бути правдивими, залежно від того, як їх трактувати. Цілком можливо, що сторони вкладають у них різний зміст, і ми не знатимемо цього напевно, поки не побачимо остаточний письмовий текст. Можливо, там залишилися формулювання у квадратних дужках – тобто положення, щодо яких ще немає остаточної згоди і можливі різні трактування. У міжнародних угодах, і тим більше в меморандумах про взаєморозуміння, таке трапляється.
Ядерне питання відклали
– Високопосадовці США кажуть, що документ навмисно відкладає найскладніші питання, насамперед іранську ядерну програму. Як слід розуміти такий підхід, з дипломатичної точки зору, і які наслідки він може мати для наступного етапу переговорів?
– З іранської точки зору, це, безумовно, дуже вигідний крок. З американської – він, ймовірно, був необхідний.
Із різних витоків інформації було очевидно, що сторони не мали спільного бачення того, як рухатися вперед у питанні ядерної програми.
Надати цьому більше часу – це те, що ми називаємо заходом зміцнення довіри: спочатку врегулювати питання, щодо яких можна домовитися, реалізувати ці домовленості на практиці й подивитися, чи вдасться створити достатній рівень довіри для вирішення складніших питань згодом.
Тому відкласти це питання було, ймовірно, необхідним для американської сторони і дуже бажаним для іранської, оскільки Тегеран наразі не був готовий поступитися тим, чого вимагав Вашингтон.
Тепер, коли до Ірану почнуть надходити кошти – чи то через розмороження активів, чи через послаблення санкцій, – країна зможе відновлювати економіку та ліквідовувати завдані збитки. Якщо будуть укладені комерційні угоди, це може сприяти більшому взаєморозумінню та довірі, що дозволить пізніше перейти до складніших питань.
– Одне з ключових положень домовленостей – відновлення судноплавства через Ормузьку протоку. Який дипломатичний сигнал це надсилає, окрім очевидних економічних наслідків?
– Економічні наслідки тут є найважливішими. Вони мають критичне значення не лише для Ірану, який потребує можливості продавати нафту, а й для світової економіки. У цьому полягала головна відмінність між США та Ізраїлем.
США набагато гостріше відчували тягар потенційних наслідків для світової економіки, ніж Ізраїль. Саме ця різниця в пріоритетах і підштовхнула Вашингтон до пошуку такого взаєморозуміння. Відкрити протоку було вкрай необхідно.
З американської точки зору, свобода судноплавства є одним із наших [американських] фундаментальних принципів політики. Ми відправляємо кораблі по всьому світу, щоб допомагати гарантувати цю свободу. І водночас опинилися в ситуації, коли і Іран через закриття протоки, і Сполучені Штати через блокаду сприяли обмеженню навігації.
Що далі?
– Ви часто говорили, що стійка безпека потребує не лише військового стримування. Зважаючи на цю рамкову угоду, чи бачите ви підґрунтя для справжнього дипломатичного прориву?
– Так. Можливість для дипломатичного прориву існує завжди, поки зберігається дипломатичний процес. Дипломатія – це не те, що нинішня адміністрація особливо добре вміла робити у відносинах з Іраном. Інакше ми б не мали двох воєн за участю Ірану протягом останнього року.
Дати шанс дипломатії, разом із дуже ретельними інспекціями, важливо, бо це домовленість, яка вимагає верифікації з обох боків. Знову ж таки: перевіряти, перевіряти, перевіряти. Не лише для того, щоб переконатися, що Іран дотримується домовленостей, а й щоб переконатися, що їх виконують і Сполучені Штати.
Іранці болісно пам’ятають угоду про обмін заручниками, за якою США мали розблокувати 6 мільярдів доларів, але відмовилися від своїх зобов’язань. Друзі та союзники з обох сторін повинні будуть допомогти перевіряти, гарантувати й супроводжувати цей процес.
– На які конкретні сигнали ви звертатимете увагу між сьогоднішнім днем і до [19 червня], а також після нього, щоб зрозуміти, чи рухаються сторони до миру, чи лише керують наступною фазою конфлікту?
– Насамперед я стежитиму за тим, чи припинять «Хезболла» та Ізраїль атакувати одне одного.
По-друге, чи буде ця домовленість справді підписана [19 червня]. Це значною мірою може залежати від дій Ізраїлю та «Хезболли». Якщо іранці чітко дадуть зрозуміти «Хезболлі», що нових атак на Ізраїль бути не повинно, я думаю, що їх і не буде. Щодо ізраїльської сторони, я менш упевнена.
Потім буде сама церемонія підписання – і те, як вона відбуватиметься. Чи буде якась особиста взаємодія між іранцями та американцями? Чи зробить одна зі сторін символічний крок, щоб перегорнути сторінку?
Ми бачили болісні переговори, під час яких посередники передавали повідомлення через загибель високопосадовців. Це матиме значення.
Після [19 червня] світ спостерігатиме за послідовністю подій: чи відійдуть кораблі з узгоджених позицій? Як швидко розпочнуться операції з розмінування? Чи дотримуються обидві сторони погодженого плану дій?
А крім того: чи працюють переговори? Чи зустрічаються сторони регулярно? Чи знижується напруга? Чи припиняються гучні заяви на кшталт «ми зітремо з лиця землі цілу цивілізацію» або «ми відправимо їх на смерть»? Такі висловлювання з обох сторін отруювали дипломатичний процес. Те, чи припиняться вони, матиме вирішальне значення.
– Якщо ця рамкова домовленість зрештою перетвориться на постійний договір, чи змінить вона докорінно систему безпеки на Близькому Сході, чи лише поверне регіон до нестабільного довоєнного статусу-кво?
– Якщо з цього вийде повноцінний мирний договір, це стане величезним кроком до зміни характеру відносин США з Близьким Сходом. Не варто недооцінювати значення такого кроку.
Тому що одна з речей, яких це вимагатиме, – це зміна характеру відносин між Сполученими Штатами та Ізраїлем, зробивши їх більш збалансованими. З часом характер цих відносин став викривленим.
І якщо цей документ буде підписано, попри спротив ізраїльського уряду, тоді може з’явитися надія на покращення та зміну відносин – як між самими країнами Близького Сходу, так і між Сполученими Штатами та цим регіоном.
Форум