ВАШИНГТОН – На тлі того, як Вашингтон і Тегеран, здається, наближаються до попередньої угоди, відновлення бойових дій у Лівані внесло невизначеність у дипломатичний процес. Іран попередив, що подальші порушення режиму припинення вогню в Лівані можуть зірвати непрямі переговори зі США, тоді як президент Дональд Трамп наполягає, що перемовини й надалі просуваються «швидкими темпами».
Радіо Свобода поспілкувалося з Кірстен Фонтенроуз, колишньою старшою директоркою з питань Перської затоки в Раді національної безпеки за першої адміністрації Трампа, про те, чи здатна дипломатія вистояти після останньої ескалації, як Іран намагається пов’язати ліванський і ядерний треки та на які сигнали вона звертатиме увагу найближчими днями.
– Сорок вісім годин тому здавалося, що Вашингтон і Тегеран наближаються до угоди. Сьогодні питання полягає в тому, чи переживуть переговори кризу в Лівані. Що змінилося і наскільки серйозними є побоювання, що дипломатичний процес вислизає з рук?
– Насправді я вважаю, що події цих вихідних свідчать про те, що дипломатія все ще жива. Ми побачили розвиток подій на двох різних напрямках.
По-перше, є питання Лівану.
Ізраїль посилив наступ у південному Лівані, просунувшись далі, ніж раніше, і почав займати території, які контролював у період з 1992 по 2000 рік, коли вперше витіснив «Хезболлу» (США вважають «Хезболлу» терористичною організацією – ред.) з тієї хрестоносної фортеці, яку угруповання використовувало для атак на Ізраїль.
Потім ми побачили, як президент [Дональд] Трамп закликав Ізраїль не входити до Бейрута, оскільки на дипломатичному фронті існують побоювання, що утримання Ізраїлем частини відвойованих територій може зупинити переговори та позбавити сторони шансу на мир.
По суті, президент Трамп сказав: «Будь ласка, не заходьте до Бейрута. Там занадто багато людей, яких ми не хочемо втратити. Ми не прагнемо залякати ліванський народ. Це конфлікт між Ізраїлем і «Хезболлою», а не між Ізраїлем і ліванцями чи населенням Бейрута. Дахія – це лише один невеликий район. Давайте вирішимо це іншим способом».
Це означає, що дипломатія все ще жива. Це не означає, що все вже вирішено, але принаймні свідчить про те, що дискусія триває.
Інша зміна полягає в тому, що [29 травня] президент Трамп провів у Білому домі нараду щодо проєкту рамкової угоди, який нині обговорюється. Багато противників цього проєкту уважно стежили за тим, чим завершиться зустріч, але фактично вона не призвела до остаточного рішення.
Після цієї зустрічі, 31 травня, президент США надіслав перелік вимог до меморандуму про взаєморозуміння співрозмовникам для передачі Ірану. Наскільки ми розуміємо, ця версія стала дещо жорсткішою.
Вимоги посилилися. Під час зустрічі президент Трамп поставив кілька складних запитань. Зокрема, він звернув увагу на нечіткі формулювання щодо ядерної програми. Якщо Іран погодиться експортувати або розбавити свої запаси збагаченого урану, що станеться, коли санкції будуть послаблені або блокада буде знята й до країни знову почнуть надходити доходи? Що завадить Ірану просто придбати ядерну зброю в іншій державі?
Ті з нас, хто стежить за ядерними питаннями, одразу думають про такі країни, як Північна Корея, Китай або навіть Пакистан, залежно від глобальної ситуації. Тому команда працювала над уточненням формулювань.
Тепер американський проєкт містить більше конкретики щодо того, куди і як саме має експортуватися збагачений уран, а також більше деталей щодо відкриття протоки. Наскільки ми розуміємо, йдеться про модель «винагорода за дію». Іран не отримає того економічного полегшення, на яке розраховує, доки не зробить кроків для усунення міжнародних занепокоєнь.
Ті, хто давно спостерігає за Іраном, радили президентові, що щойно Тегеран отримає це економічне полегшення – щойно санкції будуть зняті або блокада буде припинена, – він більше не піде на поступки з інших питань.
Ви не побачите поступок щодо ядерної програми, ракетної програми чи підтримки таких груп, як «Хезболла», «Хамас», хусити або іракські воєнізовані формування.
Президент Трамп прислухався до цих застережень. Тому зараз американська сторона заявляє, що не готова повністю відокремити питання блокади й відновити надходження доходів без гарантій щодо рамок подальших переговорів. Наприклад, може бути недостатньо просто відновити ядерні переговори через 30 днів. Можливо, знадобляться конкретні результати. Усе залежатиме від відповіді Тегерана.
Ми не знаємо, коли саме очікувати цю відповідь, тому що, наскільки розуміють у Вашингтоні, залишки режиму дуже складно знайти. Вони ретельно приховують своє місцеперебування. Вони ховаються в бункерах і не можуть покладатися на технології для передачі проєктів документів чи повідомлень.
Може минути тиждень, перш ніж надійде відповідь, і тоді Вашингтону ще доведеться з’ясувати, чи походить вона від людини, яка справді має повноваження.
– Іран фактично стверджує, що події в Лівані впливають на його здатність вести переговори з Вашингтоном. Чи створює Тегеран для себе нові важелі впливу? Чи можуть американські переговорники й надалі розділяти ці кризи, чи це вже неможливо?
– Ви дійсно порушили дуже важливе питання, бо саме це і намагається зробити Тегеран.
Якщо дивитися з точки зору Тегерана, це цілком зрозуміло. По-перше, це вбиває клин між Сполученими Штатами та Ізраїлем, що є однією з ваших цілей.
По-друге, це дає рятівне коло «Хезболлі», яка є найціннішою силою серед угруповань, що підтримуються Тегераном. Зараз, коли Іран не може постачати «Хезболлі» ресурси, ця група перебуває у дуже слабкому становищі.
Ізраїль стверджує, що зараз настав момент завершити військову операцію та остаточно позбавити «Хезболлу» здатності становити терористичну загрозу.
Тегеран не хоче цього допустити, адже тоді буде знищено його найбільшу інвестицію.
«Хезболла» – це не лише найгостріший інструмент Ірану проти Ізраїлю, а й його навчальний загін. Саме це угруповання Тегеран відправляє в різні частини світу – як у регіоні, так і в Латинській Америці, – щоб навчати інших бойовиків і проводити операції, які дозволяють самому Ірану залишатися осторонь.
Якщо Іран втратить «Хезболлу», він втратить один із головних механізмів поширення свого впливу та дестабілізаційної діяльності у світі. Тому Тегеран дуже зацікавлений у тому, щоб пов’язати ці питання між собою, адже знає, що президент Трамп хоче укласти угоду безпосередньо з Іраном.
У Тегерані не вірять, що зможуть переконати його зупинити ізраїльську операцію в Лівані, якщо ці два треки не будуть пов’язані. Саме цього зараз домагається Іран. Ізраїль, навпаки, намагається цьому завадити. У Вашингтоні навколо цього точиться дуже гостра дискусія.
– Напередодні нового раунду дипломатичних контактів з’явилися повідомлення, що «Хезболла» може погодитися на взаємне припинення атак. Чи може це створити новий простір для дипломатії, чи рівень недовіри вже надто високий?
– Рівень недовіри справді надзвичайно високий. Але будь-що, що створює простір для дипломатії, варто вітати. Проблема полягає в тому, що переговори між Ізраїлем і Ліваном – це не переговори з «Хезболлою».
Угода про припинення вогню між урядами Ізраїлю та Лівану не включає «Хезболлу».
Відверто кажучи, «Хезболла» взагалі не має місця за столом цих міждержавних переговорів. Тому угрупованню майже необхідно щось запропонувати, інакше воно ризикує бути повністю усунутим від процесу. В іншому разі міжнародна спільнота тиснутиме на ліванський уряд із вимогою стримати «Хезболлу».
Угруповання мусить зробити себе важливим, заявляючи: «Ми щось запропонуємо» або «Ми щось зірвемо», тому що інакше його голосу просто не буде чути. Воно не є урядом.
– Чи стає Ізраїль вирішальним фактором того, чи завершаться ці переговори успіхом чи провалом? Чи має він фактичне право вето на цей процес?
– Ізраїль має власну позицію вже хоча б тому, що він не є Сполученими Штатами. На все, про що домовиться Вашингтон, Ізраїль не зобов’язаний автоматично погоджуватися. Більшість аналітиків вважають, що Ізраїль уникатиме відкритого протистояння зі США, оскільки не захоче псувати ці відносини.
Водночас ізраїльський уряд неодноразово заявляв, що Ізраїль не можна ставити в таке становище, коли він лише повинен приймати удари, не маючи можливості відповісти. Це зробило б його легкою мішенню. Я справді вважаю, що може настати момент, коли Ізраїль скаже: «Гаразд, президенте Трампе, ви просили нас не входити до Бейрута – і ми цього не зробимо. Ви хочете припинення вогню на час переговорів – і ми це поважатимемо».
Але якщо Ізраїль і надалі зазнаватиме атак з боку «Хезболли» чи інших сил – навіть попри те, що Сполучені Штати намагаються підтримувати режим припинення вогню, – я переконана, що Ізраїль діятиме.
– Ми бачимо перехоплення ракет, атаки на судноплавство та взаємні звинувачення у порушенні режиму припинення вогню. Наскільки крихким є перемир’я зараз?
– Знаю, це звучить нелогічно, але я вважаю позитивним знаком те, що всі сторони й надалі називають ці інциденти порушеннями режиму припинення вогню, а не заявляють про його остаточний крах. Це свідчить про те, що всі хочуть утримати ескалацію під контролем. Ніхто не прагне ширшого конфлікту.
За традиційними визначеннями, частина цих дій несумісна з режимом припинення вогню.
Але поки жодна зі сторін не відповідає справді ескалаційними кроками, і всі продовжують робити вигляд, що перемир’я все ще діє, це саме по собі є позитивним сигналом щодо того, у якому напрямку вони хочуть рухатися.
– Якщо подивитися ширше, то часто буває так, що коли переговори наближаються до прориву, напруженість зростає. Чи бачимо ми зараз, як обидві сторони намагаються максимально посилити свої позиції перед можливою угодою, чи ситуація є небезпечнішою?
– Думаю, ми бачимо саме те, про що ви говорите. Таке траплялося і в цих переговорах, і в багатьох інших. Кожен хороший переговорник намагається максимально посилити свої позиції, а в цьому випадку всі сторони є сильними переговорниками. Усім сторонам подобається сам процес переговорів.
У міжнародних відносинах існує істина, що сторона, яка найбільше бажає укласти угоду, часто має найбільше важелів впливу, оскільки вірить, що угода буде для неї вигідною. Виклик полягає в тому, щоб переконати іншу сторону.
Іран намагається використовувати слабкі місця США, зокрема внутрішньополітичний тиск і занепокоєння такими питаннями, як ціни на нафту. Він проводить психологічні операції, спрямовані на посилення цих побоювань серед американської громадськості.
Зараз це фактично змагання за те, хто швидше доведе суперника до відчаю
США, своєю чергою, добре розуміють, що слабке місце Ірану – це його економічна ситуація. Саме тому діє морська блокада, яка може тривати місяцями без прямих військових дій. Вона покликана не дати Ірану заробляти на експорті нафти, оскільки Вашингтон розуміє, як сильно Тегерану потрібні ці гроші.
Обидві сторони намагаються посилити свої позиції, тиснучи на вразливості одна одної. Зараз це фактично змагання за те, хто швидше доведе суперника до відчаю.
– Іран погрожував активізувати інші фронти, зокрема в районі ключових морських шляхів, таких як Баб-ель-Мандебська протока. Наскільки серйозними мають бути побоювання політиків щодо того, що ця криза може поширитися за межі Лівану?
– Чесно кажучи, мене дивує, що цього ще не сталося. Той, хто починає хвилюватися лише зараз, просто не стежив за ситуацією. Той факт, що хусити не долучилися активніше, підказує мені, що вони не впевнені в перемозі Ірану.
Водночас вони тихо відновлюють свої запаси, виробляють безпілотники, не привертають зайвої уваги та підтримують відносно спокійні відносини із Саудівською Аравією. Можливо, вони готуються до майбутніх сценаріїв.
Чи виконуватимуть вони вказівки Тегерана – це вже інше питання. Вони можуть вирішити, що втручання не відповідає їхнім внутрішньополітичним цілям і лише спровокує додатковий тиск із боку Саудівської Аравії, Сполучених Штатів та західних країн.
Іран також може активізувати підконтрольні йому угруповання в Іраку або потенційно задіяти «сплячі осередки» в інших регіонах, зокрема в Латинській Америці. Глобальна асиметрична загроза з боку Ірану залишається потужною саме тому, що неможливо довести відсутність таких осередків.
Якщо ви – Іран і значна частина ваших звичайних військових можливостей уже ослаблена, то ставка на асиметричну загрозу стає дуже ефективною, адже змушує весь світ постійно бути напоготові всюди й завжди – навіть якщо насправді за цією загрозою стоїть дуже мало.
– Країни Перської затоки мають значний інтерес у тому, щоб не допустити ширшої регіональної війни. Яку роль вони відіграють за лаштунками і чи можуть зрештою допомогти врятувати дипломатичний процес?
– Можуть. Цікаво те, що вони фактично використовують інструменти як з іранського, так і з американського арсеналу. Це означає, що вони розуміють обидві сторони краще, ніж Вашингтон і Тегеран розуміють одне одного.
Деякі держави Перської затоки засуджують дії Ірану й у певних випадках беруть участь в ударах по його наступальних можливостях. Водночас вони заохочують обговорення угоди, яка могла б вирішити питання ракет малої дальності, що становлять для них загрозу.
І, як вам добре відомо, країни Перської затоки не є монолітним блоком. Кожна держава має власні інтереси.
Об’єднані Арабські Емірати найбільше постраждали від іранського тиску, оскільки мають альтернативні експортні маршрути. Іран може вважати, що саме по ОАЕ потрібно завдавати сильніших ударів, щоб завдати відчутної економічної шкоди. Катар, Бахрейн і Кувейт значно більше залежать від доступу через протоку, тому Іран може завдати їм шкоди вже самим фактом її перекриття.
Іран також прагне уникнути провокування масштабної військової відповіді Саудівської Аравії, оскільки вона має значні військові можливості та є важливою регіональною силою. Оман займає окрему позицію. Тегеран намагався зблизитися з Маскатом, стверджуючи, що співпраця буде економічно вигідною для Оману. Водночас Оман не хоче відштовхувати ані Іран, ані Сполучені Штати.
Тому кожна держава Перської затоки реалізує власну стратегію – через посередництво, військову участь, економічну стійкість або дипломатичний тиск.
– Що переконало б вас у тому, що дипломатія набирає обертів, а не скочується до ширшого регіонального конфлікту?
– Я стежитиму за тим, чи погодиться Іран на формулювання в меморандумі про взаєморозуміння, яке передбачатиме не лише відмову від високозбагаченого урану, а й зобов’язання не намагатися отримати ядерну зброю деінде. Це покаже, наскільки правдивими є твердження Тегерана про те, що його ядерні амбіції мають виключно цивільний характер.
Також я спостерігатиму за тим, чи стане морська блокада частиною поетапної домовленості. Наприклад, Іран скорочує свої запаси на певний обсяг, а блокада відповідно послаблюється. Деталі тут мають вирішальне значення. Якщо Іран піде на поступки щодо ядерної програми, ракет або безпілотників, можна буде побачити часткове послаблення блокади. У такому разі режим отримає бодай невеликий шанс на виживання.
Зрештою, все зводиться до часу та послідовності кроків. Ті самі три речі можуть відбутися – послаблення санкцій, зняття блокади та ядерні переговори, – але порядок важить більше, ніж самі події.
Якщо санкції буде послаблено і блокаду знято до врегулювання ядерних питань, тоді Іран фактично переможе, оскільки відновить свою економіку й матиме мало стимулів для подальших переговорів.
Якщо ж спочатку буде врегульовано ядерні питання, потім послаблено блокаду, а вже після цього скасовано частину санкцій, тоді виникне угода, за якої Сполучені Штати досягнуть своєї мети – не допустити появи іранської ядерної зброї, – а Іран отримає можливість частково відновити економіку. Усе залежить від послідовності кроків.
Форум