Доступність посилання

ТОП новини
20 лютого 2020, Київ 16:29

Росія і Євросоюз. Привиди Другої світової війни повертаються в ювілейний рік


Німецький і радянський офіцери потискають руки наприкінці Польської операції, 1939 рік. Фото ТАСС, яке було опубліковано у вересні 1940 року в газеті «Красная звезда» до першої річниці поділу території Польщі між Німеччиною і СРСР

(Рубрика «Точка зору»)

Брюссель – Європейський союз – не такий великий зовнішньополітичний гравець, яким він хотів би бути, а Європейський парламент – іще менший: він ухвалює численні резолюції з міжнародних питань, які нікого ні до чого не зобов’язують і відразу забуваються.

Тому цікаво, що одна така резолюція, ухвалена значною більшістю голосів у вересні 2019 року з назвою «Важливість європейської пам’яті для майбутнього Європи», розсердила президента Росії Володимира Путіна, викликала останніми тижнями дипломатичний скандал між Москвою і Варшавою і може ще не тільки зіпсувати святкування 75-ї річниці закінчення Другої світової війни і визволення концтабору «Аушвіц», а й висвітлити розбіжності в тому, як у Європі дивляться на свою історію.

Останній наразі відгук цього Європарламент обговорював 15 січня. Віцеголова Європейської комісії, відповідальна за «цінності і відкритість», чешка Вера Йоурова швидко підтримала Польщу, захищаючи її від нещодавніх звинувачень Москви: Путін заявляв, що Варшава несе спільну відповідальність за розпалювання Другої світової війни, бо в 1930-і роки змовилася з нацистською Німеччиною.

Як наголосила Йоурова, «кожен має право на свою власну думку, але не на свої власні факти». «Європейська комісія повністю відкидає будь-які неправдиві твердження, які намагаються спотворити історію Другої світової війни або змалювати жертв, таких, як Польща, як її призвідників», – додала вона.

Йоурова виступила на підтримку головного принципу вересневої резолюції – що саме нацистсько-радянський договір про ненапад 23 серпня 1939 року, більше відомий як пакт Молотова – Ріббентропа.

Справа наліво: міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов, генсекретар ЦК ВКП(б) Йосиф Сталін, міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп і представник МЗС Німеччини Фрідріх Гаус після підписання пакту Молотова-Ріббентропа. Москва, 23 серпня 1939 року
Справа наліво: міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов, генсекретар ЦК ВКП(б) Йосиф Сталін, міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп і представник МЗС Німеччини Фрідріх Гаус після підписання пакту Молотова-Ріббентропа. Москва, 23 серпня 1939 року

Цей договір проклав шлях війні, відкривши можливість для спільного нападу на Польщу, а потім війни СРСР проти Фінляндії і окупації держав Балтії і частини Румунії.

Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною. 23 серпня 1939 року. Радянський оригінал російською мовою
Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною. 23 серпня 1939 року. Радянський оригінал російською мовою
Секретний додатковий протокол до Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною. 23 серпня 1939 року. Радянський оригінал російською мовою
Секретний додатковий протокол до Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною. 23 серпня 1939 року. Радянський оригінал російською мовою

Звісно, не стало сенсацією, що ЄС підтримує країну-члена в суперечці з третьою країною. Але є два моменти, які варті детальнішого дослідження: чому Росія і Путін із усіх країн накинулися саме на Польщу і чому доволі невинний документ європейської інституції, про яку рідко говорять поза межами брюссельських кіл, узагалі привернув таку увагу? Обидва ці моменти, можливо, пов’язані зі стратегією Кремля.

Багато польських євродепутатів із усіх частин політичного спектру домагалися обговорення й ухвалення цієї резолюції. Але ж так само чинила й більшість європарламентарів із країн Центральної і Східної Європи, а також багато хто із Західної Європи. Тож непросто буде стверджувати, що Варшава була головним рушієм цього документа. Натомість неважко зауважити, що Польща дедалі більше стає на курс протистояння з ЄС із багатьох питань.

Лише через кілька годин після дебатів навколо Другої світової війни Йоурова знову виступала в Європарламенті – цього разу через те, що в ЄС бачать як погіршується становище з верховенством права в Польщі. А попереднього дня вона ж просила найвищий судовий орган Євросоюзу тимчасово припинити діяльність дисциплінарної комісії Верховного суду Польщі, яку створила владна в країні права партія «Право і справедливість», щоб карати невгодних польських суддів.

Крім того, відносини ЄС і Польщі псують іще кілька судових справ і дисциплінарних процедур, розпочатих проти Варшави за порушення європейських правових норм, а також впертий опір Польщі квотам на міграцію, яких прагне домогтися Брюссель, і її нещодавнє рішення не приєднуватися до спільної мети Євросоюзу досягти до 2050 року економіки, що не спричиняє кліматичних змін.

А далі згадується делікатне питання історії Польщі, що випливло в її законі щодо Голокосту в лютому 2018 року: той закон зробив кримінальним злочином будь-які згадки про причетність країни до нацистських воєнних злочинів; після потужних протестів цю норму майже повністю скасували через пів року.

Тож і не дивно, що була обрана саме Польща. Як нещодавно казали мені європейські дипломати, «іноземні країни завжди вдавалися до спеціальної стратегії – обирати найслабшу ланку, а у випадку з ЄС це зараз якраз Польща».

Найочевидніша причина, чому Росія відреагувала так сердито, полягала, звичайно, в наступі на її власну версію погляду на війну, в якій вона є відважним визволителем, який вибив нацистів до самого Берліну. І під час дебатів у Європарламенті багато хто, в першу чергу з лав політичної лівиці, але і в Єврокомісії також, визнавали радянські воєнні зусилля 1941–1945 років; інші ж, головно з Західної Європи, говорили, що неправильно прирівнювати комунізм і нацизм. Але й тут можна відчути вправну стратегію Кремля: інтерпретацію історії.

Так, ЄС постав на попелищі війни з заявленою метою подолати десятиліття націоналістичних сварок. Але зазирніть під поверхневий шар, і ви побачите, що старі рани й розколи з’являються знову. Під час згаданих дебатів іспанські політики сперечалися між собою з усіх питань, від ролі колишнього диктатора Франсіско Франко до нинішніх проблем із сепаратизмом. Італійські праві й ліві були ладні перегризти одне одному горлянки навколо чеснот і лиходійств італійських партизанів часів Другої світової.

Але з’явилася й іще одна чітка лінія поділу між «східняками» і «західняками», або, як хтось сказав, між «тими, хто вірить, що війна насправді закінчилася в 1989-му, і хто – в 1945-му». Інакше кажучи, існує ще багато можливостей, на чому зіграти, на континенті, де минуле ніколи не вмирає повністю. Тож не дивно, що Путін, здається, знову зацікавлений говорити про війну, тим більше, що попереду так багато ювілеїв.

Рікард Юзвяк – кореспондент Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода в Брюсселі

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG