«Україно, ти вільна!» Спогади про референдум 1991 року про Незалежність України

ЛЬВІВ ‒ 1 грудня 1991 року відбулися перші вибори президента України – і переміг у першому турі Леонід Кравчук. Йому поступився В’ячеслав Чорновіл, який найбільше голосів отримав на Львівщині, Тернопільщині, Івано-Франківщині.

Однак у цей день відбулося більш важливе для багатьох українців голосування ‒ Всеукраїнський референдум щодо незалежності України. Питання у бюлетені звучало: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» і було два варіанти відповіді: «Так, підтверджую» або «Ні, не підтверджую».

97, 46% виборців Львівської області сказали «так».

Який панував настрій у Львівській області 30 років? Чи були спроби перешкодити проведенню референдуму? Які очікування були в українців?

1 грудня. Неділя. Із самого ранку велика кількість виборців Львівщини пішла на богослужіння у храми, а не на виборчі дільниці. Це й зрозуміло, тоді релігійне піднесення серед вірян було особливе, відбувались активні процеси реєстрації парафій УГКЦ. Українська греко-католицька церква лише відроджувалась. Церкви були переповнені у цей день, а на дільницях зранку було малолюдно.

«На початку була певна засторога, що повільно йде голосування. Але це була неділя. Виборці звикли йти на виборчу дільницю після служби. Мені тоді дзвонив Іван Плющ і сказав: «Що ви робите?! Там уже в областях така явка, а у вас?». Я йому відповів, що треба зачекати, люди помоляться за майбутнє України і прийдуть на дільниці. Так і сталося. Був цікавий випадок, що після підведення підсумків знову була розмова з Плющем, який пожартував, що «ми їм (тобто СРСР і комуністам) запхали шишку не тим боком, буде тяжко витягнути», ‒ пригадує Микола Горинь, який у 1991 році був заступником голови Львівської обласної ради.

Микола Горинь розповідає Радіо Свобода, що 1 грудня у Львові та загалом в області панували піднесена атмосфера, святковий настрій.

«Була просто ейфорія після голосування. Дуже велике піднесення, сподівання. Радість була велика. Тим більше, коли почули про добрі результати не лише у Львівській області, але й у Криму і Севастополі, у цілій Україні. Результати голосування на Львівщині були очікувані, бо люди прагнули Незалежної України, також всі технологічні моменти ми добре відпрацювали. Ніяких інших впливів на Львівщині ніхто не спостерігав, не було чути іншого голосу проти цієї події. Працювали злагоджено силовики і не було жодних моментів, щоби у силових чи армійських структурах були намагання змінити думку щодо референдуму», ‒ каже Микола Горинь.

Лідер Народного руху України і тоді кандидат у президенти України В’ячеслав Чорновіл із дружиною голосував у Львові. Виборці Львівщини підтримали тоді В’ячеслава Чорновола, а на референдумі показали найвищий відсоток ‒ 97,46.

2 грудня велика кількість львів’ян, а також мешканці з різних районів, зібрались на віче біля оперного театру.

«Це було стихійне віче. Така була емоційна напруга, що відтворити хід того зібрання мені важко. Я запам’ятав старшу жінку, її образ просто переді мною, вона тримала плакат, великий аркуш паперу, на якому було написано ‒ «Україно, ти вільна!». Серце просто стиснулось від цих слів. Така щирість і радість були на обличчі тієї жінки. Тоді не було ніякого сумніву, що то вже перемога. До того моменту завжди виникали різні ситуації, загальнополітичні, які впливали на настрій людей. А тут відбулось те, на що люди сподівались. Перед референдумом була тривога, чи він в цілому відбудеться, чи не буде якихось ситуацій, що в тих чи інших регіонах не проголосують, що у майбутньому може привести до конфронтації всередині самої держави. Але результат перевершив всі наші сподівання», ‒ говорить громадський діяч Микола Горинь.

Тоді у Львові активна молодь об’єднувалась у «Товариство Лева» і «Студентське братство». Для неї були важливі незалежна держава, вільне суспільство. Молоді люди долучались до багатьох громадських і політичних процесів. Андрій Салюк, учасник Революції на граніті, належав до «Студентського братства» і за тиждень до проведення референдуму поїхав на Вінниччину, щоб там говорити з людьми про процеси, які відбуваються в державі і пояснювати, чому важливо підтримати Акт про Незалежність України.

«Все «Студентське братство» було задіяне в агітаційних заходах у різних регіонах. Хоча у самому Брацлаві на Вінниччині люди запитали, чого ми приїхали, бо і без нас усе знають. Побоювання, звичайно, були, бо ми знали, що влада здатна на будь-які провокації. Але ми бачили, що Кравчук і його компартійна верхівка, мали надію, що він стане президентом і тому він активно виступав за Незалежність і це було зрозуміло, що комуністи в Україні вирішили обрізати свою відповідальність за участь у путчі і відгородитись від московського КДБ методом оголошення незалежності. Настрій був позитивний у людей, бо сподівались, що назад повороту не буде», ‒ розповідає Андрій Салюк.

Агітували й економічними прогнозами

Напередодні проведення референдуму Львовом та й іншими населеними пунктами поширювались листівки, відозви економічного змісту. Історик зі Львова Іван Сварник каже, що мова йшла про роль України в СРСР, про природні багатства, промисловий потенціал.

«Ми вважали, що це плюс, що станемо сильними економічно. Ми тоді вважали, що отримавши незалежність, ми одразу станемо однією з провідних країн Європи, якщо не світу. Власне, такого змісту агітація давала підстави для таких думок. Усвідомлення, що попереду чекає тривала боротьба за державу, складні процеси, прийшло пізніше, як і те, що комуністи чинитимуть опір, сидітимуть у парламенті. На це ми не сподівалися», ‒ говорить Іван Сварник.

Події 30-річної давнини застали історика Ярослава Грицака у США. Він поїхав туди на пів року, у червні 1991 року, ще за радянської України, а повернувся в незалежну державу. Ярослав Грицак зазначив Радіо Свобода, що американські політики та експерти тоді багато дискутували на тему незалежної України, бо загалом йшлося про розвал СРСР.

«У мене був великий страх, що Україна не проголосує за Незалежність. Мої американські друзі переконували, що проголосує і я тішився, що виявився неправий. В американців було розуміння, якщо Україна проголосує за Незалежність, то закінчиться Радянський Союз, але були сумніви, що Україна відділиться від Росії назавжди, вважали, якщо й проголосують люди, то це ненадовго, що це тимчасова справа, було сильне відчуття, що Україна і Росія ‒ одне і теж, що, коли проголосують за Незалежність, то розпочнеться війна між Україною і Росією або Сходом і Заходом України. Великий страх був, що Україна має атомну зброю і Росія теж. Кравчука зображували немовлям у памперсі, який бавиться атомною зброєю», ‒ розповідає Ярослав Грицак.

За оцінками Ярослава Грицака, загалом сподівання українців 30 років тому виправдались. Бо громадяни проголосували за Незалежність. Не справдились очікування Росії, що Україна після референдуму невдовзі попроситься сама до неї. А ще більшість мала сумніви, що Україна стане демократичною країною, вийшовши з СРСР.

«Вважалося, що після виходу з СРСР Україна може стати авторитарною державою, що може бути по Дніпру чи Збручу. Такі прогнози не збулись. А от, чого не сталося після 1 грудня 1991 року, що в Україні незалежність і демократія не трансформувались у заможність. Бо 30 років тому було відчуття, якщо Україна стане вільною, вона стане і заможною, сильною. А цього не сталося і це завдання, яке далі нам треба робити», ‒ говорить професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.

Після референдуму комуністи мали політичний і економічний впливи в державі. В’ячеслав Чорновіл пішов у відставку з посади голови Львівської обласної ради. Президент Леонід Кравчук намагався позбавити органи місцевого самоврядування багатьох владних повноважень.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Народ-співавтор». Як референдум про Незалежність України 1 грудня 1991 року розвалив СРСР

• Петро Кагуй

Український народ підтвердив прагнення жити в незалежній  державі – 90,32% учасників референдуму відповіло: «Так». А 8 грудня 1991 року Біловезька угода констатувала припинення існування СРСР