Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй закликала притягнути Росію до відповідальності за порушення міжнародного права через вторгнення в Україну, включно з виплатою репарацій.
Таку резолюцію напередодні підтримали 94 зі 193 членів асамблеї, проти проголосували 14. А 73 країни утрималися.
У документі йдеться про те, що Росія має бути не лише притягнута до відповідальності за порушення міжнародного права в Україні, а й «повинна нести юридичні наслідки за всі свої міжнародно протиправні дії, враховуючи відшкодування за збитки і втрати, спричинені такими діями».
Росія виступає категорично проти резолюції. Про це заявив прессекретар російського президента Дмитро Пєсков.
Як може відбуватися виплата таких репарацій на практиці та чи допоможе резолюція, яку ухвалили в ООН, конфіскувати російське майно за кордоном, Радіо Свобода розпитало у Вейна Джордаша – королівського адвоката, британського юриста із багаторічним стажем, який уже два десятиліття займається міжнародним гуманітарним правом, а з 2015-го допомагає Україні розслідувати злочини Росії.
– Як відбуватиметься виплата репарацій на практиці?
– Репарації надходитимуть до України як до держави. І тоді українська влада повинна запровадити свій власний механізм, щоб гроші розподілялися справедливо, надавалися відповідно до поняття репарацій. Будуть тисячі заяв: у людей були зруйновані будинки, школи, люди втратили своїх рідних. Це справжній виклик.
Будуть тисячі заяв: у людей були зруйновані будинки, школи, люди втратили своїх рідних. Це справжній виклик
Як уряд розподілятиме ці кошти, щоб забезпечити справедливе відновлення? Це те, що репарації і означають – відновлення шкоди, якої було заподіяно. І зважаючи на обсяг цієї шкоди в Україні, це буде складним завданням. Чи буде достатньо цих коштів? Чи з’явиться механізм, який дозволить чесно розглянути ці заяви? Ця робота займе роки.
– Чи стане резолюція законодавчою базою для конфіскації російського майна за кордоном?
– Я б так далеко не заходив, але потенційно це – перший крок у цьому напрямку. Репарації є доцільними, це визнала Генеральна асамблея, але сама резолюція не має легальної сили, вона має лише політичну силу.
– Що відбуватиметься далі, після ухвалення резолюції?
– Резолюція передбачає запровадження міжнародного механізму репарацій. І вона рекомендує країнам-членам ООН у співпраці з Україною створити міжнародний реєстр, щоб вести облік заяв на відшкодування, облік руйнувань, вартість відновлення тощо.
Тож або Генеральна асамблея створить власний механізм для цього або самі країни розроблятимуть такі механізми на національному рівні. Як на мене, другий варіант має менше сенсу, бо у цьому випадку необхідний саме централізований механізм, який має ініціювати Генеральна асамблея.
Зараз не до кінця зрозуміло, що відбуватиметься далі. Але я можу сказати, що це логічна резолюція. Як ви знаєте, раніше Генеральна асамблея ухвалила резолюцію, яка раніше засудила злочин агресії. Тоді логічно припустити, що мають бути і репарації за цей злочин.
Я також додам, що Генеральна асамблея ООН впродовж останніх кількох років демонструє, що готова діяти і без Ради безпеки ООН.
– Чи здивувала вас позиція деяких країн під час голосування?
– Що мене здивувало – це те, скільки країн утримались від голосування за резолюцію. 73 країни утримались. Я гадаю, це нелогічно. Якщо ви визнаєте, що відбувся злочин агресії, і, мені здається, близько 140 країн це визнало, то, за логікою, ви маєте визнати, що і репарації доцільні. Мені здається, цю резолюцію підтримали найменше серед чотирьох резолюцій, які Генасамблея розглядала після 24 лютого. Я тут вбачаю багато політичного маневрування.
