Доступність посилання

ТОП новини
22 лютого 2020, Київ 03:28

«Звільнили, але свободу не принесли» – Польща відповідає Росії на історичні закиди


Визволення в'язнів Аушвіцу. Січень 1945 року Знімає Кенан-Кутуб-заде, радянський військовий оператор, один із 4-х операторів, які відзняли звільнення нацистського концтабору

Чому Путін не приїде на вшанування 75-ї річниці звільнення Червоною Армією в'язнів нацистського концентраційного табору Аушвіц, що був біля польського міста Освенцим. Починаючи з весни 1940 року до січня 1945-го – нацисти там утримували та знищували євреїв, поляків, українців, ромів та представників інших народів. А потім ще чотири роки табір використовувався радянською військовою адміністрацією як в'язниця НКВС.​

Аушвіц – нацистський табір смерті в Польщі, де загинуло понад 1 мільйон євреїв, поляків та представників інших національностей, був звільнений Червоною армією 27 січня 1945 року.

Це все, на чому можуть погодитися Польща та Росія, коли мова йде про Другу світову війну, чи про події, які їй передували, чи відбувалися після неї.

Відповідно, вони не можуть домовитися про належний спосіб відзначити 75-у річницю визволення Аушвіца, або про те, президенти яких країн повинні займати почесне місце у церемонії, і як саме вона має проходити.

Росія та Польща, яка протягом 40 років була радянським сателітом, роками сперечаються щодо того, як правильно інтерпретувати роки війни та її наслідки. Частково через те, що президент Володимир Путін намагається представити всю радянську історію у винятково позитивному і героїчному ключі. Не менше значення мають історичні питання і для нинішньої правлячої партії Польщі, яку на заході називають націоналістичною, і яка зробила протиборство з Росією та відстоювання аспектів польської історії наріжним каменем своєї філософії.

Війна слів

Але польсько-російська ідеологічна сутичка досягла апогею протягом останніх тижнів, напередодні 75-ї річниці визволення Аушвіцу.

Президент Росії Володимир Путін, якого не запросили на офіційні польські церемонії, які відбудуться в Освенцимі 27 січня, замість цього поїде до Єрусалима, де чотирма днями раніше відбудеться альтернативна церемонія, яке влаштував олігарх, пов’язаний з Кремлем.

Президента Польщі також запросили до Єрусалима, але при цьому йому не дозволяли виступати. Польський президент вирішив не їхати.

«Я надзвичайно засмучена і переживаю за нову ситуацію у відносинах між нашими країнами», – сказала Наталія Лебедєва, відома російська історикиня та експертка з радянсько-польських відносин.

«Я боюся, що це не просто війна слів, а щось більш серйозне», – сказала вона, відповідаючи на електронний лист Радіо Свобода.

Холодна історія

Ворожнеча Варшави до свого східного сусіда коріниться у тривалій історичній конкуренції між імперіями-суперницями, коли протягом століть територія сучасної Польщі була розділена між Росією, Пруссією та Австро-Угорською імперією.

Після Першої світової війни постала незалежна держава – Друга Польська Республіка, але проіснувала вона лише до 1939 року, коли Москва та Берлін підписали пакт про ненапад, який також включав таємний протокол, що передбачав новий поділ Польщі.

Ця угода, що була частиною пакту Молотова-Ріббентропа, набула чинності, коли почалася Друга світова війна, а нацистські та радянські армії вторглися в Польщу.

Хоча угода була опублікована на Заході після війни, Радянський Союз десятиліттями заперечував її існування, аж до 1989 року. І лише в 1992 році розсекречений документ, що зберігався в Москві, був опублікований в Росії.

Минулого року пакт та таємний протокол привернули нову увагу до себе через кругу дату – 70-у річницю його підписання, 23 серпня 1939 року.

Поляки та більшість західних істориків назвали пакт зрадницьким. Російські чиновники, проте, прагнули виправдати його. Вони оприлюднювали архівні документи, за якими вони стверджували, що саме Гітлер вимагав пакту, а не Сталін і що Радянському Союзу не залишалося іншого вибору, як підписати його, щоб виграти час і забезпечити свою безпеку.

Зауваження цитували разом з більш примирливими коментарями, які сам Путін виголосив на 10 років раніше, у статті, яку він написав для польської газети, в якій назвав пакт «безглуздим, шкідливим та небезпечним».

«Тріумф радянської дипломатії»

Під час своїх перших двох президентських мандатів у 2000-х роках, Володимир Путін дав зрозуміти, що вважає, що радянська історія була несправедливо викривлена. У 2005 році він назвав розпад Радянського Союзу «найбільшою геополітичною катастрофою століття».

Але ця тенденція прискорилася після його повернення в президенти в 2012 році, після чотирирічного перерви на посаді прем’єр-міністра. І вона зросла далі після того, як Росія анексувала Кримський півострів в 2014 році, який російська пропаганда назвала «священною землею» для Кремля.

У вересні минулого року Європарламент ухвалив резолюцію, в якій звинувачував пакт про ненапад 1939 року у розпалі Другої світової війни.

Росія тижнями гнівно критикувала резолюцію, а російський міністр культури назвав пакт 1939 року «тріумфом радянської дипломатії».

19 грудня під час щорічної прес-конференції в Москві Путін заявив, що «абсолютно неприпустимо і неточно» звинувачувати Сталіна у тому, що він разом з Гітлером несе відповідальність за розпалювання війни.

Він також модифікував аргумент Кремля, що Сталін змушений був підписати пакт, лише тому, що Британія та Франція зрадили Москву, підписавши Мюнхенську угоду 1938 року з Гітлером.

Наступного дня після прес-конференції, на зустрічі з главами колишніх радянських держав, Путін прочитав годинну лекцію з історії про війну.

25 грудня він почав розповідати про довоєнного посланника Польщі в нацистській Німеччині, заявивши російським чиновникам оборони, що, згідно з радянськими даними, польський посланець просив Гітлера вислати євреїв з його країни до Африки, і пообіцяв спорудити пам’ятник нацистському лідеру у Варшаві якби він це зробив.

«Цей ублюдок! Ця антисемітська свиня», – сказав Путін.

Це виявилося «останньою краплею» для Варшави. 29 грудня прем’єр-міністр Матеуш Моравецький виступив з розгромною заявою на 1300 слів, в якій він розкритикував Москву.

«Сьогодні, коли певні люди хочуть топтати пам’ять про ці події в ім’я власних політичних цілей, Польща повинна відстоювати правду – не заради власних інтересів, а заради того, що визначає Європу», – сказав Моравецький.

Церемонія у Міжнародний день пам’яті Голокосту

Що ж до самого Освенцима: мережа нацистських споруд, офіційно відома як Аушвіц-Біркенау, яка зараз є синонімом геноцидної ідеології нацистів.

Всього під час війни там загинуло понад 3 мільйони польських євреїв, повідомляє Меморіальний музей Голокосту в США.

Червона армія звільнила табір 27 січня 1945 року – і саме ця подія відзначається як Міжнародний день пам’яті Голокосту.

Як і в минулі роки, у Польщі відбудеться церемонія в Освенцимі 27 січня 2020 року.

Цього року також візьмуть участь понад 100 людей, які вижили в таборах, а також глави держав та вищі керівники майже чотирьох десятків країн.

Путін, який не був присутнім на заходах 70-річчя, не буде і на цьогорічній меморіальній церемонії. Російський посол у Польщі є у списку запрошених гостей.

Натомість, Путін візьме участь у заході, який відбудеться 23 січня у Єрусалимському меморіалі «Яд Вашем», організованому Всесвітнім форумом Голокосту, організацією, заснованою російським бізнесменом єврейського походження В’ячеславом Кантором.

Відомий також як Моше, Кантор очолює Європейський єврейський конгрес.

Із 2018 року він також перебуває у так званому «списку олігархів» Міністерства фінансів США – список з майже 200 бізнесменів та політичних діячів, які, як стверджується, тісно пов’язані з Кремлем.

Президента Польщі Анджея Дуду було запрошено взяти участь, але він відмовився приїхати, після того як організатори не надали йому можливості виступати під час церемоній «до Володимира Путіна чи після нього».

«Необхідною умовою є те, що, як представник країни, в якій найбільше громадян було вбито в Освенцимі, я можу говорити про історичну правду» – сказав Дуда.

Війни пам’яті

Протягом десятиліть одним із найболючіших аспектів російсько-польської історії було вбивство 22 000 польських військових та цивільних у Катинському лісі 1940 року. У 1990 році радянський лідер Михайло Горбачов зізнався, що страту проводила саме радянська таємна поліція.

Останніми роками російські та польські історики співпрацювали як офіційна організація під назвою Польсько-російська група зі складних питань. Вчені опублікували спільні статті, в яких вивчали різні частини історії, що пов’язували дві країни.

Але, за словами Славомира Дебського, польського історика та керівника Польського інституту міжнародних відносин, після анексії Криму 2014 року відбувся зсув у тому, як Росія прагнула переосмислити історію 20 століття.

«Російська сторона втратила інтерес до будь-якого історичного діалогу», – заявив Дебський у розмові з Радіо Свобода.

У 2015 році в інтерв’ю російській урядовій «Російській газеті» Андрій Артизов, керівник Державного архіву Росії, заперечив вину Росії і Радянського Союзу.

«Війна історичної пам’яті – не наш вибір», – сказав Артизов. «Не ми почали війну».

Польська політика також взяла більш націоналістичний поворот з приходом до влади партію «Право та справедливість», яка перемогла в парламенті у 2015 році.

У 2018 році Дуда підписав закон про незаконність твердження, що Польща є співучасницею Голокосту.

Після протестів із боку Сполучених Штатів та Європейського Союзу законодавці зняли кримінальні покарання, залишаючи штрафи.

Зовсім недавно польський парламент 9 січня 2020 ухвалив резолюцію проти того, що він називав «маніпулюванням фактами та спотворенням історії російськими політиками, спрямованими на дискредитацію Польщі та погіршення польсько-російських відносин».

Російські законодавці відреагували через кілька днів, стверджуючи, що саме Польща переписує історію.

За словами Лебедєвої, яка відома своїми дослідженнями вбивств у Катині, вона була шокована тим, що російські законодавці у своїх виступах не згадують про катинську різанину та інші злочини, що мали місце в 1940 році.

Риторичні напади, за її словами, «спрямовані не тільки проти Польщі, але також, певною мірою, спрямовані на відновлення культу Сталіна».

«Чи не повинна наша країна каятися за ці вбивства?» – риторично запитує вона у розмові з Радіо Свобода.

«Я думаю, що це було б важливо не лише для відновлення історичної правди, але і для того, щоб у нашій країні не повторилися щось подібне до репресій проти нашого та інших народів, які були під час правління сталінізму», – сказала вона, наголошуючи, що це її власна думка, яку може не поділяти її працедавець, Інститут всесвітньої історії Російської академії наук.

Читайте ще:

Президент Польщі розкритикував «імперіалістичні тенденції» Росії​

Дев’ята річниця катастрофи під Смоленськом: «британська лабораторія підтвердила вибух»

Свідчення генерала-майора КДБ про убивство польських військовополонених​

Голодомор-геноцид і Росія: чого не добилися українці, а добилися євреї та вірмени​

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG