Доступність посилання

ТОП новини
15 грудня 2019, Київ 05:26

Голодомор-геноцид і Росія: чого не добилися українці, а добилися євреї та вірмени


Вшанування пам’яті жертв Голодоморів. Київ, остання субота листопада

Чим гальмується процес визнання факту масового нищення українців сталінським режимом як геноциду у світі? Чому Росія чинить такий сильний спротив цьому процесові? Що і у який спосіб змогли зробити євреї й вірмени, щоб домогтися визнання фактів геноциду проти їхніх народів? Як це впливає на геополітику?

Листопад в Україні є місяцем вшанування пам’яті жертв Голодоморів.

28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», який визнає ті події геноцидом українського народу.

Від 4 до 7 мільйонів – таку кількість жертв штучного голоду називають українські дослідники.

  • Із 195 країн світу актом геноциду Голодомор 1932–1933 років в Україні на державному рівні, крім України, визнають 15 держав-членів ООН і держава Ватикан (02.04.2004)
  • Це Естонія, Литва, Латвія, Грузія, Польща, Австралія, Канада, Угорщина, Перу, Парагвай, Еквадор, Колумбія, Мексика, Португалія, США.
  • На регіональному рівні визнали Голодомор геноцидом ще багато адміністративних суб’єктів світу;
  • На міждержавному рівні Голодомор визнала геноцидом Балтійська асамблея;
  • Злочином проти людяності Голодомор в Україні визнали ПАРЄ і Європарламент;
  • Генеральна асамблея ООН у листопаді 2003 року на 58-й сесії ухвалила заяву, у якій Голодомор визнавався «національною трагедією українського народу». Проти визнання Голодомору геноцидом в ООН виступила тоді і виступає досі Росія, заперечуючи навіть проти включення цього питання у порядок сесій організації.

За даними Музею Голодомору, вчинення геноциду в Україні у 1932–1933 роках підтверджується:

  • 3456 знайденими і розсекреченими документами органів влади і Комуністичної партії, у тому числі за підписом Сталіна;
  • 3186 книгами реєстрації актів про смерть у 1932–1933 роках, що підтверджують масову загибель населення від штучного голоду;
  • свідченнями 1730 свідків і потерпілих від злочинних дій тоталітарного режиму;
  • 857 масовими похованнями, де поховані жертви геноциду;
  • 735 населеними пунктами, колгоспами, сільрадами і районами України, в яких владою було впроваджено режим «чорних дощок»;
  • 400 знайденими і розсекреченими документами Галузевого державного архіву СБУ, що підтверджують організацію владою штучного голоду;
  • архівними документами дипломатичних представництв іноземних держав;
  • архівними документами, що свідчать про масове переселення етнічних росіян в Україну;
  • фотодокументами, якими зафіксовано події Голодомору.

Чому Росія чинить спротив визнанню Голодомору геноцидом?

Народи, яким вдалося довести, опираючись на міжнародне право, що проти них був вчинений акт геноциду, закріплюють свою роль у геополітиці і просувають людство до ствердження справедливості. Такої думки експерти-міжнародники.

Велике значення має і те, коментує для Радіо Свобода професор Гарвардського університету Сергій Плохій, що «визнання Голодомору геноцидом у даній країні дозволяє включити історію Голодомору до шкільних програм, де є розділ про геноциди, до музейних експозицій і так далі, і поширює знання як про саму трагедію, так і про Україну у світі».

Як тоді Голодомор, так зараз агресія – це помста за спротив намірам Кремля
Володимир Василенко

У випадку з Україною процес ускладнюється тим, що доведення того, що Голодомор 1932–33 років був спеціально влаштований Сталіним для знищення українців, поєднується із доведенням агресивної суті політики сучасного керівництва Росії, яке виправдовує сталінський режим.

Росія Володимира Путіна, як і СРСР Йосипа Сталіна, намагається «стерти Україну із карти світу як геополітичну реальність», вважають експерти.

«Як тоді Голодомор, так зараз агресія – це помста за спротив намірам Кремля», – вважає правник-міжнародник, суддя Міжнародного трибуналу щодо Югославії, професор Володимир Василенко.

Росія не лише категорично заперечує, що Голодомор був геноцидом – вона ще й активно протидіє визнанню факту геноциду проти українців іншими країнами.

Керівництво Росії, зокрема, за повідомленнями «WikiLeaks», тисне на керівників інших країн, щоб вони не підтримували заклики України визнати Голодомор геноцидом.

Російська дипломатія і частина ангажованої Кремлем наукової спільноти активно поширюють у світі, і насамперед у країнах Заходу, тезу про те, що Голодомор не може бути визнаний геноцидом, бо, за їхніми твердженнями, то був «голод, викликаний природними факторами, що охопив багато республік СРСР».

Причини такого спротиву Росії пояснив у коментарі Радіо Свобода аналітик, заступник голови правління «Ради зовнішньої політики «Українська призма» Сергій Герасимчук:

– Національна трагедія 1932–1933 року, спричинена діями Москви, є свідченням того, що задовго до розширення НАТО (ба навіть до створення цієї організації), задовго до створення ЄС і Угоди про асоціацію України з ЄС, і безвідносно до інших вигаданих у Кремлі причин для війни з Україною, політика Москви була спрямована на викорінення української еліти і української нації.

Кремль прагнув повного підпорядкування України метрополії, встановлення російського панування. Йшлося не про протидію загрозам, які російська сторона вбачала, а про тиранічну експансію за будь-яку ціну. У Москві змінювались режими, але незмінною була мета.

Визнання країнами світу Голодомору актом геноциду призведе до спростування російського міфу про «братні народи»
Сергій Герасимчук

Розкриття правди про Голодомор 1932–33 років і визнання його країнами світу актом геноциду проти українців призведе до спростування міфу про «братні народи», позбавляє Кремль етичного права спекулювати питанням «братерства» та «схожості» для просування власних геополітичних інтересів українськими теренами.

Що більше країн визнає геноцид, тим менше вартісними для міжнародних партнерів України ставатимуть аргументи Путіна про належність України до «русского мира».

Голодомор. Світ знав, але мовчав – відео
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:23:06 0:00

Чи визнає Німеччина Голодомор геноцидом?

У квітні 2019 року розпочався збір підписів під петицією за визнання Німеччиною Голодомору 1932–33 років геноцидом українського народу. Петиція набрала необхідну кількість голосів підтримки.

21 жовтня 2019 року комітет Бундестагу почав розгляд петиції, але Міністерство закордонних справ Німеччини виступило проти того, щоб вимоги петиції були підтримані німецьким парламентом, з обґрунтуванням, що «поняття геноциду не було визначене до 1951 року», а також тим, що, окрім українців, від голоду «помирали в Росії, на Кавказі».

«Це рішення МЗС хибне, бо означає, що і Голокост не можна визнавати геноцидом. Також воно означає стати на коліна перед Росією. Очевидно, ніхто не хоче створювати нові теми для конфронтації з Росією», – відреагував на це депутат від партії «Християнсько-демократичний союз» Арнольд Фаатц.

Німецький парламент – Бундестаг
Німецький парламент – Бундестаг

Прокоментувати звернення МЗС Німеччини до Бундестагу попросили посла України у цій країні Андрія Мельника. Він висловив думку, що до такого результату могла призвести «бездіяльність» Німецько-української комісії істориків.

«Мої письмові звернення, дзвінки до співголови комісії пана Ярослава Грицака з проханням висловити думку якщо не всієї комісії, то принаймні її української частини напередодні розгляду такого питання, як зараз (визнання Голодомору геноцидом), залишилися без відповіді протягом численних тижнів. Я вважаю таку позицію безвідповідальною», – сказав посол Мельник у коментарі агентству «Укрінформ».

Cпівголова комісії Ярослав Грицак відкинув ці звинувачення у відкритому листі від 28 жовтня. Він сказав, що як історик не займається темою Голодомору, але «з усього, що читав, склав собі чітке уявлення: так, Голодомор був актом геноциду». Також, за його словами, він опитав усіх інших українських членів комісії – і вони думають так само.

Грицак також висловив думку, що професор Шульце-Вессель мав на увазі в листі німецьких членів комісії.

«І це головна причина, чому ми не можемо вийти зі спільною заявою від усієї комісії. Це не означає, що німецькі історики не визнають Голодомор однією з найбільших трагедій у світовій та українській історії. Але деякі з них мають сумніви щодо придатності концепції «геноцид» для опису того, що творилося в Україні у 1932–1933 роках. Це питання є чисто науковим, а не політичним», – написав Ярослав Грицак.

Українська частина Німецько-української комісії істориків теж опублікувала заяву, в якій розповіла про досягнення і висловила незгоду з оцінками посла Андрія Мельника.

Українцям треба брати приклад із євреїв і вірмен

Цей прецедент сколихнув дискусію про те, чи потрібний лобізм визнання Голодомору 1932–33 років геноцидом у світі, і якщо так, то яким чином і хто це має робити.

Зокрема, у соціальних мережах висловлювали думки про те, що «українцям треба брати приклад із євреїв і вірмен», що це мають бути спільні зусилля влади, дипломатів, науковців, митців і громадськості.

Зобов’язання працювати на визнання Голодомору геноцидом у Німеччині взяв на себе Світовий конгрес українців, який об’єднує усю українську світову діаспору.

«СКУ розпочинає низку ініціатив, спрямованих на підвищення обізнаності про Голодомор серед виборних посадових осіб, науковців та громадянського суспільства Німеччини. Метою кампанії є визнання німецьким Бундестагом Голодомору як акту геноциду українського народу», – повідомляють у СКУ.

Відновлена справедливість, нехай навіть через століття, повертає гідність народові, який постраждав від геноциду. Це і є головним у подоланні постгеноцидного синдрому і комплексів меншовартості, вважають дослідники Голодоморів.

Ударом по майбутньому назвав Голодомор професор Іван Дзюба. І єдиним способом відбиття цього удару є проявлення повної правди і ствердження її у світовій історії – що, власне, і розпочав першим робити американець Джеймс Мейс.

Що змогли євреї?

«Спалення дотла», чи «цілоспалення» – так перекладається запозичене з давньогрецької через англійську слово «Голокост», яким називають масове винищення німецькими нацистами євреїв під час Другої світової війни, а також ромів і представників сексуальних меншин.

Нюрнберзький процес
Нюрнберзький процес

Ще під час Нюрнберзького процесу вдалося довести, що (після того, як за таємною домовленістю зі Сталіним Німеччина окупувала Польщу – ред.) систематичне і планомірне винищення євреїв відбувалося за наказом Адольфа Гітлера. Метою Гітлера було повне винищення євреїв.

Для виконання цього плану у самій Німеччині і на усіх окупованих нею територіях євреїв розшукували, заганяли у гетто, організували трудові концентраційні табори і спеціальні табори знищення, куди звозили повністю виснажених людей, щоб спалювати їх у спеціальних крематоріях чи просто залишати без їжі, аж поки вони не помруть.

Концтабір Аушвіц у польському місті Освенцимі
Концтабір Аушвіц у польському місті Освенцимі

Суд вислухав численні свідчення очевидців, свідчення організаторів і виконавців злочинів, вивчив віднайдені документи.

За роки війни нацисти знищили майже третину загальної кількості євреїв у світі – близько 6 мільйонів, з них півтора мільйона дітей.

У Києві вперше відкрилася виставка дослідника Голокосту Елі Візеля (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:06 0:00

Як зазначає сайт посольства Ізраїлю в Україні, сама «держава Ізраїль виникла як компенсація євреям за жахи Другої світової війни, тому, заперечуючи Голокост як історичний факт, позбавляють Ізраїль права на існування».

Євреї усього світу змогли:

  • зібрати і систематизувати усі документи нацистської Німеччини та інші матеріали про винищення євреїв – фактично, історія Голокосту є найбільш задокументованою подією в історії людства;
  • організувати збір свідчень тих, хто пережив Голокост, і систематизувати їх;
  • організувати і заохочувати вивчення матеріалів Голокосту і написання наукових праць; кількість наукових монографій про Голокост перевищує 200 тисяч, лише про концтабір Аушвіц видано понад 100 тисяч досліджень;
  • добитися компенсацій та відшкодування від Німеччини, а також від підприємств, які були причетні до Голокосту;
  • домогтися кримінального переслідування заперечення Голокосту у багатьох країнах світу, зокрема в Австрії, Бельгії, Німеччині, Литві, Люксембурзі, Польщі, Словенії, Франції, Швейцарії, Канаді, Ліхтенштейні, Португалії, Чехії, Словаччині. Угорщині;
  • створити меморіали у місцях масового винищення євреїв;
  • розшукувати і переслідувати в судовому порядку тих, хто брав участь у винищенні євреїв;
  • розшукувати і вшановувати тих, хто рятував євреїв, нарікаючи їх праведниками світу;
  • поширювати знання про Голокост через художню літературу, кіно, виставки та документальні фільми;
  • всесвітньо відомі режисери, актори, музиканти, композитори, співаки, науковці не раз відкрито заявляли про своє єврейське походження та виступали із засудженням Голокосту.

26 січня 2007 року, напередодні Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, Генеральна асамблея ООН ухвалила спеціальну Резолюцію 61/255, що засуджує будь-яке заперечення Голокосту.

Що змогли вірмени?

  • 31 країна на загальнодержавному рівні визнала актом геноциду масове винищення вірмен, вчинене Османською імперією у 1915–1916-му і наступними роками.
Визнання геноциду вірмен у світі
Визнання геноциду вірмен у світі
  • У червні 2016 року парламент Німеччини – Бундестаг – практично одностайно ухвалив проект резолюції, що кваліфікує масове знищення вірмен в Османській імперії у 1915–1916 роках як геноцид.
  • Папа Римський Франциск називав різанину вірмен першим геноцидом ХХ століття.
  • 30 жовтня 2019 року Палата представників Конгресу США переважною більшістю проголосувала за визнання масових убивств вірмен в Османській імперії в часи кінця Першої світової війни як геноциду вірменського народу. Цього не вдавалося досягти протягом 35 років.

Те, у який спосіб вірмени просувають у світі визнання факту геноциду їхнього народу, має свої особливості. Цей процес у юридичній площині розпочався через індивідуальні позови окремих людей, зокрема представників вірменської діаспори у США, чиї роди втратили своє майно під час депортації із Анатолії. Наявні архівні документи про власність допомогли цим родинам добитися рішень судів, які зобов’язали Туреччину, як правонаступницю Османської імперії, виплатити компенсації.

Потім це переросло у просвітницькі й політичні кампанії, які у середині 1960-х років почали вести вірменські громади у багатьох країнах світу – від Близького Сходу до Латинської Америки.

Що стосується СРСР, то у сталінські часи вірменам не дозволяли вшановувати пам’ять жертв масових убивств і депортації в Османській імперії. Тільки під час «хрущовської відлиги», після великої напруги в Єревані у 1965 році, 24 квітня оголосили Днем пам’яті, а на горі Цицернакаберд побудували меморіал.

Великий внесок у визнання багатьма країнами світу геноциду вірмен зробили відомі люди. Наприклад, такі, як французький співак Шарль Азнавур (Шагнур Вагінаґ Азнавурян – ред.) чи зірка американського реаліті-шоу Кім Кардаш’ян.

Її твіт із закликом до Конгресу США визнати геноцид вірмен ретвітнули понад 1700 разів, а повідомлення про визнання факту геноциду отримало майже сто тисяч уподобань.

Кім Кардаш’ян із сестрою й дітьми вшановує пам’ять жертв геноциду у меморіалі Цицернакаберд. Єреван, 8 жовтня 2019 року
Кім Кардаш’ян із сестрою й дітьми вшановує пам’ять жертв геноциду у меморіалі Цицернакаберд. Єреван, 8 жовтня 2019 року

Доклав багато зусиль до справи визнання геноциду вірмен у світі і всесвітньо відомий рок-гурт System of a Down. У 2015 році гурт провів світове турне, і скрізь, де вони виступали, фронтмен Серж Танкян виконував пісню «100 Years», вшановуючи пам’ять жертв геноциду.

9 грудня 1948 року Генеральна асамблея ООН ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.

УРСР підписала Конвенцію у 1949 році, а ратифікувала у 1954-му.

Стаття ІІ Конвенції:

«У даній Конвенції геноцид означає будь-яку з наступних дій, чинених з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

(а) Убивство членів групи;

(б) Заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;

(в) Навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її;

(г) Заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;

(ґ) Насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу».

Рафаель Лемкін, автор поняття «геноцид», назвав «нищення української нації» «класичним прикладом геноциду».

Згідно з Конвенцією ООН, Лемкін розглядав як невід’ємні складові частини геноциду проти українців: масове убивство голодом українських селян, нищення української інтелігенції й ліквідацію Української автокефальної православної церкви.

Читайте ще:

Щоб визнати Голодомор геноцидом, світ має зрозуміти намір Кремля

Зона голоду на заході закінчувалася на кордоні УСРР: подільські хроніки​

  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG