Доступність посилання

ТОП новини
22 лютого 2020, Київ 03:30

«Цікаві» гроші чи мудрі інвестиції? Критики хочуть відповідей про джерела багатства нового прем’єра Росії


На відміну від типового сценарію про російських урядовців і їхні надмірні багатства, Михайло Мішустін дійсно має історію роботи в прибутковому приватному секторі. Але чи було того достатньо?

Новий прем’єр-міністр Росії відомий як технократ – але йому підходить і визначення «плутократ». Від часу, як президент Росії Володимир Путін призначив голову податкової служби Михайла Мішустіна на чоло уряду, все наростають сумніви щодо джерел походження багатства його родини. Чи може попередня кар’єра Мішустіна в комп’ютерній галузі 30 років тому, коли вона зароджувалася в Росії, пояснити його статки?

Ця сумнозвісна російська комедія не сходить зі сцени вже десятиліттями.

У кар’єрного урядовця, його дружини й інших родичів виявляють статки, що значно перевищують можливості його офіційної державної платні.

А він якщо взагалі дає відповідь на незручні запитання, то твердить, що то бізнесові чи інвестиційні успіхи його родичів – попри те, що ніякого досвіду в цьому ті не мають.

І ось завіса на початку цієї п’єси, схоже, підіймається знову. Минулого тижня активісти націлилися на багатство, що оточує нового прем’єр-міністра Росії Михайла Мішустіна, якого призначив 15 січня президент Росії Володимир Путін у перебігу змін в уряді.

Мішустін і його дружина, Владлена Мішустіна, задекларували дохід за попереднє десятиліття загалом більш ніж в 1 мільярд рублів (нині близько 16 мільйонів доларів) – 213 мільйонів у нього і 789 мільйонів у неї. Ці цифри містяться в обов’язкових для чільних посадовців публічних деклараціях.

Це доходи з різних джерел: платні Мішустіна як голови податкової служби, доходів від інвестицій, а також із продажу власного бізнесу й іншого майна, – написала російська газета «Коммерсант».

У самого Мішустіна задекларований дохід за згаданий період майже повністю походить із його урядової платні, пише газета.

Подальші запитання викликали майнові статки подружжя. Воно має у власності будинок у дорогому передмісті Москви, який оцінюють майже в 10 мільйонів доларів, повідомляє російський сайт онлайн-розслідувань «Проєкт», – а також квартиру біля центру Москви.

Опозиційне російське інтернет-видання «Відкриті медіа», яке фінансує колишній олігарх Михайло Ходорковський, повідомляло, що принаймні двоє синів Мішустіна вчилися в «Інституті Ле-Розе», елітній школі-інтернаті у Швейцарії, навчання в якій коштує близько 100 тисяч доларів на рік.

А ще він має сестру, Наталю Стеніну-Мішустіну. Вона є власницею трьох житлових маєтків, включно з заміською віллою площею в 750 квадратних метрів поруч із її братом, а також частки в московському комерційному маєтку – такі дані наводить британський громадський мовець «Бі-бі-сі», посилаючись частково на непублічні дані, які він отримав від викривача в російській Федеральній податковій службі. Її нерухоме майно, за цими даними, варте загалом понад 16 мільйонів доларів.

Заможні російські політики часто приховують своє багатство, реєструючи майно на імена своїх близьких родичів – як-то батьків, дітей чи братів і сестер.

Стеніна-Мішустіна на початку своєї кар’єри працювала в авіакомпанії «Аерофлот», писали російські засоби інформації, – але не відомо, чи мала вона якусь офіційну роботу після того. Вона стала співінвестором ресторану в Москві, який приносив великі збитки і врешті закрився, – разом із підприємцем Олександром Удодовим, якого називають членом «внутрішнього кола» Мішустіна.

За даними державного реєстру власності, Удодов – біографія якого на його власному сайті не згадує ні про яку його роботу до 2010 року, коли йому був 41 рік, – подарував будинок площею 750 квадратних метрів Стеніній-Мішустіній 2009 року, повідомляє «Бі-бі-сі».

«Коммерсант» же 2011 року писав, що слідчі хотіли обшукати помешкання Удодова в Москві у зв’язку з незаконною спробою підставної компанії отримати повернення податку на додану вартість на суму в 1,87 мільярда рублів, що на той час становило близько 60 мільйонів доларів.

Як писало видання, Удодов на той час був «офіційно безробітний, але багато чого «вирішував» у податковій сфері». Через кілька днів компанія нерухомості «Ітера груп» оприлюднила пресреліз, у якому заявила, що Удодов працював у ній віцепрезидентом і не був підозрюваним у жодній справі.

Мішустін не коментував жодного з цих повідомлень.

Твердження про приватний сектор

Але, на відміну від типового сценарію про російського урядовця і його надмірне багатство, у сценарії Мішустіна є сюжетний хід, який затуманює фінал вистави.

Мішустін працював у приватному секторі в 1990-х, а потім у 2008–2010 роках у «гарячих» галузях економіки, де люди робили легкі гроші, іноді збагачуючись буквально за ніч. Скільки саме заробив Мішустін-підприємець за ті роки, не ясно, хоча в податковій декларації він вказав 2010 року заробітки в кілька мільйонів доларів принаймні за один рік.

Видання «Коммерсант», власником якого є олігарх, наближений до Кремля, нещодавно оприлюднило сценарій, який має виправдати те, яким чином Мішустіни (але не його сестра) могли легально заробити такі багатства. Пізніше цю статтю цитували вже державні засоби інформації, щоб розвіяти чутки, критики ж рознесли її дощенту як прихований пресреліз родини Мішустіна.

Отож, «Коммерсант» заявив, не цитуючи ніяких джерел, що Мішустін переписав свої статки, набуті в часи бізнесової кар’єри, включно з часткою в неназваній компанії, на Владлену Мішустіну, коли 2010 року повернувся на державну службу.

Мішустіна через два роки продала ту частку й інвестували отримані кошти в «консервативні» банківські депозити, написало видання, посилаючись на неуточнені «повідомлення у ЗМІ».

За даними Центрального банку Росії, у 2017–2018 роках однорічні депозити в російських рублях приносили пересічно близько 6,5 відсотків, а доларові депозити – близько 2 відсотків.

Таким чином, якщо виходити з заявленого інвестиційного доходу Мішустіної за два роки і припустити рівну частку депозитів у доларах і в рублях, виходить, що Мішустіни мали вкласти в банку суму приблизно в 20 мільйонів доларів.

Також, стверджує «Коммерсант», Мішустін купив елітний будинок у Підмосков’ї 2000 року за гроші, зароблені на першій роботі в приватному секторів.

Купівля будинку мала обійтися в малу частку його нинішньої ціни. В серпні 1998 року Росія оголосила дефолт за своїми борговими запозиченнями, що обвалило економіку і ціни на нерухомість.

А квартиру біля центру Москви надав Мішустіним на початку 2000-х років уряд як компенсацію за невисоку урядову зарплату Мішустіна, заявляє «Коммерсант» і пише, що в ті часи це було узвичаєно.

«Це просто пресреліз Владлени Мішустіної за підписом [журналіста «Коммерсанта»], з нулем джерел і доказів», – заявив Леонід Волков, помічник популярного опозиційного діяча Олексія Навального.

Комп’ютерний бум

Розвал Радянського Союзу 1991 року і початок ринкових реформ відкрив двері до великих багатств для тих обраних, хто мав потрібні зв’язки, мізки чи пробивні здатності, щоб задовольнити масовий попит у Росії на споживчі і комерційні товари.

Типовий представник цієї групи – підприємець Олег Тіньков. Він почав імпортувати іноземну електроніку, від калькуляторів до телевізорів, і продавати її російським споживачам за цінами, значно вищими від справжньої вартості. Потім він відкрив мережу магазинів електроніки, а через кілька років продав свій бізнес, заробивши мільйони. Російське видання журналу «Форбз» у 2019 році назвало його 47-м найбагатшим у Росії з маєтком, оціненим у 2,2 мільярда доларів.

Михайло Ходорковський, свого часу найбагатша в Росії людина – до його арешту 2003 року за звинуваченнями в податкових шахрайствах, які він називає політично мотивованими, – свій бізнес почав іще в радянські 1980-і роки «перебудови» на імпорті комп’ютерів. Гроші, зароблені на цьому, він вклав у банк, який у часи приватизації в 1990-х скуповував акції російських компаній.

Ринок персональних комп’ютерів і програм до них, який уже існував на Заході і в частині Азії, практично не існував у Росії відразу після розпаду СРСР. Прибутки від перепродажу імпортованих другосортних комп’ютерів у Росії в часи «перебудови» сягали 300 відсотків, писав «Коммерсант» у 1994 році.

Левон Амділян, економіст, який учився в Московському державному університеті разом із Єгором Гайдаром, майбутнім виконувачем обов’язків прем’єр-міністра Росії за президентства Бориса Єльцина, – ініціював у грудні 1988 року створення некомерційної організації «Міжнародний комп’ютерний клуб» («МКК»).

Його метою було встановити контакти між радянськими й закордонними фахівцями в галузі комп’ютерних технологій і привести такі іноземні технології, зокрема комп’ютери і програми до них, у Росію.

Від 1990-го й до середини 1990-х років клуб влаштовував у Москві щорічні комп’ютерні виставки-ярмарки, приваблюючи на них, як писала тоді преса, такі компанії, як «Еппл», «Ай-бі-ем» та інших американських технологічних лідерів.

Цей форум був спрямований у першу чергу на вузьке коло людей, а саме на провідних діячів технологічних компаній, із одного боку, і великих покупців, таких, як державні відомства й банки, з іншого.

Серед відвідувачів цих заходів були найвищі чиновники, «здатні ухвалити рішення про закупки», і вони купували комп’ютерну техніку і програмове забезпечення «багато, залюбки і в усіх», писав «Коммерсант» 1994 року.

Амділян іноді їздив разом із урядовцями на іноземні виставки-ярмарки комп’ютерних технологій, що підкреслює його тодішній вплив в урядових відомствах, писала газета.

Мішустін, друг Амділяна, почав брати участь у клубі ще на ранньому етапі. І одного дощового листопадового дня 1989 року, коли Амділян відвозив дочку до школи, а Мішустін був у його авті, він почав обговорювати з Мішустіним ідею влаштувати в Росії комп’ютерну виставку-ярмарок.

«Протягом двох годин ми обговорили і розробили концепцію міжнародного комп’ютерного форуму і призначили дату: 17 січня 1990 року. Зараз мені вже важко віриться в те, що таке було можливе», – цитує слова Мішустіна сайт «МКК».

Таким чином, Мішустін був у центрі російського ринку комп’ютерів і програм до них, який бурхливо розцвітав, і взаємодіяв із найбільшими діячами галузі в країні і за її кордоном.

«МКК»

Але цей ринок був наповнений нелегальними практиками. За оцінками американської торгової асоціації Business Software Alliance 1994 року, тоді 94 відсотки всього програмового забезпечення в російському бізнесі було піратське.

Після розпаду Радянського Союзу Амділян перетворив «МКК» на приватне акціонерне товариство, яким навпіл володіли він сам і Мішустін, свідчать реєстраційні документи. З часом частку Мішустіна переписали на його дружину.

Серед заявлених різновидів діяльності компанії були гуртова торгівля і консультації, хоча не ясно, що саме робила ця компанія, крім організації виставки-ярмарку і потім іще однієї елітної конференції в Сочі.

Мішустін із часом став головою правління «МКК», а потім 1998 року залишив компанію, перейшовши в податкову службу. Там він спершу став помічником її керівника Бориса Федорова, відповідальним за інформаційні технології.

Ні Амділян, ні Мішустін не говорили, скільки заробив «МКК» протягом 1990-х.

Амділян пізніше інвестував у технологічні компанії, такі, як «Такском» що стала одним із п’яти перших цифрових операторів фіскальних даних, які отримали ліцензії на нову послугу від податкової служби Мішустіна, писало російське інтернет-видання Republic. За його даними, річний обсяг ринку такої послуги оцінювали в 100 мільйонів доларів.

Назад у бізнес

Подальше десятиліття Мішустін пропрацював в уряді, спершу в податковій службі, піднявшись до посади заступника міністра податків і зборів, а потім очоливши державні агентства кадастру нерухомості і управління особливими економічними зонами.

Коли на початку 2008 року Мішустін залишив державну службу, щоб перейти на роботу в інвестиційну фірму «ОФГ Інвест», співзасновником якої був його колишній шеф у податківців Федоров, Росія була майже таким самим «гарячим ринком», як і Китай.

Економіка Росії швидко зростала протягом приблизно восьми років у часи високих цін на нафту, а її ринок акцій був у цей період найприбутковішим у світі.

Посеред такої «золотої лихоманки» московські інвестиційні фірми платили своїм керівникам великі долари – платня найвищих керівників, які влаштовували небачені доти оборудки, могла сягати мільйонів доларів на рік.

Багатства цієї галузі привертали й декого з державних службовців, таких, як Мішустін, у приватний сектор, де вони могли потенційно користуватися своїми зв’язками для просування й розвитку свого бізнесу. До прикладу, московський інвестиційний банк «Тройка діалог» найняв собі директором-розпорядником колишнього заступника міністра економіки Андрія Шаронова.

Мішустін у 2009 році отримав 79 мільйонів рублів, або близько 2,5 мільйонів доларів. Податкова служба, якою він уже керував у 2010 році, повідомила російському щоденникові «Ведомості», що ту суму склали його зарплата і плата за консультаційні послуги.

Двоє колишніх керівників, які працювали в бізнесі управління активами в Росії в 2000-і роки, сказали на умовах анонімності, що, на їхню думку, 2,5 мільйони доларів – це «багато» і «щедро». Мішустін, сказали вони, мусив зробити якісь «серйозні» справи, щоб виправдати таку платню.

Та яка б не була правда щодо джерел грошей Мішустіна, кінцевий результат, найімовірніше, буде відповідати звичному сценарієві.

Мішустін не відповість на всі ці повідомлення. Розслідувань щодо нього не буде. А більшість росіян, яка отримує свою інформацію з контрольованого державою телебачення, ніколи про все це й не дізнається.

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG