Під час свого візиту до української столиці новий президент Республіки Молдова Мая Санду визначила Україну як стратегічного партнера своєї країни. Саме це бачення і зумовило атмосферу візиту і домовленості про економічне співробітництво, і згоду глав обох країн про створення ради при президентах, покликаної обговорювати питання подальшого розвитку відносин України та Молдови. І це виглядає логічно: сусідні країни з протяжним кордоном, з прагненням до європейської інтеграції, з невирішеними проблемами відновлення територіальної цілісності. Як же президентам України і Молдови не знаходити спільну мову?
Але давайте згадаємо про те, що попередник Маї Санду Ігор Додон, який досі залишається впливовою політичною фігурою в країні та очолює проросійську партію соціалістів, взагалі жодного разу за весь час свого перебування на посаді президента Республіки Молдова не був у Києві і не зустрічався з жодним з українських президентів, які працювали під час його каденції – ні з Петром Порошенком, ні з Володимиром Зеленським. І якби Додон залишався молдавським президентом, якби він, а не Санду, переміг на нещодавніх виборах глави держави, то, думаю, не було б ні цього візиту, ні таких важливих для обох країн домовленостей.
Ігор Додон керувався, ймовірно, не державними інтересами країни, президентом якої був, а інтересами Володимира Путіна, з яким пов'язував своє політичне майбутнє
А в чому ж справа? А справа, впевнений, – у Кримові. Вірніше, в небажанні колишнього президента Молдови визнати територіальну цілісність сусідньої країни. Вперше заяву про російський Крим Додон зробив ще під час попередньої передвиборчої кампанії, в полеміці з одним із конкурентів, який наполягав на українському статусі анексованого півострова. Але і ставши президентом Молдови, Додон своєї думки не змінив, хоча в Києві йому дали чітко зрозуміти: спочатку Крим, а вже потім візити і домовленості.
Так Ігор Додон на кілька років заморозив українсько-молдовські відносини. Звичайно, певний розвиток був, просто співрозмовниками українського керівництва були голови урядів, та ж Мая Санду вперше відвідувала Київ саме на цій посаді. І все ж таки зрозуміло, що саме відсутність діалогу на рівні президентів – це свідома заморозка цілої низки принципових домовленостей.
Але Ігор Додон, схоже, свідомо йшов на цю заморозку. Йшов, тому що керувався, ймовірно, не державними інтересами країни, президентом якої був, а інтересами Володимира Путіна, з яким пов'язував своє політичне майбутнє. Тому що, думаю, хотів їздити з візитами не до Києва, не до Брюсселя, не в Бухарест – а до Москви. І частіше. І, до речі, після відставки теж до Москви і вирушив – у супроводі «свого» спікера парламенту. Тому що в Москві оцінили цю відданість колишнього молдавського президента російським, а не молдавським інтересам. Відданість, дивуюся, просто алогічну: ну як президент країни, частина території якої – так звана Придністровська Молдавська Республіка – є фактичним російським протекторатом і регулярно проводить «референдуми» про приєднання до Росії, може говорити про «російський» Крим? Ну як?
І саме тому повернення відносин України та Республіки Молдова в простір національних інтересів і логіки – це, впевнений, вже успіх.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
