Одна вулиця, дві країни: як під російськими обстрілами Сумщини евакуювалася прикордонна Рижівка

Альона Яцина

Село Рижівка на кордоні з Росією у Сумській області нещодавно геть опустіло. За даними місцевої влади, нині там залишаються лише шестеро мешканців. Буквально за кілька днів березня звідти похапцем виїхали приблизно дві сотні людей. Через сильні обстріли з боку Росії люди вибиралися із села як могли – і власним транспортом, і завдяки добровольцям, що вивозили їх, і навіть пішки.

Обстріли прикордоння на Сумщині останнім часом значно посилилися. Однак ситуація у Рижівці ще й ускладнена тим, що по той бік кордону її сусідом є село Тьоткіно. Саме цей населений пункт у Курській області Росії був одним із напрямків прориву на територію РФ створених з громадян Росії збройних формувань «Російський добровольчий корпус», «Легін Свобода Росії» та Сибірський батальйон», що воюють у складі Інтернаціонального легіону України.

У ніч на 12 березня вони зайшли на територію Тьоткіно, розпочавши свою спільну військову операцію. Того ж дня у Рижівці стало куди гучніше, ніж було до того.

«Обстріл почався ще у вівторок. Ми пересиділи, було не дуже шумно. В середу ніби затихло. А в четвер зранку у погріб ледь встигли застрибнути. Дві години просиділи у погребі. Ходуном ходило все. Ложили саме на наш (куток – ред.)...снаряди. А тоді, як вилізли, зрозуміли, що ж ніхто не зупиниться. Треба щось робити», – розповідає жителька Рижівки Валентина.

Вона з сім’єю самостійно евакуювалася з села на власній машині «Газель».

«З нами їхали я, чоловік, неповнолітня дитина, мої батьки, свекруха, наша бабуся, якій 94 роки, і ще й мамина сусідка кричить «заберіть мене». Ще й сусідку…В «Газелі» зверху! Покидали якісь покривала, мішки, покутались покривалами, посідали, …молилися, трусилися… І обстріл не закінчувався. Ми трохи проїхали і – знову»

У Рижівці сім’я Валентини залишила усе нажите майно і господартво. Свійських тварин просто випустили на волю. Наступного дня господарі повернулися за ними. Однак вивезти вдалося не усіх.

«Зранку ми біля 50 овечок випустили отак просто по селу. А корів випустили, щоб був доступ до сіна, до води. Виживуть-не виживуть. І в п'ятницю за ними приїхали, було розбито ще більше. Наш куток – це ж 160 метрів від самого кордону. Корови перелякані. Одна корова була поранена дуже. Одного телятка довелося кинути. У нього зломана нога, кість стирчала. Кинули. Треба було дорізати, а почався обстріл, ми його просто кинули»

Інша мешканка Рижівки, літня жінка теж залишила вдома все. Серед небагатьох речей, які взяла – ікона.

«Утоли мои печали» («Утамуй моя печалі – ред.»)… Чудотворна ікона. Дуже помагає», – показує жінка. Вона впевнена, що саме вищі сили допомогли їй врятуватися під час обстрілу:

«Я сиділа за столом, а думаю, зараз поїм, їсти зварила, поїла. А воно ж б’є, туда-сюда. А мені Господь дав так, вроді щось як крикнуло мені, що «туди іди». Я ж туди в хату зайшла. Тільки зайшла – чую ляпає. Я в коридорі сіла на стільчик, а воно як дало. Стеля провалився, дірка, всюди дим. Я вже не знаю як мені вискочить. Ікону схватила, Господи, і вийшла».

Місцевих, які не могли виїхати самостійно, вивозили небайдужі. Евакуація із Рижівки була небезпечною, адже дорога із села йде вздовж кордону і її постійно обстрілювали з території Росії.

«Це вже не секрет, що була лише єдина дорога. Половина цієї дороги це грунтова дорога.

І дякуючи хлопцям, це Тютюннику Андрію, Відуєву Артему, Відуєву Сергію, Тютюннику Борису, Карпенку Віктору, старості села, який теж на власному транспорті вивозив людей.

Вони кого силою забирали, кого вмовляли. Але за ці дні буквально, за 3-4 дні, є люди, які виходили самі, а є ті, хто не могли самі вийти, не було ні власного транспорту, маломобільні групи.

Їх вивозили ці мужні хлопці. І вони вивезли їх всіх, це 138 людей. Це честь і хвала за їхню громадянську позицію. За їхній героїзм, це справжні герої нашого часу», – розповідає заступник голови Білопільської громади Володимир Відуєв.

Місцева фельдшерка Наталія Ємельяненко самостійно виїхала із Рижівки 26 лютого. Каже, раніше і думати не хотіла, щоб евакуюватися. Але в якийсь момент залишатися у селі стало надто небезпечно.

«Жорстко дуже було із 31 грудня 2023 року. З 11 години ночі вони, мабуть, як зустріли свій Новий рік, воно і почалося в нас, вся ця катавасія. Якщо раніше воно хоть перелітало там через нас – ми чули виходи-приходи, вже розрізняємо все, а потім почались обстріли вже по селу: по домах, по хатах. В мене ФАП пробитий, не один раз приліт був туди, і будинок також побитий», – розповідає жінка.

Будинок Наталії за якусь сотню-дві метрів від кордону. Чи цілий він ще нині, вона не знає.

«Прикордонна територія. І в нас виходить так, що вулиця одна – будинки на українській території, будинки на російській території. До цього в нас все було якби… і відносини, і родичі, і все в нас було. А потім почався до нас прихід російських військ… Не хочеться ніяк їх називати, якщо чесно. Мені здається, вони не заслуговують того, щоб їх навіть росіянами називали», – каже Наталія.

Раніше відносини української Рижівки та російського Тьоткіно справді були іншими. Кордон між обома селами, а отже – обома державами проходить не те, що через одну вулицю, а через будинок. Тобто, одна частина помешкання перебуває на українській території, а інша – на російській. Географічна близькість двох населених пунктів зумовлювала і тісну взаємодію між людьми, які тут проживали.

«Унікальність цієї ситуації у тому, що Рижівка і Тьоткіно – це завжди був як один такий агломерат. При чому дуже цікава історія, що територія Рижівки – заселена колишніми росіянами з кінця 17 століття мешканцями Москви, яких, скажімо, вигнали сюди, на ці території. А жителі Тьоткіно і далі там Глушково – це етнічні білопільські козацькі землі. Вони населені етнічними українцями. Тому виходить, що наша Рижівка населена росіянами, їхнє Тьоткіно населене українцями. І так виходило, що мешканці Рижівки працювали всі в основному в Тьоткіно, це ще за часів Радянського Союзу. Наша українська залізнична станція знаходилася фактично на території Росії, але це була українська станція. Звичайно, що ці люди свого часу працювали там на спиртзаводі, на цукровому заводі, діти ходили в школу то там, то там…». – розповідає міський голова Білопілля, до складу якого входить Рижівка, історик за фахом Юрій Зарко.

Це і пояснює той факт, каже Юрій Зарко, що серед евакуйованих з Рижівки були навіть громадяни Росії. А серед тих, хто залишився у селі, є місцеві з документами СРСР.

«В них там ще документи є Радянського Союзу. У Рижівці дуже багато було не громадян України. Документи є, але це посвідка на постійне місце проживання. Але вони дійсно зареєстровані були і проживали на території Рижівки», – каже Юрій Зарко.

• До повномасштабного вторгнення у Рижівці проживали близько тисячі людей.
• У серпні 2023 року влада Сумщини оголосила евакуацію з населеного пункту. З того часу і до березня з села виїхали понад 600 людей.
• З початком повномасштабного вторгнення Рижівка була окупована російськими військами. У квітні цього ж року ЗСУ звільнили Сумщину.
• Із весни 2023 року у Рижівці немає електрики.