Вікторія Жук
Як свідчення цивільних стають частиною національної пам'яті та можливістю відновити справедливість, а також про їхню роль у майбутньому Нідерланди погодилися прийняти початкову фазу роботи трибуналу, який має судити вище керівництво РФ за злочин агресії проти України. 15 травня у Кишиневі схвалили чергове рішення для запуску спецтрибуналу: 36 держав та Європейський Союз офіційно заявили про намір приєднатися до Розширеної часткової угоди про створення трибуналу. Також у травні Нідерланди визначили місце у Гаазі, де планують розмістити першу фазу спецтрибуналу. – говорили у Музеї історії Києва під час публічної розмови «Голос, який вдалося зберегти. Як особисті історії стають пам’яттю про війну».
Розмова відбулася в рамках презентації документальної книжки «Щоденник Катерини Савенко», створеної на основі особистих записів жительки Маріуполя, яка від першого дня повномасштабного вторгнення Росії документувала життя міста під час облоги.
Документування як шлях до справедливості
За кожним задокументованим свідченням стоїть не лише факт злочину, а й конкретна людина, її втрата, переживання та досвід війни, зазначають учасники дискусії.
Саме тому, наголошують вони, документування є не лише інструментом фіксації подій, а й способом повернути голос тим, кого Росія позбавила такої можливості.
«Для когось справедливість – це побачити кривдника за ґратами, для когось справедливість – це отримати компенсацію, а для когось – просто дізнатися правду [про те], що сталося з їхніми найріднішими. А для когось – це бути почутим чи почутою і розділити ось цей біль... І це все справедливість», – каже Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод і лавреатка Нобелівської премії миру.
«Ця війна перетворює людей на цифри, а наше завдання – зберегти кожній людині ім'я, бо людина – це не цифра», – наголосила вона, відповідаючи на запитання Радіо Свобода.
1396 цивільних загинули та 7978 зазнали поранень в Україні внаслідок російської агресії лише за перші пів року 2026-го, йдеться у звіті Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні. Це на 37% більше, ніж за той самий період минулого року. Загалом за чотири роки повномасштабного вторгнення РФ загинули понад 15 тисяч мирних громадян і понад 41 тисячу були поранені.
Правозахисниця зазначає, що цінність цих матеріалів лежить і в юридичній площині, бо вони можуть стати доказами воєнних злочинів армії РФ. І додає, що навіть якщо юридично свідчення буде неможливо перетворити на доказ, вони все одно допомагають «пролити світло на те, що відбувалось».
«Ми збираємо ці докази не суто для історичних архівів. От я казала, що у нас вже більше 100 000 епізодів в нашій базі «Трибунал для Путіна». І ми це робимо для конкретних судових вироків, які стануть підставою і для людей за ґратами і для компенсації, і для відновлення правди, і для того, щоб світ почув голоси людей», – каже Олександра Матвійчук.
Зберігання, систематизація та меморіалізація особистих свідчень на державному рівні – питання, яке ще належить вирішити. Зробити це в умовах війни, що триває, надзвичайно складно, зауважує Антон Дробович, керівник Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки, ексголова Українського інституту національної пам’яті (УІНП).
«Наразі не існує якогось національного єдиного музею, який би давав вичерпне бачення цієї війни... Але очевидно, що остаточне осмислення цих подій можливе, тільки коли буде історична дистанція, бо ти ж не можеш за всіма стандартами здійснити архівування, музеїфікацію і збереження пам'яті про війну, яка триває», – зауважив у коментарі Радіо Свобода Дробович.
Тому, вважає він, залучена має бути не лише держава: «Держава не може забезпечити фізично, ніяка наймогутніша держава в світі не зможе забезпечити фіксацію такої кількості джерел. Тому ми можемо покладатися на те, що, напевно, це зможуть небайдужі, сильні, порядні люди».
Особиста історія з облоги Маріуполя
«Знайди щоденник і розкажи всьому світу, що відбувалося в Маріуполі», – таким було останнє прохання Катерини Савенко до сестри. 42-річна жителька Маріуполя зазнала поранень внаслідок російського обстрілу 29 березня 2022 року, того ж дня загинув її чоловік Віталій. 4 квітня сама Катерина померла від отриманих травм.
Її записи, які родині вдалося зберегти, лягли в основу документальної книжки «Щоденник Катерини Савенко». Видання створене на основі 34 записів про життя в оточеному місті, які авторка зробила протягом першого місяця повномасштабного вторгнення.
Окрім самих записів, книжка містить історичний контекст, коментарі та матеріали, які допомагають краще зрозуміти, що відбувалось у Маріуполі в перші тижні облоги.
На презентацію в Музеї історії Києва зібралися родина Катерини Савенко, представники маріупольської громади.
«Людина, яка переживала неймовірний емоційно складний стан і фактично постійно рятувала себе і свою родину, вирішує написати щоденник. Перше, це великий вчинок. Тому що люди не зобов'язані, коли вони рятують життя, писати щоденники… Друге, що ці матеріали були збережені і передані родиною. Сам факт вивезення їх, збереження, це друге диво», – каже Антон Дробович.
Він зауважує, що приватний щоденник перетворився на документ, який може допомогти зрозуміти трагедію міста не лише сучасникам, а й майбутнім поколінням.
«Ми говоримо про публікацію книжки українською, яка є початком великого і, ми дуже сподіваємося, успішного просування цієї книжки за кордоном... Але реальний вплив вона буде мати, коли вийде в інших країнах, на інші аудиторії. А ми хочемо, щоб ця книга не лише перекладалась, а щоб вона впливала, в тому числі на правосуддя», – зауважує Наталія Ємченко, голова Наглядової ради Фонду Ріната Ахметова.
На думку журналіста, історика Олексія Мустафіна, саме особисті історії – найкращий спосіб розповідати світові про війну, яку розв'язала Росія проти України.
«Ототожнити себе з цивільними, зрозуміти, що це може зачепити саме їх як цивільних – це дуже важливо. Такі речі набагато більше резонують аудиторії», – каже він.
Форум