Анна Романдаш
Відповідь ЄС на російську агресію в Україні повинна бути сміливою та одностайною, пише британська газета The Guardian. Reuters обговорює можливу шкоду від «Північного потоку-2» на українську економіку та пояснює, як Захід реагує на цей проект. А в Atlantic Council аналізують, чому проросійські кандидати не отримають значної підтримки на президентських виборах в Україні 2019 року.
Європейці були наївними стосовно дій Росії в Україні, переконує голова Комітету закордонних справ німецького Бундестагу Норберт Реттген у статті для британської газети The Guardian.
За словами політика, ЄС не був готовим до подій 2014-го так само, як і до подій 25 листопада 2018-го.
Реттген зазначає, що російська агресія – результат слабкості всередині країни. Зокрема, Росії не вдалося модернізуватися, і вона значно відстає від ЄС в економічному розвитку. Окрім цього, рейтинг Володимира Путіна впав, а натомість, виріс страх перед втратою впливу на світовій арені.
«Росія відчуває себе загнаною в кут і намагається зупинити своє падіння, використовуючи останні засоби у власному розпорядженні: військову силу та контроль за доступом до енергетичних ресурсів», – додає Реттген.
За словами політика, потрібна злагоджена та жорстка відповідь ЄС щодо політики Росії в регіоні. По-перше, треба наполягти на звільненні затриманих українських моряків, а також дотриманні Мінських домовленостей. Далі, Німеччина повинна переглянути своє ставлення до проекту «Північний потік-2», російського газопроводу в обхід України, який має «геополітичні наслідки». Найменше, що можна зробити – це гарантувати газовий транзит через Україну.
Політик також закликає змусити Росію працювати, згідно з енергетичними та газовими законами, які поширюються на компанії в ЄС. Наразі Росія не зобов’язана їх виконувати, а Німеччина підтримує відсутність регулювання для неї.
Реттген переконаний – ЄС має діяти спільно, відповідаючи на політику Росії в Україні та за її межами, а також застосувати усі можливі методи, окрім воєнних, аби стабілізувати ситуацію в Європі.
«Президент Путін хоче аби Росія стала протилежністю до західного ліберального порядку. Дестабілізація інших країн і суспільств стала головним принципом його зовнішньої політики», – пише політик.
Він підсумовує: «ЄС повинен підтримувати діалог з Росією, інакше не буде миру в Україні. Маючи справу з Путіним, нам потрібне стратегічне терпіння, і, коли це можливо, ідентифікація спільних інтересів».
Європі навряд чи вдасться змусити Росію продовжувати газовий транзит Україною, пише міжнародне інформаційне агентство Reuters. Агенція посилається на заступника держсекретаря США з питань енергетичних ресурсів Френсіса Феннона, який говорить про загрози від «Північного потоку-2».
Зокрема, є ризик, що новий проект позбавить Україну важливої ролі транзитної країни. Наразі більшість російського газу в Європу потрапляє через Україну, яка заробляє до трьох відсотків ВВП на транзиті.
На думку Феннона, дії Росії у Керченській протоці показують, що їй не можна довіряти. За його словами, потенційний занепад газопроводу через Україну не лише негативно вплине на інфраструктуру, але й енергетичну безпеку усього регіону.
Німеччина заявила про обіцянку Путіна продовжити постачання газу через Україну.
«У цьому проблема, бо ви довіряєте Росії у тому, що вона… не перекриє газ», – відреагував Феннон на позицію німецької сторони. На думку урядовця, запуск «Північного потоку-2» припинить газопостачання через Україну та призведе до її економічного занепаду.
Він додає: «Для нас, продовження газового транзиту навіть у скромному обсязі [через Україну] не є реальною пропозицією».
Професор Тараз Кузьо аналізує шанси проросійських кандидатів під час президентських виборів 2019 року у статті для американського аналітичного центру Atlantic Council.
На думку дослідника, Україна кардинально змінилася після російської інтервенції 2014 року, від чого проросійські кандидати не лише втратили значну кількість підтримки, але й шанси здобути впливові політичні посади.
Є чотири фактори, які віддаляють проросійських кандидатів від омріяного успіху на виборах. По-перше, це втрата Україною територій, найбільш прихильних до цих політичних сил – Донбасу та Криму. За словами Кузя, єдиний шанс для проросійського кандидата – об’єднання з іншим конкурентом із більшою західною орієнтацію та ширшою підтримкою. Але «цього не станеться», впевнений він.
По-друге, всередині проросійського напрямку – серйозні конфлікти між різними політичними групами, а також відсутність одного кандидата на посаду президента. Кількість ворогуючих течій та опонентів у виборах може зрости ще більше, вважає дослідник.
По-третє, навіть всередині менших груп немає одностайності. Юрій Бойко, який мав найбільшу популярність серед проросійських кандидатів, опустився на п’яте місце в передвиборчому рейтингу через конфлікти із колегами по партії. На думку Кузя, його рейтинг падатиме й далі.
По-четверте, асоціація з Віктором Медведчуком та Росією може бути фатальною для політиків у країні, де 80% населення звинувачує російське керівництво у війні на Сході та подіях в Азовському морі.
За словами дослідника, проросійські сили мало чим відрізняються ідеологічно, хоча і йдуть на вибори окремо. За останні роки, вони відзначилися тим, що голосували проти усіх реформ, а також проти запровадження воєнного стану.
«У 2019 році відбудуться другі вибори, коли проросійські сили мають низькі виборчі шанси як прямий результат військової агресії Путіна», – пише Кузьо.
Тому політикам на Заході варто переглянути своє сприйняття України як розділеної між «прозахідними» і «проросійськими» силами, вважає він.
«В Україні, траєкторія руху спрямована на Захід, незважаючи на те, чи буде майбутній президент реформатором чи популістом», – підсумовує автор.
