Донбас Реалії тиждень провели у найбільшому місті неокупованої Донеччини і спробували зрозуміти, що відчувають люди у Краматорську, до якого повільно, але все ж наближається російська армія. Тут вже буденністю стали удари керованими авіаційними бомбами (КАБАми), а також щоденні атаки fpv-дронами.
Як у цьому всьому живуть люди? І хто захищає місто?
Дорога в Краматорськ – це суцільні коридори з антидронових сіток. Фактично на Донеччині майже не залишилося транспортних шляхів без такого захисту. А значить тут все менше безпечних доріг.
«Я нескромно скажу, що виріс у сім’ї місливця і стріляю дуже добре. Тому [обрав] боротьбу з дронами», – розповідає про свою роботу Сергій Савенков.
Він член добровольчого формування територіальної громади у Краматорську. Одне із завдань ДФТГ прикривати від дронів будівництво ліній оборони на підступах до міста.
«Ти постійно в напрузі, прислухаєшся, приглядаєшся», – дивлячись у небо каже Сергій.
Йому 60 років і в Краматорську він живе з 1975 року. Разом з батьками тоді приїхав з Камчатки і, переконує, закохався у місто.
«А я корінний краматорчанин, трохи повоював за нього. З 2022 року, з 7 березня я вже був у Часовому Ярі. І по 2023 рік, у жовтні звільнився», – каже ще один учасник ДФТГ Ігор.
Із ЗСУ він пішов через поранення, каже, тоді не вірив, що фронт знову наблизиться до Краматорська.
«Я теж у військкомат ще у 2022 році пішов. Глянули на мою групу, на травми, сказали йдіть додому, якщо потрібно викличемо. Так і не покликали, тому пішов у ДФТГ», – розповідає Андрій.
У Краматорськ він переїхав з Донецька у 2015 році.
«За ці роки Краматорськ дуже змінився, а зараз важко дивитися на місто»
До великої війни в Краматорську проживало близько 150 тисяч людей, зараз населення скоротилося фактично втричі, але коли ходиш вулицями міста може здатися, що тут мало що змінилося за останній рік чи два. Працюють кафе, магазини, банки, аптеки. Є все необхідне.
Але у самому місті вже з'являються антидронові сітки, а ще влада, наприклад, розпочала евакуація місцевих пам'ятників: вже прибрали монументи Бикову, Шевченку, Стусу.
«Краматорськ – це там, де досі можна попити смачну каву, замовити суші. Тут косять траву, обрізають дерева для краси. Щось всередині каже: нічому люди не вчаться», – розмірковує керівник напрямку евакуації по Донецькій області гуманітарної місії «Проліска» Євген Ткачов.
Кореспондент Радіо Свобода Сергій Горбатенко, який постійно живе в Краматорську, каже, що обстрілів стає дедалі більше.
«Звісно, в мені якийсь відсоток живе оптимізму, але цей відсоток день від дня стає все меншим. Адже день від дня я бачу все більше руйнувань у Краматорську, більше смертей, каліцтв», – додає Сергій.
«Краматорське об’єднання волонтерів», – одна з організацій, яка допомагає жителям міста соціальним транспортом або ж відновлювати пошкоджене після обстрілів житло.
«Всі розуміють, що війна наближається, дрони літають, тому всі напружені, всі переживають, що скоро потрібно буде звідси виїжджати», – каже представниця організації Світлана Зуякова.
Її чоловік Богдан, засновник «Краматорського об’єднання волонтерів», окрім іншого займається евакуацією мирних жителів з таких фронтових міст як Дружківка чи Миколаївка поблизу Слов’янська.
«Краматорськ, як я це бачу, зараз максимально намагається виключити зі своєї голови думку про те, що війна тут неминуча», – розповідає Богдан.
Протягом останнього тижня російські війська fpv-дронами кілька разів пошкодили прапор України у краматорському парку «Ювілейний». Після атаки 20 травня у міськраді заявили, що тимчасово полотно не встановлюватимуть. Безпілотники б’ють як по приватному сектору, так і багатоповерхівках.
«Зараз ось ця дзижчуча зараза практично кілька разів на добу щось підриває. Ось у дворі дві машини нещодавно підірвали. Добре, що хоч ніхто не загинув», – розповідає жителька Краматорська Вікторія Гончаренко.
Вона місцева художниця. Один із циклів її картин називається «Не моя моя війна». Через мистецтво Вікторія розповідає про війну у Краматорську, а ще її роботи про відродження міста у майбутньому.
«Найстрашніше було, коли бомбили вокзал (8 квітня 2022 року армія РФ Точкою-У обстріляли залізничний вокзал Краматорська. Загинула 61 людина – ред.). Я якраз у магазині була, вони як почали цими касетними… Потім дим, люди біжать по вулиці, набились у мій магазин, всі в крові», – згадує Вікторія.
У 2022 році, каже Євген Ткачов, люди з Донеччини їхали з розрахунком, що війна закінчиться за 2-3 тижні. Тому робили це охочіше. Нині ж розуміють, що евакуація – це переїзд, можливо, назавжди.
«Я порівнюю це з деревом, яке 40-50 чи 70-80 років було в одній землі, а потім його пересадили. Навіть якщо його поливати, удобрювати, на жаль, велика ймовірність, що воно все одно зав'яне. Так само і з людьми», – каже Євген.
Загалом з Донеччини щодня евакуюється кілька сотень людей. В першу чергу це прифронтові населені пункти. Але зараз через дрони евакуація навіть з 10 кілометрової зони величезна проблема. Від околиць Краматорська фронт на відстані близько 15 кілометрів і поки з міста їде все ж не так багато людей.
«Якщо ви будете мешкати тут тиждень, два, три, тоді помітно, що менше транспорту, менше асортимент. Видно, як сусіди виїжджають. Нічого нового, те ж саме було колись в Покровську, Костянтинівці, Бахмуті, Дружківці. Можливий навіть більш поганий сценарій. Тому що якщо одночасно треба буде евакуювати агломерацію Слов'янськ-Краматорськ, де десятки тисяч людей, і будуть перекриті дронами евакуаційні шляхи, може бути величезна складність», – додає Євген.
Богдан Зуяков, який також рятує місцевих жителів з прифронтових населених пунктів, погоджується, що у Краматорську є ймовірність сценарію, який раніше був в інших містах Донецької області.
«Нас тримають тут люди. Поки потрібна наша допомога, ми повинні тут лишатись. Навіть якщо прийде момент евакуації нашої особистої, це не означає зупинити нашу допомогу людям», – додає Зуяков.
У кожного краматорчанина мотивація залишатися у місті під обстрілами своя. Вікторія Гончаренко розповідає, що люди звикли до життя у війні і поки у місті працюють магазини, банки, аптеки, є комунальні послуги виїжджати вона особисто не планує.
«Звичайно, ніхто не буде залишатися в окупації. Але лякає куди їхати, чи знайду я там роботу. Поки місто живе – ми тут», – каже Вікторія.
Сергій Горбатенко залишається, щоб показувати наслідки воєнних злочинів армії Росії на Донеччині.
«Краматорськ дуже зранений, щодня стікає кров’ю, багато турнікетів накладено на нього, але він живий. І коли питають: в чому сутність донецького характеру? Це впертість. Краматорськ впертий, по-донецьки впертий. Це наша земля і ми тут будемо стояти попри все», – додає Сергій.
Форум