• Журналіст оприлюднює розслідування про чиновника – а той, не доводячи недостовірність інформації, через суд змушує медіа опублікувати свою «відповідь».
• Подружжя планує розлучитися, втім суд вирішує, що парі варто «примиритися» – і затягує процес на місяці.
• Ви укладаєте договір із партнером, але за потреби його оцінюватимуть не лише з точки зору закону, а й через відповідність «доброзвичайності».

Це гіпотетичні сценарії.

Втім саме такі норми можуть з’явитися в новому цивільному кодексі України. 28 квітня Верховна Рада ухвалила документ у першому читанні.

Кодекс, який має визначати правила цивільного життя на роки вперед, уже викликав хвилю критики – від правозахисників, медіаюристів і громадських організацій. Попри те, що оновлення кодексу назріло давно, нинішня редакція, за оцінками експертів, може не лише модернізувати систему, а й створити ризики – від свободи слова до приватного життя.

Радіо Свобода поспілкувалося з юристами громадських організацій, звернулося до авторів законопроєкту та спробувало з’ясувати, чи відповідає документ європейським стандартам. Про головні суперечності та шанси на їх виправлення – далі.

Критика нового цивільного кодексу починається не зі змісту – а з того, як саме його ухвалювали. Попри те, що парламентарі заявляють: над документом, обсягом у сотні сторінок, працювали сім років, Верховна Рада розглянула і підтримала його у першому читанні менш ніж за три тижні з моменту реєстрації.

Кодекс на швидкість. Або що не так із законопроєктом 15150

Президентка громадської організації «ХЖО Сфера» та голова правління «КиївПрайду» Анна Шаригіна вважає, що для акту такого рівня ці строки є безпрецедентними:

«Документ, який регулюватиме цивільні відносини у всьому суспільстві щонайменше наступні десять років, пропонується до розгляду фактично без часу на обговорення. Його оприлюднюють менш ніж за добу до голосування, а потім дають кілька тижнів на правки до тексту обсягом у сотні сторінок. Це не той процес, який може забезпечити якісний результат»

Схожу оцінку дають і експерти, які працюють із законами.

Юристка–нормопроєктувальниця Марія Клюс у коментарі для Радіо Свобода наголосила, що швидкість розгляду фактично унеможливила повноцінну експертизу:

«Цивільний кодекс – це документ, який у нормальних умовах може обговорюватися роками. У цьому випадку все відбувалося в експрес–режимі: нові редакції реєструвалися, не було зрозуміло, чим вони відрізняються від попередніх, а їх уже виносили на розгляд. Фактично жодне міністерство не встигло надати свої висновки, якщо ми говоримо про проголосовану версію»

Під попередними редакціями Клюс має на увазі зокрема законопроєкт №14394 – про цивільний кодекс, навколо якого також було безліч дискусій. Згодом депутати прибрали кілька скандальних норм, а все інше перенесли в новий документ – 15150, який у парламент подали 9 квітня.

За словами Клюс, законопроєкт змінив номер, але текст залишився майже ідентичним – ті самі 800 сторінок тексту та 1600 сторінок порівняльних таблиць.

«Ми подавали правки ще на етапі розробки попередніх документів, потім – після оприлюднення тексту, зараз – знову. Це десятки сторінок пропозицій. Але вони або не враховуються, або просто відхиляються», – підтримує Клюс Анна Шаригіна.

Наразі правозахисні організації почали координацію спільних дій. Протягом першого тижня після голосування юристи унормували більшість пропозицій для покращення законопроєкту в один документ. Його надіслали на пошту, яку у своїх соцмережах оприлюднив голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук: recodificationcivilcode@gmail.com

«Але все ж варто розуміти, що надіслане комусь на пошту – це не офіційна поправка в межах нормальної законотворчої процедури. Ми все будемо робити з допомогою тих народних депутатів і депутаток, які до нас звернулися з готовністю подавати наші правки від себе. Багато нардепів, які підтримували законопроєкт у першому читанні, зробили це з чіткою публічною вимогою, що далі треба виправити безліч речей. Інакше вони в другому читанні не голосують», – наголошує Клюс.

Термін подання правок до документа завершується 19 травня. Далі їх розглядатимуть комітети, а згодом депутати в сесійній залі.

Паралельно з підготовкою пропозицій ГО анонсують акції по всій Україні. Так перші мирні протести в різних областях, зокрема у столиці, відбулися 5 травня. Мітингарі прийшли з плакатами, на яких прописали своє невдоволення та вимоги.

«Доброзвичайність» як універсальний критерій: гнучкість чи загроза

Якщо процедурні питання викликають занепокоєння щодо якості документа, то зміст – щодо його наслідків.

Однією з найбільш дискусійних новацій проєкту стала так звана «доброзвичайність» – термін, який автори пропонують застосовувати до широкого кола цивільних відносин: від укладання договорів до сімейних спорів і захисту честі та гідності. У тексті кодексу це поняття визначається як сукупність моральних норм, етичних стандартів і загальноприйнятих уявлень. Водночас чіткого юридичного наповнення воно не має.

Юристка Центру прав людини ZMINA Анастасія Соловйова для Радіо Свобода вважає, що проблема не в самому понятті, а в тому, як його пропонують застосовувати:

«Доброзвичайність сама по собі не є чимось негативним. Але в цьому проєкті вона використовується як самостійний критерій правомірності. Фактично це універсальний фільтр, через який можуть оцінюватися всі цивільні права і обов’язки. Це створює ризик правової невизначеності. Бо наприклад, якщо зміст договору чи реалізація права мають відповідати доброзвичайності, то виникає питання: хто і за якими критеріями це визначає?»

Про ті ж ризики говорить і юристка Марія Клюс. Вона звертає увагу, що оціночні категорії вбудовані в різні розділи кодексу – і це створює системну проблему:

«Коли такі розмиті критерії без чіткого визначення застосовуються в багатьох сферах – від дискримінації до сімейних відносин і договорів – це означає, що права можуть обмежуватися на підставі суб’єктивної моральної оцінки. І незрозуміло, які саме критерії суд буде використовувати. Серед прикладів – норма, яка передбачає, що зміст цивільного договору має відповідати доброзвичайності. Це означає, що навіть формально законний договір може бути поставлений під сумнів»

Крім того, проєкт розширює повноваження суду у виборі способів захисту прав. Зокрема, суд зможе застосовувати не лише передбачені законом механізми, а й ті, які вважатиме «ефективними» в конкретній ситуації. У поєднанні з принципом доброзвичайності це, за оцінками експертів, може призвести до непослідовної судової практики та зловживань.

Водночас автори законопроєкту, зокрема голова Верховної Ради України, наполягають, що саме така гнучкість дозволить адаптувати право до реальних життєвих ситуацій. Тож питання балансу між гнучкістю і правовою визначеністю залишається відкритим – і є одним із центральних у дискусії навколо нового цивільного кодексу.

Родина за цивільним кодексом: «примирення», заборони і «традиційна сім’я»

Найбільше застережень у публічному просторі викликають норми, які стосуються розлучень, репродуктивних прав і визначення сім’ї.

Правозахисниця Анна Шаригіна наголошує на ідеї так званого «примирення» подружжя під час розлучення:

«Суд зможе фактично змушувати пару до примирення. У випадку доведеної кримінальної відповідальності за домашнє насильство це не застосовується. Але що таке доведена відповідальність? Це означає, що один партнер відгамселив іншого партнера до напівсмерті, це доведений факт, який був розслідуваний прокуратурою і судом був винесений вирок щодо цього. Що це означає для жінки? Місяці життя в страху. От тільки в цьому випадку ми матимемо право на розірвання шлюбу без примусового примирення»

Критику цієї норми публічно висловлювали і жіночі правозахисні організації, зокрема «Марш жінок», які й організували акцію 5 травня у Києві.

На думку очільниці руху Олени Шевченко, така модель може суперечити міжнародним стандартам захисту від домашнього насильства, зокрема підходам Ради Європи та принципам Стамбульської конвенції.

Ще один блок питань – репродуктивні права. Юристка Марія Клюс звертає увагу на зміну формулювань щодо абортів:

«Раніше прямо зазначалося, що аборт можливий за бажанням жінки до дванадцяти тижнів. У новому тексті це формулювання зникає і замінюється процедурними речами – інформованою згодою. Це виглядає як технічна зміна, але вона змінює акцент»

Окремі положення, які активно обговорюються в публічному просторі, стосуються:

• відшкодування моральної шкоди, якщо партнери були заручені, стороною, яка розриває заручини;
• потенційної можливості втручання суду в особисті рішення подружжя.

Не менш гострою є дискусія щодо визначення сім’ї.

Проєкт кодексу фактично закріплює шлюб як союз чоловіка і жінки та не передбачає жодних альтернативних форм партнерства.

У публічних заявах правозахисники Центру прав людини ZMINA наголошують: відсутність інституту цивільних партнерств суперечить зобов’язанням України у сфері євроінтеграції, де питання рівності та недискримінації є базовими.

За словами Марії Клюс, у проєкті є норма, яка дозволяє визнавати шлюб недійсним у разі зміни статі одного з партнерів – причому за зверненням «заінтересованої особи».

«Це означає, що стороння людина потенційно може ініціювати втручання в особисте життя пари», – каже вона.

Критику викликають і зміни в сфері опіки та піклування. Як зазначають ZMINA, новий проєкт:

• обмежує коло опікунів лише громадянами України;
• розширює підстави для відмови без індивідуальної оцінки;
• передбачає обов’язок опікуна виконувати функції ще тридцять днів навіть після звільнення.

Правозахисники наголошують: в умовах війни, коли багато людей втратили документи або перебувають за кордоном, такі обмеження можуть створити додаткові бар’єри.

Автори законопроєкту неодноразово заявляли, що їхня мета – впорядкувати сімейні відносини та усунути прогалини чинного законодавства. На думку критиків же, норми формують тенденцію до більш консервативного та обмежувального підходу в регулюванні приватного життя.

Свобода слова під тиском: як кодекс може змінити роботу медіа

Окремий пласт критики стосується впливу нового цивільного кодексу на свободу слова та роботу журналістів – і тут застереження звучать не лише від медіаюристів, а й від ширшого кола правозахисних організацій.

Юрист Інституту масової інформації Володимир Зеленчук пояснює, що одна з ключових змін – це новий підхід до «права на відповідь»:

«У чинному законодавстві право на відповідь пов’язане з недостовірною інформацією. Тобто людина має довести, що інформація неправдива і що її права порушені. У новому проєкті це право надається фактично безвідносно до достовірності. Це означає, що будь-який герой тексту може звертатися до суду з вимогою опублікувати його відповідь і паралельно вимагати компенсації витрат. Це відкриває дуже широкі можливості для тиску»

Подібні ризики відзначають і в інших організаціях, які працюють із медіа та доступом до інформації: йдеться про потенційне зростання кількості так званих SLAPP–позовів – стратегічних справ, спрямованих на виснаження журналістів і редакцій.

Проєкт також вводить низку нових прав, які можуть бути використані для обмеження поширення інформації.

Серед них – «право на забуття», яке дозволяє вимагати видалення інформації через її «неактуальність» або «втрату суспільного інтересу».

Юристка Центру прав людини ZMINA Анастасія Соловйова звертає увагу:

«Ці категорії не мають чіткого визначення. І це означає, що фігурант журналістського матеріалу може згодом заявити про втрату суспільного інтересу – і вимагати видалення інформації, навіть якщо вона важлива для суспільства»

Ще одна норма – «право на інформаційний спокій» – також викликала дискусії. Формально вона гарантує людині право не взаємодіяти з інформаційними запитами, однак формулювання дозволяє значно ширше тлумачення.

Публічна особа може використати це як аргумент, що сама публікація про неї порушує її право на інформаційний спокій.

У правозахисному середовищі звертають увагу: в поєднанні з розширеним захистом честі та репутації – ще й через призму «доброзвичайності», це створює небезпечну конструкцію, де практично будь-яку публікацію можна буде оскаржити.

Окремо критику викликала норма про так званий «цифровий образ» юридичної особи. Вона дозволяє компаніям вимагати видалення інформації про себе в інтернеті, якщо вони вважають її шкідливою.

«Це може поставити під загрозу доступ до інформації з відкритих реєстрів і аналітичних систем. Люди просто втратять можливість перевіряти бізнес або своїх контрагентів. Враховуючи усі нові норми, ми не знаємо, як вони працюватимуть на практиці, але з огляду на те, як суди часто формально підходять до тлумачення законів, загрози для свободи слова є цілком реальними», – наголошує Зеленчук.

А ось на думку авторів, ці норми, як йдеться у пояснювальній записці до законопроєкту, наголошують на необхідності посилення захисту особистих прав у цифрову епоху.

Земля, ліси і культурна спадщина: чи може кодекс «узаконити» сумнівне майно

Окрема хвиля критики стосується не прав людини напряму, а прав власності – зокрема щодо землі, природних ресурсів і культурної спадщини.

Ці положення менш помітні для широкої аудиторії, але, за оцінками експертів і громадських організацій, можуть мати довгострокові наслідки.

Зокрема, екологічна організація Greenpeace Україна попереджає: новий цивільний кодекс може суттєво ускладнити повернення незаконно привласнених земель, лісів і заповідних територій.

«Амбіції недобросовісного бізнесу можуть бути захищені надійніше, ніж права людей і природи», – зазначають в організації.

Йдеться, зокрема, про зміну підходу до захисту права власності: якщо об’єкт уже внесений до державного реєстру, оскаржити його набуття може бути значно складніше.

Схожі застереження озвучують і українські громадські ініціативи. За даними ГО «Голка», у проєкті є норми, які можуть фактично легалізувати незаконно відчужене державне майно.

Зокрема:

• якщо об’єкт (ліс, річка, пам’ятка) не внесений до офіційного реєстру
• він може «не існувати» з юридичної точки зору;
• строк на оскарження незаконної передачі майна фактично скорочується і прив’язується до дати запису в реєстрі.

Це означає, що держава або громада можуть просто не встигнути відреагувати. У разі пропуску строку «повернути майно вже не зможуть» – навіть якщо його було передано незаконно.

Подібну позицію висловлює і Українська природоохоронна група. Там попереджають: незаконно привласнені ліси, узбережжя чи навіть археологічні пам’ятки можуть бути фактично «узаконені» через внесення до реєстрів.

І після цього:

• їх буде майже неможливо повернути через суд;
• а держава ще й може бути змушена виплачувати компенсацію новим власникам.

Реєстр може перетворитися «не на інструмент обліку, а на механізм легалізації сумнівних схем», – зазначають критики.

Окремий блок – культурна спадщина.

За оцінками експертів, проблема тут у технічній неузгодженості державних реєстрів.

Через те, що частина пам’яток не внесена до реєстрів або внесена з помилками. Відтак вони можуть втратити правовий захист і бути виведені з державної чи комунальної власності.

У ширшому контексті, як зазначають аналітики, це може вплинути не лише на окремі об’єкти, а й на державну політику в цілому.

Саме тому критики наголошують: якщо їх не змінити до другого читання, новий цивільний кодекс може вплинути не лише на приватне життя громадян, а й на контроль держави над власними ресурсами.

Питання дискримінації

У ширшому контексті критику викликає і підхід до антидискримінаційних норм.

Юристка–нормопроєктувальниця Марія Клюс звертає увагу, що в проєкті змінюється логіка визначення дискримінації – замість чітко окреслених і усталених критеріїв з’являється розширений і менш визначений перелік ознак.

Це, за її словами, створює ризик правової невизначеності, коли межі допустимої поведінки фактично формуються вже на рівні судової практики.

Подібні застереження озвучують і правозахисні організації, залучені до підготовки спільних пропозицій до законопроєкту. Вони наголошують, що розмитість формулювань у сфері дискримінації може ускладнити захист постраждалих, призвести до різного трактування норм у судах і в підсумку послабити вже наявні стандарти рівності.

У європейському контексті ці зауваження звучать особливо чутливо: антидискримінаційне законодавство в ЄС, як правило, базується на чітко визначених захищених ознаках і передбачуваності правозастосування. Натомість у нинішній редакції Цивільного кодексу, за оцінками експертів, ці гарантії можуть стати менш однозначними – а отже, і менш захищеними на практиці.

Реакція Європи на новий кодекс

Під час спілкування із журналістами 5 травня представниця Європейської комісії в Україні Катаріна Матернова зазначила, що наразі відомство аналізує ухвалений 28 квітня законопроєкт і уважно стежить за подальшим процессом його доопрацювання. Вона наголосила, що оновлення цивільного законодавства є складним і давно очікуваним кроком.

Такої ж позиції і віцепрем’єр–міністр з європейської та євроатлантичної інтеграції України Тарас Качка. Під час брифінгу він заявив: багато зауважень, які нині лунають, вимагають позитивних змін і можуть бути враховані під час підготовки документа до наступного голосування. Чиновник додав, очікує найбільш складних дискусій саме навколо сімейного права.

Юристи, з якими поспілкувалося Радіо Свобода, також ведуть діалог з європейцями. За словами нормопроєктувальниці Марії Клюс, позиція партнерів досить чітка і може стати допомогою «у боротьбі» українським правозахисникам як додатковий інструмент тиску.

У лютому 2026 року видання «Гендер в деталях» оприлюднило відповідь Єврокомісії на звернення ГО «Точка опори» та «Українські ЛГБТ+ військові та ветерани за рівні права» щодо законопроєкту № 14394 – попередника №15150.

У відповіді аналізу документа як такого немає, втім автори наголосили, що українська правова база у процесі вступу до ЄС має відповідати стандартам, закріпленим у Хартії основних прав. Зокрема, йдеться про повагу до приватного і сімейного життя та заборону дискримінації за будь–якою ознакою, включно з ознакою сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності.

Єврокомісія також нагадала про зобов’язання України в межах переговорного Кластера «Основи», зокрема Розділу 23 «Судова влада та фундаментальні права». Відповідно до Дорожньої карти з верховенства права, Україна має ухвалити закон, який забезпечить юридичне визнання та захист одностатевих пар згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Маймулахін та Марків проти України».

Позиція авторів та шанси на зміни

Радіо Свобода звернулося по коментар до основного автора законопроєкту Руслана Стефанчука. Пресслужба депутата повідомила, що цього тижня голова Верховної Ради України перебуває у відрядженні. Запевнили: з відповіддю щодо нашого запиту повернуться наступного тижня. Як тільки ми отримаємо її, відразу опублікуємо на нашому сайті.

Водночас у своїх соцмережах Руслан Стефанчук заявляв, що мета реформи – комплексне оновлення цивільного законодавства, ухваленого ще 2003 року, та його адаптація до сучасних соціальних і економічних реалій.

У публічних виступах спікер Верховної Ради України заявляє, що проєкт передбачає розширення приватноправової автономії людини та посилення ролі суду у захисті цивільних прав, а також наближення українського цивільного права до європейських підходів.

«Міф номер один звучить так: проєкт Цивільного кодексу був неналежно підготовлений та обговорений. Це не є правдою, оскільки робоча група, що займалася проєктом, була створена у 2019 році. До складу увійшли найкращі представники професорсько-викладацького складу, судді, адвокати, нотаріуси, які пропрацьовували документ за всіма правилами нормопроєктування - від концепції, що була широко обговорена, до фінальної редакції, над якою працювали сім років», – зазначив Стефанчук у фейсбуці.

За словами спікера, до роботи над проєктом долучилися більш як 300 фахівців у галузі цивільного права, надійшло понад сто пропозицій від університетів, закладів освіти, суддів, адвокатів і нотаріусів.

У відповідь на критику з боку правозахисників Стефанчук наголошує, що законопроєкт перебуває в активній фазі доопрацювання, а всі подані пропозиції та зауваження від громадського сектору та експертного середовища мають бути розглянуті до другого читання.

Саме на цьому етапі, за задумом авторів реформи, має бути узгоджено найбільш дискусійні положення – від оціночних категорій на кшталт «доброзвичайності» до норм, що регулюють приватне, сімейне та інформаційне життя.

28 квітня – перед голосуванням за документ у першому читанні, Стефанчук із трибуни парламенту заявив, що новий проєкт Цивільного кодексу – це результат семирічної роботи парламенту, два місяці громадського обговорення на сайті та понад пів року громадських дискусій. Він додав, що до підготовки документа залучали понад триста фахівців. Відбулося понад сорок засідань робочої групи. Згодом він також опублікував відео у соцмережах, де повторював статистику, зазначаючи, що вона спростовує позицію «хейтерів» про нібито швидке проходження документа. Також Стефанчук заявив про готовність змінювати законопроєкт у кращий бік.

На ці тези юристи реагують насторожено.

«Попри слова про готовність до змін, більшість, я би сказала, дев’яносто відсотків претензій, які вже були в просторі, вони досі не внесені і дуже важливо, щоб ми зараз не прогавили щось важливе. Знаєте, щоб це не було так, що всі починали говорити про права жінок і десь між цим забули про дерибан землі», – застерігає Марія Клюс.

• Станом на зараз вже подані сотні сторінок пропозицій – не лише від громадянського суспільства, але й від урядових структур і профільних комітетів.
• Чи буде щось суттєво змінено, визначиться в найближчі тижні – до 19 травня. Далі дискусія про зміст кодексу фактично перейде з площини правок у площину вже ухвалених політичних рішень.