Україна і світ. Мобільний додаток відроджує українську класичну музику й розповідає про неї світові

Десятки композиторів і сотні майстерних симфоній, концертів і творів – мобільний додаток Ukrainian Live Classic пропонує широку ретроспективу класичної української музики від часів бароко до сучасності й перевертає уявлення про тяглість і традиції української культури. Для кого, передусім, створювався додаток, як відбирали твори та як проект сприйняли користувачі – ми розпитали у засновників проекту львів’ян директора Ukrainian Live Classic Тараса Демка й диригента, композитора і арт-директора проекту Івана Остаповича.

–​ Ви презентували проект восени, він тривав півроку, тож чи ця ідея вперше з’явилась під час карантину?

Тарас Демко: Ми працювали над ідеєю із кінця 2019 року. Але, можливо, ця карантинна течія стали фактично поштовхом до того, що всі цифрові проекти стали дуже затребувані.

2020 рік дуже особливий, дуже непростий, і перед всіма нами постали такі виклики, як неможливість відвідувати масштабні велелюдні заходи, неможливість подорожувати. А з іншого боку, кожне обмеження дає багато свободи і дає багато нових поштовхів до реалізації нових проектів, на які ніколи раніше не було часу.

Таким чином, це стало для нас таким поштовхом, стимулом задуматися, що ми хотіли б зробити власне із нашими напрацюваннями, які в нас за років десять спільної роботи. А напрацювань було досить багато, це записи дуже унікальних музичних творів, прем'єр, світових прем'єр, творів, знайдених в архівах.

І, звісно, також багато років роботи із професійним музичним середовищем, з'явилося багато партнерів. І власне, це все дало поштовх створити додаток, тобто піти в такий прямий digital, і зробити проект без кордонів Ukrainian Live Classic. Це наша стратегія у Львівському органному залі, яку ми будуємо вже другий рік, – довгострокова промоція української класики у глобальному контексті.

– Хто допомагав у втіленні проекту?

Тарас Демко: Проект Ukrainian Live Classic реалізовується за підтримки Українського культурного фонду. Спеціально для цього проекту ми створили команду, яка найкраще за своїми професійними якостями могла допомогти в реалізації.

Зокрема, це координатор проекту Володимир Ольшанський, людина, що має великий досвід у реалізації аудіо продуктів і має дуже хороше розуміння власне творення кожного окремого елементу нашого додатку. Саме він був автором візуального стилю і одним з ініціаторів проекту, двигуна цього додатка. Іван обирав твори.

​А також важливо сказати про нашу співпрацю із Галицьким музичним товариством. Це історична спільнота музикантів, яка зародилася у Львові ще 1838 року, а минулого року ми відновили товариство на базі Львівського органного залу. І фахівці, експерти, музикознавці товариства проводили консультаційну допомогу. Саме вони писали біографії композиторів.​

Ми зіткнулись із великою проблемою відсутності упорядкованих біографій українських композиторів. А також із проблемою відсутності візуального ряду – портретів композиторів. Тобто якщо деякі композитори 20-го століття мають фотографії, то інші композитори доби Бароко не мають навіть портрета.

– Як ви здійснювали відбір творів для додатку?

Іван Остапович: Коли ми проговорювали концепцію і наповнення, логіка була дуже проста: якомога ширше показати українську музику. З часу, коли музика почала записуватись нотами, в Україні це часи Барокко, 17 століття, – до сучасності. І показати різноманітність стилів, різноманітність напрямків та мистецьких течій якомога ширше: і західна, і центральна, і східна Україна.

Тарас Демко: Ми працюємо із записами української музики, ми працюємо із невідомими композиторами, працюємо із найкращими українськими виконавцями. Але не тільки: намагаємося виходити за межі України в розумінні географічних кордонів. Іван як артдиректор проекту насправді має великі зв'язки із найкращими виконавцями, диригентами і колективами нашої країни, тому нам вдалося зібрати комплексну підбірку записів.

– Чи українську класичну музику знають у світі?

Іван Остапович: Стосовно знаності класичної української музики, я б поділив це на два вектори: те, наскільки добре її знають в Україні, й те, наскільки вона представлена у світі. Й обидва вектори потребують суттєвого поліпшення. У зв’язку із радянською окупацією довгий час багато чого замовчувалось, тому самі українці не дуже добре знають свою класичну музику, навіть музикознавці.

А якщо говорити про репрезентацію на світових сценах, із цим питання ще гірше. Всі знають Чайковського, але на великій світовій арені українські імена майже не виникають. Хто як не ми повинні робити це зараз? Ми розуміємо, де є архіви, хто записував, хто що виконував. І додаток Ukrainian Live Classic якраз спрямований на те, щоб популяризувати українську класичну музику, систематизувати для усього світу. Додаток пріоритетно – англомовний, потім – українськомовний. Саме це було ключовим фактором: спочатку у світ, а потім українці потягнуться.

Найбільша проблема була у тому, що ми зараз в цей історичний проміжок часу відбудовуємо повну ретроспективу історії української музики, вставляємо цеглинку за цеглинкою. Тому що складалось враження, що ніби у нас того чи того не було, що в нас не було важливих композиторів, які змінили світ. Ні, вони були, просто це пригноблювалось, свідомо замовчувалось, затиралось, тому що ми мали бути в Радянському Союзі меншовартісними.

Цього постколоніального синдрому треба позбуватись зараз. Тобто якщо в українській літературі вже є хронологія, науковий дискурс, то у класичній музиці цей дискурс, ця тяглість традицій української музики лише поновлюється. І зараз ми лише починаємо усвідомлювати повноту своєї музики.

– Гадаєте, зараз саме час відкривати забутих митців?

Тарас Демко: Ми маємо велике щастя жити в час, коли можливо знаходити сенсаційні факти. Наприклад, можемо сказати, що, на жаль, Україна втратила багато століть, будучи під окупантами, будучи такою не вільною і незалежно.

Але з іншого боку це нам дуже багато плюсів, це означає, що попереду нас є відкриття, багато відкриттів, багато яскравих аплодисментів щойно відкритим творам, багато можливостей для роботи. Не кожна країна світу може зараз цим похвалитися.

Тобто Україна зараз є у своєму такому часі, який дозволяє розкривати за допомогою інноваційних методів весь той потенціал, який був схований. Це робить нашу країну дуже цікавою зараз для світу. Ми вже не є екзотикою, але ми й справді серйозним гравцем на ринку культури, культурних індустрій. Тому мені здається, що інноваційність у нашій сфері – це той фактор, який може допомогти нашій країні зміцнити свої позиції, а нашій культурі – зайняти місце серед інших культур.

Тому що наша культура є створена високо професійними діячами культури. Це й композитори, і письменники, і поети, і філософи. І це важливо розуміти, що «моя ідентичність формується через мою культуру», але не тільки, а в контексті всього надбання світу. Власне, це й є філософією нашого проекту: у глобальному світовому вимірі – наша українська культура і наша ідентичність.

– Хто ваша цільова аудиторія – професіонали у музиці чи широка аудиторія?

Іван Остапович: Коли я навчався в консерваторії, я, як українець, як композитор, дивився, на що я маю опертися. Я дивлюсь ці хрестоматії, яким по 60-70 років і по яких вчать фахових українських музикантів, і я розумів: чогось тут немає, чогось не вистачає. А це тільки брак інформації. Й цим додатком ми хочемо показати і для професійного середовища, наскільки широка історія української музики, так і на загал показати, що нам є чим пишатись, і є дуже багато тенденцій, які згодом у 20 столітті дали новий поштовх для розвитку нових стилів.

Тарас Демко: Таким чином, наш додаток має дві функції. Перша – просто слухати гарну якісну музику у хорошому виконанні. Без жодних нав’язливих текстів, інформаційних шумів. Інколи хочеться просто відволіктись від цих шумів і просто слухати якісну музику. Наш додаток можна використовувати на замкненому екрані смартфона, транслювати на різноманітні пристрої, – просто у навушниках і їхати у транспорті.

Але не всі люди хочуть просто прослухати. Є такі допитливі слухачі, любителі класики, які хочуть відкривати, читати, дізнаватися такі історії як Іван розказує, різні детективні історії, хочуть розглядати обкладинки, - і це освітня частина нашого проекту. І дизайн інтерфейсу ми створили таким чином, щоб можна було зайти, клацнути на композитора, читати про нього інформацію, дивитися на його обкладинки, обкладинки альбомів, до речі, дизайн яких також не є випадковим.

– Тобто, переважно, це для знавців і поціновувачів?

Тарас Демко: Насправді, наш проект універсальний. Є твори, які є дуже інтелектуальні, вимагають великої концентрації, приваблюють своєю елітарністю. Це великі симфонічні полотна, громіздка, гарна музика.

Але у нас є дуже різна музика. Є твори, які ми поділили на плейлисти, що об'єднують стильово однакові або схожі твори різних композиторів. Наприклад, у нас є плейлист, який називається «Сумно, аж край». Ми знаємо, що в українській культурі є дуже часто такий момент суму, іноді ми любимо сумувати, скаржитись, казати, що у нас все так погано. Любимо інколи себе жаліти, і відповідно дуже багато композиторів пишуть таку музику, коли десь там щемить. І ми взяли і створили такий плейлист «Сумно, аж закрай», коли ви хочете плакати, відчуття таке, що страшенний відчай, увімкніть наш плейлист і послухайте, наприклад, музику бароко, де старослов'янською мовою співають про «наближається душе конєц» або «врем’я скончевається», тобто час закінчується. І тоді стає від цього співпереживання вселенського людського болю трошки легше.

Або, наприклад, такий плейлист Brilliant classic, така просто супер крута концентрована музика, яка не викличе жодних двозначностей, вона просто класна. Наприклад, камерна музика якогось романтичного композитора: вона просто бездоганна. Просто слухаєте – і насолоджуєтесь.

Іван Остапович: Дійсно, коли просто маєш перелік композиторів, то, може, знаєш щось таке, може, щось попаде, може, щось сподобається, може не сподобається. Але коли ми збираємо це у певний плейлист, ми намагаємося зібрати з української музики певні точкові речі. От про те, що сумно: у 19 столітті більшість, майже всі композитори писали твори, один чи два, який є про сум, чи про недолю, чи про неволю. Ну такий це вид романтизму.

Але ми призадумались із Тарасом і командою, що ми ніколи не дивимось на себе із погляду концепції, певного стилю, типу думки. Тобто ми і для себе відкриваємо ще чимало речей, які в українській музиці мають свою особливість.

Тому що я не знаю, наприклад, у німецькій музиці, чи-то в Бетховена, Моцарта, Штраусса, щоб була якась така чітка квінтесенція, от як у нас про сум. Лисенко, Січинський, барокова музика – є певна концепція, національна концепції, яка прослідковується у багатьох композиторів, які навіть не знали одне одного. І таких різних світоглядних концепцій є дуже багато в українській музиці, це така ноосфера, яка витає в усіх композиторів. Тож певна територія, середовище впливають на людей, ідеї.

– А чим українська класична музика унікальна? Чим вона може зачепити закордонну аудиторію?

Іван Остапович: Коли ми складали підбірку, ми виявили стільки цікавих речей, як, наприклад, стиль сентименталізму, якого немає як окремого у європейській класичній музиці. Або також те, що у світі немає такої кількості композиторів, які були священиками. Починаючи від Михайла Вербицького, який написав гімн, чи Іван Лаврівський, Віктор Матюк, Остап Нижанківський.

Певний час в історії України рушієм культури були священики. Чому? Тому що певний час освіту було дуже важко отримати, а священики – це був прогресивний клас, і вони всі любили музику, всі грали на музичних інструментах, у хорі співали у той час. Тому є така в Україні особлива ніша – композитори-священики, і їхня стильова палітра була дуже різноманітна.

Чи, скажімо, злам епох, початок 20-го століття, це були дуже особливі течії української музики, які ідуть з Європи, не з Росії. Хоча раніше говорилось, що вони всі – велика російська традиція. І долаючи цей постколоніальний синдром, ми хотіли показати кожну різноманітну гілочку, ширину і глибину цієї тяглості української традиції.

Також я не знаю іншої національної музичної культури, де композитор у концтаборі написав цілу симфонію. Був такий композитор Борис Кудрик, він жив на Галичині, вчився у Празі, Відні, але повернувся у Львів, бо відчував, що повинен повернутись. Тоді Львів був містом польської окупації. Потім приходить радянська влада, і він стає ніби людиною нон-грата, його висилають на Сибір.

Він фактично у Сибіру загинув, але під час свого заслання на уривках паперу він писав музику, ці твори були віднайдені, і виявилось, що він написав симфонію. А врятував цю музику інший композитор Василь Барвінський, який був у сусідньому концтаборі й вижив. Уявіть собі, що пережила людина, яка була у концтаборі і мала в собі сили писати високу високу академічну інтелектуальну музику. Українська культура – це не лише культура шароварів і галушок, а це висока культура також.

– Акцентом проекту стали композиції Стефанії Туркевич, чому обрали саме її симфонії?

Іван Остапович: Стефанія Туркевич – це донька священика, яка навчалася у чотирьох вищих навчальних закладах Європи: Праги, Відня, Мюнхена, Берліна. Це була людина космополітичних поглядів, вбирала у себе всі нові течії.

Вона як Стравінський для світової музики, тільки вона наша. Вона писала музику, орієнтовану на національний колорит, але виточену, майстерно зроблену на рівні всіх сучасних тоді авангардних технік 20 століття. І вона все життя писала це в шухляду. Так середовище склалось, що вона ніколи не могла це почути.

Але вона продовжила писати, була цілеспрямована і до кінця життя писала музику. Тож нам передали її твори, відскановані, і ми виконали цю симфонію, яка ніколи не виконувалась. Це твір, який змінює уявлення про історію української музики. Такі твори є, ми їх знайшли й записали й презентуватимемо.

Серед інших прем'єр, записи яких ми здійснюємо: симфонію Романа Придаткевича, фортепіанні концерти Станіслава Людкевича та симфонію Антіна Рудницького.

Зокрема, для української діаспори це може бути цікаво, адже Роман Придаткевич – український композитор, організатор Української консерваторії в Нью-Йорку. У 20-х роках він емігрував у Штати, де працював в оркестрі Філадельфії під керівництвом відомого диригента Леопольда Стоковського, викладав в університеті Вест Кентакі, відомий викладач і скрипаль. І цей його твір, симфонія номер 3, ніколи не виконувався в Україні, українці не знають, що людина, яка все життя вважала себе українцем, в Америці написала великий потужний твір, і ми повертаємо його на Батьківщину.

І також Антін Рудницький – це теж українець, який разом зі своєю дружиною, співачкою Марією Сокіл у кінці 20-х років емігрував у Штати. Зараз в Америці живе його син, Роман Рудницький, піаніст, який нам люб'язно скопіював і надав партитуру свого батька, й ми зараз його виконуємо.

Тож так ми інколи буквально виловлюємо в нащадків чи спадкоємців, в архівах чи музеях певні твори, які виконувались чи десь її хтось згадував побіжно, але коли музика не виконується, а просто згадка, то ми хочемо це показати, і цим самим змінювати історію української музики, показувати, що вона набагато більша, ніж ми знаємо.

– Зараз додаток безкоштовний для користувачів. Чи плануєте монетизацію?

Тарас Демко: Так, додаток безкоштовний, він створений за підтримки Українського культурного фонду. І ми командою цей проект офіційно творили півроку. Зараз проект офіційно завершений, але ми, як керівники Львівського органного залу і члени правління Галицького медичного товариства, офіційно заявили, що ми беремо на підтримку цей проект і насправді гордимося причетністю до нього, тому органний зал і товариство у найближчі місяці продовжують творити цей проект. У нас є багато музики і ми маємо власний план, маркетингову стратегію з публікацій цих творів. Власне, поки що ми не бачимо того ліміту, коли закінчиться музика.

Так, монетизація є в планах, система пожертв – це дуже важливо, і за кілька місяців ми плануємо її розробити, запустити, і ми готуємо спільноту.

Коли ми запускали цей проект, продумували і розробляли його, ми, звісно, планували приблизні короткострокові і довгострокові результати. Дуже важко було оцінити потребу такого додатка, тому що всі ми знаємо добре інші додатки з музикою.

Але наш додаток є принципово інший. Він має дуже ключову унікальність: у світі немає жодного музичного додатку, який презентує національну музику якоїсь країни. Чи потрібно це робити? Я не знаю. Це питання відкрите. Нам хотілося презентувати українську класичну музику в окремому проекті. Нас часто питали: чи не простіше створити канали на якихось великих хостингах. У нас ці канали є, але нам потрібно було створити щось принципово інше.

Ми хотіли зробити окреме місце української медіації, медитації, для того щоб я міг прийти до когось в гості, колег з інших країн чи будь-кого і сказати: ось перелік українських композиторів. І проскролити, і там буде 50, 60, 70, 100, 150 імен, фотографій і картинок. Це така міні-енциклопедія, яка перетворюється у плеєр і плейлист. Проект справді є витратний і потребує великої кількості ресурсів. Тому так, спільнота – це важливо, і ми будемо гуртувати її довкола цієї ідеї.

– Звідки ви берете композиції та скільки їх уже в додатку?

Іван Остапович: Частина записів, що розміщені чи будуть розміщені, - це наш власний продукт, який ми записували протягом років, наш власний архів, той, що ми робимо зараз. Частина – записи, які надали нам, згідно із договорами, відомі українські колективи: національний оркестр з Києва, оркестр з Одеси, Львівської філармонії та інших. Частина – професійні записи, які нам надавали композитори.

І насправді в Україні є ціла когорта музикантів-виконавців, справді ентузіастів, які протягом десятиліть робили записи, що у багатьох випадках залишались на полицях цих виконавців після концертів. І там було дуже багато цінних записів.

І наша робота також полягала у тому, щоб знайти потрібних музикантів, через одну людину – іншу, знайти тих людей, які щось записували.

Тарас Демко: Зараз у додатку приблизно 350 композицій приблизно 45 композиторів. Але також щотижня ми відкриваємо нові й нові твори, адже у нас в базі даних опрацьовано близько 800 творів, і до літа чи осені наступного року щотижня виходитимуть нові твори.

– Скільки людей уже встановили додаток?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Бетховену – 250. Зв'язок із Україною, «Квартет Розумовського» та варіації «Їхав козак за Дунай»

Тарас Демко: Коли ми порахували показники, скільки в нас буде завантажень, ми спочатку рахували їх сотнями. Тобто ми очікували, що, можливо, назбирається до тисячі скачувань цього додатку за перші кілька місяців. Мені було важко повірити, що за два місяці після релізу додатку у нас зараз близько 10 тисяч завантажень і встановлень. Для нас це неочікувано, це перевищило найсміливіші очікування мінімум 10 разів.

Тобто, це приємно. Ми хочемо, щоб проект супроводжував наших підписників протягом їхнього дня, їхнього тижня, тому ми інколи дуже делікатно надсилаємо push-notification, що у нас щось там новеньке з'явилося, поспішайте послухати.

Іван Остапович: Те, що у нас дійсно така кількість скачувань, дає привід задуматись, що це справді потрібно. І що ми повинні далі робити це, не зупиняючись.

Тарас Демко: Але в принципі культурні проекти – не спрямовані на заробіток. Показником ефективності культурної індустрії є не здатність до монетизації прямому сенсі.

Культура – те, що визначити дуже важко. По-перше, культура дуже збагачує внутрішній світ, а, по-друге, це дуже потужний такий рекламний, репутаційний рупор, шалений поштовх, це те, що залишається, коли руйнується все, залишається пам'ять, культура, надбудова, інтелектуальне досягнення. Це те, заради чого потрібно боротись.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Аудіогід українською мовою запрацював у Колізеї – ОП

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Тільки Україна як держава має ресурси і зацікавлення, щоб її вивчали у світі – керівник видавництва у Гарварді