Доступність посилання

ТОП новини
19 Березень 2019, Київ 20:42

Гнів президента Туреччини на своїх супротивників сягає і України


Цими днями громадянин Туреччини, журналіст Юнус Ердогду рідко коли виходить зі свого київського помешкання: він боїться, що його затримають і насильно повернуть на батьківщину

Київ – Юнус Ердогду боїться виходити зі своєї квартири в бетонній багатоповерхівці на околиці Києва від середини липня 2018 року. Саме тоді українські силовики арештували й екстрадували до Туреччини з проміжком у кілька днів двох інших турецьких громадян, журналіста і підприємця. Анкара звинувачує їх у причетності до невдалого перевороту проти влади президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана два роки тому.

Обидва мали дозволи на мешкання і працевлаштування в Україні. Обом відмовилися надати встановлений законом п’ятиденний термін на оскарження і швидко депортували.

Це стало ще однією перемогою в невтомній кампанії Ердогана – «на Сході й на Заході» переслідувати прихильників Фетхуллаха Ґюлена, проповідника зі США, який має всесвітню мережу шкіл і доброчинних організацій і мільйони послідовників. Ґюлен колись був союзником Ердогана, та впав у немилість. Тепер Ердоган звинувачує його в організації перевороту. Ґюлен відкидає звинувачення і засуджує спробу перевороту.

Сполучені Штати відмовилися видати Ґюлена – Туреччина не надала ніяких доказів його причетності до тероризму. Це зіпсувало відносини між Вашингтоном і Анкарою. Але Туреччина агресивно переслідує прихильників Ґюлена скрізь, де може до них дістатися. І від часу спроби перевороту 2017 року вже десятки послідовників 77-річного проповідника були викрадені в інших країнах і силою доставлені до Туреччини.

Такі викрадення стали гучним сигналом для Ердогду та інших представників спільноти турецьких дисидентів в Україні, які прихильно ставляться до Ґюлена і мають відмінний від погляду авторитарного Ердогана погляд на майбутнє Туреччини як толерантної трудолюбної країни.

Останніми роками Україна і Туреччина, обидві причорноморські держави, посилили співпрацю. І останні депортації з України дали поживу спекуляціям про те, що між керівниками країни існує таємна домовленість, і порівнянням із викраденнями Центральним розвідувальним управлінням США без жодних судових рішень підозрюваних у тероризмі після нападів 9 вересня 2001 року.

«Став терористом за одну ніч»

Юнус Ердогду, журналіст-ветеран, який часто критикує дедалі більш автократичного президента Туреччини, легально живе і працює у столиці України вже 13 років – більшу частину цього часу як кореспондент агентства «Джихан».

Але все почало розвалюватися в березні 2016 року, коли турецька поліція провела обшук у стамбульському бюро цього агентства через лічені години після того, як за рішенням суду агентство і найпопулярніша турецька газета «Заман» були взяті під контроль держави. І агентство, і газету невдовзі закрили через нібито зв’язки з Ґюленом.

І так майже що за одну ніч «я став так званим терористом», каже Ердогду кореспондентові Радіо Свобода, показуючи добірку публікацій своїх статей у скромному помешканні в багатоповерхівці, де він живе з дружиною і трьома дітьми.

Юнус Ердогду пишається, що він «послідовник і прихильник» Фетхуллаха Ґюлена, і наполягає, що він не «терорист»
Юнус Ердогду пишається, що він «послідовник і прихильник» Фетхуллаха Ґюлена, і наполягає, що він не «терорист»

«Терористами» називає Ґюлена і прихильників влада Ердогана. Для них навіть придумали спеціальну назву: «Терористична організація послідовників Фетхулли» (FETÖ), – хоча ніякої «організації» як такої не існує, є широкий суспільний рух, що пропагує загальний доступ до освіти, розвиток громадянського суспільства і мир.

Ердогду пишається тим, що є «прихильником і послідовником» Ґюлена. За повідомленнями, його теж розшукує турецька влада за звинуваченнями в антидержавній діяльності і підтримці спроби перевороту 2016 року. Його ім’я є в одному документі, що став відомим, – переліку турецьких дисидентів в Україні, видачі яких прагне Анкара.

Ердогду наполягає, що він не «терорист» і не має нічого спільного з переворотом. Як послідовник Ґюлена, якого він вважає своїм духовним провідником, Ердогду дотримується толерантного ісламу, що виступає за освіту, скромність і наполегливу працю.

Ердогду боїться, що українські спецслужби, які, за його словами, співпрацюють із турецькими колегами у викраденні таких дисидентів, як він, можуть викрасти й його. Тому він не виходить зі своєї квартири, з якої він нині редагує невеликий сайт, критичний до Ердогана.

«Вулиці надто небезпечні для мене», – скаржиться Ердогду, показуючи на світ за вікном.

Десятки викрадених в інших країнах

А в Туреччині Ердоган присягається «вичистити» країну від таких «ворогів», як прихильники Ґюлена. Його влада звільнила з роботи близько 140 тисяч бюджетних працівників, під слідство за звинуваченнями, пов’язаними з тероризмом, потрапили понад 600 тисяч осіб. За повідомленнями, понад 50 тисяч із них офіційно обвинуватили і тримають за ґратами.

Такі переслідування тривають досі. Із недавніх повідомлень: поліція за час від 26 листопада до 3 грудня 2018 року затримала 538 осіб; 10 січня 2019-го 17 суддів і прокурорів були позбавлені статусу через звинувачення у зв’язках із рухом Ґюлена.

А кампанія Анкари на затримання підозрюваних прихильників Ґюлена в усьому світі лише розширюється.

«Як не сьогодні, то завтра, одного дня кожен член фронту зрадників «Терористичної організації послідовників Фетхулли» заплатить за свою зраду країни і нації», – заявляв Ердоган іще рік тому на з’їзді своєї владної Партії справедливості і розвитку, відомої за турецьким скороченням AKP.

Ця кампанія вже призвела до викрадення понад 100 людей із принаймні 18 країн і закриття численних шкіл послідовників Ґюлена в низці держав.

Анкара недавно навіть натякнула, що операції її спецслужб проти прихильників Ґюлена можуть невдовзі сягнути і США – хоча не ясно, до якої міри Туреччина може простягати свої руки на території країни-союзника в НАТО.

«Запхнули в машину, як собаку»

Від часу, коли в липні 2018 року турецька кампанія викрадень дісталася й до України, турецькі дисиденти, що живуть тут, почали боятися, що стануть наступними викраденими й поверненими до Туреччини. Про це казали в недавніх інтерв’ю Радіо Свобода кілька громадян Туреччини в Києві – і просили про анонімність, побоюючись стати новими цілями. Багато з цих дисидентів живуть в Україні вже понад десятиліття і, як і Юнус Ердогду, мають дозволи на мешкання і працевлаштування.

Перший відомий випадок депортації прихильника Ґюлена з України стався 11 липня 2018 року. Тоді працівники Служби безпеки України серед білого дня на багатолюдній вулиці в Одесі схопили турецького підприємця на ім’я Саліх Зекі Їгіт. Ердогду, посилаючись на свої джерела в Туреччині, каже, що СБУ відвезла Їгіта в сусідню з Одесою Херсонську область, де його посадили у приватний літак і поночі вивезли до Стамбула з мішком на голові.

Стоп-кадр: Саліх Зекі Їгіт після депортації до Туреччини. На цьому кадрі не видно, що руки в нього зв’язані. Біля цього ж самого прапора покажуть і Юсуфа Інана
Стоп-кадр: Саліх Зекі Їгіт після депортації до Туреччини. На цьому кадрі не видно, що руки в нього зв’язані. Біля цього ж самого прапора покажуть і Юсуфа Інана

У другому випадку, 12 липня, українська поліція і працівники СБУ затримали турецького журналіста Юсуфа Інана біля дому його родини в Миколаївській області.

Дружина Інана, українка Катерина, розповіла Радіо Свобода, що чоловік покликав її для перекладу, коли до їхнього дому того дня прийшли троє працівників поліції і ще троє чоловіків у масках, які назвалися працівниками СБУ. Вони сказали, що Інана розшукують у його рідному місті в Туреччині Ізмірі.

Як каже Катерина, агенти СБУ схопили її чоловіка, вдарили по голові і «запхали в машину, як собаку». Його відвезли до слідчого ізолятора в Миколаєві.

Наступного дня суд швидко ухвалив рішення про екстрадицію – і Інана майже відразу літаком вивезли до Туреччини. Катерина дізналася про це вже з турецького новинного сайту, побачивши фото свого чоловіка зі зв’язаними руками під турецьким прапором.

В обох випадках, схоже, було порушено вимогу українського законодавства, яке вимагає натавати п’ять днів на оскарження.

І СБУ, і Міністерство юстиції України відмовилися коментувати ці випадки.

«Послуга за послугу»?

Через кілька днів в Анкарі речник Ердогана Ібрахім Калин привітав ці екстрадиції як приклад міцної співпраці правоохоронних структур Туреччини й України.

Це дало підставу припускати, що екстрадиції могли стати результатом порозуміння на найвищих рівнях української і турецької влади.

Наразі не ясно, чи допомога України в затриманні і видачі цих двох людей була зроблена в обмін на допомогу Туреччини в якихсь інших питаннях.

Юнус Ердогду й інші критики казали Радіо Свобода: вони вважають, що влада президента України Петра Порошенка допомогла силовикам Ердогана в обмін на тіснішу співпрацю і підтримку, наприклад, у використанні відносин президента Туреччини з президентом Росії Володимиром Путіним для того, щоб домовитися про звільнення в’язнів, яких Росія утримує в окупованому Криму.

Адміністрації Порошенка і Ердогана не відповіли на прохання прокоментувати ситуацію для цієї статті.

Алекс Кокчаров, головний дослідник і аналітик базованої в Лондоні глобальної інформаційної групи IHS Markit, каже Радіо Свобода: «Виходячи з численних депортацій «ґюленістів» із інших післярадянських країн, зокрема недавно з Молдови, я думаю, цілком імовірно, що таке прохання надійшло й Україні. І якщо у відповідь Туреччина змогла б влаштувати Україні позитивний результат у якомусь визначальному політичному питанні, … я бачу, чому Україна могла обрати таку співпрацю».

Київ давно домагається звільнення українських громадян, яких тримає за ґратами Росія. І, за повідомленнями, Ердоган обіцяв «говорити про них» із Путіним.

Саме втручання Ердогана, як вважають, переконало Путіна звільнити двох лідерів кримських татар Ахтема Чийгоза й Ільмі Умерова, яких підконтрольні Москві суди в окупованому Криму засудили у вересні 2017 року до 11 років позбавлення волі. Іще багато кримських татар та інших громадян України далі залишаються за російськими ґратами.

Іще одне питання, в якому Ердоган, схоже, допоміг Києву, – успішне отримання православною церквою в Україні церковної незалежності від Московського патріархату. Це рішення ухвалив Вселенський Константинопольський патріархат, що працює у Стамбулі. Різко проти цього виступила Москва і керівництво Російської православної церкви.

Реджеп Тайїп Ердоган і Петро Порошенко у Стамбулі, 5 січня 2019 року
Реджеп Тайїп Ердоган і Петро Порошенко у Стамбулі, 5 січня 2019 року

«Поки що не відомо, як саме, але цілком очевидно те, що українському президентові Петру Порошенкові вдалося вмовити турецького колегу Реджепа Ердогана якщо не сприяти отриманню томосу, то принаймні не заважати цьому процесові», – написало з цього приводу інтернет-видання «Українська правда».

Остання наразі зустріч Порошенка й Ердогана відбулася у Стамбулі 5 січня 2019 року – президент України прибув туди в супроводі керівництва Православної церкви України на підписання томосу про канонічну автокефалію цієї церкви Вселенським патріархом Варфоломієм.

Зв’язки Києва й Анкари міцнішають

Лише два з половиною роки тому Ердоган, мабуть, був би не у змозі допомогти Києву в посередництві з Москвою.

Тоді зв’язки його країни і Росії різко погіршилися через низку подій: зокрема, Туреччина збила російський бойовий літак, що порушив її повітряний простір біля кордону з Сирією; а внаслідок теракту в повітрі вибухнув російський пасажирський літак, що віз російських туристів із Єгипту, і частину вини склали на того, хто завантажував багаж у літак, а ця людина, за повідомленнями, втекла до Туреччини. Росія тоді на якийсь час наклала ембарго на ввезення низки турецьких виробів, у першу чергу сільськогосподарських продуктів, а також заборонила організовані тури до Туреччини і перервала деякі інші підприємницькі зв’язки.

Але відтоді Анкара й Москва, схоже, подолали значну частину своїх розбіжностей.

Відносини ж Анкари й Києва історично були міцними весь час від здобуття Україною незалежності і, схоже, після окупації Росією українського Криму зміцніли далі.

Александр Кларксон, викладач Кінґз-Коледжу в Лондоні, який досліджує відносини України і Туреччини, каже Радіо Свобода, що з 1992 року ці відносини весь час були дуже добрими і прагматичними: «Хоча Ердоган шукав тісніших відносин із Росією через Сирію, та коли був той кількамісячний період значної напруженості між ними, Ердоган також зміцнював співпрацю з українською оборонною промисловістю і уклав домовленості про обмін інформацією між сторонами про дії і наміри Росії».

«Турки не наївні у своєму ставленні до Москви, – продовжує Кларксон. – Вони завжди розвивали відносини з Києвом як політичну гарантію, до якої завжди можна звернутися, якщо відносини з Москвою погіршаться значно».

Втеча й переховування

Таке поглиблення партнерства вигідне для України, але воно поставило на межу відчаю громаду турецьких дисидентів у цій країні.

Ердогду й інші прихильники Ґюлена переконані, що вони залишаються цілями і що за ними стежать і українські, і турецькі спецслужби.

Кілька громадян Туреччини, серед яких є і вчителі київських шкіл, казали Радіо Свобода, що за ними стежили – на їхню думку, працівники українських силових структур, зокрема СБУ. Ці люди відмовилися давати інтерв’ю під запис, побоюючись, що привернуть увагу до себе і до своїх родин, і турецька влада може обрати їх як об’єкт для екстрадиції.

Дехто з них згадував про нібито перелік десяти громадян Туреччини, які живуть в Україні і видачі яких прагне Анкара, – такий перелік публікували засоби інформації в Україні. У цих публікаціях названі на імена були п’ятеро, серед них і Ердогду.

Іще один у тому переліку – Уміт Караґезлю, вчитель математики і послідовник Ґюлена. Він спілкувався з Радіо Свобода електронною поштою і текстовими повідомленнями з Варшави, де, за його словами, він попросив про притулок, утікши з Києва минулого літа.

За словами Караґезлю, його разом із дружиною Туреччина назвала «терористами» і видала ордери на їхній арешт (Радіо Свобода мало можливість познайомитися з цими документами) – попри те, що вони вже багато років не живуть у Туреччині.

«Я ніколи не працював у Туреччині… Я приїжджав до Туреччини тільки у відпустку – щоліта на два-три тижні. Як же то Туреччина звинувачує мене в перевороті?» – каже Караґезлю.

За його словами, він отримав телефонний дзвінок від друга, який заявив, що знає про неминучу облаву СБУ на прихильників Ґюлена – і в ніч на 11 липня 2018 року втік із України.

При цьому він намагався бути непоміченим, свій мобільний телефон викинув, щоб його не відстежили за ним, і кілька разів пересідав із машини на машину, перш ніж перетнув кордон із Польщею; тепер, як повідомив Караґезлю Радіо Свобода минулого місяця, він викладає в міжнародній школі у Варшаві.

А тоді наступного дня після втечі, розповів Караґезлю, він прочитав повідомлення, що СБУ затримала в Одесі турецького підприємця Їгіта.

Скасовані паспорти

Намагаючись переконати влади інших країн, таких, як Україна, видати турецьких дисидентів, Анкара знайшла й інші способи ускладнити «ґюленістам» життя за кордоном, розповідають Юнус Ердогду і його дружина Александрія.

Туреччина відмовляється видавати нові паспорти своїм громадянам, прихильникам Ґюлена, які живуть в Україні і в яких закінчується термін попереднього паспорта – або й узагалі скасовує ще чинні паспорти, розповіла Радіо Свобода Александрія. Вона викладає в київській школі – і робить усе, що треба поза межами помешкання, з якого не може вийти її чоловік.

Багато хто з’ясував це, тільки коли прийшов до посольства Туреччини в Києві, щоб поновити паспорт – і отримав відмову.

Як каже Александрія, коли вона прийшла до посольства, щоб отримати паспорт для новонародженої дочки, їй сказали: «На вас система не спрацьовує».

А для самого подружжя, за її словами, «вони кажуть: «щоб отримати новий паспорт, треба тільки повернутися до Туреччини», – а для нас це означає тюрму».

За такої ситуації дехто з турецьких громадян лишився з недійсним паспортом. Через це вони мають труднощі, наприклад, із пошуком житла чи працевлаштуванням.

Посольство Туреччини в Києві не відповіло на прохання про коментар щодо цієї ситуації.

А Юнус Ердогду, сидячи як у пастці у своєму помешканні на околиці Києва через побоювання насильного повернення до Туреччини, продовжує працювати як журналіст. Він публікує власне інтернет-видання, Ukrayna Haber, у якому часто накидається на Ердогана, називаючи його «диктатором».

Але після багатьох місяців удома він нарешті 1 січня провів вечір надворі з родиною. Вони святкували Новий рік на Софійській площі Києва, фотографувалися біля ялинки і дзвіниці історичного Софійського собору. Та Ердогду весь час озирався…

А на запитання про ризик відповів, що то було просто моментальне рішення: «хай діти будуть щасливі на Новий рік».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG