Катерина Галушко виїхала з Києва до Бельгії на початку повномасштабного вторгнення разом з трьома дітьми. Її чоловік Денис Галушко став на захист України. В січні 2023-го він загинув на фронті. Після тривалої депресії Катерина знайшла в собі сили продовжити у Бельгії сімейний бізнес, який вони мали з чоловіком у Києві, і відкрила кафе-кондитерську.
На тихій вуличці бельгійського міста Намюр, за кілька кварталів від туристичного району, у листопаді 2025-го відкрилось українське кафе-кондитерська. Коли проєкт Радіо Свобода «Ти як?» відвідав заклад, за столиками там сиділи українські дівчата, кілька бельгійок та бельгійців, один із яких родом з української родини і трохи розмовляє українською, а ще один – вивчає українську.
На полиці поряд із входом – бібліотечка з книгами українських авторів. Одна із них – «Брат», саме таким був позивний Дениса Галушка, чоловіка Катерини, власниці цього кафе. У книзі – спогади про нього.
Колись разом вони створили кондитерську в Україні Katy Cake Kyiv, сьогодні це Katy Cake Namur – за назвою бельгійського міста, куди Катерина переїхала після повномасштабного вторгнення.
У кафе подають ягідні чаї з апельсиновим цукром, тістечка та торти, серед яких найбільшим попитом користується «Київський торт».
В інтер’єрі багато маленьких дрібничок – мініатюрний посуд, різноманітні статуетки та деталі, які вдома, каже Катерина, вона не тримає, щоб не збирали пил, а тут вони створюють емоції.
На барній стійці – великі літери LOVE. Любов, за словами Катерини, – це «найбільша сила в світі», без якої усього цього не було б.
Початок повномасштабної війни
23 лютого 2022 року Денис Галушко посадив дружину й трьох дітей на нічний потяг Київ – Ворохта. Він пообіцяв приєднатися 25-го. Наступного ранку, коли Катерина з дітьми прокинулася в Яремчі у перший день повномасштабного вторгнення, Денис писав: «Боже, який я щасливий, що ви там».
«Він хотів піти на війну ще в 2014-му, – каже Катерина. – Він – такий патріот». Не пішов тоді, бо Катерина повністю від нього залежала матеріально та мала двох маленьких дітей.
Тепер, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, неповнолітніх дітей у них було вже троє, але за спиною був також досвід спільного бізнесу.
Катерина пекла торти та тістечка, а Денис їх реалізовував по мережах київських реcторанів. У 2022 році Денис був впевнений, що дружина вже «не пропаде».
«Я рвала копита додому»
Після кількох тижнів перебування на західній Україні Катерина вирішила, що хоче податися з дітьми до Європи, де вона змогла б продовжити свою справу – пекти торти.
Сусідка відправляє скриншот екрану, що в Бельгії потрібен кондитер. Я читаю – «Боже, не може бути!»
«Не повірите, через три-чотири дні моя сусідка з Києва з Осокорків робить скриншот екрану і відправляє мені, що в Бельгії потрібен кондитер. Я читаю – «Боже, не може бути!»
Так Катерина опинилась на півдні Бельгії в Намюрі разом із дітьми, де певний час пропрацювала в кондитерській.
«Але з цією роботою не склалося. Почала працювати – і, ну, не склалося. Але вже все: в мене всі документи є. І тоді мені чоловік каже: «Катя, це час для тебе, вчи мову, відпочивай!». Бо я йому кажу: «Я отримую соціальні виплати, я нічого не роблю. Мені це так дивно, мене викручує», – розповідає Катерина про дискусії з чоловіком.
«Я «рвала копита назад». Звісно, що я його люблю. В нас будинок, мій цех, моє обладнання, все там. Я тут ніхто і звати мене ніяк», – згадує свій стан жінка.
Проте чоловік її постійно підтримував і нагадував, що треба йти до мрії.
«Там же Франція поряд, Найвідоміша у світі мережа шкіл кулінарного мистецтва Ти ж можеш там вчитися! Ти можеш собі уявити?» – говорив Денис Катерині та спрямовував на обраний шлях.
«Коли він був у війську, ми вирішили жити на дві країни, бо ми завжди мріяли, що наші діти будуть здобувати вищу освіту в Європі. А тут такий передчасний поштовх, що вони можуть закінчити школу в Європі. Тобто можливість, що я повертаюся, не обговорювалася», – розповідає Катерина.
Загибель чоловіка і депресія
Денис загинув у січні 2023 року.
Земля з-під ніг. Я була впевнена на тисячу відсотків, що з ним нічого не трапиться
«Земля з-під ніг, – тихо каже Катерина. – Я була впевнена на тисячу відсотків, що з ним нічого не трапиться. Він був зі мною постійно на зв'язку.
Так, я вже рік жила тут сама. Але все одно ти знаєш, що в тебе стіна позаду. І неважливо, дві тисячі кілометрів – ця «стіна» прилетить і все вирішить. Прийняти те все було неможливо».
Після цього почався період депресії. «Я просто спала і плакала», – каже жінка.
Підтримували її повідомлення від київських друзів та нова подруга в Намюрі, українка, з якою Катерина познайомилася за кілька місяців до загибелі чоловіка.
«Вона трохи була схожа на нього, знаєте. Я щось спитаю, і вона відповідає, як він би відповів, – у мене таке відчуття було».
Діти були поряд – «як курчата», – але вона ними майже не займалася. В якийсь момент усвідомила, що час витягувати себе з того стану: «Я розуміла: якщо я не одужаю сама, вони будуть нещасні і я буду нещасна».
Прощаючись з чоловіком під час поховання, вона просила його допомогти знайти нову пару.
Допоможи мені знайти людину, з якою я буду щаслива
«Я йому кажу, що ти знаєш, до якої міри я тебе любила. Зараз ти там і ти мені можеш допомогти. Допоможи мені знайти людину, з якою я буду щаслива».
Нове кохання
Через якийсь час Катерина зареєструвалася на сайтах знайомств.
«Ходила туди – як на роботу, пів години на день, – каже жінка. – Це було так огидно… До нудоти були ці обличчя».
Але вона поставила ціль і не відступала, такі побачення тривали понад рік.
«Я вірила, що мій чоловік не може мене залишити отак напризволяще, коли я лізу на стіни, ніхто мені допомогти не може. Я вірила в це, що він мені допоможе. І коли я знайшла цього бельгійця, хлопця – я одужала.
Коли я закохалася тут, я зрозуміла, що для мене любов – це найбільша сила взагалі на світі», – каже Катерина, і коли згадує про нове кохання, називає його «мій компаньйон».
Katy Cake Namur
Мене знову почало рвати на частини – я хотіла працювати
«Коли я наповнилася повністю, я зрозуміла, що в мене є сили діяти. І мене знову почало рвати на частини, як тоді, коли я приїхала вперше до Бельгії, – я хотіла працювати», – розповідає про ідею з відкриттям власного кафе Катерина.
Вона швидко знайшла приміщення, з ремонтом допомагав компаньйон. Вони разом шукали і звозили з околиць вживані меблі, барну стійку та лампи він змайстрував своїми руками, Катерина стерла пил зі свого старого блокнота з рецептами – перевіреними роками праці в Києві.
У перший день – останню суботу листопада, до кафе прийшли тільки українці, які побачили запрошення у групі «Українці в Намюрі» у фейсбуці. Наступний місяць була тиша: «Стою за баром і думаю: Боже, і що тепер?».
Врятувала місцева щоденна газета. Катеринин компаньйон написав туди, хоча сама вона не сподівалася на результат, «бо в Україні ніхто вже не читає газет».
«Люди приходили з тією газеткою в руках і запитували: «Ви – Катерина?»
Але це спрацювало: «Люди приходили з тією газеткою в руках і запитували: «Ви – Катерина?».
Тепер клієнтів щодня більше. Бельгійці дивуються трьом шарам бісквіту з кремом – у них такого не роблять. Запитують про «Київський торт», який у Катерини в Києві практично ніколи не замовляли, а тепер вона постійно його має в асортименті. Захоплюються чаями з помаранчевим цукром на ягодах, яким немає аналогів у місцевих кав'ярнях.
Повертатися в Київ Катерина поки не готова.
«Моє життя в Києві закінчилося разом з його загибеллю. Так, це моє місто, я там народилась, я його обожнюю. Але, мабуть, ще не час. Мені ще дуже болить.
Мене звідти вирвали, але нічого, я можу пустити коріння і тут. А потім можу вирватися і пустити коріння десь іще. Тобто я перевірила себе, що, в принципі, я – самодостатня одиниця, яка може адаптуватися де завгодно», – каже жінка.
Кафе Катерини ще не вийшло на рівень самоокупності, але вона впевнена, що через два роки перед її кондитерською стоятиме черга.
Станом на кінець грудня 2025 року, за даними УВКБ ООН, у Бельгії перебуває понад 94 тисячі українців зі статусом тимчасового захисту.
Форум