Доступність посилання

ТОП новини
11 грудня 2019, Київ 08:31

Ветеран АТО про проукраїнські мітинги в Донецьку, бойові дії і ферму «Козацьке подвір’я»


Ветеран АТО, засновник екоферми «Козацьке подвір’я» Сергій Свириденко. 2016 рік

Бізнесмен із Донеччини Сергій Свириденко вперше побачив російський триколор у січні 2014 року в Костянтинівці, на проросійському мітингу, а трохи пізніше в Донецьку. Усвідомлення того, що Росія починає війну проти України, прийшло після анексії Криму і під час перших проросійських мітингів із участю російських «гастролерів» на Донбасі, розповідає Свириденко у розмові з Радіо Свобода.

– Чим далі, тим більш був упевнений, що війна неминуча й що я не зможу лишатись осторонь цих подій… У березні – квітні 2014 року в Донецьку відбулись низка мітингів проукраїнських сил, у двох із них ми з дружиною брали участь. Люди, які прийшли на підтримку України, взяли з собою дітей, у руках тримали українські прапори, ми були мирно налаштовані. Це площа Леніна, центр Донецька.

Проукраїнська «хвиля» в Донецьку 28 квітня 2014 року
Проукраїнська «хвиля» в Донецьку 28 квітня 2014 року

Нас оточила міліція, з протилежного табору в нас почали яйця й борошно жбурляти й вигукувати образливі слова: «бандеровцы понаехали со Львова». Причому кричали люди з російською вимовою. Потім ми побачили незнайомі тоді прапори «народних республік», тим часом міліція відійшла від свого кордону, й люди почали виходити. І тоді той натовп на нас накинувся, і це було страшно.

– Чи напад на проукраїнський мітинг був зрежисований, як ви вважаєте?

– Найімовірніше, так. Я відходив, прикриваючи жінку, аж раптом краєм ока побачив, як біля фонтану почали шикуватись молоді хлопці віком 17–24 років. Їх було приблизно тридцятеро осіб, і якась людина кричить: «Ультрас, лаштуймось, треба рятувати людей!». І от вони, не маючи ні зброї, ні прикриття, з розбігу кинулись на натовп супротивника. Власне, вони виграли час, люди змогли відійти.

– А коли ви побачили росіян у Донецьку?

– За день до мітингу ми у районі набережної Кальміуса побачили автобуси з ростовськими номерами Росії. Приїжджі скуплялись у наших магазинах, і чомусь їх розвеселила назва «Горілка на бруньках». Гроші у них були в пачках – по 500 гривень. Один (як-то кажуть, «старшОй») тримав гроші й розплачувався за всіх. Як здивовано казали продавці, горілка з центру міста зникала з неймовірною швидкістю, хоч у крамниці її розвозили багато.

– Ви були готові за потреби іти боронити країну?

– Так, бо почалась війна з вторгненням російських військ, з обстрілами наших позицій із території Росії. А потім справді почалась війна. Я пішов у військкомат уперше в серпні 2014 року, там нормальна робота ще не була налагоджена, але мої прізвище й ім’я записали, бо я на чиновників у військкомату насідав, і на тому усе скінчились.

У 2015 році, згідно з новим законодавством, я змінив донецьку прописку на прописку в тому селі, де досі живу – Іванопілля Костянтинівського району. У паспортному столі кажу, що мені на облік у військкомат стати треба, а мені чиновники відповідають, що не треба, мовляв, я старший за сорок років.

Сергій Свириденко у лавах ЗСУ
Сергій Свириденко у лавах ЗСУ

Пішов до військкомату і змусив мене поставити на облік, тамтешні чиновники здивувались, чи я справді хочу до війська. Я сказав, що коли у країні війна, маю її захищати.15–16 січня 2015 року мене поставили на облік, і вже на початку лютого я був у Полтаві в «учебці» при військовій частині радіозв’язку.

– Ну, і як вам ця військова професія?

– Та ніяк, зв’язківець із мене не вийшов. Не для того я йшов в армію служити, щоб десь під Києвом сидіти, а не на Донбасі воювати. Дружина моя на передову мотається, нашим хлопцям розвозить бронежилети, харчі, а я «прохолоджуюсь» у тилу. Я просив офіцерів мене перевести на передову, вони мене «не чули», натомість допомогли знайомі волонтери, і я наприкінці липня 2015 року уже був на бойових позиціях.

– Коли демобілізувались?

– 7 квітня 2016 року, й вирішив, що час змінити життя: зайнявся фермерством. Ми з дружиною відкрили екологічну ферму «Козацьке подвір’я» (село Іванопілля Костянтинівського району), вирощуємо кіз і виробляємо різноманітні козячі сири і м’ясні вироби. На сьогодні у нас сотня кіз, разом із цапами, наші кози випасаються собі на вигулі, тобто на випасі, аж доки не випаде сніг.

Козячі сири з «Козацького подвір’я». Київ, 9 листопада 2019 року
Козячі сири з «Козацького подвір’я». Київ, 9 листопада 2019 року

– Ви задоволені зробленим вибором?

Іноді я жартую, що вдячний Путіну, бо це завдяки йому я зайнявся фермерством

– Так. І знаєте, іноді я жартую, що вдячний Путіну, бо це завдяки йому я зайнявся фермерством. У цю сферу мене раніше «тягнуло», але ми з родиною мали непоганий бізнес, жили у місті-мільйоннику, хоча щось у душі муляло. Отак і став я фермером.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG