«Нагадує Мінськ-3». Роман Безсмертний про мирні переговори, вибори та роль Буданова

Політик, дипломат, учасник Мінського процесу в 2015-2016 та 2019 роках Роман Безсмертний в інтерв’ю Радіо Свобода поділився своїми оцінками щодо:

– результатів переговорів України, Росії та США;

– ролі у переговорах Кирила Буданова;

– стратегії України у переговорному процесі;

– можливості угоди і проведення виборів.

Переговори у Женеві

– Я хочу з вами підсумувати ті переговори, консультації, можливо, у вас є якесь інше слово, те, що ми спостерігали два дні (17–18 лютого) у Женеві. І хочу розпочати із тих пропозицій, які прозвучали від президента Володимира Зеленського. Він говорив в інтерв'ю журналістам Axios про те, що запрошує, не пряма цитата, але звучить як запрошення до російського керманича Путіна до таких прямих переговорів у Женеві. І за його словами, це нібито може дати поступ в процесі щодо територій. За вашою оцінкою, наскільки це реалістичний сценарій?

– Тут зрозуміло, що сам московський цар на це ніколи не піде. І якщо вкотре він скаже, що хай президент України приїздить до Москви, я думаю, що це буде найоптимальніший для московського монарха результат.

– Президент Зеленський говорить про те, що будь-яку мирну угоду, ми поки що говоримо про гіпотетичну мирну угоду, варто виносити на загальнонаціональний референдум. На вашу думку, наскільки це логічний крок, чи є це перекладанням відповідальності? Чи можливо навпаки – це правильний крок, без того, щоб українське суспільство не дало свою схвальну оцінку на якийсь формат угоди, неможливо діяти? Як ви це охарактеризуєте?

– Перше, на що прошу звернути увагу всіх, у цьому інтерв'ю майже немає прямої мови. Тому тут завжди треба вносити корекцію в точність цих озвучених моментів.

Друге. Насправді Конституція України не дає можливості ні президенту, ні парламенту, ні уряду, навіть референдуму ухвалювати рішення, даруйте, по гендлюванню територією України. Згідно зі статтею 2 і статтею 17 Конституції, а це основоположні статті Конституції України, територія України є недоторканою. Якщо референдум, то він може ухвалювати рішення про прийняття якихось територій, але він не може давати добро на відторгнення територій.

Тому я можу погодитися з твердженням, що це перекладання відповідальності, хоча його тут не може бути, бо президент не може ухвалити таке рішення. Але втеча від відповідальності – це точно. Тому що і Трампу (президенту США Дональду Трампу – ред.), та і всім необхідно пояснити, що такої опції українська Конституція не дає. А міняти Конституцію в умовах правового режиму воєнного стану неможливо. Більше того, це розділи Конституції, які потребують референдуму.

Звідси стає очевидно, що розмови ведуться навколо тем, на які існують чіткі відповіді. Ні тимчасово окупована територія, ні територія, про яку так багато зараз говорять, з якої нібито мають відійти Збройні сили України, президент доповнює, що на таку ж відстань мають відійти російські війська...

Але ситуація виглядає так, що юрисдикція над цими територіями має зберігатися українська. Бо виникне елементарне питання: на підставі яких законів діє ця територія? Має діяти на підставі законів України. Якщо ні, то це пряме порушення Конституції. І той, хто його допустить, буде мати кримінальну відповідальність. Тому я взагалі не розумію, навколо чого тут сюрпляс цей виникає. Немає такого варіанту розвитку подій згідно із Конституцією України.

– Підсумки переговорів, консультацій, розмов у Женеві. Два дні велися спілкування на різні теми, як ви вже зазначили, але враження в сторін абсолютно різні. Наприклад, спецпосланець президента США Стів Віткофф говорить про значний прогрес, а от The Economist говорить про те, що сторони заявляють про глухий кут. Чому такий важкий і великий розрив вражень, про що він свідчить?

– У Віткоффа і Кушнера (зять, спецпосланець президента США Джаред Кушнер – ред.) є один слухач. Звати його Дональд Трамп. І зрозуміло, що Віткофф буде говорити речі, які ласкають вухо Дональда Трампа, тим більше, що у Віткоффа закінчується термін перебування на посаді спеціального посланника. Бо такий посланник за призначенням президента США може діяти лише рік. А потім або він звільняється, або має дати згоду сенат. Тобто в нього теж є певні проблеми з продовженням. Кушнеру від цього ні холодно, ні жарко. Він може бути, може не бути. Він там вільнонаймана людина. Однак ми бачимо, що ситуація виглядає так, що Віткофф мусить співати приємні пісні.

Таке ж враження і таку тактику обрало воєнно-політичне керівництво України. З одного боку, можу допустити таку тактику, щоб не дратувати Трампа, бо він там постійно з якимись вказівками виходить до української сторони і так далі. Причому вони звучать із запізненням зазвичай на два-три тижні від реальної ситуації. Той, хто знає розвиток подій, він ці тези Трампа про те, що українцям, Зеленському треба сісти за стіл переговорів, з них може сміятися.

В переговорному процесі відновлюється Мединський (головний переговірник Росії Володимир Мединський – ред.), а його називають не інакше, як демагогом, який дуже любить різні історичні екскурси. Тому, виходячи з цього, всі розуміли чудово, що поява демагога Мединського – це і є ключовий інструмент затягування переговорного процесу.

По суті, це означало від самого початку, що Росія не збирається вести жодної конструктивної розмови. Вона її не вела і в Абу-Дабі, чесно кажучи, якщо розібратися в ситуації. А поява Мединського – це гарантія того, що ніякої конструктивної розмови там бути не могло.

Ще додайте до цього розуміння досвіду, з точки зору ведення переговорів. Ми почули, що переговорні групи ділилися на дві підгрупи: політичну і військову. Як тільки це відбулося, це означає, що, по-перше, між групами виникне суперечність.

По-друге, тема у військовому напрямку може технологічно розвиватися. Бо там проговорюють питання припинення вогню, віддання команди, моніторинг, контроль і так далі. А політична тема – це вибори, це референдум і це Конституція. Як тільки утворили цю групу, я так розумію, що у цій групі був сам Мединський. Очевидно, що ситуація Москвою використовувалася для того, щоб затягувати цей процес. І це чітко говорило про те, що для цього Мединський і прибув до Женеви.

Тому я схиляюся до позиції європейських журналістів, які говорять про те, що військові можуть поговорити про питання, яке стосується припинення вогню, режиму, характеристики, його моніторинг. А от тема політичної підгрупи – це тема тупику.

Мені довелося провести більше ніж 50 раундів переговорів у політичній підгрупі. Російська сторона – це давним-давно прочитана книга, вони використовують речі тисячолітньої давнини. Якщо не Мединський, то Петров, не Петров, то Іванов розказує про те, що ще коли жаби квакали на московських болотах, то вони нібито вже щось там у Києві робили, і так далі. Тобто це даремна трата часу.

– Чому тоді Україна має такий високий склад переговорників – Кирило Буданов (голова Офісу президента – ред.), високі представники МЗС, розвідник Вадим Скібіцький. Якщо це декоративний процес, а саме так ви його характеризуєте, чи варто було Україні відправляти саме такий склад делегації, чи можливо варто було обмежитися якимись іншими представниками?

– Якби у Вашингтоні був не Трамп, то так би й було. Туди б відправили людей достойних, але зі статусом, керівників департаментів, управлінь і так далі. В зв'язку із тим, що у Вашингтоні Трамп і для того, щоб він не запідозрив, що українці про щось задумались, тому все робиться по вищому пілотажу.

Зустріч закінчилася, зрозуміло, безрезультатно, але оцінка буде, як і минулого разу в Абу-Дабі. Тоді генерал Буданов, сказав, що зустріч була «дійсно конструктивна».

Але це лише данина присутності в процесі Трампа, бо так діє і Віткофф, так діє і Зеленський. Так діють, до речі, і європейці в багатьох випадках, якщо стосується присутності в якомусь процесі Дональда Трампа.

– Тут вони були присутні. Була заява про те, що європейські представники присутні на цих бесідах у Женеві. За вашою оцінкою, чи це свідчить про щось і, власне, про що?

– За будь-яких умов у цьому переговорному процесі обійтися без європейців неможливо, бо основне навантаження гарантій безпеки ляже на європейців. Америка, з того, що я відчуваю, вона намагається уникнути участі в механізмі гарантій. А тут ситуація, яка стосується таких речей, як припинення вогню, моніторингу, умов припинення вогню, контролю і так далі.

Це неможливо без європейців, тому що всі ці регламенти діють, опрацьовувалися, готувалися в рамках ОБСЄ. Чому в Женеву поїхали? По тій простій причині, що Швейцарія головує зараз в ОБСЄ, тому очевидно, що подітися від цього процесу, якщо говорити про припинення вогню, без Женеви нікуди, бо це ОБСЄ, це можливість запустити в роботу ці регламенти, як воно було в період мінського процесу.

І все це мене ще трошки чіпляє тим, що воно нагадує собою Мінськ-3. Бо зрозуміло, що без цих регламентів, якщо підуть цією дорогою, то тут не обійтися. А США ніколи і ніде не займалися механізмом припинення вогню, моніторингу і контролю. Такого явища в історії ніколи не було. Тому в цьому плані, якщо і працювати, то можуть працювати тільки європейці.

Але чому Москва не допускає в процес європейців? Та вона не збирається укладати ніяку угоду, ні мирну угоду, ні угоду про припинення вогню. Тому вони якби виштовхують весь час європейців за процес.

На Мюнхенській безпековій конференції у присутності держсекретаря Сполучених Штатів Рубіо президент Зеленський наполіг на тому, що мають бути європейці, тому в робочому варіанті вони і проводили зустрічі з українською делегацією, з американською делегацією, але з московитами вони не зустрічалися.

– Нібито українська делегація розділилася на два табори і один табір, який представляє пан Буданов, виступає за швидке укладання угоди задля того, щоб зрушити цей процес з місця. А інший табір, ймовірно, навіть під егідою Єрмака (ексочільник Офісу президента Андрій Єрмак – ред.), принаймні так згадували, ратує за те, щоб повільніше, конструктивніше входити в цей процес. Про це писав The Economist, видання посилалося на джерела. Потім були спростування.

За вашою оцінкою, наскільки можуть бути різні погляди в української делегації, це справді може мати місце?

– Технологічно це неможливо. Кожен учасник, який їде в складі цієї делегації, отримує директиви. Вони підписуються в даному випадку міністром закордонних справ, прем'єр-міністром і президентом. Якщо особа, яка веде переговори, виходить за рамки директиви, він не буде наступного разу на цій зустрічі.

Я читав цей пасаж в The Economist. Мені здається, що тільки те, що на цей раз тему пояснював іноземний кореспондент, а точніше радник, а не, власне, журналіст The Economist, це й наклало таку вольницю в трактуванні окремих позицій.

Якщо позиція Буданова зрозуміла, бо він у цьому процесі. Більше того, його багато хто називає ледве не ключовою фігурою, хоча це не так, то причому там Єрмак, я взагалі здивувався. І хто в делегації представляє Єрмака? Чи не сам Буданов? Своєрідний дуже підхід.

А якщо врахувати, що у кожного є директиви, і насправді будь-яка теза, яка озвучується, вона повинна звучати в рамках директив, тому що далі пишеться стенограма, далі аналізують поведінку учасника переговорного процесу.

Ми розуміємо прекрасно, що вести переговори не всі можуть, а проаналізувати, що десь не те хтось сказав, у нас майстрів дуже багато. Тому в цьому відношенні виходити за рамки директив ніхто не зможе.

У свій час було чотири підгрупи і вони мусили звучати в унісон, тому що в них були відповідні директиви. Тому в цьому відношенні я не вірю в написану тезу і взагалі не розумію природи її появи.

Роль Буданова

– Буданов, за вашою оцінкою, наскільки він посилює чи послаблює склад делегації? Чи його поява немає значення?

– Він для європейців є дуже симпатичною фігурою. З точки зору його реноме, його бекграунду, його підготовки і так далі. Тому що на нього дивляться, як на свого роду явище російсько-української війни.

І тут треба розуміти, що це дуже серйозно посилило позиції української сторони. Тому я у свій час казав про те, що туди необхідно вводити бойових генералів, офіцерів. І це дуже серйозно впливає на перебіг переговорного процесу. Присутність і Буданова, і генерала Гнатова – це дуже серйозно. Генерала Скібіцького так само.

З російського боку присутні Костюков (керівник головного управління Генштабу РФ – колишнє ГРУ – ред.), Зорін (генерал головного управління Генштабу РФ - ред.). Вони мусять рахуватися з тим, що з українського боку подібні люди присутні. Адже це ті, хто один одного розуміють по погляду, і вони усвідомлюють прекрасно, чим одна і друга сторона займалася.

Тому що з іншого боку сидять точнісінько такі. Зорін і Костюков – це ж прямі противники Буданова. По Гнатову теж можна говорити, тому що система ГУР в Росії перебуває в рамках Генштабу. В нас вона в Міністерстві оборони, а в Росії вона в рамках Генштабу, але ж їхній рід занять один і той же. Тому в даному випадку це правильні кадрові рішення і вони дуже серйозно стабілізують діяльність переговорної групи з українського боку і впливають на хід переговорів.

– Раніше також говорили про те, що в переговорах дуже багато що зав'язано на колишнього голову Офісу президента Андрія Єрмака. За вашою оцінкою, те, що він вибув зі складу цих переговорників, наскільки це повпливало чи не повпливало на цей процес?

– В таких переговорах звертають увагу на впливовість фігури та її статус. Наприклад, коли коридорами в Женеві ходив Джонатан Пауелл (радник прем'єр-міністра Великої Британії з національної безпеки – ред.), там всі зрозуміли, що це ходить радник Стармера, він же міністр закордонних справ, він же голова комітету парламенту, він же керівник Мі-5, він же керівник Мі-6 і так далі.

Тобто достатньо назвати прізвище Пауелл, коли всі прекрасно розуміють вплив цієї людини на цю сферу у Лондоні. Те ж саме, коли з'являється Еммануель Бонн, помічник президента Макрона. Ключова фігура в цих питаннях.

Тому, безумовно, намагання Єрмака бути віцепрезидентом, воно саме по собі впливало на його перебування в цій групі. І я нагадаю, що коли в делегаціях їздив Єрмак із віцепрем'єркою, то головою делегації і в розсадці на першу позицію завжди розміщали Єрмака, а не першого віцепрем'єра.

Я вже не кажу про ситуацію з міністром закордонних справ. Було просто дивно звертати увагу, коли попередній міністр закордонних справ сидів на краю стола, а переговори вів Єрмак, в компетенції якого взагалі немає сфери зовнішньополітичної діяльності. Це було ознаками перевищення його повноважень. Але так було. І зрозуміло, що на це візаві мусили реагувати і зважувати. І вони розуміли, що Єрмак – це надвпливова людина не по статусу, не по посаді, а з точки зору впливу в державі.

– Питання в тому, чи втратили переговори з його відсутністю чи ні? Чи це питання статусу продовжилося в особі статусу вже Буданова?

– Мені довелося працювати в різних адміністраціях. В одних адміністраціях глава адміністрації чи глава секретаріату, він якби перебував у підпорядкуванні секретаря РНБО, скажімо, Івану Плющу. А в інших випадках було навпаки. Секретар РНБО підпорядковувався главі адміністрації, як це було з Раїсою Богатирьовою і Віктором Балогою.

Тобто все залежить насправді, як казав мені колись Іван Плющ, тут важливо не те, які посади, а важливо, хто ухвалює рішення. І якщо в цьому випадку перша особа говорила, що рішення ухвалює ось цей, то так воно і було. Але якщо подивитися на функціональні обов'язки, то вони майже ніде не пересікаються в керівника офісу чи керівника секретаріату, чи глави адміністрації і секретаря РНБО.

В даному випадку головою делегації є секретар Ради національної безпеки і оборони. І з моєї точки зору це абсолютно правильно, тому що в сфері безпеки і оборони на цій посаді координуючи функції в усіх безпекових структурах.

– За вашою оцінкою, карт-бланш мають представники української делегації чи рухаються в межах заданих параметрів і директив?

Вони не можуть виходити за рамки директив, тому що це для них несе в собі службову небезпеку, невідповідність займаній посаді. Як ви розумієте, негативну оцінку завжди можуть знайти і вишукати у цій невідповідності. А от позитивні речі, їх системно не помічають.

Наприклад, в мене траплялися в ході переговорів такі випадки, коли я обирав сам тактику і коли приходив до аналогічного результату, іноді чув претензії, я казав: «Вас що цікавить? Шлях, яким я дійшов, чи вас цікавить результат? Результат отримано, що ви хочете ще від цієї ситуації?»

Після завершення таких переговорів завжди відбуваються делікатні розмови з першою особою, тому що завжди ж шептуни будуть, які розказують, що щось сказав не те, чи підтримав не ту позицію і так далі.

Стратегія України

– Стратегія української делегації обрана? Чи все ж таки кожен представник, вони в підгрупах спілкуються, обирає, як ви кажете, свій шлях задля цього спільного результату?

– Те, що я бачу, то стратегія зорієнтована на вибудовування відносин із Вашингтоном, і ця стратегія будується на особі Дональда Трампа, це відчувається.

І цим пронизана не тільки діяльність членів переговірної групи, а в тому числі і меседжі, які періодично озвучує президент України. Іноді трапляється, що дехто випадає. Це, якщо хочете, моменти емоційних напружень.

А от тема присутності російської сторони, вона носить вторинний характер і в даному випадку, мені здається, це абсолютно правильно, бо тут є ще один учасник, який не менш впливає на стратегію і тактику української сторони – це європейці. Нагадаю, що Джонатан Пауелл, зокрема, і Еммануель Бонн були тими, хто навіть готував українську переговірну групу на початках, коли президентом став Дональд Трамп. І перші зустрічі навіть відбувалися підготовчі, де Джонатан Пауелл і Бонн приїздили до Києва і готували українську сторону. І це правильно. Більше того, якщо брати десь приблизно лютий-травень 2025 року, то відчувалося, що українська делегація працює просто по меседжах і лекалах британців.

Британська і французька дипломатична школа і тактика. Вона відрізняється від усіх. Так само можна впізнати німецьку і китайську, вони мають своє обличчя.

Було видно, що тактика української сторони, вона явно списана із британської і французької школи поведінки в ході переговорів.

Нині завдяки появі таких фігур, як Гнатов, Буданов, з'являються компоненти, які притаманні вже дипломатії сильної, воюючої держави. Загадайте, як під час обіду у Вашингтоні Дональд Трамп згадав про впертого і аргументованого генерала. Явно він мав на увазі генерала Гнатова, начальника Генштабу. І скільки він тоді часу присвятив за обідним столом українському генералу. Це означає, що ці речі, вони пробивають стіну і вдається достукуватися.

– Яка стратегія тут спрацювала би краще? Швидка угода, чи все ж таки, так би мовити, потрібно тягнути гуму? Що було би більш вигідно для України?

– В цій ситуації просто треба використовувати інструмент, яким кожної хвилини, кокожного дня проведення переговорів показувати, що Росія веде себе деструктивно. Перше, що необхідно в переговорах завжди захоплювати – це ініціативу пропозиції. Якщо ти домінуєш і твої пропозиції весь час звучать, а інша сторона: «Ні, ні, ні, ні». Ти тим самим показуєш деструктивну позицію.

Тому у переговорному процесі, як і в будь-якому діалозі важливо не плентатися за іншою стороною, а за собою вести процес. А це можна тільки тоді, коли ти наповнений пропозиціями, ініціативами. І, власне, вибудувавши так переговори в трьохсторонньому форматі, можна Вашингтону і американській стороні показати те, що Москва просто «грає» Трампа. Вона використовує його для того, щоб тиснути на Україну, для того, щоб затягувати переговірний процес. Фактично Москва обрала тактику пережити Дональда Трампа в переговорному процесі.

– Угода до літа, з огляду на все вище сказане, можлива?

– Угода можлива лише про невелику паузу.

Для мене показовим є випадок, коли було оголошено так зване енергетичне перемир'я і ми отримали на третій день суму усіх балістичних ракет, крилатих ракет і безпілотників, яка зазвичай випускалась би за три дні. Її випустили в один день. І це дуже показова тактика для Росії.

З досвіду можу сказати, що не було таких переговорів, не було в історії Москви, щоб їм не передували серйозний артобстріл, ракетний обстріл, обстріл «шахедами» і так далі. Це тактика силового тиску. Справа в тому, що в тоталітарній державі є зовсім інше мірило цінностей. Вони не розуміють, що для української сторони головна цінність – це життя людини, це свобода, це демократія. А там головна цінність – це продемонструвати свою силу, свою зверхність. Тому і використовуються ці безкінечні атаки.

Як це впливатиме на можливість укладання угоди? Тільки пауза. Тільки пауза для того, щоб накопичити безпілотники і ракети. І потім ними ж заганяти в кут опонента, ворога, противника, вже в залежності від того, яка сторона в даному випадку застосовує цей механізм.

Чи будуть вибори

– Як може тоді бути розіграна виборча карта? Ви говорите про паузу і водночас є розмови про те, що пауза може бути взята для проведення виборів. І президент Зеленський весь час говорить про те, що вибори можуть відбутися лише за умов забезпечення безпеки, а це не виглядає можливим. В такому випадку, про що це свідчить?

– Навіть українська сторона, говорячи про вибори, мислить тоталітарно. Справа в тому, що вибори можна проводити не тоді, коли механізми дозволять це зробити, а коли буде забезпечено пасивне і активне право, тобто рівність громадян балотуватись і рівність інших обирати вільно, без тиску.

За два місяці забезпечити рівність в правах пасивних і активних учасників виборчого процесу неможливо. І це скаже будь-хто. Більше того, це дуже добре, що ситуація схилилася в Женеву і є можливість там подивитися нормативи ОБСЄ. Вам будь-хто скаже, що Україна, в якій досконале, одне з кращих у світі виборче право, і це ж не якась країна джунглів. Тому ці всі розмови про те, що як тільки пауза, так і вибори... Ні! Українська Конституція не дає можливості спекти швидко вибори і обрати президента. Тут йдеться не про здатність організувати, а забезпечити рівні права всіх учасників виборчого процесу.

Свого часу, коли опрацьовували питання проведення виборів, то навіть, якби було відновлено контроль над нині окупованою територією, вибори там можна було б провести у відповідності до українського законодавства не раніше, ніж через два роки. Це найменший термін для того, щоб запустити виборчий реєстр і його роботу, сформувати всі необхідні інститути. Справа в тому, що в Україні порушення цих вимог – це кримінальна відповідальність. І я розумію, чому так легко оперують цими даними, тому що давно не заглядали. Війна перевела стрілки на іншу проблематику. Давно не заглядали у вимоги Конституції, виборчого законодавства.

– Ви кілька разів згадали Мінський процес. Що саме робить подібними на той Мінський процес, в якому ви брали участь, ці переговори. Які саме пункти вам впадають в око, крім тих, які ви вже окреслили?

– Фігура Мединського – це фігура взята просто з Мінського процесу. Друге – це маневрування, коли дві, три, чотири групи одночасно ведуть переговори.

Більше того, зверніть увагу, ми ж знаємо тільки Дмитрієва, Мединського і Костюкова. І періодично чуємо, як Трамп каже: «Я переговорив із Путіним». Це означає, що ще є закриті канали зв'язку. Так само було у Мінському процесі. Навколо Мінського процесу була незчисленна кількість каналів.

При такій ситуації зібрати все це і ухвалити рішення ніхто не в силі. І Росія весь час використовує ці механізми, розтягуючи ситуацію.

Я вже казав про підгрупи. Наполягаю на тому, що взагалі переговори має вести одна людина. Всі інші – це ті, хто мають допомагати, помічники, радники і так далі. Розосередження цих речей на підгрупи і так далі приведе до того, що вони між собою будуть конфліктувати в робочому порядку.

Ще один момент. Зверніть увагу, як дозується інформація про хід переговорів. Я взагалі заскочений цим. Ну невже не можна провести розмову, вийти на брифінг, і сказати журналістам: обговорювали перше, друге, третє.

Посиділи в Абу-Дабі, обговорювали питання про порядок припинення вогню, моніторинг. Вийшли і почали розказувати про те, що обговорювали території. Про що ви говорите? Хто? Костюков обговорював питання територій? Кому це приснилося?

Було зрозуміло, що обговорювали питання припинення вогню, бо це військовий, це регламенти, це накази, це нормативи і так далі.

Поява Мединського. Це поява політичної проблематики, бо це тріскотня політична. І тут треба вміти загнати візаві і зайняти час пустою балачкою. От тому і з'являється Мединський.

Пєскову ставлять питання: «А чому з'являється Мединський в Женеві?». Відповідь: «Тому що буде обговорюватися питання території». А що ж обговорювалося в Абу-Дабі? І все стає на свої місця.

Ці речі чітко видають такий московський стиль ведення переговорного процесу. Коли вони намагаються домінувати. Це можна паралізувати тільки коли ти проявляєш ініціативу і закидаєш їх ініціативами, постановкою проблем, пропозицій. Вони тоді губляться. Для відповіді потрібен час, вони без кінця будуть брати паузи, їхати на наради до Путіна.

Гарантії безпеки

– Чи реально напрацювати механізм гарантій безпеки, який зараз доволі широко обговорюється?

– Для цього необхідно мати політичну волю, якої не вистачає в Сполучених Штатах Америки. Більше того, Трамп робить усе, щоби уникнути участі в питаннях гарантії безпеки.

По-друге, значимість цього розуміють європейці, але в них потужності не вистачає. Для того, щоб забезпечити гарантії безпеки, необхідно об'єктивно оцінити ситуацію. В європейців явно не вистачає транспортної авіації, щоб реагувати на російські можливі провокації. І ще деяких компонентів. Не буду їх розкривати.

І це означає, що виробити гарантії можна лише, коли взаємодіє Київ, Брюссель і США. Якщо немає цієї трійки, то говорити про те, що можна в двохсторонньому вигляді виробити якісь системні гарантії, це ще раз підписати Будапештський меморандум.

Я серйозно ставлюся до цього документу, це серйозний міжнародний документ, але зрозуміло, що він потребував механічного опрацювання, технологічності його реалізації. А її не було.

Тому можна підписати подібний документ зараз, але систему створити, яка б здатна була реагувати, можна тільки тоді, коли між Брюсселем, Вашингтоном і Києвом є чітке розуміння і взаємодія. Нині її просто немає. Немає цього взаєморозуміння між Києвом і Вашингтоном. Ще гірша ситуація між Вашингтоном і Брюсселем, європейськими столицями.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна в ЄС до 2027 року та вимоги до Росії. Брюссель ставить свої умови

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Гетьманчук: «В НАТО як ніколи зацікавлені переймати вивчені Україною уроки війни»