У Женеві пройшов черговий раунд переговорів про закінчення війни між представниками Росії, США та України. Після їхнього завершення журналісти не дочекалися коментарів, учасники делегацій роз’їхалися, не надавши жодної інформації.
Ось деякі подробиці? І що це все означає?
Інформаційні агентства опублікували фотографії зали переговорів: російська та українська делегації сидять одна навпроти одної, американська – на чолі зі спецпосланцем Дональда Трампа Стівом Віткоффом та його зятем Джаредом Кушнером – по центру.
Переговори тривали понад шість годин. Джерела російських держагентств зазначали, що вони були дуже напруженими.
Журналіст американського видання Axios Барак Равід у соцмережі Х видав інсайд, що переговори «зайшли у глухий кут» через позицію голови російської делегації Володимира Мединського. Але про що саме йдеться – незрозуміло.
Раніше Мединський просував лінію Путіна про деякі «історичні» території Росії, які входять до складу України.
При цьому спецпосланець Трампа Стів Віткофф написав про «великий прогрес» у переговорах.
«Успіх президента Трампа у зближенні обох сторін цієї війни призвів до значного прогресу, ми пишаємося тим, що працюємо під його керівництвом над припиненням убивств у цьому жахливому конфлікті. Обидві сторони домовилися проінформувати своїх лідерів і продовжити роботу над досягненням угоди», – зазначив Віткофф.
Що каже Зеленський?
Президент України Володимир Зеленський заявив, що він доручив українській делегації в Женеві порушити питання про його особисту зустріч із Путіним.
Зеленський також дав чергове інтерв'ю Бараку Равіду. Видання не публікує інтерв'ю повністю, але наводить його головні тези.
За словами Зеленського, Стів Віткофф та Джаред Кушнер повідомили йому, що Москва хоче закінчити війну, і Києву слід скоригувати свою позицію перед початком переговорів у Женеві, врахувавши цю інформацію.
Зеленський відповів, що набагато песимістичніше оцінює ситуацію. Він назвав «несправедливим» те, що президент США Дональд Трамп публічно закликає саме Україну, а не Росію, піти на поступки заради миру.
Водночас Зеленський подякував Трампу за його зусилля із завершення війни, зазначивши, що особисті зустрічі з Віткоффом та Кушнером не супроводжуються тим тиском, який США публічно чинять на Україну.
Зеленський також заявив: жителі України не приймуть і не пробачать мирну угоду, умовою якої буде виведення ЗСУ з Донецької області.
– Емоційно люди ніколи цього не пробачать. Ніколи. Вони не пробачать мене, вони не пробачать [США]. Це частина нашої країни, всі ці громадяни, прапор, земля. [...] Я думаю, що якщо ми включимо в документ пункт про те, що будемо дотримуватися існуючої лінії зіткнення, то, гадаю, люди підтримають це на референдумі. Така моя думка, – зазначив Зеленський.
За інформацією Axios, контроль над Донбасом, близько 10% якого залишаються під контролем України, є головним каменем спотикання на переговорах.
Думка Буданова проти думки Умерова?
Британський журнал The Economist пише, що в українській переговорній делегації у Швейцарії також з’явилися розбіжності. Одна сторона на чолі з керівником Офісу президента України Кирилом Будановим вважає, що «інтересам України найкраще відповідає якнайшвидше укладення угоди під керівництвом Америки».
Ця частина делегації побоюється, що скоро мине час, коли можна встигнути вжити необхідних заходів.
Інша частина української делегації, як пише видання, ймовірно, «все ще перебуває під впливом колишнього голови Офісу президента Андрія Єрмака, який пішов у відставку через корупційний скандал».
Це крило «налаштоване набагато менш рішуче», зазначає The Economist. Видання додає, що президент України Володимир Зеленський балансує між двома сторонами, але при цьому має свої власні ідеї.
Офіційний представник президента України Дмитро Литвин заявив журналісту The Economist Оліверу Керроллу, що Андрій Єрмак «ні на кого не впливає з моменту свого звільнення».
Президент України Зеленський у своєму вечірньому відеозверненні вказав на важливість збереження спільних позицій всередині України для досягнення достойного миру:
«Будь-яка інша політика в Україні зараз абсолютно зайва. Це час війни. Час захисту нашої держави, захист нашого народу. Особисте – на потім. Тому я хочу подякувати кожному, хто захищає Україну, саме українські інтереси, як себе самого, – на будь-якій посаді, на будь-якій роботі, на будь-яких позиціях».
Чому знову Мединський?
Про те, як могли проходити переговори в Женеві, свторений Радіо Свобода телеканал «Настоящее Время» поговорив із колишнім російським дипломатом, ексрадником Росії при ООН у Женеві Борисом Бондарєвим.
– Чому Володимир Путін знову послав Володимира Мединського на переговори? Яка роль Мединського?
– Роль Мединського така сама, як була раніше. Це робити вигляд, що йдуть переговори, висувати нездійсненні, неприйнятні для України вимоги та умови, демонструвати тим самим «непоступливість української сторони». Тут нічого нового немає.
Це було у 2022 та 2025 роках у Стамбулі, а зараз це спостерігається в Женеві. Думаю, спостерігатиметься і далі.
– Враховуючи ваш досвід взаємодії з цими людьми, ви можете спробувати описати, як виглядають ці переговори, що говорить Мединський, як на це можуть реагувати українці та американці?
– Я не знаю, що конкретно говорить Мединський.
Але, думаю, вони кажуть: ми готові діяти в «Анкориджська формула» або «Дух Анкориджа» – цей термін найчастіше вживає Кремль для позначення свого «мирного плану», який вперше був озвучений спецпредставником президента США Стівом Віткоффом після серії зустрічей із представниками Росії щодо пошуку формули завершення війни в Україні. Росія апелює до нібито якихось досягнутих домовленостей під час зустрічі Дональда Трампа і Володимира Путіна в Анкориджі (Аляска) у серпні 2025 року. Насправді ніяких документів після переговорів не оприлюднювали, а багато оглядачів писали, що президент США залишився незадоволеним розмовою із Путіним., тобто в рамках досягнутих певних домовленостей із Трампом в Анкориджі у серпні 2025 року. Це означає, що Україна має вивести війська з Донбасу, що вона має визнати російську мову, відмовитися від вступу до НАТО, що жодних західних миротворців в Україні бути не може, жодних гарантій НАТО бути не може, взагалі жодних відносин із НАТО в України бути не може, вона має взяти на себе якісь зобов'язання.
Мединський сам нічого не придумує. Він проводить лінію Путіна
І, мовляв, давайте це обговорювати, давайте це приймати, і ми будемо дивитися, можливо навіть погодимося з цим. І це все, напевно, затискається аргументами про історичну спільність російського та українського народів, про те, що це один народ, що це одна країна, що її видумав Ленін. Це займає багато часу. Не знаю, який там регламент. Швидше за все, промовцям надається необмежений час. І це може тривати дуже довго. Мединський просто проводить цю лінію.
Але знову ж таки, коли деякі «особливо обдаровані» товариші у західних ЗМІ пишуть, що щось там застопорилося через позицію Мединського…
Ну яка позиція Мединського? Мединський сам нічого не придумує. Він проводить лінію Путіна, який надав йому всі інструкції та стежить за їх виконанням. Нічого іншого там не відбувається. Жодної ініціативи у товариша Мединського немає.
– А лінія Путіна – це не зрушуватися ні на йоту у своїх вимогах?
– Природно. А навіщо? Він же думає, що він перемагає на фронті. Його війська перебувають на території України.
Це ж Путін бере, як йому доповідають, села та маленькі міста України. Не Україна ж бере міста в Ростовській області.
Тому він вважає, що він у виграшній позиції, що йому потрібно продовжувати тиснути. І він, треба сказати, єдиний з усієї компанії західних переговорників розуміє, що те, що ти сам взяв своєю силою, – це найнадійніша підстава для будь-яких домовленостей. Він виходить із цього. І, власне, поводиться відповідним чином. Каже: «Давайте домовлятися, але на моїх умовах». Це не змінилося з початку війни ні на йоту.
– Чому Путін останніми днями взагалі нічого не каже про переговори?
– Путін – це не блогер, не політичний коментатор, це президент країни.
Путін не каже багато зайвих слів, він, звісно, періодично прибріхує
При всьому тому, як ми до нього ставимося, Володимир Путін у багатьох відношеннях дипломатично поводиться набагато чіткіше, вивіреніше та коректніше, ніж західні колеги. Він не каже багато зайвих слів, він, звісно, періодично прибріхує.
Але поки йдуть ці переговори, він теж вдає, що він у них дуже зацікавлений, тому він не втручається. Він нічого не коментує, він чекає, що буде далі, як відреагує Україна, як відреагують американці, найголовніше. Потім, можливо, він що-небудь скаже. А можливо, він скаже за зачиненими дверима, а його представники це озвучать – Пєсков, Лавров чи Ушаков.
Він вичікує. При цьому його війська діють, ініціатива на полі бою у російської сторони, як і раніше, незважаючи на проблеми. Вони бомблять Україну, вони намагаються її виморозити, а зима ще не закінчилася. Навіщо йому щось говорити та спрямовувати імітацію переговорів у якесь інше річище? Його поки що все влаштовує.
Українці чудово розуміють, що жодних переговорів немає, але їм доводиться підігрувати американцям і, відповідно, росіянам.
З одного боку, американці думають, що Путін готовий домовлятися, він підтримує у них цю ілюзію.
Українці чудово розуміють, що жодних переговорів немає, але їм доводиться підігрувати американцям і, відповідно, росіянам. Росіяни намагаються вбити клин між американською та українською делегаціями, між американським поглядом на речі та українським поглядом на речі. Від Путіна зараз не вимагається жодних рухів. За нього все роблять.
– Є якась людина з російського боку, у російській системі влади, поява якої у переговорній групі могла б свідчити, що Путін прийняв рішення закінчити війну?
– Це може бути хто завгодно. Той самий Мединський.
Зателефонує йому Путін, скаже: «Давай, Володя, закінчуй війну, я вирішив». Тоді все, Мединський прийде і скаже: «Хлопці, ми готові закінчувати війну».
У західному підході будь-який високопоставлений політик, той самий держсекретар США, – це, як правило, самостійна політична фігура, у якої є свій порядок денний, свій політичний капітал, він є учасником якихось складних внутрішніх конфігурацій.
А в Росії немає самодостатніх політиків
Наприклад, Марко Рубіо підтримує жорсткішу лінію, а Стів Віткофф – більш проросійську. І якби Віткофф став держсекретарем, то це означало б, що в політиці США взяв гору проросійський підхід.
Але у США це працює, у Європі це працює.
А в Росії немає самодостатніх політиків. У Росії будь-який міністр підпорядковується тому, що приймуть на самому верху. Можливо, за його участю, можливо, його вислухають, але прийме рішення Путін. А вони виконуватимуть це рішення. Тому персоналії не грають жодної ролі.
Форум