ЛЬВІВ ‒ Цього тижня загиблих українських захисників у Львові вже ховатимуть на новому місці, яке входить до території Личаківського цвинтаря. На Полі почесних поховань уже немає місця. Міська рада невдовзі оголосить про ще одне місце для поховань українських воїнів. Адже невідомо, скільки ще доведеться поховати безвісти зниклих захисників і тих, чиї тіла Росія не повернула.
9:00 – у Львові вже знають, що це хвилина мовчання. На тих, хто не зупинився чи сидить у транспорті, багато хто дивиться з осудом або ж робить зауваження. Більшість приватного транспорту зупиняється. Громадський ‒ обов’язково.
Про те, кого у Львові проводжатимуть в останню путь, можна щодня дізнатися з інформаційних стендів.
Міську церемонію прощання із загиблими воїнами започаткували у 2022 році. За згодою родини, тіло захисника привозять у Гарнізонний храм святих Петра і Павла. Тут священники відправляють панахиду.
На площі Ринок сурмач виконує останню мелодію для воїна під назвою «Тиша».
Звучала вона і для воїна Мар'яна Максиміва. Чоловік зник на фронті 19 січня 2024 року. Відтоді його родина чекала вістку про нього. Лише днями, після одного з останніх обмінів тілами, його змогли ідентифікувати та поховати у рідній землі.
Перші загиблі у великій війні повернулись до Львова на щиті вже на початку березня 2022-го.
Тоді міська влада вирішила всіх полеглих воїнів ховати на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря, яке тоді знали як Марсове поле, яке було раніше улюбленим місцем представників «русского мира», які приходили до комуністичних символів і могил радянських солдатів. Згідно з архівними даними, на цьому кладовищі поруч з воїнами радянської армії, які померли від поранень у лікарнях Львова, ховали солдатів і офіцерів НКВС, які воювали у Львівській області з підрозділами УПА. Ці особи, за цими з даними, були причетні також до масових репресій проти місцевого населення.
Львівська міськрада вирішила на цьому місці створити Меморіальний комплекс Героїв України і тому провела пошуково-ексгумаційні роботи. Віднайдені останки перепоховали.
Здавалося, що місця для поховань достатньо…
Реалії війни
Єдиний син Анни Карашецької 25-річний десантник Михайло був похований тут 30 червня 2022 року. Майже щодня мама ходить на його могилу. Тут – ведмедики, м’ячі, квіти. Бо син займався баскетболом, вчився в «Політехнічному університеті». У 2020 році йому прийшла повістка, і він вирішив спробувати себе у військовій справі. У перші дні повномасштабного нападу захищав Київ, Ірпінь, Бучу, на на Київщині. Отримав поранення і знову повернувся до побратимів.
У день похорону Анні Карашецькій здавалося, що могила сина дуже далеко від центрального входу. За нею росла трава. А, виявилось, що поруч…
А скільки ще безвісти зниклих, а скільки ще чекають на ДНК, а скільки ще привезуть по обмінуАнна Карашецька
«Я тут днювала і ночувала. Приносила коцик і сідала на траву. І з кожним днем ставало більше могил. Кожна загибель – це страшний біль для цієї сім'ї, для всіх нас. Я дивлюсь в очі кожного, в ці портрети… Перший, другий сектор – і тут мені всі знайомі і рідні. Знаю кожну історію воїна. Коли сина хоронили у 2022 році, то я думала, що ще трішки і війна закінчиться, у нас буде перемога. І думала, як цей меморіал виглядатиме, коли тут клаптик, перший і другий сектори. А потім кожен раз розуміла, що місця не вистачає. А скільки ще безвісти зниклих, а скільки ще чекають на ДНК, а скільки ще привезуть по обміну. Нове місце неподалік, і це буде один комплекс», ‒ говорить мама загиблого українського воїна.
Поле почесних поховань – це цвинтар молодих. Тут з портретів на могилах дивляться молоді обличчя – і очі немов проводжають. Більшість загиблих були активними людьми, професіоналами у своїй сфері діяльності, здорові, мотивовані, свідомі українці, для яких захист держави і незалежності України були обов’язком, продовжує мама загиблого воїна Світлана Міськів:
Мене охопив страх, коли почула, що вже тут немає місця і буде нове для похованьСвітлана Міськів
«Страшно, сумно, боляче. Тому що хлопці молоді, красиві. Мій син був такий здоровий, красивий, молодий, міцний. Мене охопив страх, коли почула, що вже тут немає місця і буде нове для поховань. Страх мене збирав, тому що очікування були, що це вже все буде закінчуватися. Але, з іншого боку, розумію, що дуже багато хлопців є просто непоховані. І їх треба теж придати землі. Тому це місце потрібне. Навіть після поранення, якщо відійде, але ж він ‒ герой. Це страшно, звичайно, але це і реальність».
Навіть зйомки цвинтаря у 2024 році і через 10 місяців показують масштаби втрат у цій великій війні, жертовність українців. Попри те, що кількість загиблих у російсько-українській війні в Україні офіційно втаємничена, але неозброєним оком видно ‒ яка ціна української незалежності.
Цього тижня на Полі почесних поховань буде останнє захоронення українського захисника.
Новиною про те, що тут закінчується місце, міська влада приголомшила два тижні тому. Але тут кажуть, що до сумного розвитку підготувались. І знайшли нову ділянку – так званий колись «Пагорб слави», який радянська влада почала будувати у 1948 році. Туди перепоховали червоноармійців і радянських партизанів, які загинули під час Другої світової війни, а також енкаведистів.
Місце належить до комплексу «Личаківський цвинтар». Це було останнім маркером «русского мира» у Львові і місцем протистояння 9 травня між проросійськими містянами і представниками націоналістичних організацій.
Ми зробили все для того, щоб там камінчика не залишалося, який би нагадував про цей тоталітарний режим окупації ЛьвоваЄвген Бойко
Це місце декомунізували, а віднайдені останки перепоховали. Серед них – радянського розвідника, аґента НКВС Миколи Кузнєцова (справжнє ім’я Никанор) і майора Червоної армії Степана Путіна.
«Ми зробили все для того, щоб там камінчика не залишалося, який би нагадував про цей тоталітарний режим окупації Львова. І зараз там є готове Поле почесних поховань під захоронення українських воїнів. Ми розуміємо, що це тактичне рішення, але ми зараз на етапі підготовки стратегічного рішення для міста, коли в межах громади запропонуємо земельну ділянку великої площі. Якщо людина віддала сьогодні себе, частину свого здоров'я, своїх сил, незалежно від того, коли закінчиться війна, вона повинна мати належний рівень пошани і поваги і в майбутньому», ‒ пояснює Євген Бойко, керуючий справами виконкому Львівської міськради .
Меморіалізація
У Львові планують створити меморіальне кладовище, ховатимуть усіх учасників російсько-української війни, хто відійде у вічний світ з певних інших причин.
Культура української меморіалізації у Львові почала формуватись на початку ХХ століття. Вояків Української Галицької армії (УГА), Українських січових стрільців (УСС) поховали на Янівському цвинтарі. У 30-х роках минулого століття встановили однакові кам'яні надгробки з козацькими чотирикутними хрестами з розширеними кінцями. Цей хрест виник у часи Запорізької Січі. У час радянської окупації Львова тодішня комуністична влада знищила поховання українських воїнів УГА і УСС. Але в роки незалежної України могили відновили.
Такі однакові надгробки з козацькими хрестами планують встановити на Полі почесних поховань на могилах сучасних українських героїв. Наразі тривають розмови з рідними загиблих, визначаються з матеріалом, з якого будуть виготовлені надгробні хрести.
«Ми через призму часу, через перебирання різних культур забули, що нам потрібно повертатися до того, що маємо», ‒ говорить Євген Бойко.
Могила воїна, добровольця Мар’яна Максиміва на Полі почесних поховань ‒ одна з останніх. Родичі кажуть, що хотіли б, щоб тіло їхньої рідної людини встигли повернути до того, як тут закінчились місця.
Ми вже якось так попали ще в число останніх, хто буде похований на цьому цвинтаріВолодимир Суряк
«Дуже хотіли б, щоб він тут лежав. Тут лежать мої побратими, його побратими. І хотіли б, щоб він, відповідно, лежав разом з ними на місці почесних поховань. Ми вже якось так попали ще, можна сказати, в число останніх, хто буде похований на цьому цвинтарі. Є вже нове місце для поховань», ‒ каже родич загиблого Володимир Суряк.
На Львівщині обговорюють проєкт Стратегії відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу на період до 2030 року. У цьому документі аналізують сучасні загрози, результати соціологічного дослідження, проведеного серед школярів, визначають пріоритети у питаннях меморіалізації та просвітництва. Розробляють регіональну Стратегію у рамках загальноукраїнської.
Прощання з фотографом і військовим Костянтином Гузенком
Форум