Бути українцем у Росії небезпечно: що сталося з діаспорою?

ЛЬВІВ – Визнавати себе українцем у Росії – небезпечно, за виконання патріотичних пісень чи висловлювання проукраїнської позиції – арешт. А всі громадські організації українців у Росії перебувають під повним контролем російської влади. За словами Валерія Семенка, голови організації «Об’єднання українців східної діаспори» (зареєстроване взамін ліквідованому в 2012 році «Об’єднанню українців Росії»), це квазі-українські маріонеткові організації, які існують на папері.

• Якою є ситуація з українцями в Росії?
• Чи втрачена для України українська діаспора у Росії?

Голова організації у Владивостоці В'ячеслав Бубнюк після ліквідації організації через суд виїхав у Європу, де отримав статус біженця. Заступник товариства «Дніпро» в Іркутську Андрій Зав'ялов, а також ще кілька активних українців покинули Росію і живуть у Канаді. Активістів українського походження в Росії ув'язнюють. Зокрема, Михайло Кригер отримав сім з половиною років ув’язнення. У залі суді він заспівав «Ой у лузі червона калина». За виконання українських патріотичних пісень у Росії переслідують і карають.

Валерій Семененко виїхав з Росії наприкінці 2023 року. В його помешканні провели обшук і залишатись йому було небезпечно. Він зареєстрував в Україні організацію «Об'єднання українців східної діаспори» взамін «Об'єднанню українців Росії», яке через російський суд було ліквідоване ще у 2012 році.

Хоча у Росії Валерій Семенко не живе, але стежить за подіями. Він розповів Радіо Свобода, що вдалося організувати кількох українців із російським громадянством, які 9 березня цього року вшанували день народження Тараса Шевченка і поклали квіти до його пам’ятника у Москві. Але активної української громади в Росії зараз немає, зазначає Валерій Семенко. Організації або ж закрилися самостійно, або ж їх ліквідувала російська влада, більшість рішенням суду.

З юридичною реєстрацією залишились організації українців у Санкт-Петербурзі і там зрідка російські громадяни українського походження збираються на якісь культурні заходи. Формально існують організації українців у Єкатеринбурзі й Татарстані.

«Якоїсь спільної діяльності всіх українських організацій у Росії давно немає. На місці ліквідованого «Об’єднання українців Росії» створили квазі-українські маріонеткові організації, які є на папері і абсолютно не діють. До повномасштабної війни намагалися мімікрувати, а зараз і цього нема. Повний контроль. Ще в Татарстані дозволяють українцям збиратись, там є приміщення.

У Тольятті був великий хор, який брав участь в урочистостях, але зараз відтіснили і нікуди не запрошують, повністю затерли, нівелювали. Якщо хтось говорить, що «я ‒ українець», то це пряма дорога до звільнення з роботи і заберуть все, що можна. Формально продовжує існувати організація «Зелений Клин», але і їхній хор ніде не запрошують виступати. Один з українських хорів перетворився у хор «Славяне».

В Єкатеринбурзі арештовано Олега Янчина, активіста, члена правління української автономії.

За те, що ви ‒ українець, ніхто не посадить, але якщо будете говоити і виступати, що ви ‒ українець, то вам це не минеться. У Росії навіть важко уявити, що можна говорити про те, хто такі українці, коли Україна з’явилась, що таке Київська Русь. Розвиток і поширення української культури, взагалі українства в Росії абсолютно приречені, й тому багато громадян українського походження виїхали з Росії. При існуючому порядку і режиму в Росії абсолютно немає жодних перспектив для розвитку українців у Росії.

Зараз займаємось проблемами українців із Росії, які виїхали з Росії і мають міграційні та інші проблеми в Україні, або хочуть виїхати і не можуть, бо немає українських віз і отримати неможливо», ‒ говорить Валерій Семененко, голова «Об'єднання українців східної діаспори».

Нищили системно

Згідно з дослідженням колишнього заступника товариства «Дніпро» в Іркутську Андрія Зав'ялова, який виїхав у Канаду, до 2010 року українська діаспора Росії вважалася найбільшою українською діаспорою у світі, але на сьогодні ситуація кардинально інша. Зрештою, це показав і перепис населення в 2021 році: 16,5 млн. осіб не зазначили свою етнічну приналежність (це 11,3 % від населення Росії). У 2021 році у Росії було зафіксовано близько 1,5 млн уродженців України (1,03 % від населення Росії), а у 2010 році це було майже 3 млн уродженців України (2,06 % від населення Росії).

Найбільше українців проживає на Слобожанщині, Кубані, Поволжі, в Сибіру. Війна Росії проти України стрімко зменшила кількість громадян Росії, які ідентифікують себе українцями.

Причин багато, це і активна асиміляція, тиск, переслідування українських організацій, шалений вплив насильницької ідеології «русского мира». Таку ситуацію Андрій Зав'ялов називає катастрофічною. Переважна більшість українців перебуває у змішаних парах (близько 80 %), їхні діти записані як росіяни, не ідентифікують себе з українцями взагалі, не знають української, ставляться до неї негативно, як і до України загалом.

Багато українців з України взагалі припинили спілкування і не підтримують стосунки зі своїми родичами в Росії, навіть близькими.

Втім, скільки людей, хто вважає себе українцем, володіє українською мовою, насправді живе в Росії на сьогодні ‒ невідомо.

Колишній український дипломат, який працював кілька років у Росії (попросив не називати прізвище з міркувань безпеки) наголосив Радіо Свобода, що українська діаспора у Росії втрачена для України.

Це відбулось не сьогодні, не вчора, а ще у 2010 році. Вже у 2014-му мати сподівання щодо української діаспори у Росії було марно, що вона зможе проводити акції на підтримку України чи виступати на її захист, наголошує він.

«Це було зроблено системно. Українські організації перебували у зоні уваги російських відповідних органів. І на першому етапі ті організації, які намагалися щось проводити в політичному плані чи громадському, були скасовані, заборонені, по надуманих справах розформовані. Залишалися лише культурні організації, які номінально були українські, але обмежувались лише художньою самодіяльністю на рівні фольклору, ностальгії у контексті, що «ми ‒ братські народи», «українці і росіяни ‒ схожі», «дуже добре два народи жили в СРСР», «нам треба дружити».

На керування цими організаціями ставили колишніх військових. Наприклад, у Санкт-Петербурзі і Калінінграді великі українські національні громади очолювали офіцери запасу, які були вихідцями з України, але свого часу проходили службу в лавах радянської армії, звільнились, залишились жити в Росії. Тобто, за суттю вони вже росіяни, але за формальними ознаками їх можна було видавати за українців. Через таких людей був встановлений контроль за тими, хто залишався українцями. Через таких людей проштовхували ідеї «русского мир», українських національних формувань», ‒ розповів колишній український дипломат у Росії.

За його словами, українська мова була лише мовою заходу. У побуті, тобто вдома, вона не підтримувалась.

«О 18-й годині «включили» українську мову, а о 20-й, коли завершився захід, українську мову «відключили». Не було мови про українські школи. Бо вважали, що це ‒ неперспективно. Українська сприймалась, як «хобі», але не життєва мета володіти нею.

Були поодинокі люди в організаціях, які справді себе ідентифікували українцями, вболівали за українське питання, за Україну. Їм навіть давали можливість десь виступити, висловити думку, але це був голос у пустелі в 2010 році і раніше, радше спрямовано на Україну, а не на Росію чи українську площину у Росії. Не дуже позитивна річ, певною мірою, ці організації, які залишалися, намагалися якесь отримати фінансування від України. Такий був розрахунок», ‒ каже експерт.

У 2018–2019 роках, за його словами, у Росії піднявся бум з тих, які формально були громадянами України (тому що, відповідно до Закону про громадянство, всі, хто офіційно проживав на території України, автоматично отримали українське громадянство). На це раніше вони не звертали увагу, але у Росії робили кар’єру в державних структурах. А українське громадянство перешкоджало їм у посаді, високій зарплаті.

«І у 2018–2019-х був бум з охочих у Росії припинити українське громадянство. Черги в українські посольство і консульства, тому що кадрові органи вказували їм, що вони залишались громадянами України», ‒ наголосив співрозмовник.

Співпраця

У 2014 році Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) Університету «Львівська політехніка» видав довідник «Громадські організації українців Росії», їх список, з вказаними контактними даними зайняв понад 60 сторінок. Це свідчить про те, що громадян Росії українського походження у точ час була велика кількість.

Вже у грудні 2021 року МІОК провів останній онлайн-захід з поодинокими представниками українських організацій Росії.

«Після 2014 року вже було зрозуміло, що для українців небезпечно приїжджати з Росії в Україну і говорити відкрито. Тому ми придумали проєкт закамуфльований «Українці східної діаспори. Спільномова», де ми запросили українців з Росії онлайн. МІОК системно займався українцями в Росії, але не вистачало людського ресурсу. Зрештою, це нікого не цікавило, що відбувалося з українцями Росії. Зокрема, вбивства діячів, закриття української бібліотеки у Москві, знищення федеральної Національно-культурної автономії українців і єдиної всеукраїнської громадської організації «Об'єднання українців Росії». У Владивостоку вбили керівника українського хору «Горлиця», потім голову тульської організації «Батьківська стріха», цей список довгий. Це був тест на реакцію, в самій Росії, в Україні, у світі. Але реакції не було на продуману політику руйнування українського руху в Росії.

У самому середовищі українських організацій в Росії не було довіри один до одного, були підозри, що хтось агент ФСБ. Ми співпрацювали з тими, кому довіряли. Це була прекрасна група українців, куди входив Тарас Дудко, це племінник Олександра Довженка. Нині пан Тарас уже покійний. Західна українська діаспора має свої традиції, тяглість і нові українці, які туди приїжджали, мали у кого вчитися. Там працювали інституції. А ось українці Росії мусіли самі собі давати раду і їм було дуже тяжко», ‒ говорить Ірина Ключковська, директорка МІОК.

Міграція, асиміляція, знищення

Українці у Росії живуть протягом століть, розкидані по різних регіонах. У прикордонних регіонах жило корінне населення, формували колонії поселень ‒ «клини», які стали місцями проживання.

Хвилі міграції українців на схід були у різний період і неодноманітні.

Для прикладу у XVII–XVIII століттях це була «міграція мізків». 25 січня 1721 року московський цар Петро І скасував патріарший сан у Російській православній церкві, запровадивши «Святійший урядуючий синод». Восени того ж 1721 року Петро І став російським імператором. Реформу Петрові І допомагали втілювати його близькі спільники ‒ галичанин Стефан Яворський і киянин Феофан Прокопович, ректор Києво-Могилянської академії ( 1710–1716).

Початок сільськогосподарської міграції, масового переселення українських селян припадає на кінець ХІХ-початок ХХ століть і воно було пов’язане, зокрема, з будівництвом Транссибірської магістралі. Заселявся Західний Сибір і Східний.

Дослідники пишуть, про український Сибір як масове явище і туди виїхало понад пів мільйона переселенців. Тоді виникли українські колонії, які називали клинами:

• Зелений Клин на Далекому Сході (сучасні Амурська область, Приморський і Хабаровський краї)
• Сірий Клин у Сибіру та Туркестані (сучасні Омська, Новосибірська області, Алтайський край, а також північні регіони Казахстану)
• Жовтий Клин у Надволжі (Оренбурзька, Саратовська, Волгоградська, Ульяновська, Пензенська області Башкортостан, а також західні регіони Казахстану )
• Малиновий Клин на Кубані (Краснодарський і Ставропольський краї, Ростовська область, Адигея, Карачаєво-Черкесія, Кабардино-Балкарія)

Цікаво, що на Зеленому Клині на початку XX століття українці становили до 60–80% населення. І після революції 1917 року навіть була спроба створити Українську Далекосхідну Республіку, проте її ліквідували більшовики.

У роки Першої світової війни у Сибір переїхали значна частина українці з Холмщини і Волині, які втікали від фронту.

Тоді українці утворювали чисельні українські товариства.

Наступна хвиля міграції була примусова і трудова у ХХ столітті. А це розкуркулення українців, депортації, ГУЛАГ. Так зване освоєння цілини, робота на нафтогазових родовищах Тюмені та Півночі.

У всіх російських регіонах відбувалася швидка асиміляція українського населення, яке втратило українську мову, російська імперія поглинула українську ідентичність, ліквідувала українські школи, маргіналізувала українську культуру до рівня «шароварного фольклору», в намаганні перетворити українця на «малороса».

Насильство триває

У час повномасштабної війни Росія продовжує стирати українську ідентичність вже українських дітей, яких вона незаконно переміщує з тимчасово окупованих територій України.

За даними української влади, з початку повномасштабної війни Росії проти України, країна-агресор депортувала або перемістила на свою територію майже 20 000 українських дітей (підтверджені випадки), включаючи сиріт і вихованців дитячих закладів різного типу. Міжнародна комісія ООН кваліфікувала це як злочин проти людяності. Росія стверджує, що вивезла українських дітей, рятуючи їх від бойових дій.

Міжнародна комісія ООН опублікувала новий звіт, у якому детально описує результати розслідування за 2025 рік, що стосуються нелегального переміщення Росією українських дітей та насильницького зникнення їх на окупованих територіях України, і того, як в Росії намагаються змінити ідентичність вивезених неповнолітніх. За твердженням Міжнародної комісії ООН, депортація українських дітей є злочином проти людяності.

Російська влада свідомо не розкриває інформацію про місце перебування дітей, розподіляє їх до дитячих будинків, віддає до прийомних сімей, у деяких випадках дітей всиновлюють російські сім’ї, незважаючи на те, що діти мають рідних в Україні. Депортованим і переміщеним українським дітям видають російське громадянство та розміщують їх на порталах для усиновлення. Всі ці дії мають систематичний характер, є частиною ширшої скоординованої політики, а відповідальність за них несуть російські чиновники всіх рівнів, включаючи очільника РФ Володимира Путіна.

Російська влада відкидає звинувачення в депортації і стверджує, що «евакуювала» дітей з огляду на бойові дії.

У комісії ООН кажуть, що під час війни евакуація є допустимою, проте вона має бути тимчасовою, а діти мають бути повернуті на батьківщину якнайшвидше.

Завдяки зусиллям України та посередників на батьківщину вдалося повернути лише близько 2 000 дітей, про що повідомив 17 лютого 2026 року президент України.

У дослідженні Єльського університету (США) Yale Humanitarian Research Lab зібрана інформація про щонайменше 43 заклади в РФ та окупованому Криму, де українських дітей піддають ідеологічній обробці та «інтеграції» в російське суспільство, намагаючись змінити їхню ідентичність.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Українську Кубань брутально русифікували»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Український Таганріг. У 1926 році українці становили понад 70 відсотків населення Таганрозького округу