Коли влітку 2019 року Володимир Зеленський приїхав до Брюсселя в рамках своєї першої закордонної поїздки як новообраний президент України, чиновники Європейського союзу не були впевнені, що робити.
Зеленський, новачок у політиці, виглядав знервованим у спілкуванні зі ЗМІ, і так чи інакше тоді особливо не було що обговорювати, бо ЄС і сам тоді був у процесі зміни власного керівництва.
Але пройшло 16 місяців, і справедливо буде сказати, що все змінилося.
Під час свого другого візиту до столиці ЄС Зеленський почувався більш впевнено і відчував можливість похвалитися кількома важливими результатами після повернення додому.
Але, як це завжди буває у відносинах між ЄС та Україною, над горизонтом збираються хмари.
Почати варто з хороших речей, які український президент отримав від щорічного саміту Україна – ЄС, адже їх було досить багато – починаючи з враження, яке справив колишній комік.
Я розмовляв із кількома людьми, присутніми під час заходу. Вони розказали, що атмосфера була «приємною», лунали навіть жарти, а учасники явно раділи можливості проведення особистих зустрічей після перерви у пів року, коли зустрічі здебільшого проходили через відеоконференцїї через пандемію COVID-19. Але було зрозуміло, що Зеленський виглядав в очах своїх європейських співрозмовників як людина, якій можна довіряти, і що тепер вони бачать у ньому людину, яка може виконувати обіцянки.
Гарний настрій продовжувався і під час спільної прес-конференції як із президентом Європейської ради Шарлем Мішелем, так і з керівником дипломатії ЄС Жозепом Боррелем, які прагнули публічно похвалити роботу Зеленського. Вони наголосили на тому, що вони назвали прогресом у децентралізації, запуском Вищого антикорупційного суду і реформах у виборчій, земельній і банківських сферах.
Боррель не став наполягати на своїй досить суперечливій заяві, яку він зробив у своєму блозі після візиту в Україну наприкінці вересня про те, що «ЄС – це не банкомат» (із тексту блогу її невдовзі вилучили – ред.), а після саміту була оголошена довга і досить детальна спільно узгоджена заява.
Той факт, що наприкінці взагалі була заява, вже само по собі було прогресом. Раніше Угорщина часто блокувала такий документ через двосторонню суперечку з Києвом через угорську меншину в Україні.
Цього разу заява була ухвалена без клопоту, і вона містила досить багато. По-перше, вона «визнала європейські прагнення України та привітала її європейський вибір» – не так давно це речення нервувало деякі держави-члени ЄС.
Документ також відкинув спекуляції щодо втрати Україною своєї заповітної лібералізації візового режиму з ЄС через відсутність реформ. «Ми привітали продовження успішної імплементації безвізового режиму для громадян України. Ми наголосили на важливості продовжувати виконувати критерії лібералізації візового режиму та пришвидшувати відповідні зусилля щодо реформ», – стверджується в документі.
Але це ще не все. Сторони також підтвердили зобов’язання укласти Угоду про спільний авіаційний простір у найближчу можливу дату. Спільний авіаційний простір, який затримується через двосторонню суперечку між Великобританією й Іспанією щодо аеропорту Гібралтару, нарешті повинен бути укладений на початку наступного року.
Із боку ЄС є обіцянки, а з боку Києва – готовність до більшого наближення українського законодавства до європейського щодо деяких провідних проєктів Брюсселя, як-то Європейської «зеленої угоди» і Цифрової програми для Європи. А 2021 року має відбутися перегляд Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, що може сприяти розширенню числа сфер для тісної співпраці. І, що ще важливіше, розпочалась попередня оцінка готовності України до Угоди про оцінку відповідності і прийнятності промислової продукції (ACAA).
Так, угода ACAA звучить дуже бюрократично, але може бути важливою. По суті, це така собі «візова лібералізація для українських промислових товарів», що означає, що вони будуть відповідати усім галузевим нормам ЄС у майбутньому. ЄС має таку угоду лише з Ізраїлем, і на її укладення з Україною підуть роки, але це може стати значним кроком на шляху наближення країни до блоку, якщо її реалізують.
І тим не менш, за добрими словами і конкретними пропозиціями щодо спільних дій криється занепокоєння ЄС. У спільній заяві йдеться про те, що ЄС і Україна «домовилися про важливість прискорення та посилення зусиль щодо реформ, зокрема судової влади (включаючи реформування Вищої ради правосуддя та незалежного добору добросовісних суддів) та боротьби з корупцією, забезпечуючи сильні й незалежні антикорупційні інституції». Це може здатися заспокійливим, але в приватних розмовах посадовці ЄС висловлюють занепокоєння з приводу відступу від деяких реформ, щодо «Приватбанку», керівництва Національного антикорупційного бюро і незалежності Національного банку.
У першому проєкті спільної заяви обидві сторони вітали перший із двох траншів макрофінансової допомоги ЄС Україні на 600 мільйонів євро для боротьби з економічними труднощами, спричиненими COVID-19. Потім це прибрали, коли стало ясно, що Міжнародний валютний фонд, чиїх вказівок Брюссель уважно дотримується перед написанням будь-яких чеків, не надто задоволений питанням Національного банку й антикорупційними зусиллями. У серпні Європейський аудиторський суд (ECA), який перевіряє витрати блоку, розпочав аудит, що вивчає «велику корупцію в Україні», де буде перевірена більшість із 15 мільярдів євро, які Брюссель дав своєму східному сусідові з 2014 року. Поки що інформація, що надходять від ECA, не надто обнадійлива.
Наразі відносини між ЄС і Україною перебувають у досить сонячному місці. Але візьміть із собою парасольку про всяк випадок.
Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
