ВАШИНГТОН – Іран використовує тактику затягування часу як стратегію в переговорах щодо припинення ударів США та Ізраїлю, які значно послабили військові можливості Тегерана, на тлі подальшого нарощування американських сил на Близькому Сході, заявив у інтерв’ю Радіо Свобода генерал армії США у відставці Джозеф Вотел. Він очолював Центральне командування США у 2016–2019 роках.
Вотел окреслив ризики ескалації конфлікту та попередив, що без політичного врегулювання, яке унеможливлює блокування Іраном Ормузької протоки, для забезпечення відкритості цього ключового транзитного маршруту нафти та газу може знадобитися тривала міжнародна військова присутність.
Радіо Свобода поспілкувалося із генералом Вотелем.
Генерал армії США у відставці Джозеф Вотел
– Сполучені Штати оголосили паузу до 6 квітня після погроз завдати ударів по енергетичній інфраструктурі Ірану, що дає більше часу для переговорів. Водночас Іран пропускає судна через Ормузьку протоку. Чи вважаєте ви це ознакою того, що Тегеран прагне укласти угоду, чи він діє у власних інтересах?
– Ми знаємо, що Іран має історію спроб затягувати, затягувати й ще раз затягувати переговори, намагаючись тягнути час. Тож, безумовно, я вважаю, що це одна з тактик, яку вони вже випробовували, тому, з одного боку, ми маємо це враховувати.
По-друге, стосовно самих переговорів, я не впевнений, наскільки далеко ми фактично просунулися.
Думаю, наразі ми, ймовірно, залучаємо треті сторони для допомоги в переговорах. Знаю, що пакистанська сторона активізувалася і намагалася сприяти цьому процесу. Тож потрібно трохи часу, щоб дійти до змістовного діалогу.
Можливо, це поєднання обох факторів: іранці намагаються вводити нас в оману, але водночас адміністрація усвідомлює, що для організації таких переговорів, справді змістовних переговорів, потрібен певний час, аби ми могли рухатися до завершення конфлікту.
Член Червоного Півмісяця перебуває на місці удару в Тегерані, Іран, 28 березня 2026 року
– Водночас Сполучені Штати збільшують свою військову присутність у регіоні. Чи свідчить це нарощування про щось більше, ніж просто переговорну тактику?
– Передусім слід розуміти, що частиною мети цього розгортання військ є сигнал іранцям.
Йдеться також про те, щоб забезпечити максимальну кількість варіантів для наших військових і цивільних керівників, щоб у разі ухвалення президентом США певного рішення у нього був широкий спектр сил, на основі яких військове командування зможе розробити можливі варіанти дій і підходи, які він може схвалити.
Ці два аспекти – надсилання сигналів та забезпечення гнучкості – є надзвичайно важливими.
І, на мою думку, це, ймовірно, найголовніше, чим ці війська займаються зараз. Звісно, вони можуть виконувати й інші завдання, наприклад, щодо острова Харк або здійснювати інші операції. Але саме передача сигналів та здатність надати керівництву широкий вибір варіантів – це дві ключові задачі наразі.
– Адміністрація заявила, що хоче забезпечити відкритість Ормузької протоки. З військової точки зору, що це фактично означатиме? Чи обов’язково це буде завданням американських збройних сил, чи Ізраїль також відіграватиме безпосередню роль у такій операції? Як можуть виглядати такі наземні операції?
–Я не знаю, чи готові до цього ізраїльські збройні сили. Безумовно, Сполучені Штати намагаються це зробити.
Однією з тем, про які йдуть розмови, є висадка та встановлення контролю над островом Харк. І, думаю, метою цього було б убезпечення нафтової інфраструктури та гарантія того, що вона перебуватиме під контролем США. Це могло б стати козирем у переговорах з іранським режимом.
Це означало б, що ми взяли б один із розгорнутих підрозділів, чи то морську піхоту, чи то сухопутні війська, і розгорнули б його на острові, забезпечуючи його утримання та захист, а також гарантуючи, що він зможе залишатися там, поки ми продовжуватимемо операції.
Це дало б нам контроль над основним пунктом експорту нафти, на який покладаються іранці. Це може змусити їх вжити заходів.
Звісно, це може спровокувати відповідь з боку Ірану, і, ймовірно, так і буде, тож ми маємо бути до цього готові. Але, на мою думку, саме так це могло б виглядати.
Карта Ормузької протоки, ілюстрація
– Державний секретар Марко Рубіо припустив, що цього можна досягти без застосування наземних військ. Ви згодні?
– Наземні війська відіграють у цьому важливу роль, незалежно від того, яке рішення ми ухвалимо. Вони будуть критично необхідними, якщо не для захоплення цього острова, то як сили швидкого реагування, готові оперативно реагувати на розвиток подій.
Ми вже супроводжували судна через Ормузьку протоку без військових підрозділів, ще у 1980-х роках. Але тоді загрози були іншими. Іран не мав тих можливостей, які має зараз.
Тож характер загроз, які сьогодні несе Іран, підвищує ймовірність необхідності певної присутності наземних військ.
Стосовно того, як це виглядатиме і чим завершиться, я вважаю, що є три основні цілі.
- По-перше, режим, який фактично «знешкоджено», не матиме колишніх можливостей і не зможе загрожувати своїм сусідам.
- По-друге, його військові спроможності мають бути ослаблені до такого рівня, щоб їх неможливо було ефективно застосовувати за межами країни; це стосується ракет, безпілотників, військово-морських сил Ірану, флоту Корпусу вартових ісламської революції, а також здатності перекривати Ормузьку протоку чи покладатися на проксі-сили.
- І по-третє, ми маємо переконатися, що в них немає жодної можливості створити ядерну зброю. Це передбачає не лише знищення інфраструктури, а й встановлення відповідального контролю над високозбагаченим ураном, який вони вже виробили.
– Під час своєї нещодавньої поїздки до Європи Марко Рубіо обговорив із союзниками з Групи семи необхідність можливого довгострокового міжнародного патрулювання в Ормузькій протоці. Навіть якщо активні бойові дії припиняться, чи означає це, що США та їхнім партнерам варто очікувати тривалої військової присутності в регіоні?
– Я однозначно вважаю, що так. Якщо ми відкриємо Ормузьку протоку і не матимемо якогось політичного врегулювання війни, то нам доведеться займатися цим протягом тривалого часу, і ми маємо бути до цього готові.
Саме тому партнери по коаліції та міжнародні партнери відіграватимуть вирішальну роль у забезпеченні стабільності в довгостроковій перспективі. Без політичного врегулювання нам доведеться утримувати цю ситуацію стільки, скільки зможемо.
– А як щодо керівництва Ірану? У Вашингтоні дедалі частіше обговорюють можливих співрозмовників серед чинного керівництва Ірану, зокрема спікера парламенту Мохаммада Багера Галібафа. Чи значить це, що США готуються взаємодіяти з окремими представниками чинного режиму, а не прагнуть його заміни?
– Ймовірно, і це те, що уряд США починає усвідомлювати – що певна форма чинного режиму залишиться при владі.
Ми сподіваємося, що з’явиться лідер, який продемонструє рівень прагматизму, з яким ми зможемо працювати, щоб рухати ситуацію в більш позитивному напрямку та припинити бойові дії.
Мене турбує те, що керівництво Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), схоже, має дуже значний вплив, а це означає, що в уряді все ще є чимало прихильників жорсткого курсу. Це може ускладнити ситуацію.
Також важливо розуміти, що наразі немає жодної очевидної опозиційної сили, готової перебрати владу. Режим є режимом, і нам доведеться мати з ним справу в подальшому.
Прихильники хуситів вийшли на акцію солідарності з Іраном у столиці Ємену, Сані, 27 березня 2026 року
– Як впливають на ситуацію підтримувані Іраном угруповання, такі як хусити?
– Хусити можуть стати проблемою. Вони мають значний потенціал, і хоча діяло перемир’я, схоже, вони вживали заходів, які можуть дозволити їм створити серйозні проблеми.
Вони викликають значне занепокоєння. Шиїтські збройні угруповання в таких країнах, як Ірак, також можуть бути проблемою, але з ними можуть впоратися збройні сили приймаючої країни за певної підтримки з боку США.
Хусити викликають більше занепокоєння, оскільки мають значно ширші можливості, ніж багато інших шиїтських угруповань.
– З’являється дедалі більше повідомлень про те, що Москва не лише надає Ірану розвідувальні дані, включно, можливо, з інформацією для наведення ударів, а й ділиться технологіями безпілотників та бойовими тактиками, відпрацьованими під час війни в Україні. Наскільки значною є така підтримка і як вона впливає на перебіг і складність конфлікту?
– Це велика проблема, і Сполучені Штати безумовно повинні порушити це питання перед росіянами. Якщо вони надають інформацію для наведення ударів або засоби, які затягують цей конфлікт, це має припинитися.
Це доведеться робити дипломатичним шляхом. Ми маємо чинити тиск на росіян, щоб вони це припинили, адже це може затягнути конфлікт і ще більше ускладнити досягнення того, що ми вже розпочали.