«Єдиний шанс для поколінь». Іран назавжди зміниться чи режим просто ослабне?

ВАШИНГТОН – Війна з Іраном входить у нову нестабільну фазу. Американські аналітики вважають, що Ісламська Республіка стикається з багатьма кризами одразу, небаченими з часу її заснування у 1979 році: смертю верховного лідера Алі Хаменеї на тлі тривалої повітряної кампанії США та Ізраїлю, а також можливістю внутрішніх заворушень, які можуть змінити політичний устрій в країні.

Алі Хаменеї, який правив 36 років, був другим верховним лідером Ісламської Республіки, змінивши Рухоллу Хомейні у 1989 році. До його смерті наступника публічно не призначали. Було повідомлення агентства Reuters у 2015 році, що вибір зроблений. Але його обіцяли не розголошувати.

Оголошуючи про операцію США, президент Дональд Трамп заявив іранцям, що уряд «буде вашим, щоб його взяти», назвавши цей момент потенційно «вашим єдиним шансом для поколінь». Але що це означає? І як далеко готовий зайти Вашингтон?

Massive explosions were reported at several locations in northwestern Tehran on Monday evening, March 2,

Зміна «рівняння»

За словами старшого віцепрезидента Американської ради з зовнішньої політики Ілана Бермана, адміністрація Трампа не прагне зміни режиму на кшталт того, що відбувалося в Іраку чи Афганістані. Цей сценарій передбачав тривалі післявоєнні зусилля з розбудови державних інституцій.

«Адміністрація не має бажання міняти режим шляхом, який ми спостерігали в Іраку та Афганістані», – сказав Берман Радіо Свобода 1 березня, зазначивши, що нинішні посадовці США з пересторогою ставляться до затяжних проєктів державотворення та дестабілізуючих наслідків, які виникли після обох конфліктів – в Іраку й Афганістані.

Натомість, коли адміністрація говорить про «зміну режиму», за словами Бермана, йдеться про щось вужче й швидше – потенційно про швидку зміну на верхівці системи для полегшення переговорів, подібно, за задумом, до дій США у Венесуелі, що призвели до повалення та швидкого захоплення президента Ніколаса Мадуро в січні.

Президент Венесуели Ніколас Мадуро у супроводі агентів DEA в штаб-квартирі Управління боротьби з наркотиками США в Нью-Йорку, 3 січня 2026 року. Скриншот з відео, оприлюдненого Rapid Response 47 – офіційного облікового запису Білого дому

Водночас Берман, який також є членом ради директорів Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода, вказав на нерівномірність досвіду Вашингтона у взаємодії з іранською опозицією. Протягом останніх двох десятиліть кілька груп у вигнанні та діаспорі намагалися переконати американських політиків, що саме вони представляють майбутнє Ірану. Однак вони часто були розділеними й вороже налаштованими одна до одної.

Під час першого президентського терміну Трампа колишній держсекретар США Майк Помпео та спецпредставник Браян Гук намагалися сприяти більшій єдності серед опозиційних діячів, але Берман каже про безрезультативність цих зусиль. Це викликало скептицизм у частини адміністрації щодо значної опори на організовані опозиційні рухи.

Цей досвід певним чином пояснює нещодавні заяви Трампа, додав він, у яких президент США закликав іранців перебрати владу у своїй країні.

«Америка не може бути більш іранською, ніж самі іранці», – сказав Берман. На його думку, Вашингтон намагається «пом’якшити ціль» – послабити верхівку режиму, водночас даючи зрозуміти, що саме іранці мають вирішити, чи скористатися цією можливістю.

США та Ізраїль атакували Іран, Тегеран ударив у відповідь. Що відомо?

Нещодавні удари не лише призвели до загибелі верховного лідера, а й були спрямовані проти високопоставлених військових посадовців та представників духівництва в лінії наступництва. Берман назвав це показовим. На його думку, це вказує на стратегію обмеження здатності режиму консолідувати владу, залишаючи простір для внутрішніх змін.

«Чим більше обмежені високопосадовці, тим вищі шанси, що іранці зможуть взяти ситуацію у свої руки, – сказав він. – Можливо, цього не станеться, але, як я розумію, план адміністрації полягає в тому, щоб створити таку можливість».

Якщо цією можливістю не скористаються, Берман зазначив, що особисто вважатиме це втраченою нагодою. Водночас він наголосив, що обіцянку Трампа про те, що «допомога вже в дорозі», не слід тлумачити як зобов’язання повністю демонтувати Ісламську Республіку.

«Він не мав на увазі, що збирається ліквідувати режим і просто усунути Ісламську Республіку з усіма її складовими», – сказав Берман. Натомість мета полягає у перезавантаженні балансу сил. «А що буде далі – насправді залежить від самих іранців».

Подальша доля Ірану залежить і від того, хто замінить Алі Хаменеї, вважає колишній директор ЦРУ й командувач американськими силами в Іраку й Афганістані Девід Петреус.

«Поки ми не дізнаємося, хто стане новим верховним лідером і чи буде він прагматиком або ж таким самим жорстким ідеологом, як двоє його попередників, оцінити ситуацію складно», – зауважив в інтерв’ю Радіо Свобода Петреус.

Генерал Девід Петреус, колишній командувач Міжнародних сил сприяння безпеці США в Афганістані. Берлін, Німеччина, 19 липня 2011 року

Питання наступництва під час війни

Цю невизначеність посилює безпрецедентний момент смерті Алі Хаменеї. Виступаючи на спеціальному брифінгу, організованому Інститутом Близького Сходу, аналітик з питань Ірану Алекс Ватанка назвав цей момент переломним.

«Це лише другий випадок з 1979 року, коли Ісламська Республіка стикається з питанням наступництва керівництва», – сказав він. Перший стався після смерті Хомейні у 1989 році – в мирні часи для Ірану. Тоді такі впливові політичні фігури, як колишній президент Акбар Хашемі Рафсанджані, допомогли організувати контрольований перехід влади.

«Жодної з цих умов сьогодні не існує», – зазначив Ватанка. Іран перебуває у стані війни, громадське невдоволення тліє під поверхнею, і немає очевидного політичного посередника, здатного за лаштунками забезпечити консенсус.

У Тегерані сформовано тимчасову раду керівництва, до якої входять президент Масуд Пезешкіан, а також високопоставлені представники духівництва й судової системи. Публічно посадовці демонструють наступність і непохитність, подаючи конфлікт як «не війну проти режиму, а війну проти Ірану», сказав Ватанка.

Президент Ірану Масуд Пезешкіан йде 12 липня 2024 року за верховним лідером аятолою Алі Хаменеї під час релігійної траурної церемонії в Тегерані

Однак за цією риторикою приховується глибока невизначеність. «Фундаментальне питання, – зазначив він, – в тому, як керівництво розцінює наміри США».

Якщо іранські лідери дійдуть висновку, що Вашингтон налаштований на довготривалу зміну режиму, вони можуть шукати шлях для виходу з ситуації. Якщо ж вони повірять, що Трамп обмежиться лише точковими ударами, то можуть вирішити, що відповідь і витривалість дозволять пережити американську рішучість.

Ватанка також звернув увагу на те, що він назвав потенційно показовим розвитком подій: повідомлення про вбивство колишнього президента Махмуда Ахмадінежада.

Ахмадінежад більше не відігравав центральної політичної ролі, зазначив Ватанка, що породжує питання, чи відображає його усунення ширшу політичну стратегію, спрямовану на формування післявоєнного керівництва Ірану. «Якщо існує список, – припустив він, – то він може бути не суто військовим».

Наразі, за словами Ватанки, він не бачить чітких ознак розпаду режиму. Однак умови суттєво відрізняються від попередніх хвиль протестів. За умов активної участі сил США та Ізраїлю здатність Тегерана придушувати масштабні протести може бути, на відміну від попередніх разів, обмеженою.

Шиїтські мусульмани несуть труни протестувальників, які загинули під час демонстрації біля консульства США в Карачі, Пакистан, 1 березня 2026 року після смерті верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї

«Якщо люди вийдуть на вулиці, – сказав він, – цього разу режиму доведеться одночасно справлятися і з внутрішнім невдоволенням, і з зовнішньою війною».

Генерал Девід Петреус вважає, що США можуть вести діалог із нинішнім керівництвом Ірану як «переможці з переможеними».

«У них (іранців, – ред.) практично не залишилося суттєвих засобів протиповітряної чи протиракетної оборони. Це має бути здебільшого одностороння розмова: ви більше не збагачуєте уран, ви не відновлюєте й не нарощуєте свої ракетні сили і ви припиняєте підтримку смертоносних проксі-угруповань у регіоні, які вбили тисячі американців, ізраїльтян і арабів у країнах Перської затоки. Саме так мають проходити ці так звані переговори», – вважає Петреус.

«Бій пожеж» у повітрі

На військовому фронті відставний генерал-майор Корпусу морської піхоти США Скотт Бенедикт охарактеризував конфлікт не як маневрену війну, а як високоінтенсивний обмін ударами на великій відстані.

Сполучені Штати розгорнули значні військово-морські сили в регіоні, включно з двома авіаносцями – рідкісною концентрацією потужностей. Хоча загальна чисельність військ може не бути безпрецедентною, з історичної точки зору, за словами Бенедикта, морське нарощування є одним із найбільших за останні роки.

Бенедикт оцінив, що перші удари успішно послабили іранську систему командування та управління, а також протиповітряну оборону, знизивши те, що він назвав «порогом входу» для подальших операцій. Удари по високопоставлених керівниках удень, на його думку, ймовірно, порушили цикл ухвалення рішень в Ірані.

Водночас Іран зберігає значний потенціал для відповіді за допомогою балістичних ракет, крилатих ракет і безпілотників. Оборонні операції в усьому регіоні Перської затоки залишаються складними й тривають.

«Іран не має потужних повітряних сил, – сказав Бенедикт, – але має значну здатність завдати удару у відповідь».

Поки що регіональні проксі-сили, як-от «Хезболла» та хусити, не вступили у конфлікт у значному масштабі – розвиток подій, який, за словами Бенедикта, міг би стати «переломним моментом», якщо це станеться.

Щодо тривалості кампанії, Бенедикт застеріг, що відповідь зрештою залежить від політичного керівництва. Водночас у військовому плані, за його словами, американські планувальники, ймовірно, мають у регіоні достатньо боєприпасів для виконання найближчих завдань.

«У міру знищення цілей високого рівня, – пояснив він, – можна переходити до більш доступних боєприпасів. Але ширша глобальна ситуація з озброєннями – це питання, яким політикам доведеться керувати дуже обережно».

Ракети помічені в небі над Дохою, Катар, 3 березня 2026 року

Регіональні й глобальні наслідки

Ілан Берман наголосив, що криза, яка розгортається, виходить за межі двостороннього протистояння між США та Іраном. Нещодавні спроби Ірану розширити конфлікт – зокрема дії, спрямовані проти Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів та країн Перської затоки, – можуть мати зворотний ефект, вважає він, посилюючи сприйняття Тегерана як непередбачуваного й небезпечного сусіда.

На його думку, власні дії Ірану можуть сприяти консолідації ширшої антиіранської коаліції в регіоні, ускладнюючи будь-які спроби решти керівництва стабілізувати ситуацію.

Зрештою, аналітики погоджуються, що наступний етап залежить менше від військових можливостей, ніж від політичних рішень – у Тегерані, у Вашингтоні та, потенційно, на вулицях Ірану.

«Вони не визначають наперед, яким буде результат, – сказав Берман про підхід США. – Вони намагаються докорінно перезавантажити правила гри».

Чи призведе це перезавантаження до реформ, закручування гайок чи ширшої війни, може залежати від того, як у найближчі дні відреагують лідери Ірану – і його народ.

Наслідки ударів Ізраїлю по іранському місту Сенендедж. Скриншот із відео

Генерал Петреус вважає, що перезавантаження в Ірані можливе, якщо його підтримають елементи «усередині самого режиму, які мають монополію на військову силу й керівництво, здатне відколоти частину представників режиму та згуртувати народ».

«Базовий сценарій полягає в тому, що режим буде дуже побитий, знекровлений і ослаблений, але достатньо згуртований, щоб вижити – вижити з величезними втратами, руйнуваннями та шкодою», – зауважив Петреус.

Завдання США, на думку колишнього директора ЦРУ, нині полягає в зменшенні здатності Ірану до відновлення своїх найнебезпечніших спроможностей: не лише ракет і безпілотників, а і виробничих потужностей, і військово-морських суден, здатних дестабілізувати ситуацію в Перській затоці.

«У довгостроковій перспективі метою має бути Іран, який більше не становить навіть віддалено такої загрози, не може збагачувати уран, не має ракет і не підтримує проксі-угруповання. Якщо він не погодиться, Ізраїлю та/або США, можливо, доведеться знову продемонструвати військові можливості», – підсумував генерал Петреус.