Літня жінка ледь не загинула від російського FPV, йдучи пішки з Костянтинівки Донецької області. Вона два тижні пролежала наодинці поранена у покинутій хаті. Але вибралась.
Родини з дітьми евакуюються під стрілянину по російських дронах. Вантажать килими, мотоцикл і стару «пралку».
А поїздка центром міста, нещодавно ще тиловим, стала пересуванням по «кілзоні», де розслабитися неможливо.
Так минуло лише пів дня, які Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) провели зі співробітниками гуманітарної місії «Проліска» на Донеччині. Райони Дружківки і, тим паче, Костянтинівки, стали вкрай небезпечними, пересуватися – виклик. Розповідаємо, як там тепер.
Евакуаційний день починаємо з поїздки у броньованому бусі – зважаючи на те, що російські БпЛА атакують цивільний транспорт у всіх містах Донеччини, які лишаються під контролем України, це додає оптимізму.
Людмилу Леонідівну, яка пішки вийшла з Костянтинівки, забираємо у одній з лікарень Дружківки. Євген Ткачов, представник гуманітарної місії «Проліска» в Донецькій області, під руку виводить змучену жінку з приміщення і допомагає сісти в бронеавтомобіль.
Людмила Леонідівна пішки вийшла з Костянтинівки і була поранена російським дроном
Після приїзду до Краматорська маємо нагоду коротко поспілкуватися та почути історію виходу з міста, де точаться вуличні бої.
Втеча з Костянтинівки і дрон у голову
Людмилі Леонідівні – 72 роки. Вона жила у центрі Костянтинівки, на бульварі Космонавтів. Має освіту фармацевта, працювала в аптеці.
«Зараз мого дому вже немає: дев’ятиповерхівка повністю розбита і згоріла», – ділиться жінка.
Вона відмовлялася від евакуації та виживала під обстрілами військ РФ, бо сподівалася на мирні переговори.
Харчувалася консервами з гуманітарної допомоги, питну воду брала у «пункті незламності».
Крайні дні перед виходом Людмила Леонідівна переховувалася у підвалі разом з трьома жителями міста. Однак вони, каже жінка, пішли перевірити стан свого житла в іншому районі – і всі загинули.
«Я лишилася сама і вирішила виходити. І в мене з’явилися попутниці, яким теж треба було виходити: у однієї з них син загинув. Сама я через цукровий діабет не могла нормально ходити. То вони мене везли на каталці», – переповідає жителька Костянтинівки.
Троє жінок пішли на північний захід, у сторону Дружківки. Як тільки зайшли до Новоселівки (приватний сектор на північно-західній околиці Костянтинівки), – їх атакував російський дрон-«ждун».
«Я прийшла до тями, лежачи у калюжі власної крові. Нікого біля мене вже не було, і тіл я не бачила. Не знаю, що з тими жінками, – ділиться Людмила Леонідівна. – Я доповзла до найближчої хати. Кілька тижнів я там пролежала, бо не могла ворушити ногами через крововтрату».
Уламки поранили жінці плече, руку, ноги та стегна. У тій хаті жінка знайшла, переповідає, декілька банок консервованої квасолі, флягу з питною водою. А ще намагалася їсти листя винограду, проте шлунок відмовлявся приймати таку страву. Знайшла також бинти та медикаменти, тож змогла обробляти та перев’язувати рани.
«Коли з паличкою почала потроху ходити – вирішила рушати у бік Дружківки (трохи більше 10 км автомобільною дорогою – ред.). Так дорогою дрон мені зачепив шапку і вибухівку кинув. Певно, він не хотів мене вбити, тому кинув її трохи далі», – припускає жінка.
До Дружківки вона під атаками дронів йшла чотири дні. Цю дорогу Людмила Леонідівна називає «дорогою смерті»: бачила там загиблого військового і безліч спалених дронами машин.
Співробітники гуманітарної місії «Проліска» під наглядом лікарів доправили жінку до більш безпечного регіону країни, де допомогли з формленням фінансової допомоги та документів.
Український уряд оголосив обов’язкову евакуацію цивільного населення з Донеччини ще 2 серпня 2022 року. Примусово евакуювати родини з дітьми з Костянтинівки «у зв’язку з погіршенням безпекової ситуації» у Донецькій ОВА постановили наприкінці серпня 2024 року. На кінець березня поточного року у місті без світла, води, газу, постачання та медичної допомоги під цілодобовому ударами армії Росії лишалися 2783 цивільних жителі. Станом на 1 червня 2026 року, як повідомили у Донецькій ОВА у відповідь на запит Радіо Свобода, у місті перебували 1760 цивільних. У Костянтинівці тривають міські бої, організована евакуація звідти вже тривалий час не проводиться: єдина можливість покинути місто – пішки трасою в бік Дружківки, яку постійно атакують російські дрони.
Люди, тварини, постріли
Евакуація родин з дітьми та речами відбувається під прикриттям поліцейських з автоматичною зброєю. Це селище Малотаранівка, розташоване за трохи більше ніж кілометр від західних околиць Дружківки.
Детектор дронів періодично перехоплює аналоговий сигнал відео з російських FPV-дронів.
Вантажівка «Проліски» заїжджає прямо на подвір’я до першої родини. Коробки з речами, велосипед вантажать брати: старшому 31 рік, молодшому – 12. Їм допомагають співробітники гуманітарної місії. Під ногами крутиться чорний пес. «Боня» – суміш вівчарки з лабрадором – теж їде в евакуацію.
Жителі Малотаранівки вантажать речі під час евакуації
Говоримо з молодшим Миколою. Хлопчик небагатослівний. Розповідає, що в Малотаранівці «дуже сильно страшно, сильно стріляють і часто літають дрони». Від російських ударних безпілотників доводиться шукати укриття. Друзів у хлопця тут не лишилося вже, всі виїхали.
«А зараз в мене гарний настрій, тому що ми виїжджаємо звідси », – посміхається Микола і поспішає вантажити речі.
Його мамі Наталії 52 роки.
«Ми вирішили виїжджати з Малотаранівки, тому що тут дуже небезпечно. Обстрілюють, вбивають дрони, «шахеди», КАБи. Поблизу нас падали бомби. Ми вже другий тиждень без електрики, мобільного зв’язку практично немає», – розповідає про життя у селищі Наталія.
За її словами, син Микола може гуляти тільки на подвір’ї. Як тільки починаються вибухи – тікає в будинок. Хоча, зітхає жінка, там теж небезпечно.
А ще через брак зв’язку не вчився онлайн і хоче вже відвідувати школу офлайн, як раніше.
«У нього друг – тільки пес. Тут більше нікого немає», – не стримує сліз Наталія.
12-річний Микола і пес «Боня»
Зізнається, що тягнули з виїздом, бо шукали варіанти житла. І ось нарешті знайшли: їдуть до одного з сіл Звенигородського району Черкаської області.
«Це наші знайомі ще взимку виїхали до сусіднього села. І тепер нас приймає староста, там приймають сім’ї з дітьми. Нам дали безкоштовно будиночок, будемо сплачувати тільки за комунальні послуги, – розповідає жінка і починає плакати: – На душі зараз сумно, але дуже хочеться спокою».
Ця евакуація відбулася 2 червня. А 9 червня територію Малотаранівки оголосили зоною примусової евакуації родин з дітьми. «Людей супроводжуватимуть на всіх етапах – від виїзду до приймального пункту і подальшого розміщення у безпечніших регіонах. Усі рішення ухвалюємо з однією метою – не допустити нових дитячих втрат», – зазначив керівник Донеччини Вадим Філашкін.
«Де вона, ця війна, взялася?!»
Вантажне авто з речами Наталії та її дітей від’їжджає буквально на сусідню вулицю селища. Тут вже чекає ще одна родина з двома дітьми. На подвір’ї розставлені коробки з різними речами, з десяток згорнутих килимів різного розміру, пральна машинка радянського виробництва, мотоцикл та колеса до нього, городня лійка.
Виїжджає Тетяна (їй 45 років) з двома синами: 10 і 23 роки.
Жителька Малотаранівки Тетяна перед евакуацією
«Якби було тут гарно, ми б не тікали, – зітхає жінка. – Бахкає, літає, дрони дзижчать. Страшно. Їдемо, бо за дітей боюся. Кричати хочеться. Де вона, ця війна, взялася?!»
Молодший син Тетяни не хоче спілкуватися. Говоримо зі старшим Євгеном.
«Коли дрони літають – я ховаюся в хаті, бо страшно. І прильоти були в нашому районі, нещодавно чоловік загинув. Тікати звідси треба», – міркує молодий житель Малотаранівки. Євген каже, що іноді плакав ночами, бо важко кидати рідний дім.
Ця родина буде мешкати в тому самому селі на Черкащині, що й перша родина. і так само їм надали безкоштовно будинок.
Поки вантажать речі, чуємо гудіння безпілотника. Схоже – це ударний БпЛА типу «Молнія». Такими армія РФ уже щодня б’є по Краматорську та сусідніх населених пунктах.
Поліцейські стріляють по російському дрону, селище Малотаранівка, 2 червня 2026 року
Поліцейські починають стріляти в небо, цивільні відходять від машин і ховаються під дерева. Потім безпілотник зникає з поля зору.
«Вантажимо і меблі, і побутову техніку, і харчі, і речі по максимуму. Родини з дітьми тримає на Донеччині те, що вони не можуть взяти з собою нічого, крім декількох сумок із найнеобхіднішим. Тому гуманітарна місія «Проліска» і взялася за таку безкоштовну евакуацію з речами. Фронт рухається. І поки можливо заїхати вантажівками, мікроавтобусами – намагаємось вивезти і врятувати цих людей», – пояснює Євген Ткачов. Тим часом декілька чоловіків завантажують мотоцикл.
Для охочих покинути прифронтові регіони України з речами працює «гаряча лінія» «Проліски»: 0800 888 888. Першочергово евакуюють родини з дітьми з територій, де оголосили примусову евакуацію таких сімей. Немобільних членів родин транспортують спеціальними автомобілями під наглядом медичних працівників.
«Алея дронів»
Ще одна евакуація – з селища Кіндратівка. Воно розташоване за близько 5 км від північно-західної околиці Костянтинівки.
Російські війська перетворили Кіндратівку на «кілзону»: атакують дронами будинки, цивільних жителів, автомобілі, розповідають очевидці.
Аби туди дістатися – їдемо через центр Дружківки вулицею Машинобудівників. Близько двох місяців тому тут був трафік, а зараз – з десяток уражених дронами автомобілів.
«Це, як я називаю, «алея дронів». Це пряма дорога убік Олексієво-Дружківки та Костянтинівки. І ось російські дрони по прямій летять і уражають автівки. Наче це і Дружківка, і, умовно, далеко від лінії фронту. Але небезпека не завжди вимірюється у кілометрах», – зауважує Євген Ткачов.
Не доїжджаючи до адреси в Кіндратівці, бачимо стовп диму, під’їжджаємо ближче: на дорозі палає автомобіль, обшитий антидроновим захистом.
Знищені російськими дронами автомобілі по вулиці Машинобудівників у Дружківці, 2 червня 2026 року
«Попереду спрацював дрон. Сподіваюся, що постраждалих немає і що боєкомплект не здетонує. Дивіться, є там люди чи нема людей», – звертається Євген.
На щастя, поранених чи загиблих біля ураженого авто ми не бачимо.
Їдемо за адресою. Біля подвір’я на узбіччі бачимо кілька спалених НРК.
Сили оборони України на цьому напрямку фронту, щоб не наражати бійців на небезпеку, використовують наземні роботизовані комплекси для постачання та евакуації поранених, і навіть транспортування полонених російських військовослужбовців.
Кілька чоловіків і жінка завантажують пакунки з речами. Проте евакуюється лише один, троє цивільних лишаються у Кіндратівці.
Денис пересувається у кріслі колісному. Ткачов бере чоловіка на руки і пересаджує у бус.
Під час евакуації з селища Кіндратівка біля Костянтинівки, 2 червня 2026 року
«Страшно тут. Обстрілюють постійно, он тричі у дах нашого дому прилетіло. Страшно», – каже Денис і відвертається.
Поки його речі довантажують, бачимо на екрані детектора дронів сигнал з російського FPV, що летить низько над дахами приватних будинків.
Нарешті двері бусика зачиняються, і ми їдемо «кілзоною» повз палаючий автомобіль. Євген, кермуючи, проголошує молитву. Доїжджаємо до Краматорська без пригод.
Наступного дня російський дрон у цьому районі уразив цей бронеавтомобіль «Проліски» – минулося без потерпілих.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, Whats App або Imo: +380635710657. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.