Аліна Ткаченко
Оріхів, Василівка, Гуляйполе, Мелітополь, Бердянськ – міста, які Ксенія Коваленко відтворює на пряниках-картинах. Вони, каже, нагадують людям про домівки, куди через окупацію та війну ті зараз не можуть повернутися.
Навесні 2022 року Ксенія також була змушена залишити рідний дім через російське повномасштабне вторгнення в Україну. Після переїзду на Дніпропетровщину вона продовжила займатися кондитерською справою і створювати пряники-картини розміром майже з аркуш А4.
Для кожного виробу кондитерка шукає впізнавані будівлі й місця населених пунктів, які нині в окупації чи є прифронтовими, робить ескіз, а потім переносить його на солодку основу. І ці картини можна їсти. Своєю історією кондитерка поділилася з проєктом Радіо Свобода «Ти як?».
До початку повномасштабного вторгнення Ксенія Коваленко жила в Оріхові Запорізької області. Працювала баристою в кав’ярні й готувала солодощі для вітрини закладу. Вдома на замовлення виготовляла торти, пряники та десерти.
Ксенія Коваленко біля стели Оріхівського району
24 лютого 2022 року заклад, у якому вона працювала, зачинився, і Ксенія залишилася без роботи. Щоб відволіктися, жінка пекла та передавала солодощі українським військовим, серед яких був і її батько, який долучився до Збройних сил України.
З Оріхова Ксенія виїхала на початку квітня 2022-го, бо, каже, в прифронтовому місті ставало дедалі небезпечніше через обстріли та руйнування. Прихисток знайшла в Самарі на Дніпропетровщині, куди місяцем раніше переїхала її сестра.
«Адаптація була нелегкою, бо коли ти їдеш не з власної волі з дому, ти себе ніде не будеш почувати добре, і особливо як вдома. Тим паче боляче було бачити фото та відео, як щодня руйнують мій дім (місто – ред.)».
Пряники, які створила кондитерка
Пряник із символом Оріхова
Через місяць після переїзду, пригадує жінка, вона влаштувалася пекаркою в місцевий магазин. Після роботи Ксенія пекла торти на замовлення, однак зрозуміла, що така справа прив’язана до конкретного місця. Якщо їй раптом знову доведеться переїжджати, клієнтів потрібно буде шукати заново. Тож альтернативою для неї стали пряники, які можна надсилати замовникам.
Моя робота – це втілення мене
Розповідає, що створення пряника починається з ескізу. Потім – випікання основи, заливання глазур’ю, сушіння, промальовування деталей, пакування та відправлення замовнику. Кожен виріб індивідуальний, тому й часу на його виготовлення потрібно по-різному.
«Більшість з них я відправляю по Україні або за кордон, зрідка забирають самовивозом у місті. Моя робота – це втілення мене. Я творча особистість і завжди мріяла мати таку роботу, де є політ фантазії, де я можу втілювати всі свої ідеї і малювати».
Кондитерка створила картину-пряник про селище Кирилівка
Кондитерка розповідає, що давно хотіла виготовити щось пам’ятне про рідний Оріхів. Цьогоріч вона створила пряник-картину із зображенням відомої оріхівської стели. На ній українські військові залишали особисті написи, прапори своїх підрозділів, а дехто навіть освідчувався в коханні. У травні 2026 року армія РФ пошкодила меморіал біля стели на в’їзді до Оріхівського району Запорізької області.
«Він для мене найособливіший, бо це – мій дім. Під час роботи відчуття були не найкращі, звісно, переважно сум, бо не передати, як сильно я хочу додому, при цьому розуміючи, що це нереально. Сам пряник я подарувала військовим, які обороняють Оріхівський напрямок».
Картина-пряник із стелою біля міста Оріхів
Від Василівки до Енергодара
Великі картини-пряники – майже розміром з аркуш А4 – мають вигляд справжніх картини, тільки створені не на полотні, а на солодкій основі. Кондитерка додає: їх можна їсти.
Для створення кожного з них кондитерка шукає визначні місця населених пунктів, будівлі, деталі, які нагадують людям міста й селища, куди вони зараз не можуть повернутися через окупацію або бойові дії.
Картина-пряник про місто Токмак
Загалом кондитерка створила пряники із зображенням восьми міст та двох селищ: Василівки, Гуляйполя, Мелітополя, Бердянська, Пологів, Енергодара, Токмака, Кирилівки, Степногірська та Запоріжжя.
Пряник-картину із зображенням Кирилівки Ксенія виготовила спеціально для збору на потреби майстерні, яка обслуговує роту БПЛА на Запорізькому напрямку. За донат від 50 гривень можна було отримати «шматочок рідного Запорізького краю».
Найскладнішим, каже Ксенія, для неї стало персональне замовлення від переселенки з Енергодара, яка попросила відтворити за фотографією її будинок.
Картина-пряник про місто Енергодар
З реакції людей, відчуваю, що Запорізькою областю може не закінчитися
Відео із солодощами Ксенії почали набирати тисячі переглядів та коментарів від її земляків й переселенців з інших окупованих та прифронтових міст: «Дякую вам за такий чудовий виріб! Моє рідне місто Пологи!», «Рідний Мелітополь, яка краса», «Токмак – моє рідне місто!».
«Хтось пише, що дуже гарно, хтось дякує, хтось без слів залишає емоджі, з якого все зрозуміло. Хочеться кожного обійняти і сказати, як я його розумію. З усього, що пишуть мені, найсумніше – це те, як людей розкидало по світу і в них залишилися тільки спогади про дім. Судячи з реакції людей, відчуваю, що Запорізькою областю може не закінчитися».
Картина-пряник про місто Мелітополь
Ксенія розповідає, що для неї важливо, аби більше людей знали та пам’ятали про окуповані й прифронтові території. Пряники-картини – це її спосіб нагадувати про ці міста та підтримати людей, які вимушено залишили їх.
Кондитерка прагне й надалі розвивати свою справу та з часом розширити виробництво. Можливо, каже, колись це вдасться зробити й у рідному Оріхові.
Картина-пряник про місто Гуляйполе
«Єдине, в чому впевнена, – це коли все закінчиться, я насамперед поїду додому, хоча при тому страшно побачити на власні очі, в що його перетворили. Коли повернуся додому, я спечу, мабуть, пряник без жодного малюнка, а з одним-єдиним словом «ВДОМА».
Після чотирьох років повномасштабної російської агресії 3,7 мільйона українців залишалися внутрішніми переселенцями станом на кінець 2025-го. Цей показник майже не відрізняється від даних попереднього року, йдеться у звіті Агентства ООН у справах біженців. Водночас упродовж року приблизно 668 тисяч українців були змушені переміститися всередині країни, а 579 тисяч ВПО повернулися до місць свого проживання.