Олександр Лукашенко балансує на тонкій межі, намагаючись не допустити втягнення Білорусі у війну Росії проти України після ультиматуму президента України Володимира Зеленського, який натякнув на можливі українські військові дії або спецоперації.
Лукашенко, який керує Білоруссю залізною рукою відтоді, як уперше був обраний президентом у 1994 році, дозволив використовувати свою країну як плацдарм для російських військ, коли ті розпочали повномасштабне вторгнення в Україну в 2022 році.
Проте, попри численні проросійські заяви в наступні роки, він також намагався зберегти для Білорусі статус нейтральної держави, яка не бере безпосередньої участі у бойових діях. Ультиматум Зеленського тисне на цю позицію.
«Лукашенко розуміє, що він вразливий. А Україна говорить із позиції сили», – сказав директор краківського аналітичного центру Інститут Костюшка Вадим Можейко.
«Україна знайшла мову, якою слід розмовляти з такими диктаторами, як Лукашенко», – сказав він телевізійній та онлайн-мережі «Настоящее время» (створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії) 22 червня.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Лукашенко перепросив Зеленського і закликав до компромісів у війні. Чому б цеЩо сказав Зеленський?
Виступаючи на пресконференції 19 червня, Зеленський заявив, що Росія використовує розташовані в Білорусі станції ретрансляції сигналу для наведення своїх ракет на цілі в Україні.
«Для чого слова, що він [Лукашенко] не хоче бути у війні? Хай зніме цю техніку, хай вимкне цю техніку. Я думаю, що йому тижня буде достатньо цього зробити», – сказав він. І додав: «Якщо він це не зробить, зробимо ми».
Зеленський повторив цей заклик до дій, а також завуальоване попередження про наслідки у разі бездіяльності, у подальшому дописі в соціальних мережах та телевізійному інтерв’ю.
У тому ж інтерв’ю 21 червня він повідомив, що не отримав жодної відповіді на своє звернення від Лукашенка, який також утримався від будь-яких публічних заяв із цього приводу.
Валерій Ковалевський, колишній білоруський дипломат і керівник Агенції євроатлантичних справ, сказав Білоруській службі Радіо Свобода, що це мовчання відображає довгострокову політику Лукашенка.
Валерій Ковалевський
«Це одна з небагатьох цілей, яка об’єднує як білоруську владу, так і демократичну опозицію у вигнанні: уникнути військового конфлікту та не допустити, щоб Білорусь стала його учасницею», – сказав він.
«Білоруський режим дотримується відносно послідовного підходу не лише останніми днями, а й протягом останніх місяців. Ескалаційні та конфронтаційні заяви Києва на адресу Мінська здебільшого залишалися без відповіді, що допомагало не допустити подальшого загострення ситуації», – додав Ковалевський.
Можейко погодився, що Лукашенко «не хоче війни», додавши, що це пояснюється внутрішньополітичними чинниками.
«Причина не в тому, що Путін чи Лукашенко не хочуть війни, а в тому, що вступ у війну був би надзвичайно непопулярним у білоруському суспільстві. Це ключовий фактор: білоруське суспільство, а не диктатор», – сказав він.
«Лукашенко розуміє, що в багатьох аспектах це був би для нього катастрофічний сценарій», – додав Можейко.
Становище Лукашенка
Лукашенко пережив багато хвиль народного невдоволення за десятиліття свого авторитарного правління, але, можливо, найсерйознішим випробуванням стали президентські вибори 2020 року.
Після того, як його оголосили переможцем, країну охопили безпрецедентні масові протести, які вдалося придушити лише за допомогою президента РФ Володимира Путіна. Кремль не лише надав режиму Лукашенка фінансову підтримку, а й дав зрозуміти, що за потреби можуть бути залучені російські військові. Крім того, до роботи на білоруських державних телеканалах відрядили російських телеведучих після того, як частина місцевих працівників приєдналася до протестів.
Олександр Лукашенко та президент Росії Володимир Путін під час зустрічі в Сочі, 14 вересня 2020 року
Ця підтримка надійшла в той час, коли Лукашенко жорстоко придушував протести: повідомляли про масові побиття, тисячі арештів та катування політичних опонентів. І це, ймовірно, зробило Лукашенка більш залежним від Путіна у збереженні своєї влади, ніж будь-коли раніше.
Як уже зазначалося, Лукашенко віддячив Путіну, коли російські танки вторглися в Україну в лютому 2022 року, хоча й відмовився від закликів відправити білоруські війська на фронт.
У певному сенсі це стало продовженням багаторічної політики Лукашенка, який десятиліттями балансував між спробами відкрити країну для Заходу та тиском Москви, що вимагала глибшої інтеграції.
Поява війни дронів створила новий виклик. Коли російські дрони почали регулярно пролітати через білоруський повітряний простір, Мінськ мав вирішити, чи збивати їх, чи глушити їхні сигнали, чи попереджати сусідів, чи робити все це одночасно – і при цьому не дратувати Москву.
Ультиматум Зеленського щодо станцій ретрансляції сигналу ще більше ускладнює це балансування.
«Для Лукашенка ця ситуація дуже незручна», – сказав Можейко, зазначивши, що виконати вимоги України, не образивши Москву, складно, але так само складно уникнути ескалації та ризику втягнення в конфлікт.
«Йому не позаздриш. У нього немає простих рішень. Саме тому він увесь цей час мовчить», – додав Можейко.
Це мовчання випробовується і в Москві. 22 червня речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що Путін і Лукашенко поговорять «у найближчому майбутньому» і що «це гарна нагода обговорити це та інші питання».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
П'ять місць запуску «шахедів» біля кордону з Білоруссю (фото). Розслідування Радіо СвободаУникнення ескалації
Москва може позитивно сприймати перспективу українських дій проти Білорусі, розглядаючи це як можливість ще глибше втягнути Мінськ у конфлікт.
Це, безперечно, стало б серйозною ескалацією того, що вже є найбільшим збройним конфліктом у Європі з часів Другої світової війни, і навряд чи було б сприйняте позитивно у Вашингтоні чи європейських столицях.
Адміністрація Дональда Трампа прагнула покращити відносини з Лукашенком, розглядаючи його як неформальний канал комунікації з Путіним. Вона також скоротила військову допомогу Україні та намагалася схилити Київ до компромісів заради мирної угоди з Росією. Будь-які українські дії проти Білорусі Вашингтон може розцінити як безрозсудний і потенційно агресивний крок.
Європейські країни залишаються послідовними прихильниками України, надаючи їй політичну, фінансову та військову підтримку. Водночас вони також, ймовірно, негативно поставилися б до одностороннього українського удару.
«Потрібна деескалація з усіх боків, зокрема уникнення українських ударів по території Білорусі. Водночас режим Лукашенка також, можливо, має піти на певні поступки та уважніше поставитися до занепокоєнь щодо ймовірної інфраструктури для ретрансляції сигналів дронів», – сказав Ковалевський.
«Європейський Союз та Сполучені Штати також можуть бути залучені до неформальних консультацій. Головна мета таких контактів – запобігти поширенню конфлікту на регіональний масштаб, оскільки він поки що залишається в рамках двостороннього протистояння», – додав він.