Ротація на позиціях, мобілізація, СЗЧ. Бригадний генерал Паліса, заступник керівника ОП – про проблеми на фронті та зміни в армії

До четвертих роковин початку повномасштабного російського вторгнення в Україну заступник керівника Офісу президента України Павло Паліса дав інтерв'ю проєкту Радіо Свобода Донбас Реалії. Уже понад рік в ОП він працює над вирішенням проблем української армії.

Паліса залишається чинним військовослужбовцем, але формально перебуває у відрядженні для роботи на своїй посаді.

На момент запису розмови Павло Паліса був полковником, а 24 лютого 2026 року президент України своїм указом президент присвоїв йому звання бригадного генерала.

Донбас Реалії поговорили із офіцером про справедливий розподіл людей між підрозділами ЗСУ, багатомісячне перебування піхотинців на позиціях, перехід на корпусну систему і «розсмикування» підрозділів, самовільне залишення частини військовими (СЗЧ), повоєнну армію у 800 тисяч та багато іншого.

У текстовому форматі публікуємо частину розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube.

Павло Паліса, заступник керівника Офісу президента України, під час інтерв'ю Радіо Свобода. Київ, 20 лютого 2026 року

– Повномасштабна війна із Росією триває вже чотири роки. І ніхто не знає, як довго ця війна на виснаження буде тривати. Такого типу бойові дії – це проблеми, появи нових викликів. Тому важливо розуміти, які проблеми на своїй посаді, ви, перш за все, вважаєте за потрібне вирішити?

– Всі проблеми, які треба вирішити, лежать в контексті спроможностей Збройних сил України. У нарощенні можливостей для опору, для вирішення стратегічних завдань.

Війна триває і ніхто достеменно не може сказати, який період часу ще це займе. Але навіть якщо завтра настане мир, Росія нікуди не зникне. І нам треба бути сильними. Загалом, Сили оборони повинні забезпечити гарантований захист суверенітету української держави.

І саме зараз варто думати, які Збройні сили [України] нам потрібні через 5-7-10 років. І закладати підвалини для могутності Сил оборони вже зараз. І всі зусилля спрямовані зараз на це. Весь мій функціонал зараз на тій посаді, яку я займаю, переслідує суто цю мету.

– Відбулися кадрові перестановки. Кирило Буданов очолив Офіс президента, а Михайло Федоров – Міноборони. Нове керівництво – це нове бачення, нова динаміка ухвалення рішень. Ви, наприклад, зустрічаючись із Михайлом Федоровим, говорили про обґрунтовані причини для оптимізму. Як це вплинуло на роботу?

– Швидкість прийняття рішень приємно дивує. Приємно дивує ініціативність.

Ми готові до спільної роботи, і у нас є спільне бачення реалізації багатьох проєктів. Тому, я думаю, це буде результативно. Маю надію, найближчим часом ми покажемо певні результати.

– Це місяці, тижні?

– Ні, я сподіваюсь, на місяці, але вам теж треба розуміти – в армії є багато процесів, зміни яких не дадуть вау-ефекту на завтра. Це більш стратегічні речі.

Новий очільник Міністерства оборони України Михайло Федоров і президент України Володимир Зеленський. Січень 2026 року

– Яку частину проблемних питань ви черпаєте від військових, які наразі перебувають у зоні бойових дій. Припустимо, одразу після вашого призначення одразу писали про проблеми зі зв'язком. Як зараз із цим?

– Найперше, я намагаюся знаходити час для того, щоб фізично бути в зоні бойових дій, тому що війна швидко змінюється. Почути думку інших дуже важливо, але важливо і самому бачити все це.

Важливо встигати спостерігати, аналізувати процеси, які відбуваються. В першу чергу, для того, щоб шукати рішення і ефективно реагувати на наростаючі загрози.

Ну а крім того, в більшості, я знайомий зі всіма командирами корпусів і з більшістю командирів бригад. І ми спілкуємося. Знову ж таки, президент підтримує комунікацію з фронтом.

Одне з моїх завдань – підтримувати сталу комунікацію з фронтом. Це дуже допомагає у розумінні реалій фронту і допомагає швидко коригувати процеси і рішення.

– Ви у грудні писали про справедливий розподіл людей між підрозділами. Наскільки ця ініціатива, загалом, запрацювала? Бо ми знаємо, що є пріоритетне комплектування для підрозділів штурмових військ і ДШВ. Ініціатива працює?

– Вона тільки розпочала свою роботу, але вже отримала позитивний відгук серед багатьох командирів. І не тільки тих, до яких я звертався за фідбеком.

Тому що ми стикалися з ситуацією, коли командир бригади не міг прогнозувати якимось чином свої дії оборонного чи наступального характеру. В першу чергу через брак людей і розуміння, коли ж, все-таки, він отримає поповнення.

Зараз, рішенням ставки Верховного головнокомандувача прийнято рішення стосовно надання у підрозділи переднього краю мінімально фіксованої кількості гарантованих мобілізованих напряму, із можливістю бригадам проводити підготовку. Перші плюси – це бригади, все-таки, отримують поповнення.

Нехай воно не таке велике, яке би вони хотіли, проте вони стабільно його отримують.

Під Костянтинівкою. 8 січня 2026 року

Другий момент – це частково розвантажує навчальні центри, тому що бригади можуть проводити базову загальновійськову підготовку у себе. Хай, на даний момент, це не всі бригади, Але значна кількість, і ця кількість зростає.

Чому мені імпонує проведення базової загальної підготовки, хоча б частково, на базі бойових бригад? Тому що там з мобілізованими працюють безпосередньо їхні командири, які зацікавлені у якості їхньої підготовки. Вони одразу знайомляться, будуються зв'язки, довіра.

Одразу солдатів навчають під конкретний тип завдань, під конкретні умови місцевості, під конкретне озброєння, яке є в тій бригаді. Під конкретний рівень підтримки і забезпечення у контексті безпілотної складової.

Додатково тут ще економиться 14 діб, які бійці з навчальних центрів повинні проходити адаптацію у після того, як вони будуть розподілені в бригади. Знову ж таки – тут і питання довіри. Воно пропрацьовується одразу, коли солдати приходять і знайомляться зі своїми командирами.

На мою думку, це має покращити ситуацію. І, одночасно, з, як ви казали, справедливим розподілом особового складу по бригадам, це не забирає можливості у Генерального штабу проводити свою політику розподілу серед інших підрозділів, пріоритетних для оперативного реагування на загрозливі ситуації загалом на всьому фронті, формування певних резервів і таке інше.

Військовослужбовці 148-ї окремої артилерійської Житомирської бригади ЗСУ ведуть вогонь із самохідної гаубиці «Цезар» по позиціях російських військ на передовій

– Інша річ, про яку багато пишуть і багато говорять, це піхота, яка перебуває на позиціях значні відрізки часу. Йдеться про сотні днів, тобто багато місяців. З одного боку кажуть: так краще, бо ротація – це найбільша загроза для людей. З іншого боку – це ж нездорова історія, бо люди своє здоров'я втрачають, перебуваючи в таких жахливих умовах. Чи є якісь можливості для того, щоб виправити цю ситуацію?

– Так, є така проблема. Я би, одночасно, хотів її розділити на дві частини. Це питання ротації загалом бойових організмів з метою відновлення.

А ми знаємо, у нас на протягом чотирьох років війни є багато військових частин, бригад, які, як у 2022-му році зайшли у район виконання завдань, так на ротацію з нього і не і не виходили.

Навіть військові частини, які застали повномасштабне вторгнення, уже виконуючи завдання у складі угрупування Об'єднаних сил. Станом на зараз, враховуючи поточну ситуацію на фронті, ми всі розуміємо, що в якісь певні визначені терміни виводити на відпочинок і відновлення бригади повністю не вбачається можливим.

Під час запису розмови. Паліса: «У визначені терміни виводити на відпочинок і відновлення бригади повністю не вбачається можливим»

Періодично на відновлення виводять частини бригад, умовно кажучи, по батальйону. Це залежить від наявності ресурсу для поповнення і, безпосередньо, ситуації у смузі оборони бригади і корпусу.

Наступна частина питання – це ротації на передньому краї. Дійсно, це дуже складна ситуація. Тут є проблеми і, знову ж таки, поповнення особовим складом. І тут справедливий розподіл, про який ми говорили вище, покликаний теж сприяти вирішенню цього питання.

Для того, щоб у командира була можливість замінити тих людей, стабілізувати, внормувати періодичність перебування на передньому краї, тому що це, безумовно, дуже важко. Особливо враховуючи умови цієї зими – це надзвичайно важко.

Ну і тут теж треба враховувати саму небезпеку ротацій, тому що «кілзона» – вона постійно зростає. Я сподіваюсь, як тільки набере стабільно [обертів] програма по поповненню бригад, командирам буде набагато легше проводити заміни на передньому краї. Це, насправді, дуже важливо.

– Ви сказали, коли набере програма обертів. А є якесь розуміння, це коли може статися?

– Я попробую пояснити.

Цикл базової загальновійськової підготовки (БЗВП) складає 51 день. Кожних 26 діб бригада отримує стабільну, визначену кількість [людей] безпосередньо з військкоматів. Умовно кажучи, на цикл бойової підготовки майже в два місяці, командир бригади отримує досить відчутне поповнення, враховуючи теперішні реалії.

Через два-три цикли такої підготовки, я сподіваюся, це має бути відчутно на всі лінії зіткнення: можливість проведення ротацій, можливість відпочинку особового складу, можливість будь-якого планування для командира, певних резервів для реагування на ситуації. Для того, щоб інші позиції не потрапляли у скрутне становище через труднощі на одній ділянці чи на іншій.

Це все дуже взаємопов'язано і багато чинників на це впливають. Але, я сподіваюся, ефект буде відчутним десь в середині – в кінці весни. Хоча весь цей процес регулярно моніториться, і за потреби, буде коригуватися.

– Протягом багатьох місяців військові використовували інструмент СЗЧ для того, щоб перевестися. Зараз ми знаємо, що після СЗЧ можна потрапити або у штурмові війська, або у ДШВ. І тут є дві полярних думки. Дехто перетворив це на свого роду туризм. Пішов в СЗЧ – перевівся – місяць побув в підрозділі – знову в СЗЧ.

А з іншого боку, і багато військових пишуть у соцмережах, що є людина, яка хоче перевестись, але вона не може. Має ж бути якесь рішення, яке дозволяло б перевести людей без порушення статуту і закону. Чи ведеться робота в цьому напрямку?

– Я б дуже не хотів би розглядати саме явище СЗЧ, як інструмент переміщення між військовими частинами.

Кожен кейс тут індивідуальний, тому що у кожної людини свої причини.

Але, здебільшого, ми по статистиці бачимо, що основна кількість людей, які пішли в СЗЧ – це не втеча від поганого командира.

Велика кількість людей, які здійснили самовільне залишення частини, використовують це як ухилення від мобілізації. Тому що відсоток СЗЧ на передньому краї надзвичайно малий. Порівняно з цифрою здійснення СЗЧ з навчальних центрів, до прикладу, і таке інше.

«Прийнято рішення стосовно надання у підрозділи переднього краю мінімально фіксованої кількості гарантованих мобілізованих напряму»

Через це я дозволю собі зазначити, [що] я сприймаю здійснення СЗЧ з навчальних центрів і не з бойових військових частин, в першу чергу, як спосіб ухилення від мобілізації.

А стосовно переведення – Армія+ досить добре працює, наскільки я знаю.

– Є випадки, що не працює.

– Я вже зазначав – дуже будь-яке переміщення з військової частини в іншу військову частину – в першу чергу з бойової в тилову або частину забезпечення – це дуже індивідуальний кейс.

– Ви згадали про статистику. Є речі, доступ до яких не має широкого загал, це СЗЧ і мобілізація – зі зрозумілих причин. Держава так вирішила щодо цього. Чи могли б ви охарактеризувати, принаймні, динаміку цих процесів? Вони зростають, залишаються на тому ж рівні, можливо спадають і в стагнації?

– Насправді, держава так вирішила через військову необхідність, тому що, нагадаю, у нас війна. І було би нерозумно допомагати ворогу, видаючи у відкритому доступі подібні дані і полегшувати їм аналіз і планування.

А по-друге, за останніх вісім місяців у нас дійсно зберігається позитивна динаміка мобілізації.

СЗЧ, приблизно, знаходиться на тому ж сталому рівні, проте тут є сезонні коливання, які теж впливають на цю динаміку.

– Щоб отримати певну перспективу. Сили оборони України на початку 2025 року і на початку 2026 – стали сильнішими, чи навпаки є певна деградація?

– Я би не не став вести розмову про деградацію. Безумовно, на четвертому році важко. Стомилися всі. Але панічних настроїв я не спостерігаю.

Моя суб'єктивна точка зору – в нас є позитивна динаміка. І ми можемо краще. І ми все будемо робити, щоб робити краще.

– Є програма [контрактів] «18-24», досі функціонує. Як вона себе показала? Чи виправдали очікування або розрахунки, які в неї закладали, коли запроваджували?

– Загалом, хотів би зазначити, програма контрактів 18-24 не альтернатива мобілізації.

Це інструмент, який дає можливість молодим людям, які не підлягають мобілізації, долучитися до Сил оборони і отримати за це певний мотиваційний пакет.

Загалом, технічно потрібно було відтестувати всі процедури, які складуть базу для більш ширшого контракту, який зможуть підписувати, в тому числі, і мобілізовані вже громадяни України з метою отримання чітких термінів служби і з метою мотивації таких людей. І плавного переходу з мобілізованої армії до контрактної.

– З приводу цих контрактів до п'яти років, які передбачають відстрочку. В суспільстві ж доволі багато дискусій про те, що потрібна справедливість. Чи це і є той рівень справедливості, який може надати держава на цей момент, чи щось планується додаткове?

– Стосовно контрактів. Був напрацьований ще попереднім міністром оборони України проєкт Закону, який вже подавався до Верховної Ради, стосовно нових контрактів. Зараз, у зв'язку з змінами міністрів, міністр Федоров взяв паузу на певні допрацювання, відповідно до свого бачення.

І, найближчим часом, ми всі чекаємо запропонований новий проєкт. Запит на терміни служби – він зрозумілий і ми спробуємо, все-таки, його реалізувати шляхом контрактів. Але теж треба враховувати і поточну ситуацію на фронті.

– Хотів повернутися до мобілізації. Оскільки ви кажете, що є позитивна динаміка. Є, умовно, різні альтернативи: мобілізація, яку проводить ТЦК, це рекрутинг, це програми. А якщо розділити це по відсотках, то яку частину людей залучають саме територіальні центри комплектування?

– Це переважна більшість. Я не хотів би вдаватися в цифри, в першу чергу, з міркувань безпеки інформаційної. Не треба давати ворогу можливості аналізувати наші наші спроможності.

– На початку інтерв'ю казали про те, що сили зараз скеровані на те, щоб планувати, як буде виглядати армія в далекій перспективі. І я так розумію, що оці мотиваційні контракти – це теж частина цього процесу.

– Бо коли людині дають контракт на п'ять років, то сподіваються, що війна до того часу завершиться, і, відповідно, людина теж залишиться. Тобто контракт – це майбутнє для армії?

Я вважаю, так. Є цифра, яку ми очікуємо мати як загальну цифру Збройних сил. Вона озвучувалась – 800 тис. І це концепція розвитку Збройних сил України. Вона складається з багатьох речей, які залежні від, знову ж таки, багатьох факторів. Ми будемо намагатися по максимуму це зробити.

– Число 800 000 – це, радше, ідея на рівні політичного обговорення, чи це вже концепт, який пропрацьовується? Це значна кількість людей – до повномасштабної війни армія була трохи більше 200 тис. Це величезні, насправді, ресурси. Наскільки це пропрацьована історія?

– Спробую пояснити. На даний момент цей концепт – це результат спільної роботи українських військових і військових країн-партнерів, які за допомогою аналізу, за допомогою цифрових інструментів, в тому числі і імітаційного моделювання, проведеного на стратегічному рівні шляхом військової гри, вийшли на певну структуру і кількість, яка гарантовано дозволить стримати противника.

Ми ж розуміємо, навіть після війни Росія ніде не зникне, загроза не випарується і нам треба бути міцними. І відповідно до цього складалася концепція так званих наших Future Forces. Звичайно, це буде залежати від доступних нам ресурсів. І ви теж розумієте, що це питання також включає і гарантії безпеки, рівень підтримки партнерів. Там пророблена дуже кропітка і велика робота.

– На вашу думку, корпуси вони зміцнили загалом оборону?

– Загалом так, але я мушу констатувати, темпи набирання ними спроможностей могли би бути кращими і ми, спільно з Міністром оборони Федоровим, домовились попрацювати над, власне, пришвидшенням набрання корпусів, тих спроможностей, які початково вони повинні були би набрати.

– Наскільки реалістично на цьому етапі зробити так, щоб корпус воював своїми силами, а не підрозділами, які тимчасово підпорядковуються?

– Загалом це було однією з основних причин, чому ми і переходили на корпусну систему. Для того, щоб угрупування, з'єднання воювали своїм комплектом військ.

«Будь-яка заміна бригади на бригаду – це додатковий ризик втрати території і, в подальшому, отримання певних ускладнень для сусідів цієї бригади»

І це надзвичайно важливо, починаючи від планування операції підтримки їх у ході і підготовки особового складу, їхнього забезпечення, логістики і так далі, і так далі, і так далі. Я сподіваюсь цей процес, знову ж таки, враховуючи пряме поповнення бригад з воєнкоматів, він стане можливим.

Взагалі це треба було зробити давно, але є складнощі.

Будь-яка заміна бригади на бригаду – це додатковий ризик втрати території і, в подальшому, отримання певних ускладнень для сусідів цієї бригади. Тобто це, насправді, дуже складний процес. І ризикований. Але іншого шляху немає, ми це зробимо.

– Про ще один складний процес, мені неодноразово розповідали – розсмикування бригад, коли бригада є, але, по факту, вона по батальйону розсмикана на різні напрямки, а комбриг не може зібрати свій підрозділ, щоб керувати своїми силами. Чи є перспекива, що ця історія зникне?

– Загалом, чому так трапляється, коли батальйон з однієї бригади висмикують в допомогу іншій бригаді там на інший напрямок? В першу чергу – це спосіб швидкого реагування на загрозливу ситуацію на ділянці.

Я розумію, на це є військові необхідності. Хоча, будучи командиром бригади, і сам стикався з тим, що у мене підрозділи забирали на інші напрямки у підтримку інших підрозділів і на певних напрямках бригаді додавали для підсилення підрозділи з інших бригад.

Таке реагування може мати місце, але в короткому проміжку часу, тому що, насправді, це впливає на планування, на боєздатність тих підрозділів, на час їхнього відновлення.

Здебільшого, командир бригади, знаючи, що його підрозділ воює не в його смузі, а на іншому напрямку, все одно бере на себе частину забезпечення і підтримки цього батальйону на іншому напрямку.

БПЛА, іншими матеріальними засобами, частково поповнення особовим складом, підготовкою і так далі, і таке інше. Це складно робити. І набагато краще, коли колектив бригади збитий на одній ділянці і працює як єдиний організм. Це значно ефективніше, на мою думку.

«Я сподіваюсь, усунувши виснаження бригад на певних ділянках, з часом ми зможемо усунути таку фрагментацію підрозділів»

І я сподіваюсь, знову ж таки, усунувши виснаження бригад на певних ділянках, і, знову ж таки, завдяки прогнозованому стабільному поповненню з часом ми зможемо усунути таку фрагментацію підрозділів.

Це дасть, в свою чергу, можливість провести і заміну бригади і зібрати корпусні комплекти під єдиним командуванням штатних корпусів. Ну, але знову ж таки, на це потрібний час. Це досить проблематично робити і в умовах перемир'я, не те, що в умовах активних бойових дій.

– Є дискусія, яка і в публічній сфері з'являється, про те, що зараз можна скоротити, умовно, 30 бригад, віддати цих людей в інші підрозділи і, за рахунок цього, підрозділи будуть більш повнокровними, буде стабільніше управління і буде, відповідно, стабільніша оборона.

Як ви до цієї тези ставитесь? Я розумію, що є корпусна реформа і корпусні комплекти, які вимагають певну кількість підрозділів, але, тим менше, така дискусія є.

– Війна, знову ж таки, постійно змінюється. Змінюється і тактика противника в наступі, і ми удосконалюємо свої способи оборони. І завершити корпусну реформу, безумовно, треба.

І додати всі потрібні штатні підрозділи бойового забезпечення командиру корпусу. Створювати нові бригади? Треба враховувати задум противника. Тому що на ці всі речі, загалом впливає дуже багато факторів. Я прихильник доукомплектувати те, що є.

Це займе певний час, але це рішення, і я поясню чому. До прикладу, я мав можливість побувати на фронті в одній з новостворених бригад. Вперше я був там на початку минулого року. Бригада була не так давно створена.

І всередині колективу відбувалось злагодження вже в бою. Я бачив стан тієї бригади тоді і бачив стан нещодавно. Я був дуже приємно здивований, як вони виросли. Зміцнення тих організмів, що є у нас на даний момент я бачу пріоритетом.

– Якщо говорити про виклики в контексті дій противника, що це?

– Противник нарощує свою безпілотну складову – в найближчому часі це може додати проблем на лінії зіткнення. Противник частіше застосовує наземні роботизовані комплекси, високоточне озброєння. Десь, періодично, з'являються важкі бомбери російського виробництва. Командири діляться цією інформацією, діляться пропозиціями і своїм баченням ймовірного розвитку подій на якійсь ділянці. Загалом це теж допомагає бути «в темі», як то кажуть. В курсі того, що відбувається на лінії зіткнення.

– Ви є у складі ставки Верховного головнокомандувача. Бачачи інформацію, яка стікається, чи спостерігаєте ви ознаки того, що Росія готується припинити війну?

– Я бачу амбітні плани Московщини. Вони не відмовилися від захоплення Донеччини. Вони все ще планують створення буферної зони на території Харківської і Сумської області.

«Вони все ще планують створення буферної зони на території Харківської і Сумської області»

Вони розраховують максимально просунутися у Дніпропетровській і Запорізькій області і створити умови, коли вони зможуть претендувати на захоплення Запоріжжя, Херсона, Миколаєва і Одеси. Станом на зараз об'єктивно у росіян я не бачу можливостей реалізувати ці плани у найближчих шість місяців.

До прикладу, вони захопили за минулий рік, окупували, менше відсотка від загальної території України, уклавши більше 450 тисяч своїх військових.

Зараз приблизно 6000 квадратних кілометрів знаходиться під контролем України в Донецькій області.

Враховуючи попередню динаміку, їм знадобиться орієнтовно півтора роки для цього. І ресурс, приблизно, який дорівнює величині теперішнього угруповання Збройних сил Російської Федерації на території України. Їм буде дуже важко це зробити. Це буде зовсім не так швидко, як вони собі хочуть.

– Ви в одному з попередніх інтерв'ю, приблизно півроку, може, дев'ять місяців тому, казали про те, що Росія «не стягує війну». Яке ваше ставлення до цієї тези на початку 2026-го?

– Приведу приклад. В січні 2026-го року росіяни понесли втрат майже на 10,000 більше, ніж змогли рекрутувати. Їм теж важко.

І, історично так склалось, найбільше на дипломатичному фронті росіяни тиснуть тоді, коли у них є розуміння щодо внутрішніх проблем. Боротьба не буде легкою, але нашого ворога перемогти можна.