ВАШИНГТОН – Колишній радник Білого дому з питань Ірану Нейт Свенсон попереджає, що погрози США ударами по Ірану мають переважно психологічний характер і навряд чи змінять розрахунки Тегерана – на тлі зростання напруженості довкола Ормузької протоки та низьких шансів на швидку угоду.
Оскільки ультиматум США має завершитися о 3:00 ночі 8 квітня за київським часом (це 20:00 вівторка, 7 квітня, за східним часом у США), президент Дональд Трамп попередив Іран, що його інфраструктуру можуть атакувати протягом кількох годин, якщо Тегеран не виконає вимоги, зокрема про відкриття Ормузької протоки.
Дональд Трамп попередив, що «ціла цивілізація загине сьогодні ввечері», якщо Іран не зможе досягти угоди зі Сполученими Штатами до закінчення встановленого ним крайнього терміну на тлі посилення авіаударів по іранських цілях і відповіді Тегерана.
«Ціла цивілізація загине сьогодні ввечері, і вона ніколи більше не повернеться, – написав Трамп на своїй платформі Truth Social 7 квітня. – Я не хочу, щоб це сталося, але, ймовірно, так і станеться».
Тегеран відкинув пропозиції короткострокового перемир’я, вимагаючи постійного припинення бойових дій і гарантій від майбутніх атак.
Іранські ЗМІ повідомили про вибухи в Тегерані й про роботу протиповітряної оборони 7 квітня. Також повідомляли про удари по іранському острову Харк, а також по головних мостах на автомагістралі Тебріз-Зенджан і ще одному поблизу міста Кум.
Радіо Свобода поспілкувалося з Нейтом Свенсоном, колишнім директором з питань Ірану в Раді національної безпеки Білого дому, нині співробітником вашингтонського аналітичного центру «Атлантична рада», про ескалацію кризи та перспективи дипломатії.
– Президент США висунув жорсткий ультиматум, попередивши, що інфраструктура Ірану може зазнати масованих ударів протягом кількох годин, якщо ключові вимоги не будуть виконані. З вашого досвіду, наскільки реалістичною є така швидка і масштабна дестабілізація систем Ірану і наскільки це більше стратегічний сигнал, ніж реальна операційна можливість?
Це передусім робиться з психологічною метою, щоб змусити Іран піти на поступки і досягти певної угоди
– На мою думку, це передусім робиться з психологічною метою, щоб змусити Іран піти на поступки і досягти певної угоди. Я не можу однозначно сказати, чи здатні США вразити всі ці цілі за такий короткий час, але інфраструктура Ірану є дуже децентралізованою. Є десятки окремих енергетичних систем, транспортних вузлів та інших критично важливих мереж. Ідея нейтралізувати кожен міст або ключовий вузол за лічені години виглядає малоймовірною.
Це відповідає ширшій стратегії: погрожувати максимальними наслідками, щоб створити важелі впливу.
Поки що політика «максимального тиску» не призвела до кардинальної зміни рішень Ірану і не змусила його капітулювати. Я не бачу чітких доказів, що навіть такий рівень ескалації змінить їхні розрахунки, але зрештою це рішення керівництва Ірану.
Вигляд Тегерана, де видно дим від вибуху в південній частині міста під час ударів США та Ізраїлю по Ірану в ранні години вівторка, 7 квітня 2026 року
– Ми також чуємо про дипломатичні зусилля. Пакистан запропонував дворівневу модель, так звану «Ісламабадську угоду», 45-денне перемир’я з подальшою комплексною домовленістю. Які, на вашу думку, ключові «червоні лінії» Ірану і чи існує компроміс?
Іран прагне гарантій, що ця війна не відновиться за кілька місяців... Іран хоче отримувати вигоду від контролю над Ормузькою протокою
– Іран прагне гарантій, що ця війна не відновиться за кілька місяців. Вони хочуть впевненості, що перемир’я буде постійним, а не тимчасовим. Саме тому вони відкидають короткострокові формулювання і наполягають на принципово інших умовах.
Другий компонент – економічний. Іран хоче отримувати вигоду від контролю над Ормузькою протокою. Вони називають це репараціями, але на практиці це може набувати різних форм, фактично створення механізму для постійних економічних поступок, пов’язаних із цим водним шляхом.
Останніми днями змінилося те, що Іран виглядає дедалі більш упевненим, можливо, навіть надмірно, у своїх можливостях. Їхні вимоги розширилися і тепер включають ширші регіональні питання, зокрема ситуацію в Лівані, яка раніше не була центральною. Це значно підвищує планку і робить швидку угоду менш імовірною.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Через Ормузьку протоку пройшла рекордна з початку війни кількість суден – Bloomberg– В Ірані відбулися зміни в керівництві. Чи є ознаки появи прагматичного крила, чи радше «яструби» посилюють контроль?
– Система надзвичайно непрозора. Навіть для тих, хто уважно стежить за Іраном, дуже важко визначити, хто саме ухвалює рішення і як розподілена влада.
Втім, «яструби» явно посилюють вплив.
Керівництво, схоже, більше готується до тривалого протистояння, ніж до компромісу
Деякі фігури посилили свої позиції, і загальна тенденція вказує на зростання ролі жорсткої лінії у схваленні рішень. Чи означає це повну консолідацію влади – поки незрозуміло. Такі процеси зазвичай розгортаються з часом.
– Президент Трамп припустив, що іранці можуть бути готові витримати втрати інфраструктури в обмін на свободу. Ви згодні з цим?
– Іранське суспільство не є однорідним. Є люди, які хочуть падіння режиму, і є ті, хто його активно підтримує. Значна частина населення перебуває десь посередині і зосереджена на щоденному виживанні.
Я не очікую масової мобілізації. Деякі групи можуть підтримувати тиск, але багато інших просто хочуть завершення конфлікту. Узагальнювати дуже складно, і не варто очікувати єдиної реакції суспільства.
Заклики до повстань у нинішніх умовах є надзвичайно ризикованими. Протести жорстоко придушуються, і не було суттєвих переходів на бік протестувальників серед силових структур. Заохочення людей виходити на вулиці може поставити їхні життя під загрозу без відчутних результатів.
У довгостроковій перспективі слід зосередитися на впливі на процес ухвалення рішень керівництвом Ірану. Ті, хто керує країною, мають усвідомлювати, що їхній вибір визначить, чи стабілізується країна і процвітатиме, чи залишиться ізольованою і втягнутою в конфлікти.
– Ви зазначили, що Тегеран розглядає нинішню ситуацію як продовження війни червня 2025 року, тоді як США – як новий етап. Як ця різниця у сприйнятті впливає на шанси дипломатичного прориву?
– Це серйозна перешкода. США прагнуть швидкого руху вперед, тоді як Іран надає великого значення історичним образам і попереднім діям.
Іран фактично отримав четвертий стовп у своїй стратегії безпеки – контроль над Ормузькою протокою
Також існує глибокий дефіцит довіри, особливо після виходу США з ядерної угоди та подальших подій. Це значно ускладнює переговори.
Після конфлікту червня 2025 року позиція Ірану суттєво жорсткішала. Гнучкості значно менше, і керівництво, схоже, більше готується до тривалого протистояння, ніж до компромісу.
– Чи став контроль над протокою головним козирем у переговорах?
– Так. Іран фактично отримав четвертий стовп у своїй стратегії безпеки – контроль над Ормузькою протокою.
Це має надзвичайно велике значення. Це безпосередньо впливає на світову торгівлю та інтереси США. У певному сенсі це стало навіть важливішим за інші елементи, такі як проксі-сили, які дедалі більше сприймаються як тягар.
Це суттєва зміна і надає Ірану нове, дуже потужне джерело впливу.
– Якщо конфлікт затягнеться, що це означатиме для єдності країн, які виступають проти Ірану?
Існує реальний ризик розколу. Європейські та країни Перської затоки вже переглядають свої позиції і коригують відносини як із США, так і з Іраном
– Існує реальний ризик розколу. Європейські та країни Перської затоки вже переглядають свої позиції і коригують відносини як із США, так і з Іраном.
У короткостроковій перспективі єдність здебільшого зберігається. Але чим довше триває конфлікт, тим більший тиск на ці країни діяти у власних інтересах, включно з можливістю окремих домовленостей із Тегераном.
Ми вже бачимо тонкі зміни як у Європі, так і в державах Перської затоки, і ці розбіжності, ймовірно, посилюватимуться, якщо конфлікт затягнеться.