Американський Інститут вивчення війни (IWS) із посиланням на російських «воєнкорів» повідомив 26 листопада, що армія РФ захопила принаймні частину промзони на південний схід від Авдіївки. Більше половини промзони значиться захопленою на карті DeepState. Ця ділянка фронту прикметна тим, що ЗСУ розбудовували тут фортифікації фактично з початку війни на Донбасі 2014 року. Утім, агресор таки прорвався до «промки» – а значить, можливо, відкрив собі «ворота» безпосередньо до самої Авдіївки.
Чому російську армію не зупиняють втрати, яких вона зазнає під час штурму Авдіївки? Наскільки високим є ризик втрати ЗСУ «промки» на півдні міста? І яке значення це матиме? Про це Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) поговорили із військовим експертом, офіцером запасу ЗСУ Андрієм Крамаровим.
– Андрію, чим небезпечна можлива втрата ЗСУ укріпрайону в промзоні на південь від Авдіївки? Там, я так розумію, була досить укріплена ділянка фронту. Далі вже міські бої будуть?
– Наразі ця інформація не відповідає дійсності. Росіяни ще минулого тижня, з вівторка, намагалися активно штурмувати цю зону і дійсно висували туди величезну кількість техніки. Але 80% техніки, якою намагалися взяти цей укріпрайон, вони фактично втратили. Далі намагаються штурмувати виключно штурмовими групами у складі приблизно два взводи-роти, тобто 50-100 осіб.
Власне, все так – бої точаться і бої продовжуються. Окрім спроб оточення Авдіївки з флангів, минулого тижня росіяни знову почали намагатися заходити до самого міста, але поки що успіху на жодній із цих ділянок не досягли. І тому інформація, на яку посилався Інститут вивчення війни, була дещо передчасною, бо вони просто послалися на відео боїв, які там були. Але росіяни звідти змушені були відступити.
Читайте також: Росія раптом пішла у прорив на Авдіївку: чому зараз і як відповіли ЗСУ
– Що являє собою ось цей укріпрайон на сході, який українські бійці укріплювали з 2014 року? Двома словами, наскільки це потужні фортифікаційні споруди?
– Дивіться, по-перше, це промзона, яка перетворена на суцільну лінію оборони. По-друге, щоб зайти з південного сходу, потрібно штурмувати висоту, на якій розташовані наші укріплення.
А оскільки зона далі від південного сходу відкрита, вона добре проглядається, прострілюється, для того, щоб штурмувати, потрібно штурмувати висоту. Це все створює дуже, скажімо так, надійне оборонне укріплення [українських сил].
І знову-таки, як ви й сказали, цей район нами облаштовувався та готувався до оборони з 2014 року. Але хочу зауважити одну дуже важливу деталь. З інтенсивністю боїв під Авдіївкою мені дуже складно провести аналогію – навіть із самого початку повномасштабного вторгнення – бо росіяни туди кидають живу силу та техніку набагато швидше, ніж [під час битви за Бахмут] навіть.
Дрібні штурмові групи йдуть просто одна за одною. Наші бійці ліквідують штурмову групу близько 50-100 осіб, а наступна група, так само 50-100 осіб, приходить на їхню позицію за 5 хвилин.
Траплялися випадки, коли наші бійці змушені були десь відходити просто через те, що закінчувався боєкомплект
Траплялися випадки, коли наші бійці змушені були десь відходити просто через те, що закінчувався боєкомплект. Без бронетехніки і без якоїсь у принципі техніки, коли наступають [російські військові], лише цими маленькими групами, так трапляється, що бої доходять до фактично вже стрілецьких.
Росіяни кидають таку кількість особового складу – це і мобілізовані, і колишні ув'язнені з підрозділів «Шторм-Z», просто впереміш, – але з такою інтенсивністю, що у наших бійців іноді просто боєкомплекту не вистачає, щоб ці хвилі, конвеєр, дійсно конвеєр, перебивати, перемелювати. Це абсолютна правда.
– На підтвердження ваших слів – Міноборони Великої Британії звернуло увагу, що протягом останніх шести тижнів втрати особового складу російських військ, ймовірно, найвищі від початку повномасштабного вторгнення в Україну. І це – багато в чому результат наступу на Авдіївку. Британська розвідка підрахувала дані українського Генштабу, згідно з якими у листопаді середньодобові втрати до військ Росії становлять 931 особу на добу. І порівняли з піками боїв за Бахмут у березні 2023 року – тоді втрати загарбників були 776 солдатів на добу. Андрію, а з чим ви це пов'язуєте? Росії Авдіївка зараз потрібніша, ніж Бахмут тоді?
– По-перше, вони хочуть зараз, умовно, перехопити ініціативу на фронті. Тобто вони хочуть завоювати ще одне місто, щоб їхнє політичне керівництво могло прийти і як би кинути Заходу закид: бачите, ось український контрнаступ ні до чого не привів, а ми пішли в контратаку і захопили Авдіївку.
До того ж Авдіївку не дарма називають воротами до Донецька. Тому й у стратегічній військовій площині це важливо.
Плюс за той час, як росіяни стояли в обороні, починаючи з кінця весни, літо-осінь, все-таки у них тривала мобілізація, вони змогли десь трохи накопичити резерв, накопичити саме бронетехніки – це ми зараз говоримо про техніку класу танки, бойові броньовані машини, БМП. І ось вони вирішили, що тепер можуть дуже класно поштурмувати, захопити ще якесь місто.
При цьому ви посилалися на дані нашого Генштабу щодо середньодобових втрат. Після певних подій я вважаю, що взагалі говорити про втрату Росією живої сили абсолютно безглуздо. Тому що з країною, в якій абсолютно не рахують людські життя, дуже важко воювати, як свідчить практика. Отже, прив'язуватися до цього показника теж не потрібно, вони кинуть ще 2 тисячі, це не важливо.
Тут ще треба додати, що росіяни мали також спроби в жовтні штурмувати, наприклад, той самий Куп'янськ. І якщо подивитися якраз на втрати Росії в танках і броньованих бойових машинах, то за, напевно, період з початку активних штурмів [Авдіївки], вони за півтора місяця втратили (за кількістю техніки цих машин) середньостатистичну армію якоїсь середньостатистичної країни світу. Але це їх не змушує зупинятися.
Я вважаю, що взагалі говорити про втрату Росією живої сили абсолютно безглуздо
– Проте, ви говорите, що рано ще говорити про втрату Силами оборони «промки», там точаться бої зараз. Я пошлюся на проєкт Deep State, за оцінками якого, втрата Силами оборони «промки» – це питання часу. Припустимо, війська РФ справді захоплять усю «промку». А що там далі, там є якісь укріплення далі, чи це вже будуть бої на вулицях міста?
– Ні, «промка» розташована трохи окремо від самого міста, і це, по суті, перший рубіж оборони. Щоб далі з «промки» почати штурмувати саму Авдіївку, потрібно пройти таку сіру зону. Навіть на карті можна чудово побачити, що сама «промка» трохи відокремлена від міста, тому її втрата критичною для нас не стане.
Велика проблема для нас насправді на цьому, як і на багатьох інших напрямках, це те, що з дуже високою регулярністю та інтенсивністю, практично через день, ворог застосовує тактичну авіацію з керованими авіабомбами. Відповідно, користуючись своєю перевагою у небі, де в нього не вистачає артилерії, [Росія] цими бомбами починає закидати. А влучання такої бомби, це, знаєте, мінус п'ятиповерховий будинок, наприклад. Оце зараз там, напевно, одна з найбільших проблем для нас.
– Ще попрошу прокоментувати вас нещодавню заяву командувача Об'єднаних сил Збройних сил України Сергія Наєва, який заявив, що війна Росії проти України може знову вийти за межі сходу та півдня України, якщо Росія продовжить нарощувати виробництво озброєння та технологічно вдосконалюватися за допомогою своїх союзників.
Пряма мова: «Ми розуміємо, що зараз відбувається війна ресурсів, Російська Федерація отримує свої ресурси за допомогою «вісі зла» – це Північна Корея, це Іран. І ми, за допомогою наших партнерів, отримуємо від них засоби протиповітряної оборони та протистоїмо Російській Федерації з їніми ресурсами». Про це він заявив в інтерв'ю ABC News.
Андрію, як вважаєте, це справа найближчих тижнів-місяців, розширення війни з півночі, напад, можливе, повторення, чи це теоретизує командувач Об'єднаних сил?
– Дивіться, генерал Наєв, як відповідальний за північний напрямок, який готує на ньому лінію оборони, вказує на ризик, який існує. А ризики існують, тому що якщо в тебе є перевага в силах, спробувати розтягнути сили оборони твого супротивника, – тобто України в їхньому випадку, – це завжди ефективний крок.
Тому Росія може спробувати ще, наприклад, одну кампанію з удару України з півночі, з території Білорусі – цей ризик у нас був, він у нас залишається з того моменту, як ми прогнали росіян з-під Києва наприкінці березня 2022 року. Питання в тому, що нам також потрібно намагатися розподіляти зусилля, розподіляти ресурси.
Читайте також: Пріоритет Залужного – резерви: у чому проблема, яких змін прагнуть військові та що пропонують експерти
Щодо «осі зла». По-перше, дуже цікавим моментом тут є те, як закінчилися переговори Джо Байдена та Сі Цзіньпіна. Сьогодні (27 листопада – ред.) з'явилася інформація, що, наприклад, китайці терміново вийшли з інвестиційного проєкту щодо газопроводу «Сила Сибіру-2». І далі треба дивитися, наскільки саме Китай відіграватиме роль, тому що Китай все-таки – ключовий гравець на азіатському ринку.
Якщо США вдалося домовитися з Китаєм, щоб вони, скажімо так, хоча б просто зайняли нейтралітет і перестали так активно допомагати Росії, це для нас вже буде величезним плюсом.
Щодо їхніх виробничих можливостей, з одного боку, росіяни дуже значно збільшують свій військовий бюджет. З іншого боку – за півтора місяця під Авдіївкою вони втратили все, що можуть зробити за рік.
Авдіївка. Один день оборони міста очима воєнкора Радіо Свобода (фотосвідчення)
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум