Олена Абрамова проживала зі своєю 35-річною дочкою і 14-річною онукою в однокімнатній квартирі в Маріуполі Донецької області, біля Драматичного театру, який був розбомблений російською авіацією. Жінка розповіла проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я» свою історію порятунку з блокадного міста і про те, як змогла подолати шлях до свободи, уникнувши «фільтрації» російських окупантів.
«Пили з пожежних гідрантів»
За словами Олени, в кінці лютого, коли почалися сильні обстріли, вона зі своєю сім’єю перебралася у підвал танцювального клубу, який був у їхньому дворі.
«Ми там поселились і більше звідтіля не виходили», – сказала жінка.
«У нас були якісь продукти з дому, які ми перенесли у підвал. Ми їли ці продукти, потім нам ще одна сусідка залишила ключі від квартири, де залишалася їжа. Вона евакуювалася і поїхала до Запоріжжя зі своїм чоловіком. А потім, коли в нас вже продукти закінчувались, то була можливість отримати їхню (окупантів – ред.) «гуманітарку», – розповіла Олена.
«Гуманітарку» давали тільки по паспорту, вони в ручному режимі вписували паспортні даніОлена Абрамова
«Я не хотіла, щоб мої дані паспорта вони вносили. А «гуманітарку» давали тільки по паспорту, вони в ручному режимі вписували паспортні дані й все таке. Там було 2 пачки макаронів, пачка гречки, цукор, якась тушонка, шампунь, зубна паста і туалетний папір. Коли їхали, ми практично все там у підвалі і залишили», – додала Маріуполя.
Вона також згадала, що біля драмтеатру були пожежні гідранти і в них була вода. «Люди, які ще жили в драмтеатрі, вони зняли ці люки, прив’язали відро до каната і канатом піднімали це відро, і переливали собі в баклажки. І ми пили цю воду, яка була в пожежних гідрантах».
«День на збори»
В Олени був цивільний чоловік, який в цей час перебував зі своєю матір’ю, яка не збиралася покидати Маріуполь. Хоча, за інформацією Олени, частина міста вже контролювалася представниками угруповання «ДНР».
«Він (цивільний чоловік – ред.) ще був на території, там були наші українські військові, а там де була я, вже зайшли «ДНР». І я не могла пройти на ту територію, ось цю лінію розмежування», – розповіла жінка.
Жителька Маріуполя каже, що коли в район, де вона проживає, зайшли сили підконтрольного РФ угруповання «ДНР», в її будинок влучила ракета, також пошкодило автомобіль – вибило лобове і бокове скло, побило капот. Через страх та невпевненість Олена не наважувалась їхати з родиною сама з міста на цьому побитому авто, тому чекала на зустріч зі своїм цивільним чоловіком, щоб їхати разом із ним.
Я тоді вже ухвалила рішення, що я втратила страх – буде, що будеОлена Абрамова
«І от 6-го вже квітня я все-таки перейшла вулицю Бахчиванжи, щоб потрапити до нього у квартиру. Там я йому залишила записку, що давай будемо швидше виїжджати, потім я 12-го квітня вдруге пішла на ту сторону, знову пішла, знову залишила записку, і я зрозуміла, що я не можу більше чекати. Я тоді вже ухвалила рішення, що я втратила страх – буде, що буде», – поділилася маріупольчанка.
За словами жінки, вона знала про «фільтрацію», яку проводять російські сили, що також утримувало її покидати місто.
Мене це дуже стримувало, я боялась цієї «фільтрації»Олена Абрамова
«Але я вирішила, що буду їхати на Володарськ, буду проходити цю «фільтрацію». Оскільки я маю проукраїнську позицію, і завжди її мала, і волонтерам допомагала, – мене це дуже стримувало, я боялась цієї «фільтрації», але потім я вже вирішила для себе, якщо мене вже якось затримають, то, може, хоч вивезуть мою доньку хоча б на територію Таганрога, щоб врятувати їхні життя. Про своє життя я вже в той момент не думала, це був такий переломний момент, коли я втратила страх. Я повернулась у свій підвал, сказала: «Все дівчатка, один день на збори – і будемо їхати завтра».
Шлях через Мангуш
Наступного дня жінка вийшла з підвалу, щоб поставити чайник на вогонь, і до неї підійшли люди – чоловік і жінка, які колись ховались з нами разом у цьому підвалі.
«Їх вже не було. Я в них почала питати: «Ви десь у квартиру повернулися?» Вони кажуть: «Ні, ми приїхали з Бердянська». Я, звичайно, була в шоці – як це вони з Бердянська знову могли приїхати в Маріуполь. «Так, ми приїхали й ми знаємо, як і що робити».
За словами Олени, як з’ясувалося, чоловік був професійним водієм, який працював в ООН в Маріуполі і знав всі дороги та шляхи.
«Ось цей чоловік був без машини. І з’явилася така взаємовигідна пропозиція. Я кажу, що в мене є машина, нас троє і вас двоє, і на моїй машині давайте ви нас вивозьте. Вони, звичайно, погодились. Чоловік спочатку забрав з Маріуполя свою маму, і ми поїхали таким шляхом, хитрим», – розповіла жінка.
«Він сказав казати, що ми їдемо в Мангуш, в Мангуші у нас родичі. І ось це ми сказали на блокпосту. Його випустили без «фільтрації» і нас випустили без «фільтрації». Можливо, тоді вже, коли ми виїхали, на наступний день чи через день масово почали з цією «фільтрацією» працювати», – додала Олена.
Саме в Мангуші Олена зустрілася зі своїм цивільним чоловіком, з котрим загубила зв’язок в Маріуполі: «Виявилось, що він в цей час, коли я до нього ходила, вже зі своєю мамою виїхав. Виїхав і відвіз її в безпечне місце. Поїхав і повернувся за нами, я про це дізналась, коли я була в Мангуші».
Як розповіла Олена, зустрівшись зі своїм цивільним чоловіком, вона дізналася, що йому довелося пройти «фільтрацію». Але це допомогло, коли він перевозив через блокпост на ночівлю її доньку з онукою до сусідньої Стародубівки.
«Коли він з Мангуша вивозив до Стародубівки моїх двох дівчаток, то у нього на руках була «фільтрація», а у доньки моєї, їй 35, в неї запитали про «фільтрацію». Він просто підійшов до цього окупанта, який на блокпосту, і просто дав йому 1500 грн, і той пропустив із Мангуша в Стародубівку», – розповіла жінка.
Переночувавши в Мангуші і Стародубівці, рано-вранці наступного дня родина Олени з супутниками змогла виїхати через порожній блокпост і попрямувала до Бердянська.
«В цей час були і інші машини, я нарахувала машин 10, які виїжджали із 6-ї до 7-ї ранку. Далі, звичайно, були блокпости, але, може, через те, що ми вже з Мангуша виїхали, там особливо ніхто вже за «фільтрацію» і не питав», – сказала жінка.
Олена повідомила, що зараз перебуває за кордоном.
- Маріуполь перебуває в облозі від початку березня, за нього тривають бої. За даними влади Маріуполя, у місті бракує води (ще на початку березня люди топили сніг, зараз і його немає), їжі, немає жодних комунікацій і зв’язку. Зруйновано 90% будівель. Місто перебуває у стані гуманітарної катастрофи, загиблих ховають у братських могилах.
- 21 квітня президент Росії Володимир Путін наказав російському міністрові оборони Сергію Шойгу заблокувати контрольований українськими силами металургійний комбінат «Азовсталь» у Маріуполі так, «щоб муха не пролетіла».
- 21 квітня президент України Володимир Зеленський заявив, що Україна не очікує від Росії «людяності», тому готова до будь-якого обміну.
- Як повідомила 22 квітня віцепрем'єрка Украиїни Ірина Верещук, російська сторона відмовилася відкрити гуманітарний коридор для цивільних з «Азовсталі», де, за її даними, перебувають українські військові та близько 1000 цивільних.
- 24 квітня Міжнародний комітет Червоного хреста закликав до безпечної евакуації цивільних та поранених із блокованого Маріуполя.
- 24 квітня радники голови Офісу президента України розповіли про запропоновані Росії українською владою кроки для розв’язання ситуації в Маріуполі. Наразі, вказали, чекають на відповідь РФ.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
