Сподівання більшої частини населення та лідерів Туреччини – одного дня приєднатися до Європейського Союзу – вже має 40-річну історію. Ще з 70-х років європейські лідери залишаються поділені у поглядах щодо можливого вступу Туреччини до ЄС через територіальні проблеми та складні стосунки із сусіднім Кіпром.
І тільки у 2005 році між Брюсселем та Анкарою розпочалися двосторонні переговори щодо можливого членства.
Нинішня актуальність європейського проекту газогону «Набукко», що пролягає через турецьку територію, додав Анкарі важелів впливу на Брюссель у питанні набуття членства.
Проте процес переговорів постійно блокується частиною європейських країн, переважно з числа так званої «старої Європи».
Побоювання побачити у складі об’єднаної Європи таку велику мусульманську державу теж викликають доволі великий спротив у лоні Євросоюзу.
Найбільше, що Європа може запропонувати Туреччині, – це схему поглибленого партнерства, вважає французький президент Ніколя Саркозі.
«Вирішувати будуть країни-члени ЄС, – каже Саркозі. – Я особисто завжди був проти вступу Туреччини і не змінюю цієї позиції, бо з упевненістю гадаю, що більшість європейських країн такої ж думки, як Франція. Туреччина – дуже велика країна, союзниця Європи та Америки і повинна залишатися нашим важливим партнером. А щодо її вступу до ЄС, то позиція не змінилася і не зміниться».
США заохочує приєднання Туреччини до ЄС
З появою нового голови адміністрації Сполучених Штатів Барака Обами світ очікує великих змін. Зокрема, значне зближення помітне й у стосунках Америки із Туреччиною. Чи не може це вплинути й на переговорний процес щодо вступу, адже Барак Обама теж підтримав можливе членство Анкари у Європі?
Проте, якраз під час турне президента США Барака Обами європейські перспективи Анкари зазнали деяких втрат.
По-перше, тривале «вето» Туреччини щодо кандидатури наступного генерального секретаря НАТО, накладене нею під час страсбурзького ювілейного саміту Альянсу, зіграло далеко не на користь Анкари. Дехто з європейських міністрів навіть заявляв, що був неприємно вражений поведінкою турецьких лідерів на цьому саміті.
По-друге, широка підтримка ідеї вступу Туреччини до складу Європейського Союзу головою Білого дому отримала неоднозначну реакцію в самій Європі. Більшість лідерів великих європейських держав все ж схильні вважати, що розширення Євросоюзу – справа самого ЄС.
Та якщо Франція є найбільшим супротивником ідеї приєднання Туреччини до ЄС, то, так би мовити, «групою підтримки» європерспектив Анкари управляють Швеція та Великобританія.
Турецький міністр закордонних справ Алі Бабаджан у вівторок вкотре представив європейським чільникам політичну волю Анкари щодо приєднання. Після чеської столиці він має намір продовжити «вступні» переговори. Тому не випадково, що його наступні візити якраз і заплановані до Парижа та Швеції – найважливіших опонентів у «турецькому питанні».
(Брюссель – Прага – Київ)
І тільки у 2005 році між Брюсселем та Анкарою розпочалися двосторонні переговори щодо можливого членства.
Нинішня актуальність європейського проекту газогону «Набукко», що пролягає через турецьку територію, додав Анкарі важелів впливу на Брюссель у питанні набуття членства.
Проте процес переговорів постійно блокується частиною європейських країн, переважно з числа так званої «старої Європи».
Побоювання побачити у складі об’єднаної Європи таку велику мусульманську державу теж викликають доволі великий спротив у лоні Євросоюзу.
Найбільше, що Європа може запропонувати Туреччині, – це схему поглибленого партнерства, вважає французький президент Ніколя Саркозі.
«Вирішувати будуть країни-члени ЄС, – каже Саркозі. – Я особисто завжди був проти вступу Туреччини і не змінюю цієї позиції, бо з упевненістю гадаю, що більшість європейських країн такої ж думки, як Франція. Туреччина – дуже велика країна, союзниця Європи та Америки і повинна залишатися нашим важливим партнером. А щодо її вступу до ЄС, то позиція не змінилася і не зміниться».
США заохочує приєднання Туреччини до ЄС
З появою нового голови адміністрації Сполучених Штатів Барака Обами світ очікує великих змін. Зокрема, значне зближення помітне й у стосунках Америки із Туреччиною. Чи не може це вплинути й на переговорний процес щодо вступу, адже Барак Обама теж підтримав можливе членство Анкари у Європі?
Проте, якраз під час турне президента США Барака Обами європейські перспективи Анкари зазнали деяких втрат.
По-перше, тривале «вето» Туреччини щодо кандидатури наступного генерального секретаря НАТО, накладене нею під час страсбурзького ювілейного саміту Альянсу, зіграло далеко не на користь Анкари. Дехто з європейських міністрів навіть заявляв, що був неприємно вражений поведінкою турецьких лідерів на цьому саміті.
По-друге, широка підтримка ідеї вступу Туреччини до складу Європейського Союзу головою Білого дому отримала неоднозначну реакцію в самій Європі. Більшість лідерів великих європейських держав все ж схильні вважати, що розширення Євросоюзу – справа самого ЄС.
Та якщо Франція є найбільшим супротивником ідеї приєднання Туреччини до ЄС, то, так би мовити, «групою підтримки» європерспектив Анкари управляють Швеція та Великобританія.
Турецький міністр закордонних справ Алі Бабаджан у вівторок вкотре представив європейським чільникам політичну волю Анкари щодо приєднання. Після чеської столиці він має намір продовжити «вступні» переговори. Тому не випадково, що його наступні візити якраз і заплановані до Парижа та Швеції – найважливіших опонентів у «турецькому питанні».
(Брюссель – Прага – Київ)
