Вацлав Клаус оприлюднив заяву, що не має наміру висувати нові умови перед ратифікацією Лісабонського договору про принципи реформування і подальшого функціонування Європейського Союзу після того, як саміт ЄС надав Чехії бажаний для неї виняток.
Як мовиться в заяві, Клаус вважає отриманий виняток із Лісабонського договору, який стосується порядку застосування в Чехії Хартії основних прав ЄС, за максимально можливий.
Такий виняток схвалили голови держав-членів Євросоюзу на своєму саміті, що відбувся в Брюсселі в четвер і п’ятницю.
Але коли президент Чехії може підписати документи про ратифікацію Лісабонського договору, він не повідомив.
Клаус раніше висловлював занепокоєння, зокрема, що, на його думку, цю Хартію основних прав ЄС, яка з набуттям чинності Лісабонським договором стане обов’язковою до виконання, можуть використати виселені 1945 року з тодішньої повоєнної Чехословаччини за реальну чи гадану причетність до нацистів чехословацькі німці та угорці або їхні нащадки, щоб претендувати в європейських судах на повернення конфіскованої тоді власності в обхід судів чеських.
Чехія визнає, що це виселення близько 3 мільйонів людей на підставі так званих «Бенешевих декретів» було несправедливе, але твердо наполягає на непорушності його наслідків, щоб не переглядати результати Другої світової війни.
Такої ж позиції дотримується й Словаччина, але вона не стала домагатися винятків, вважаючи, що текст Лісабонського договору і Хартії основних прав ЄС не дає підстав для занепокоєння.
Про такі самі винятки щодо порядку застосування Хартії основних прав ЄС, як нині Чехія, раніше домовилися Велика Британія і Польща, кожна з власних міркувань.
Як мовиться в заяві, Клаус вважає отриманий виняток із Лісабонського договору, який стосується порядку застосування в Чехії Хартії основних прав ЄС, за максимально можливий.
Такий виняток схвалили голови держав-членів Євросоюзу на своєму саміті, що відбувся в Брюсселі в четвер і п’ятницю.
Але коли президент Чехії може підписати документи про ратифікацію Лісабонського договору, він не повідомив.
Клаус раніше висловлював занепокоєння, зокрема, що, на його думку, цю Хартію основних прав ЄС, яка з набуттям чинності Лісабонським договором стане обов’язковою до виконання, можуть використати виселені 1945 року з тодішньої повоєнної Чехословаччини за реальну чи гадану причетність до нацистів чехословацькі німці та угорці або їхні нащадки, щоб претендувати в європейських судах на повернення конфіскованої тоді власності в обхід судів чеських.
Чехія визнає, що це виселення близько 3 мільйонів людей на підставі так званих «Бенешевих декретів» було несправедливе, але твердо наполягає на непорушності його наслідків, щоб не переглядати результати Другої світової війни.
Такої ж позиції дотримується й Словаччина, але вона не стала домагатися винятків, вважаючи, що текст Лісабонського договору і Хартії основних прав ЄС не дає підстав для занепокоєння.
Про такі самі винятки щодо порядку застосування Хартії основних прав ЄС, як нині Чехія, раніше домовилися Велика Британія і Польща, кожна з власних міркувань.
