Але запропонувати дієву альтернативу «Південному потокові» українській делегації не вдалося. Схоже, що реалізація цього газопроводу продовжує рух уперед. Попри російсько-турецькі розбіжності, Анкара дала згоду на співробітництво у будівництві «Південного потоку» у своїх територіальних водах. У протоколі про співпрацю Росія і Туреччина зафіксували зацікавленість і в будівництві газопроводу «Блакитний потік-2».
Сторони домовилися і про створення російсько-турецької робочої групи, яка вивчить можливість участі Росії у проекті будівництва нафтопроводу «Самсун-Джейхан». Він проходить із півночі на південь Туреччини в обхід проток Босфор та Дарданелли. Проект передбачає поставки нафти із Чорноморського басейну на європейські ринки. І, на думку багатьох аналітиків, позиція Росії щодо цього проекту багато в чому залежатиме від позиції Туреччини щодо «Південного потоку».
ЄС не допоможе
Міністр палива та енергетики України Юрій Бойко, у свою чергу, заявив, що Київ очікує від Європейського Союзу чіткої відповіді на питання, який із газопроводів – «Південний потік» чи «Набукко» – він підтримує. «Нещодавно ми отримали запевнення ЄС, що пріоритетним для них є «Набукко». Тоді нам незрозуміло, чому окремі члени Євросоюзу підтримують Росію щодо прокладання «Південного потоку»?» – зазначив Бойко.
Згода Туреччини щодо співпраці у проекті «Південний потік» не означає, що це питання остаточно вирішене, сказав Радіо Свобода експерт із енергетичних питань Олександр Нарбут. Наразі у Туреччини є низка першочергових проектів, а остаточне рішення щодо «Південного потоку» Анкара ухвалюватиме наприкінці цього року. Відтак, каже Нарбут, в України залишається можливість втрутитися у плани будівництва нових газотранспортних маршрутів. Проте це залежатиме не від рішення Євросоюзу, а від самої України.
«Якщо Україна буде чекати, то відповідь зрозуміла уже сьогодні. Якщо Україна буде діяти, пропонувати своє бачення розвитку української ГТС, буде просуватися шляхом виконання Брюссельської декларації і буде реформувати «Нафтогаз», виділяючи компанію з транспортування природного газу, думаю, вона матиме шанси», – наголошує Нарбут.
Чим мінятимуться?
Що ж до обміну активами, про які у Стамбулі говорив Віктор Янукович, то, як зазначає директор енергетичних програм Центру імені Разумкова Володимир Саприкін, йдеться про перспективу створення якогось спільного підприємства.
«Україну цікавить велике газове родовище, а Росію цікавить українська ГТС. Тож сьогодні пропонується якийсь варіант спільного підприємства. Україна якимось чином вносить, скоріше за все, частину газотранспортної системи, а Росія начебто надає якесь газове родовище», – каже Володимир Саприкін.
Проте, зазначає він, перспективи такого СП сьогодні виглядають незрозумілими. «Газпром» законом визначений єдиним експортером природного газу з території Росії, а українське законодавство забороняє відчуження газотранспортної системи з державної власності. Втім, за словами Володимира Саприкіна, наразі російська і українська сторони працюють над цим.
Між тим, російська сторона продовжує розвивати ідею щодо об’єднання «Газпрому» та «Нафтогазу». Як заявив речник «Газпрому» Сергій Купріянов, «розвиток української газової галузі можливий лише спільно з російською. А створення спільного підприємства «Газпрому» та «Нафтогазу» на паритетних умовах може стати першим кроком на шляху до злиття цих компаній».