Федеральний президент Німеччини виконує виключно представницькі функції, але водночас він у своїх виступах визначає теми, які потім жваво обговорюються суспільством. Обирається ж німецький державний лідер не всенародним голосуванням, а так званими Федеральними зборами. Ця структура складається з рівної кількості депутатів Бундестагу та делегатів, яких направили федеральні землі. Як правило, перемога дістається тому кандидатові, якого висунула на посаду президента правляча коаліція.
Однак цього разу таке правило не спрацювало. Соціал-демократам вдалося знайти такого кандидата, проти якого консервативним партіям і лібералам було б просто незручно голосувати. Йдеться про Йоахіма Ґаука – безпартійного громадського діяча, колишнього східнонімецького правозахисника, який після об’єднання Німеччини очолював відомство з дослідження архівів служби безпеки НДР.
Розрахунок соціал-демократів спрацював. Хоча під час першого туру голосування кандидат від правлячої коаліції Крістіян Вульфф і отримав більше голосів, він так і не набрав абсолютної більшості, необхідної для перемоги. Дещо більше проголосувало за нього під час другого туру, але знову ж таки – для перемоги замало. Отже, частина делегатів від правлячого табору вперто голосує за опозиційного кандлидата. «Це свідчить, що демократія живе», – заявив Ґаук. Хто стане президентом Німеччини, тепер має визначти третій тур, оскільки переможцеві вже буде достатньо простої більшості.
У Німеччині цього разу, як ніколи, велися вкрай бурхливі дебати навколо обрання президента, свідченням цього стали й самі вибори. Оскільки в лавах правлячої коаліції з’явилися політики, які підтримали кандидата від опозиції, дехто навіть пов’язав із результатами голосування майбутнє консервативно-ліберального уряду. «Фіаско для канцлера» – так прокоментувала, зокрема, газета «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг».
З подібними оцінками, однак, погоджуються далеко не всі. Колишній саксонський прем’єр-міністр Курт Біденкопф, зокрема, закликав не драматизувати ситуацію і не зловживати демократичними структурами, переслідуючи партійні цілі.
«Такого ще ніколи не було»
«Починаючи від 1979 року, я входжу до складу Федеральних зборів. І ще ніколи не чув таких погроз у зв’язку із запропонованим кандидатом: мовляв, якщо ви за нього не проголосуєте, тоді під питанням опиниться подальше існування уряду. Такого ще ніколи не було», – зауважив Біденкопф.
Популярність Ґаука, якого запропонувала опозиція, пояснюється передусім його біографією: він не тільки не входить до жодної партії, але є ще й символічною фігурою, яку пов’язують із опором східнонімецькому режимові. Крістіян Вульфф теж безперечно має чимало переваг, але, на відміну від Ґаука, він є політичним кар’єристом, який присвятив своє життя виключно роботі в Християнсько-демократичному союзі. Щоб виконувати президентські функції, йому спочатку доведеться піднятися вище інтересів своєї партії.
Дострокові президентські вибори знадобилися в Німеччині, оскільки попередній державний лідер Горст Келер пішов у відставку. Свій крок він пояснив браком належної поваги до посади федерального президента.
Однак цього разу таке правило не спрацювало. Соціал-демократам вдалося знайти такого кандидата, проти якого консервативним партіям і лібералам було б просто незручно голосувати. Йдеться про Йоахіма Ґаука – безпартійного громадського діяча, колишнього східнонімецького правозахисника, який після об’єднання Німеччини очолював відомство з дослідження архівів служби безпеки НДР.
Розрахунок соціал-демократів спрацював. Хоча під час першого туру голосування кандидат від правлячої коаліції Крістіян Вульфф і отримав більше голосів, він так і не набрав абсолютної більшості, необхідної для перемоги. Дещо більше проголосувало за нього під час другого туру, але знову ж таки – для перемоги замало. Отже, частина делегатів від правлячого табору вперто голосує за опозиційного кандлидата. «Це свідчить, що демократія живе», – заявив Ґаук. Хто стане президентом Німеччини, тепер має визначти третій тур, оскільки переможцеві вже буде достатньо простої більшості.
У Німеччині цього разу, як ніколи, велися вкрай бурхливі дебати навколо обрання президента, свідченням цього стали й самі вибори. Оскільки в лавах правлячої коаліції з’явилися політики, які підтримали кандидата від опозиції, дехто навіть пов’язав із результатами голосування майбутнє консервативно-ліберального уряду. «Фіаско для канцлера» – так прокоментувала, зокрема, газета «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг».
З подібними оцінками, однак, погоджуються далеко не всі. Колишній саксонський прем’єр-міністр Курт Біденкопф, зокрема, закликав не драматизувати ситуацію і не зловживати демократичними структурами, переслідуючи партійні цілі.
«Такого ще ніколи не було»
«Починаючи від 1979 року, я входжу до складу Федеральних зборів. І ще ніколи не чув таких погроз у зв’язку із запропонованим кандидатом: мовляв, якщо ви за нього не проголосуєте, тоді під питанням опиниться подальше існування уряду. Такого ще ніколи не було», – зауважив Біденкопф.
Популярність Ґаука, якого запропонувала опозиція, пояснюється передусім його біографією: він не тільки не входить до жодної партії, але є ще й символічною фігурою, яку пов’язують із опором східнонімецькому режимові. Крістіян Вульфф теж безперечно має чимало переваг, але, на відміну від Ґаука, він є політичним кар’єристом, який присвятив своє життя виключно роботі в Християнсько-демократичному союзі. Щоб виконувати президентські функції, йому спочатку доведеться піднятися вище інтересів своєї партії.
Дострокові президентські вибори знадобилися в Німеччині, оскільки попередній державний лідер Горст Келер пішов у відставку. Свій крок він пояснив браком належної поваги до посади федерального президента.
