Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 15:14

Українська монархія «по-донецькому»


Цю корону зробили для президента Узбекистану Іслама Карімова його прихильники. Але в апараті Карімова її не прийняли
Свого часу в Україні напівжартома чи напівсерйозно висувалася ідея з приводу встановлення монархічного режиму. Мовляв, лише монарх зможе об’єднати Україну і встановити в ній сильну і відповідальну владу. Навіть знайшлася кандидатура такого-от «легітимного» монарха Всієї України – самозваного короля України Ореста І Федоровича Кареліна-Романишина-Русина.

Очевидно, все це цілком можна було б сприймати як жарт, якби сьогодні в Україні не почав ретельно вибудовуватись неомонархічний режим іншого Федоровича – Віктора Януковича. Створюючи під свої потреби систему влади, за якої президент отримував би повноваження та права середньовічного монарха.

Монархічний дім Януклінгів, діяльність якого освячена московською церквою, – це сьогодні сумна українська дійсність. Адже після відміни конституційних змін 2004 року Віктор Янукович фактично отримав монархічні повноваження. Котрі, разом із контролем парламенту Партією регіонів і вибудуваною «донецькими» повністю підконтрольною їм системою влади, не залишають українцям дієвих противаг проти знищення всього українського в Україні.

Хоча не можна сказати, що в Україні нині вибудовується режим політичної монархії у чистому вигляді. Скоріше за все, тут мало б підійти визначення «узурпаційної монархії» на зразок встановленої Олександром Лукашенком у Білорусі, Володимиром Путіним у Росії, Саддамом Хусейном в Іраку, Фіделем Кастро на Кубі чи новим другом Януковича Уго Чавесом у Венесуелі.

Крім цього, режим «януковичів» має багато ознак хунти часів Августо Піночета. Оскільки методи, котрими вони захоплювали і ставили під свій повний контроль свого часу Донецьку область, по суті мало відрізнялися від піночетівських. І чомусь виникає велика підозра в тому, що після «виграшу» «донецькими» місцевих виборів ці методи почнуть масштабно застосовуватись по всій Україні.

Дискредитоване народовладдя

Якщо в демократичних країнах вибори є відправною точкою демократії, то сьогодні в Україні ідея народовладдя дуже успішно дискредитується регіоналами. Вже на початку становлення монархічного дому Януклінгів стає очевидним, що Янукович робить навпаки не тільки все те, що робила Юлія Тимошенко, а й те, що робили батьки-засновники Сполучених Штатів Америки, котрі спромоглися об’єднати республіканську і демократичну ідеї, запровадивши принципи розподілу влад та представницької системи.

В Україні все робиться навпаки: влада узурпується однією регіональною політичною силою, що в підсумку перекриває всі шляхи для здійснення українським народом конституційного демократичного права реалізувати свою політичну волю. При цьому досягнення внутрішнього політичного консенсусу не розглядається «януковичами» як необхідна складова протікання демократичних процесів в Україні. Всупереч цьому будується посткомуністична монархічна система влади, за якої відбувається повна ерозія колишніх демократичних здобутків і остаточне сповзання до тоталітарних методів управління державою.

При цьому культивується байдужість населення до перебігу політичного життя в країні. Адже, коли, як і в радянські часи, результати виборів наперед визначені як перемога однієї політичної сили, то позірна багатопартійність служить лише бутафорією для заздалегідь визнаної перемоги правлячої партії.

Політика «за умовчанням»

Те, що реалізують «януковичі» в Україні, є нічим іншим, як політикою «за умовчанням». Тому очевидними наступними кроками правлячого режиму цілком може стати подальше скорочення прав і свобод українців та конституційне закріплення права правлячої меншості диктувати свою волю всьому українському народові.

Одночасно подальше згортання демократичних цінностей і свободи слова доповнюватиметься розширенням економічної прірви, котра відділятиме багаті верстви населення від бідних, та звуженням можливостей інтелектуальної реалізації для українців.

Якщо говорити про політичний плюралізм як універсальний засіб реалізації демократії, то, на жаль, потрібно констатувати, що в теперішній Україні він просто де-факто відмінений. Нині існує остаточна істина однієї лише партії, і принцип організації суспільства, котрий заснований на визнанні різноманіття існуючих інтересів різних соціальних прошарків та їхній конкуренції, для неї виглядає застарілою архаїкою.

За дуже короткий період правління Партії регіонів паростки плюралістичної демократії часів колишнього Президента Віктора Ющенка перетворені на монопольне управління державою від імені проросійськи орієнтованої меншості, котра не тільки на дух не виносить нічого українського в Україні, але й усіма доступними їй методами цілеспрямовано і методично знищує його.

«Колективний Янукович», за влучним визначенням Ігоря Лосєва, не лише ігнорує всю багатоманітність соціальних інтересів, але обслуговує виключно інтереси олігархічних кланів, котрі, як показує увесь попередній досвід пострадянської України, ніколи добровільно не відмовляться від тотального розграбування української держави. І для них демократична і плюралістична Україна означала б кінець їхньої монополії на владу і всіх їхніх фантастичних економічних дивідендів.

Звісно, що монархія «по-донецькому» має свої певні обмеження. Узурпувавши під себе всю повноту влади, Віктор Янукович навряд чи буде спроможним передати цю владу в спадок у родинному колі. В ХХІ столітті навряд чи це виглядало б реалістично (хоча, з іншого боку, Віктор Янукович-молодший уже кілька років очолює молодіжну організацію партії…).

Та як би там не було, «януковичі» чітко націлені на те, щоб контроль над Україною назавжди залишався у Партії регіонів. Таким чином, як, видно, задумано, влада має передаватися з покоління до покоління політичним спадкоємцям Януковича-старшого з Партії регіонів.

Як показав досвід недовгого перебування Партії регіонів при владі, основним завданням регіоналів став захист економічних інтересів лише її членів. При цьому не варто забувати, що сьогодні взагалі менше як піввідсотка українських громадян є членами українських політичних партій. Тому силове нав’язування регіоналами своєї волі українському суспільству є прямим порушенням Конституції України.

Президентське царювання

Хоча чи можна взагалі дивуватися з того, що відбувається зараз в Україні. Адже ні для кого не є секретом, що основу нинішньої політичної «еліти» складають колишні комуністи, комсомольці і кадебісти. Й тут жодного еволюційного шляху не передбачається.

Та й звідки взагалі може взятися українська патріотично налаштована еліта? Адже без потужних фінансових ресурсів український патріот, хоч який би він був порядний і чесний, ніколи не буде дієздатним.

Нація, в якої відібрали можливість економічної самодостатності, ніколи не зможе мати життєвої енергетики (тобто фінансів) для вирішального впливу на свою історичну долю. А грошима сьогодні в Україні володіє політичний істеблішмент, для якого інтереси українського народу і української держави на останньому місці. І якби Віктор Ющенко, маючи вибір: власні економічні інтереси чи історичне становлення української України, – вибрав не перше, то ніякі «донецькі» ніколи б не змогли прорватися в українську владу.

На жаль, сама механіка нинішньої влади в Україні є такою, що жодна нормальна людина в більшості випадків не здатна зберегти людське обличчя, перебуваючи у владі. Давно відомо, що влада розбещує і псує людину. Тим більше влада безрозмірна і безвідповідальна.

Те, що Янукович заявив, що його необмежені повноваження означають і велику відповідальність – нахабний і неправдивий блеф. Бо де і в яких законах прописана міра відповідальності можновладців? І головне – перед ким? Адже якщо вибори за української політичної ситуації взагалі мало що вирішують, то хто ж нестиме хоч якусь умовну відповідальність перед українським суспільством?

Питання в тому, чи встигне Янукович повністю вибудувати монархічну систему влади дому Януклінгів під себе. Адже зараз у Партії регіонів відбуваються дуже бурхливі і непередбачувані процеси. До регіоналів «косяками» повалили різноманітні перебіжчики, авантюристи і пройдисвіти, котрі готові за можливість присусідитись до влади продати і рідну матір.

І чи усвідомлюють це регіонали, чи ні, але навряд «донецький Болівар» здатен витримати таку масу зрадників. І коли їхня критична кількість перевершить «норму», то рано чи пізно має настати фіаско. Та й молоде крило Партії регіонів явно дихає не в унісон зі старою азаровською гвардією.

Як відомо, лідера грає оточення. У Януковича за дуже короткий час з’явилися свої «любі друзі», котрі своїми діями ще більше дискредитують його в очах українського народу. А позірна монолітність і єдність рядів Партії регіонів сьогодні не більше, як фікція. Вона лише для сторонньої публіки. І вона ще більше зменшуватиметься після того, коли на Банковій почнуть шукати винних у тому, чому такі плачевні практичні результати президентського царювання Віктора Януковича.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG