Доступність посилання

20 Вересень 2017, Київ 06:04

Вахтанг Кебуладзе

Із виступу на ІІІ академічній дискусії «Націєтворча місія перекладу» проекту Інституту філології Київського національного університету імені Шевченка та фонду «Європа XXI» – «Українська гуманітаристика. Діалог культур між Сходом і Заходом»

Ми маємо потужну традицію художнього перекладу, а наукового, зокрема, й гуманітарного, майже не маємо. Досі стоїть питання: кому й для чого він потрібний?

На засіданні Лабораторії наукового перекладу, коли блискучий український перекладач Петро Терещук на наші закиди щодо його перекладу «Феноменології духу» Геґеля казав, що він перекладав не для філософів, а для широкого загалу, – ми всі сміялися. Ми розуміли, що «Феноменологію духу» Геґеля широкий загал читати не буде, так німці не читають Геґеля у своїй загальній масі, хоч він і писав німецькою.

То для кого ж перекладати? Фахівці, якщо вони фахівці, мають читати мовою оригіналу. Навіть до студентів у провідних університетах такі вимоги.

Тож виникає дивна ситуація: на перший погляд, просто немає читача для наукового перекладу гуманітаристики! І почасти це так.

Але якщо щось перекладене на якусь мову, то це означає, що воно заведене в «систему координат» цієї мови, а відтак відкрите для сприйняття.

Між тим, головне завдання гуманітарного наукового перекладу навіть не в тому, щоб хтось прочитав повністю Геґеля, Гусерля чи Канта українською, а щоб ці ідеї були артикульовані нашою мовою (!), щоб це було залучено до нашої культури, до нашої свідомості, до нашої традиції.

Переклад праць світових геніїв зрушує і змінює щось у нашій мові і в самому нашому світі, тому що і про наш світ ми починаємо думати й говорити по-іншому.

Основні ознаки доброго наукового перекладу

Для наукового перекладу вкрай важлива чуйність до відмінності метафор і понять. Блискучий перекладач часто перекладає одне поняття художнього тексту низкою синонімів.

А в перекладі наукових текстів це абсолютно заборонено. Навіть якщо це поняття зустрічається в одному реченні п’ять разів! Якщо в оригіналі йдеться про «розсуд», то в перекладі має бути всюди «розсуд», а не може бути потім розсудок, тяма, глузд чи ще щось інше.

І хоч не буває ані чистих метафор, ані чистих понять, а будь-яке поняття є метафоричним, будь-яка метафора тяжіє інколи до строгості поняття, все ж перекладач має чітко розуміти, ЩО є ЧИМ у філософській системі конкретного мислителя.

Науковий переклад має бути не ідентичним, а еквівалентним. Ми маємо прагнути відтворити точно сенс, закладений в оригіналі. Для цього треба знайти точний еквівалент у нашому мовному середовищі.

Якщо ми перекладаємо «Критику чистого розуму» Канта – одну з найважливіших праць для німецького і всього європейського дискурсу, – то ми мусимо зробити так, щоб цей твір був залучений до нашої культури майже в той самий спосіб, в який він залучений до німецької. Це може забезпечити лише герменевтичний підхід, тобто дослідження, пояснення й тлумачення тексту.

Переклад – це завжди певне насилля

Переклад наукового гуманітарного твору – це завжди певне тлумачення. Перекладач – він завжди інтерпретатор, він завжди не просто перекладає, він переказує щось, коли йдеться про науковий гуманітарний текст. І це дається взнаки в багатьох аспектах.

По-перше, науковий переклад завжди є певним спрощенням. Але тут дуже важливо, щоб перекладач настільки знав і розумів оригінал, щоб відчувати, що можна спростити, а що ні.

Відомий жарт Геґеля, коли до нього звернувся видатний французький видавець Кузен з проханням викласти його філософію трохи простіше і французькою. На що Геґель відповів: не можна простіше, і тим більше французькою.

Тож завжди виникає питання, чи можна українською і чи можна простіше. Але коли можна, то треба.

Друга теза, що переклад – це завжди насильство. По-перше, це насильство над мовою, тому що сказати українською мовою те, що сказано німецькою чи англійською, – це завжди насильство. Це завжди певне перекручення, це завжди тиск на мову.

Наприклад, проблема перекладу пов’язаних між собою понять «влада» і «насильство». Дуже важливі поняття для науки, для соціально-політичної філософії і для соціально-політичного дискурсу. На прикладі перекладу цих понять можна показати, як, з одного боку, сама мова чинить спротив адекватному перекладові, з іншого боку, як тут даються взнаки ті комуністичні ідеологічні стереотипи.

У нас слово «насильство» пов’язане етимологічно зі словом сила. Натомість у розвинутих європейських мовах, таких, як німецька і англійська, слово «сила» пов’язане зі словом «влада» і майже абсолютно не пов’язане зі словом «насильство».

Німецькою влада – це Macht, а англійською це power. Натомість насильство німецькою – це Gewalt, англійською violence – абсолютно не пов’язані з поняттям «влада».

У нас же, з одного боку, є в самій мові, а з іншого боку, закладене через комуністичні ідеологічні стереотипи – «влада» завжди «насильство».

Відомий твір Леніна «Держава і революція», де він говорить про те, що влада – це завжди насильство, і отже, ми маємо вчиняти за інфернальною логікою «що гірше, то краще». Що більше насильства, то швидше ми наблизимося до комуністичного суспільства, де не буде взагалі влади і насильства. Тому диктатура пролетаріату вилилася у жахливе комуністичне, терористичне насильство, наслідки цього ми знаємо.

Отже, ми, з одного боку, залишаємося заручниками власної мови, заручниками комуністичних стереотипів і ще й відтворюємо помилки російського перекладу.

Що ж ми маємо робити? Перекладати.

Переклад – це справа державна

Проти первісного насилля перекладу як переведення змісту в іншу систему координат виступає інше насилля – саме рішення перекладати, сама воля до перекладу. Тут уже маємо апелювати до державних інституцій, тому що, зрештою, переклад – це державна справа.

Видатні мови, глобальні мови створювалися не лише поодинокими інтелектуалами, вони завойовували своє місце у світі через волю державних діячів – зміцнювати й збагачувати інтелектуальний простір і через переклади, зокрема.

Рішення про те, що ми маємо перекладати українською той чи той текст, навіть такі дивні тексти, як «Феноменологія духу» Геґеля, – це мало б бути державне рішення! І робити це можна навіть не за державні гроші, а лише сприяючи діяльності фондів, що заохочують фінансову підтримку перекладів.

Вахтанг Кебуладзе, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії філософського факультету університету імені Шевченка, менеджер проектів Лабораторії наукового перекладу

Радіо Свобода є інформаційним партнером проекту «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом» і надалі публікуватиме виступи усіх учасників обговорення. Третя академічна дискусія пройшла під назвою «Націєтворча місія перекладу».

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG