Доступність посилання

22 Вересень 2017, Київ 14:44

Язик до рейтингів не доведе: чи розуміє українська молодь політиків?


Софія Середа

Київ У Німеччині молодь активно цікавиться політикою, проте мову можновладців не розуміє. Такими є результати нещодавнього дослідження Інституту комунікації і дизайну на замовлення фонду Фрідріха Еберта, про яке минулого тижня повідомляло Радіо Свобода. У порівнянні з європейцями інтерес молодих українців до суспільно-політичного життя власної країни, за результатами досліджень, чи не найвищий. Та чи розуміє молодь слова українських можновладців, які доволі часто вживають слова, зрозумілі не кожному (на кшталт «стагнація», «преференції», «транспарентність» і багато інших)?

Аристотель і Цицерон, Шарль де Голль і Барак Обама – історії відомий не один вправний оратор, чиє слово перетворювалося на потужний інструмент масового впливу, а то й на справжню зброю.

Серед українських політиків красномовців немає. За 20 років української незалежності наші можновладці так і не навчилися мовної культури.

Їм заважає зарозумілість, переконаний політтехнолог Тарас Березовець.

«Мовні конструкції, які застосовуються політиками, є занадто складними навіть людям із вищою освітою. Від цього виникає проблема перекладання на більш зрозумілу, близьку мову, а це вимагає вже відповідного залучення фахівців і, зрештою, підвищення рівня освіти серед політиків, до чого самі політики не дуже сильно прагнуть», – зазначає політтехнолог.

На думку соціального психолога Олега Покальчука, можновладці не вважають молодь своєю цільовою аудиторією. Державні мужі не мислять перспективно, не працюють на майбутнє.

«В українських політиків немає такого завдання, щоб українська молодь їх зрозуміла. Молодь є найактивнішим учасником політичних процесів, але найменш активним учасником політичного голосування. Молодь – це інструмент для політиків», – вважає Покальчук.

Мова політиків – мірило загального рівня культури

Найголовнішою проблемою вітчизняних можновладців залишається низький рівень володіння державною мовою. Чиновники усіх рівнів неправильно наголошують слова, використовують російські відповідники, використовують терміни у невластивому їм значенні. Так «геноцид» стає «генофондом», «бюрократія» – «демократією», а «барометр» – «флюгером».

На думку психологів, ідентифікаційні формули «ми», «наш», «наші» допомагають простій людині ототожнити себе з політиком. Проте з вуст українських можновладців такі слова зазвичай лунають як синонім до слова «депутати», а не «народ».

Ще одним невід’ємним елементом політичної мови, на думку експертів, є евфемізми. Слова з пом’якшеним значенням дозволяють насамперед дотримуватися норм пристойності. Натомість представники української політичної еліти так і сиплють нецензурними висловами, користуючись навіть тюремним жаргоном – арго. А в рівні мовної культури державних мужів, на думку письменника Івана Малковича, відображається рівень мовної культури усього народу.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG