Список лідерів країн, які відмовились від участі в святкуванні Дня Перемоги у Москві, поповнили президенти Польщі, Словаччини та Грузії. Раніше відмовою Кремлю на запрошення приїхати на парад відповіли канцлер Німеччини Ангела Меркель і британський прем’єр Девід Кемерон. Поза тим експерти у Києві підтримують ідею трьох колишніх послів США в Україні зібрати західних лідерів на День Перемоги у Києві. Джон Гербст, Стівен Пайфер і Вільям Тейлор у статті для Los Angeles Times наголосили, що «не час стояти на одній трибуні з російським президентом, коли в Україні йде спричинена ним війна». Український інститут національної пам’яті подібну пропозицію святкування адресував Адміністрації президента, запропонувавши: менше «мілітарі», більше – шани. Співробітник інституту, історик Олександр Зінченко відповів на запитання Радіо Свобода, що Київ може відповісти на спроби Росії приватизувати перемогу над нацизмом.
– Ми запропонували буквально кілька речей. Одна з ідей – це було повторення минулорічної акції «Перша хвилина миру». Ідеться про те, щоб нагадати, що все ж таки війна в Європі закінчилась 8 травня о 23 годині 1 хвилина. Але цього року ми запропонували також такий формат відзначення, який дозволив би, з одного боку, демілітаризувати цей момент, а з іншого – згадуючи цю колонку американських послів – зараз дійсно такий час, коли дивитися на танки або ракети – не найприємніше. І ми запропонували такий варіант відзначення, як Military tatoo, тобто хода військових оркестрів. Тобто від мілітарної тематики ми не йдемо, а з іншого боку, ми говоримо про це іншою мовою – мовою музики, музики тих країн, які у складі об’єднаних націй перемагали гітлеризм.
– На Вашу думку, чи потрібно акцентувати на винятковій ролі українців у Другій світовій – власне, так, як це роблять росіяни?
– Проблема в тому, що Україна, слава Богу, – не Росія. А може, перевага, а не проблема. Перемога над гітлеризмом була б взагалі неможлива, якби не спільні зусилля усіх учасників антигітлерівської коаліції, усіх об’єднаних націй. З іншого боку, якщо брати кількість українців, які загинули – і військові, і цивільні – під час Другої світової війни, то, за одними оцінками, це близько семи з половиною мільйонів людей, за іншими, від 8 до 10 мільйонів. І незалежено від того, брати нижню межу чи верхню, ця кількість дорівнює усім іншим членам антигітлерівської коаліці, які загинули, мінус Росія. Треба зрозуміти: і США, і Франція, і Польща, кого не назви – все разом це менше, ніж загинуло українців. Знову ж таки, росіян загинуло більше, ніж українців. А найбільше взагалі загинуло китайців. Але як можна порівнювати 20 мільйонів китайців і 6 мільйонів євреїв, коли загинула половина народу? Дуже складно порівнювати масштаби трагедії. Не час мірятися жертвами. Час згадати всіх і всіх належно вшанувати.
– Нещодавно Міноборони Росії оприлюднило раніше засекречений документ про національний склад підрозділів, які звільняли в’язнів Освенцима. Це Росія зробила після скандалу, коли міністр закордонних справ Польщі назвав українців визволителями в’язнів. Це викликало в Росії хвилю обурення. І тут-таки був оприлюднений документ, з якого випливає, що росіян у складі цих підрозділів було 40%. А чи маємо ми зараз приблизне уявлення про національний склад всієї Червоної армії?
– Приблизний маємо, але чіткіше – треба брати, як було зроблено по 60-й армії Першого українського фронту, так само треба оприлюднювати повну інформацію по інших арміях і інших фронтах. Тільки ці документи досі залишаються таємними. Ось вони розсекретили один, і що в інших – ми ще не знаємо. Дізнаємось, коли режим Путіна перестане існувати.
