Доступність посилання

21 Вересень 2017, Київ 17:22

Переселенці, які мешкають на базі відпочинку в передмісті Києва, готують їсти на багатті у дворі: вже тиждень як їх позбавили електроенергії. У «Джерелі», в курортному районі Пуща-Водиця, не тільки темно, а й холодно – опалення там теж немає. На момент, коли Радіо Свобода відвідало базу відпочинку, шестеро дітей тут хворіли з високою температурою. Люди кажуть, що їхню проблему не може вирішити жодна інстанція, тому що санаторій де-юре приватний. На знак протесту мати трьох дітей навіть оголошувала голодування.

Поки готувався цей матеріал, у «Джерелі» сталось заворушення: невідомі побили там вікна і розбили електрощитову, а кілька колишніх бійців «Айдару», які також живуть у санаторії, зробили постріли у повітря. Поліція відрила кримінальну справу, за її даними, конфлікт виник «між представниками одного зі співвласників пансіонату і людьми, які там проживають».

Загалом у «Джерелі» мешкають 183 вимушених переселенці, серед яких понад 60 дітей. Чи можна якось вирішити їхню проблему?

Коли підходиш до адреси Курортна, 4 у Пущі-Водиці, з вулиці впадає в око типова картина пікніка: за парканом горить вогнище, навколо нього вовтузяться діти. Старша дівчинка катає дитячу каляску, менші ганяють у квача. Одним словом, веселе дозвілля.

Але багаття тут не для шашлику, а для виживання – тільки так можна приготувати їжу. Саме тому вогнище зараз – як центральна площа, де збираються усі мешканці санаторію. Далеко звідси ніхто не відходить.

Саморобна кухня і каша «з димком»

На вогні з десяток каструль і сковорідок. Тут діє якийсь свій порядок і черга.

«Так, чия вода?» – запитує літня жінка, підіймаючи кришку однієї каструлі. Там уже закипіло. У когось на сковороді піджарка, хтось кип’ятить чайник, в інших на різній стадії готовності – каша. Все функціонує як єдиний організм.

«Якщо каша, то так само варимо, як і вдома, – розповідає мешканка «Джерела» Віра, – тільки щоб не було запаху багаття сильного, тому що діти відмовляються це їсти, вони не звикли, кажуть – фу, мама, ця каша пропала. Намагаємося накривати і стежити за вітром».

Віра переїхала з Луганська, вона мати трьох дітей. Це саме вона оголошувала голодування – це при тому, що найменша її дитина – на грудному вигодовуванні.

«Із сарказмом, з гіркотою просто кричала в нікуди, тому що ніхто не хотів звертати увагу на цих дідусів, які при мені, коли я ночувала в коридорі з дитиною, шкандибали з паличкою з 4-го поверху опів на п’яту ранку, щоб випити ліки чи зробити собі укол, ідуть розпалювати багаття і ставлять воду, – говорить Віра.

Згодом підбігає її син Тимофій. На запитання, чи подобається пригода з імпровізованою кухнею, підтверджує слова мами про дим:

«Мені не дуже подобається на багатті, тому що на пічці краще. Я їв гречку, вона пахне багаттям чи попелом», – каже він.

На запитання, що любить найбільше з того, що готує мама, відповідає: «Гречку, манку, плов, рис з м’ясом… І без м’яса теж».

Більшості дітей дуже подобається вся ця історія з вогнищем: вони крутяться довкола і придумують ігри. Тимофій, щоправда, каже, що коло багаття не грається.

«Це приватна власність, «ребята», з’їжджайте»

Мене волонтер зустрів на вокзалі, ми поїхали на Майдан, там стояв намет «Крим»

Людей заселили сюди в хаосі 2014-го: тоді чиновники здебільшого відправляли переселенців до волонтерів, а тим, у свою чергу, давали списки таборів і санаторіїв, що стояли порожніми. Так тут опинилася і Наталія, коли приїхала на київський вокзал із трирічною дитиною на руках.

«Мене волонтер зустрів на вокзалі, ми поїхали на Майдан, там стояв намет «Крим», – розповідає дівчина. – І мене відправили сюди, тому що тут були всі умови для дитини. Мене дуже добре зустріли, тут уже стояли Ваня і Юля, місцеві, вони дуже допомогли. Мені дали номер, і рік нам дали жити спокійно».

Першу зиму тут було опалення, а вже від квітня 2015-го його вимкнули.

«Без попередження приїхали, все поперекривали і поставили пломби, – каже Наталя. – 15-й рік зима – сказали, що нам нічого вмикати не збираються. Куди ми не писали, скрізь були відмови – ми звертались і до президента, і до мера Кличка, але він каже – це приватна власність, «ребята», з’їжджайте».

Зараз її дитині – шість. За ці роки у санаторію змінилися кілька власників, останній з них не має угоди на постачання електроенергії, тому «Київенерго» відрізало базу відпочинку від світла.

При нас волонтер привозить жінкам ліки – виявляється, кілька дітей зараз лежать з температурою 39. У приміщенні від +5 до +8, люди сплять у куртках, тепло лише у холі першого поверху: тут стоїть дров’яний котел. Ввечері всі збираються навколо нього.

«Спершу це все належало «Київводоканалу». Збанкрутували, за три копійки продали самі собі, і так вийшло, що весь пансіонат – а це 2,7 гектара землі – опинився у приватній власності», – говорить волонтер Оксана Лазебник, вона працює з переселенцями в «Джерелі» ще від 2014 року.

«Людей сюди селили «Донбас-СОС», «Крим-СОС», тому що був список санаторіїв і дитячих таборів, які стоять вільні», – пояснила вона.

Радник міністра з питань тимчасово окупованих територій Олеся Цибулько в коментарі Радіо Свобода підтвердила, що світло переселенцям у «Джерелі» відімкнули через те, що власник не має угоди на постачання електроенергії з «Київенерго».

Ми звернулися до ДСНС із проханням надати їм хоча б на цей час польову кухню, поки буде вирішене питання

«Ми звернулися до ДСНС із проханням надати їм хоча б на цей час польову кухню, поки буде вирішене питання», – каже радник міністра.

Мешканці «Джерела» доводять, що приміщення приватизували з порушеннями. Але якщо довести цього не вдасться, а на цей момент санаторій є де-юре приватним, то що робити?

Чи готова влада переселити людей?

Чи мають право переселенці на 3-му році війни ще на якесь державне житло, і які варіанти є для людей, які у 2014-му поселилися у приміщення санаторіїв, але зараз з якихось причин жити там уже не можуть? За законом «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», держава має надавати їм житло терміном до шести місяців за умови сплати комунальних послуг, пояснює юрисконсульт благодійного фонду «Восток-СОС» Богдан Мельникович.

«Проте, це положення не виконується, тому що, за словами посадовців, у держави немає житлового фонду», – каже він. У законі навіть не уточнено, який орган влади має це житло надати, зауважує Мельникович.

Якщо ж приміщення приватне, немає іншого варіанту, як укладати договір зі власником, пояснює юрист.

«Власник не дуже йде на контакт ані з людьми, ані з місцевою владою, – говорить радник міністра Олеся Цибулько. – І Оболонська районна адміністрація отримала перелік місць, де можуть поселити людей. Ми теж хочемо долучитися, подивитися, куди їх пропонують переселити – що там, чи близько до дитячого садка і школи, тому що там багато дітей», – відповідає вона.

Також Радіо Свобода надіслало запит до київської влади, чи є на території міста тимчасове житло, яке можуть запропонувати переселенцям із «Джерела».

Просто про їжаків

«Я хочу бути охоронцем заповідника, – каже Радіо Свобода мешканець «Джерела» Тимофій. Серед лісу, де він зараз живе, нехай і не заповідник, але природи теж вистачає.

– А тут, у Пущі, зустрічав якихось тварин?

Тимофій ствердно киває: «Їжака. Отут же! І білок».

Але, можливо, звідси таки доведеться поїхати. Його мама Віра каже, що переїхати з «Джерела» в орендовану квартиру сім’я планувала. Віра за професією – організатор дитячих свят, іншими словами, аніматор. Її «годують» костюми, але саме те, що їх багато, каже вона, стає (крім того факту, що вони переселенці) однією з перешкод при оренді квартири.

Однак, є у «Джерелі» і люди, які дійсно неспроможні винайняти житло, – інваліди та пенсіонери, і сподіватися їм лишається тільки на державне рішення.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG