Доступність посилання

25 Вересень 2017, Київ 22:37

Люди російської культури на тлі війни України з Росією. Дітей повезли у Москву


«Словник московсько-український» і «Словник українсько-московський». Видавництво «Рідна мова», Київ, 1918 рік (ілюстраційне зображення)

(Рубрика «Точка зору»)

У нинішній час політичного затишшя популярною медійною новиною став загалом дріб’язковий, але показовий факт. 12 серпня «Російський центр науки і культури в Києві» відправив 70 українських дітей із різних шкіл на навчальні курси в Російську Федерацію по програмі «Здравствуй, Россия». На сайтах українських (і не лише українських!) мас-медіа з’явилися повідомлення про це і навіть світлина, де сфотографовані діти разом із вчителькою російської мови, які їдуть по зазначеній програмі. Міністерство освіти й науки України прокоментувало цю ситуацію таким чином. Мовляв, зараз канікули. Діти можуть їхати за кордон, у тому числі і в Росію, якщо на це є воля батьків. Вчителька, яка організовувала відправку дітей зараз у відпустці – може займатися тим, чим хоче. І взагалі, якщо програма має освітній характер, то пред’являти претензії міністерство не може. Начебто все правильно – принаймні з точки зору закону. Але оскільки навколо цієї події виник скандал, то цим вже… займатиметься СБУ. Принаймні з цією ситуацією пообіцяв розібратися її очільник.

Звісно, керівництво «Російського центру науки і культури в Києві» говоритиме, що воно займається чисто культурними питаннями – ніякої політики. Російські мас-медіа, якщо будуть пред’являтися претензії вчительці та школярам, які поїхали по програмі «Здравствуй, Россия», розповідатимуть про черговий спалах русофобії в Україні. Навіть вже це роблять. Тому українським учасникам зазначеної програми, ймовірно, нічого не буде.

Чи є російська культура антиукраїнською?

Насправді цей загалом дріб’язковий інцидент продемонстрував існування в Україні далеко не дріб’язкової проблеми. У нас і далі насаджується російська культура. Робиться це системно. Не лише через «Російський центр науки і культури в Києві». В Україні діють різні фонди, інституції, мас-медіа, які цим займаються. Виділяють на ту «благородну справу» кошти й наші олігархи. Але головним фінансовим донором просування російської культури в Україні є… Українська держава. Адже на державні кошти в нас утримується величезна армія викладачів російської мови й літератури. А у вишах і далі готуються російські філологи. Правда, не в таких масштабах, як раніше. Та все ж…

Словом, в Україні як формувалися «люди російської культури», так і формуються далі. Дехто з наших співвітчизників саме так себе ідентифікує, заявляючи: я громадянин України, але є «людиною російської культури». І серед цих людей було і є чимало таких, які підтримують Росію. Як, наприклад, та вчителька, котра зорганізувала поїздку дітей до Москви та Петербурга за програмою «Здравствуй, Россия». І це при тому, що Російська Федерація окупувала українську територію – Крим, а зараз веде війну проти України на Донбасі.

Звісно, мої міркування багато кому не сподобаються. Мовляв, навіщо чіпати культуру? Адже культура – це не політика.

Але давайте замислимося, що таке російська культура? Чи справді вона від політики «тримає дистанцію»? Біда якраз і полягає в тому, що російська культура від самих початків свого існування була «служанкою політики». Такою вона залишається й до дня сьогоднішнього. А багато знакових фігур і творів російської культури є імперськими проектами, які з’явилися за часів чи то царської Росії, чи Радянського Союзу, чи нинішньої Російської Федерації.

Не будемо чіпати те, що в нас часто іменується давньоруською культурою. Більшість її творів росіянам не належать і мають до російської культури дуже опосередкований стосунок. Хоча росіяни багато робили й роблять для того, щоб культурний пласт середньовічної Русі представити своїм.

Те, що ми вважаємо російською культурою, почало формуватися в кінці XVIII – на початку ХІХ столітті. І здійснювався цей процес при активному втручанні російської імперської влади. Пригадаймо, які вірнопідданські вірші писав Гаврило Державін, що стояв біля витоків російської літератури. Саме він ніби благословив світило російської поезії – Олександра Пушкіна. Як творилася не менш вірнопідданська «Історія держави російської» Миколи Карамзіна. Який зміст і яке спрямування мала одна з перших російських опер – «Життя за царя», більш відома як «Іван Сусанін». Пригадаймо, що Василь Жуковський, який відомий не лише як поет-романтик, але і як своєрідний культурний менеджер за часів Олександра І та Миколи І, був особою, наближеною до цих імператорів. Варто пригадати й те, що Олександр Пушкін отримував від Миколи І щедре фінансування. Звісно, ці гроші не давалися просто так. У Пушкіна можна знайти багато чого такого, що працювало на імперську ідею. Одна поема «Полтава» чого вартує! Навіть російські автори, котрі, здавалось би, перебували в опозиції до влади, були заражені бацилою імперськості. Яскравий приклад – Федір Достоєвський. Або приклади зовсім недавні – Олександр Солженіцин, Йосип Бродський…

Доводити імперськість російської культури як офіційної, так і опозиційної, немає особливої потреби. Це все лежить на поверхні. Але про це мовчать. Чому мовчать у Росії – зрозуміло. Але чому про це мало говорять в Україні? Чи майже не говорять. А коли порушується це питання, то воно викликає не лише агресивну реакцію русофілів, а й деяких українських патріотів, які засвоїли чимало стереотипів російської культури. У нас так і не хочуть зрозуміти, що загалом російська культура, будучи культурою імперською, мала й має антиукраїнський характер. Адже Україна була і є найбільшим викликом для імперії російської. Тому для останньої важливо було знищити Україну не лише політично, економічно, а й культурно.

Як нам інтерпретувати російську культуру?

Не здивуюся, коли мене звинуватять у русофобії, скажуть, що я закликаю заборонити викладати російську мову та літературу в школах України і так далі. Ні, не закликаю. Я за те, щоб в українських школах був представлений український, а не російський погляд на російську культуру, літературу зокрема. Щоб у нас говорили не лише про геніальність Пушкіна, а й те, що він геніально служив Російській імперії. Як і багато інших діячів російської культури. І це їхнє служіння часто мало антиукраїнську спрямованість. І я також за те, щоб ми чесно й відверто в школі і поза нею говорили про стосунки між Росією й Україною, між російською та українською культурами. Адже це не тільки й не стільки стосунки «дружби», «взаємозбагачення» чи «взаємопроникнення», а стосунки жорсткої конкуренції – іноді смертельної. І чудовий приклад цих взаємостосунків – нинішня війна на Сході.

Розумію, що системно говорити про ці речі набагато складніше, аніж шикнути на вчительку російської мови, яка, очевидно, вирішивши трохи підзаробити, залучила українських дітей до програми «Здравствуй, Россия».

Але говорити треба. І чим швидше на це звернуть увагу відповідні державні інституції – тим краще.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Нація і мова. Українське для них чуже, їхня замаскована альтернатива – російський націоналізм

УПЦ (МП), мова та зброя США. Українці повинні самі позбутися «русского мира»​

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG